КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №545/1508/25
Провадження № 2-а/552/74/25
27.06.2025 року Київський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого - судді Кузіної Ж.В.
секретар судового засідання - Безугла А.Г.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення ,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення посилаючись на те, що постановою від 14.03.2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1030 у справі про адміністративне правопорушення, його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 17 000 грн.
Згідно постанови № 1030 від 14 березня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, ОСОБА_1 03.03.2025 року відмовився від проходження військово-лікарської комісії. Своїм діянням ОСОБА_1 порушив абз.4 ст.22 , абз.5 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за що передбачена адміністративна відповідальність визначена ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позивач зазначає, що в день розгляду справи перебував на стаціонарному лікуванні , що позбавило його надати свої заперечення під час розгляду справи. З постановою не згоден, виклику для проходження ВЛК не отримував, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що взагалі позбавляє можливості притягнення його до адмінвідповальності ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач не мав при собі медичної картки амбулаторного хворого, виписок з медичної документації щодо перенесених захворювань, тому відмовився від проходження ВЛК, бажав отримати повістку на інший день для надання медичної документації.
Позивач не отримував постанову, 27 березня 2025 року на запит його адвоката ІНФОРМАЦІЯ_3 надано дану постанову , а тому просив поновити строк звернення до суду.
Просить визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 14.03.2025 року № 1030 та закрити провадження у справі, стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 09 квітня 2025 року справа направлена за підсудністю до Київського районного суду м. Полтави.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 01 травня 2025 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін,залучено другого відповідача.
Відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_5 надано відзив щодо не визнання позовних вимог посилаючись на те, що позивач безпідставно відмовився від проходження ВЛК. Позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, проте не скористався своїм правом надати пояснення, докази. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_6 надано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, де зазначив що на підтвердження витрат надано лише договір про надання правничої допомоги відповідно до якого гонорар адвоката складає 5 000 грн.. Відсутній детальний опис виконаних робіт. Відсутні переконливі докази щодо реальності надання правничої допомоги. Взагалі розмір заявлених витрат є неспівмірним із виконаною роботою та необґрунтованим, оскільки ця справа є незначної складності.
Позивачем ОСОБА_1 надано відповідь на відзив. У відповіді вказав, що викладені відповідачем аргументи та обставини не є підставою для відмови в позові, не доведено правомірність постанови № 1030 від 14.03.20245 року, а тому просив задовольнити позовні вимоги.
Від позивача надійшло заперечення на клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, де останній не погоджується з доводами відповідача та просить відмовити у задоволенні клопотання.
Суд, дослідивши зібрані по справі докази, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 14 березня 2025 року за № 1030 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн.
Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 , 01.03.2024 року о 15 год. був доставлений до приміщення Пvнктv збору військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 в селищі Щербані для проходження військово-лікарської комісії. В результаті спілкування військовозобов'язаний ОСОБА_1 отримав направлення на проходження ВЛК та повідомив, що відмовляється від його проходження у зв' язку з тим, що він не має можливості надати дані про свій стан здоров'я та бажає пройти ВЛК за місцем прописки.
Станом на 03.03.2025 року гр. ОСОБА_1 військово-лікарську комісію не пройшов та відмовляється її проходити.
ОСОБА_1 під час дії в Україні особливого періоду порушив вимоги абз.4 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме відмовляється від проходження військово-лікарської комісії, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Обставини передбачені ст. 34 КУпАП відсутні. Обставини передбачені ст. 35 КУпАП відсутні. За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн.
Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність у випадку порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17 000 грн. до 25 500 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
На території України особливий період розпочався 17.03.2014 року відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію».
Аналізуючи поняття «особливий період», визначене в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законі України «Про оборону України» особливий період охоплює період мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абз. 3 ст. 4 «Про оборону України» з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
На разі в Україні, згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, введено правовий режим воєнного стану, який є результатом фактичного початку воєнних дій, та який продовжено.
Стаття 22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначає, що громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Згідно з пунктом 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.
Згідно ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Матеріали справи не містять повістки про виклик ОСОБА_1 для проходження медичного огляду, а також не містять направлення на військово-лікарську комісію та вручення під особистий підпис з роз'ясненням вимог законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як то передбачає абз.2-3 пункту 74 Порядку №560.
Саме прийняття уповноваженою особою рішення та вручення позивачу направлення для проходження ВЛК, є обов'язковою передумовою притягнення його до відповідальності за відмову від проходження медичного огляду.
При цьому, стороною відповідача, будь-яких доказів про направлення позивача на ВЛК суду не надано. Отже, відмова від проходження ВЛК не доведена.
Крім того, безпосередньо у спірній постанові зазначено, що ОСОБА_1 бажає пройти ВЛК за місцем прописки та надати дані про свій стан здоров'я. З яких причин військовозобов'язаному не надано можливості забезпечити надання медичних документів щодо стану його здоров'я лікарям ВЛК, матеріали справи доказів не містять.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачами не спростовано доводів позивача та не надано суду доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, доказів того, що розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувся з додержанням встановленого законом порядку, в тому числі з додержанням прав позивача.
Статтею 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідачем не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбачено ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
На підставі викладеного суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування постанов № 1030 від 14 березня 2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Вирішуючи клопотання позивача щодо поновлення йому строку на оскарження постанови від 14 березня 2025 року № 1030 суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої ст.286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Тобто, законодавцем визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності законодавством встановлено спеціальний 10-денний строк, який обчислюється з дня винесення такої постанови.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач одночасно звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку на оскарження постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №1030 від 14.03.2025. В обґрунтування клопотання зазначає, що спірна постанова ним не отримувалась, а надійшла лише на запит його адвоката 27 березня 2025 року та ним 04 квітня 2025 року подана дана позовна заява.
Враховуючи наведені позивачем обставини на обґрунтування заявленого клопотання, суд дійшов до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки строк пропущений з поважних причин.
Судом також встановлено, що позивачем позов пред'явлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте він не є юридичною особою, а отже не є належним відповідачем у справі.
Відповідно до абз. 3 п. 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 154 від 23.02.2022, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, м. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Таким чином належним відповідачем у справі, до якого судом задоволено позовні вимоги, є ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 слід відмовити.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Що стосується відшкодування судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Тому за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є належним відповідачем в даній справі, на користь ОСОБА_1 підлягає до стягненню 1 211 грн. 20 коп.
Вирішуючи по суті питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України ці видатки належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилом ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, зміст складових елементів верховенства права та неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; 5) пов'язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом вирішення справи.
При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.
Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20.
Тому суд, вважає за необхідне керуватись правовими висновками рішення Верховного Суду з приводу розподілу судових витрат у вигляді видатків на професійну правничу допомогу, а саме - правовими позиціями, що сформульовані у постанові Верховного Суду від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20.
Відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_6 надано клопотання про зменшення витрат на оплатуправничої допомоги, посилаючись , що розмір заявлених витрат є неспівмірним із виконаною роботою та необґрунтованим, оскільки ця справа є незначної складності.
Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, справа ухвалою суду віднесена до малозначних та слухалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Підсумовуючи вище викладеніе, беручи до уваги правові висновки постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. по справі №820/479/18 та від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20, враховуючи надані до матеріалів справи документи та заперечення відповідача щодо відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 2 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 73-77, 90, 134,139,242, 244-246, 286 КАС України,-
Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 березня 2025 року №1030.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1030 від 14 березня 2025 рокупро притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження в адміністративній справі закрити.
В задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) на відшкодування судових витрат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_2 2 500 грн. (дві тисячі п'ятсот н=гитвень) витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний термін з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_8 , адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Головуючий Ж.В. Кузіна