Номер провадження: 22-ц/813/2115/25
Справа № 505/3871/23
Головуючий у першій інстанції Івінський О.О.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
12.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Назарової М.В., Карташова О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Подільська міська рада Подільського району Одеської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою виконувача обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури Битки Євгенія в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України,
на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2024 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності
Короткий зміст позовних вимог
У вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, в обґрунтування якої зазначила, що вона уклала письмову угоду з відповідачем про те, що ОСОБА_1 придбала, а ОСОБА_2 продав за 3000,00 доларів США чотири тимчасові споруди торгівельного призначення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та останній зобов'язався оформити цю угоду в нотаріальному порядку. Однак, на час звернення до суду ОСОБА_2 відмовляється оформити угоду в нотаріальному порядку, стверджуючи при цьому, що він свої чотири тимчасові споруди торгівельного призначення продав позивачу, чим на його думку виконав свої зобов?язання в повному обсязі, та йти до нотаріуса немає необхідності, що призвело до неможливості оформлення вищевказаної угоди в нотаріальному порядку. ОСОБА_1 посилається, що в неї відсутня можливість оформити вищевказану угоду в нотаріальному порядку та захистити свої майнові права, що змушує її звернутися до суду за захистом права власності з відповідними позовними вимогами.
Позивач зазначає, що у 2021 році вона реконструювала, незавершене будівництвом, чотири тимчасові споруди торгівельного призначення під нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв. м. Порядок прийняття в експлуатацію об?єктів містобудування, які підпадають під категорію самочинного будівництва, не врегульований, отже, єдиним способом захисту прав є судовий захист, і у разі задоволення позову необхідно звернутися до управління державного архітектурно-будівельного контролю для прийняття їх в експлуатацію.
Стверджує, що згідно технічного паспорту, виготовленого 11 серпня 2023 року на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами, та довідки № 405 від 15.08.2023, виданої Комунальним підприємством «ІНВЕНТАРІЗАТОР» не було порушено Державних санітарних, протипожежних та будівельних норм і правил, а також прав інших осіб, власників суміжних земельних ділянок, тому вважає, що вирішення питання визнання права власності в судовому порядку є крайньою мірою захисту права власності за відсутності інших можливих заходів захисту речових прав на нерухоме майно та не порушення при цьому прав інших осіб.
ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу чотирьох тимчасових споруд торгівельного призначення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений в усній формі у вигляді розписки від 20.02.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила чотири тимчасові споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю під літ. А, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Котовський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 20.02.2024 року позовну заяву задовольнив. Визнав дійсним договір купівлі-продажу чотирьох тимчасових споруд торгівельного призначення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений в усній формі у вигляді розписки від 20.02.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно з яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила чотири тимчасові споруди торгівельного призначення за адресою: АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю під літ. А, загальною площею 111,9 кв.м. та присвоїв нову адресу: АДРЕСА_2 .
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при вчиненні договору купівлі-продажу чотирьох тимчасових споруд торгівельного призначення дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу чотирьох тимчасових споруд торгівельного призначення. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення. З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально посвідчено, суд дійшов висновку про визнання договору купівлі-продажу, оформленого відповідно до договору купівлі-продажу, дійсним.
Крім того, суд першої інстанції, враховуючи, що реконструкція нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв.м, проведена згідно діючих будівельних норм та санітарних правил та не порушує права інших осіб, дійшов висновку, що вимоги позивачки є законними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Виконувач обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури Битка Євгенійв інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2024 року у справі № 505/3871/23 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що виходячи зі змісту ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу, який укладений між позивачем та відповідачем, не підлягає обов?язковому нотаріальному посвідченню. Зі змісту положень законодавства, яким здійснюється регулюванням містобудівної діяльності, при здійснені продажу тимчасової споруди, новому власнику необхідно здійснювати процедуру отримання дозволу на розміщення тимчасової споруди, та отримання паспорту прив?язки на вказане майно відносно себе, з метою підтвердженняотриманих прав. Посилання позивача на відмову ОСОБА_2 у нотаріальному посвідченні вчинення дій з укладання договору купівлі-продажу, як доказу необхідності захисту своїх порушених прав є необґрунтованими, оскільки нотаріальне посвідчення такого типу договору купівлі - продажу не є можливим. Адже, вказане не можна розцінювати як доказ порушення її прав на власність, або неможливості реалізувати свої одержані права на придбані тимчасові споруди, враховуючи, що порядок отримання прав на розміщення тимчасових споруд є відмінним від будівництва нерухомого майна.
Вважає, що жодним із відповідачів прав ОСОБА_1 порушено не було, а звернення з позовною заявою є формою ухилення від дотримання установлених вимог містобудівного законодавства, яке регулює порядок здійснення будівництва нерухомого майна та утвореної цивільної відповідальності за здійснення самочинного будівництва.
Зазначає, що позивачкою не надано до суду доказів, які підтверджують надання земельної ділянки у користування, у встановленому законодавством порядку уповноваженим органом. Будь-які відомості щодо власника вказаної земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, цільового призначення, прав користування позивачкою до суду також не надано.
Більше того, позивач не надав будь яких доказів щодо звернення до державних органів для проведення реєстрації спірного майна, в матеріалах судової справи відсутнє будь-яке листування між відповідачем - Подільською міською радою та позивачем з метою досудового вирішення справи.
Стверджує, що оскаржуваним рішенням від 20.02.2024 судом здійснено фактичну підміну органу виконавчої влади, в частині присвоєння окремої адреси новоствореному об?єкту нерухомого майна, оскільки окрім визнання права власності на нерухоме майно, судом присвоєно нову адресу нерухомому майну: АДРЕСА_2 , якої ніколи не існувало.
Органом, уповноваженим здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль на території населених пунктів щодо об?єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об?єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками є, зокрема виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю міської ради населеного пункту.Факт завершення будівельних робіт, тобто визнання стану об?єкту як закінченого будівництвом може встановлюватися тільки виключно в ході проходження встановленої законодавством процедури прийняття об?єкту в експлуатацію.
Скаржник посилається, що з огляду на виключний, дискреційний характер повноважень Державної інспекції архітектури та містобудування України, щодо прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об?єкта та реалізації державного архітектурно-будівельного контролю, надана позивачем довідка КП «Інвентаризатор» не є підтвердженням про фактичну готовність об?єкта до експлуатації, тому не є належним, достовірним та достатнім у розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України доказом, оскільки він не містить інформацію щодо предмета доказування - факту готовності об?єкту до експлуатації, не дозволяє встановити дійсні обставини справи - чи реалізовано під час самовільного будівництва державний архітектурно-будівельний контроль, та в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи документами, не дозволяє дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Вважає, що задовольняючи позовні вимоги суд фактично дозволив використовувати об?єкт, який не було визнано готовим для введення в експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач звертався у встановленому законом порядку до відповідних органів з метою узаконення самочинного будівництва.
Приймаючи оскаржуване рішення суд замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно та визнав на нього право власності за позивачем за відсутності між сторонами спору про цивільне право, без прийняття об?єкта до експлуатації.
(2) Позиція інших учасників справи
Одеський апеляційний суд ухвалою від 01.11.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз'яснив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Подільській міській раді Подільського району Одеської області право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Виконувач обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури копію ухвали про відкриття провадження отримав 22.11.2024 року о 21:36:02 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Державна інспекція архітектури та містобудування України копію ухвали про відкриття провадження отримала 22.11.2024 року о 21:36:02 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Подільська міська рада Подільського району Одеської області копію ухвали про відкриття провадженнята копію апеляційної скарги отримала 22.11.2024 року о 21:36:02 та 19.08.2024 року о 19:52:57 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 25.02.2025 року о 21:11:49 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав 03.06.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Виконувач обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури, Державна інспекція архітектури та містобудування України, Подільська міська рада Подільського району Одеської області, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 судові повістки-повідомлення отримали 26.03.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Представник Одеської обласної прокуратури - Пендей А.В. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при вчиненні договору купівлі-продажу чотирьох тимчасових споруд торгівельного призначення дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу чотирьох тимчасових споруд торгівельного призначення. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення. З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально посвідчено, суд дійшов висновку про визнання договору купівлі-продажу, оформленого відповідно до договору купівлі-продажу, дійсним.
Крім того, суд першої інстанції, враховуючи, що реконструкція нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв.м, проведена згідно діючих будівельних норм та санітарних правил та не порушує права інших осіб, дійшов висновку, що вимоги позивачки є законними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
В апеляційній скарзі прокурор зазначив, що ДІАМ, яка здійснює контроль та нагляд за додержанням вимог законодавства, додержання будівельних норм, стандартів і правил, до участі у справі не залучалася, рішення суду першої інстанції не оскаржувала.
ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).
Прокурором надано суду копію листа від 04.07.2024 року № 61-5443вих-24, згідно якого він повідомив Управління ДІАМ в Одеській області про необхідність оскарження рішення суду в апеляційному порядку.
Відповідно до листа ДІАМ від 09.08.2024 року № 4176/04/18-24 жодних заходів з метою поновлення інтересів держави шляхом оскарження рішення суду в апеляційному порядку органом не здійснено.
Отже виконувачем обов'язки керівника Подільської окружної прокуратури Битки Євгенія обґрунтовано звернення в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» .
Відповідно до пункту 1 частини 2 стаття 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Згідно Витягу з рішення Подільської міської ради Подільського району Одеської області за № 622-VII від 19.12.2018, ФОП ОСОБА_2 дозволено розробку схеми розміщення 4-х розташованих споруд торгівельного призначення: три розміром 11,5х2,6м та один розміром 2,7х9,4х11,5м з критим майданчиком для виносної торгові розміром 10,5х2,58м по АДРЕСА_1 , біля існуючих павільйонів.
Із матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2019 року начальником управління архітектури, містобудування та земельних відносин Подільської міської ради ФОП ОСОБА_2 видано паспорт прив'язки 4-х розташований поряд тимчасових споруд торгівельного призначення: три розміром 11,5х2,6 м. та один розміром 2,7х9,4х11,5 м з критим майданчиком для виносної торгівлі розміром 10,5х2,8 м. по вул. Кузовкова, біля існуючих павільйонів м. Подільськ Одеської області.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 уклала письмову угоду з ОСОБА_2 про те, що вона придбала, а ОСОБА_2 продав їй за 3000,00 доларів США чотири тимчасові споруди торгівельного призначення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та останній зобов'язався оформити цю угоду в нотаріальному порядку, що підтверджується копією розписки від 20.02.2019 року.
ОСОБА_1 реконструювала незавершене будівництвом, чотири тимчасові споруди торгівельного призначення під нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв.м, без передбаченого законом дозволу.
Відповідно до довідки № 405 від 15.08.2023 виданої Комунальним підприємством «Інвентаризатор» за результатами проведеного обстеження об'єкта нежитлової будівлі літ. «А» по АДРЕСА_2 , стан несучих та огороджувальних конструкцій оцінюється як придатний до нормальної експлуатації та відповідає вимогам ДБН, та придатна для використання в якості нежитлової будівлі.
Згідно технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, виготовленого 11 серпня 2023 року виданої Комунальним підприємством «Інвентаризатор», за ОСОБА_1 значиться нежитлове приміщення під літ. «А» загальною площею 111,9 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Державний реєстратор прав на нерухоме майно Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області Мартинюк О.І. рішенням № 68971837 від 22.08.2023 року відмовив ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій за заявою останньої про державну реєстрацію прав на нерухоме майно для оформлення права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю, а саме на закінчений будівництвом об'єкт, за адресою: АДРЕСА_2 у зв'язку з тим. що подані документи не відповідають вимогам встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 3 статті 24, документи подані не в повному обсязі, а саме: відсутня декларація про готовність до експлуатації об'єкта.
Звертаючись до суду із позовом позивач просила визнати право власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю під літ. А, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв.м, в обґрунтування зазначивши, що в 2021 році реконструювала незавершене будівництвом, чотири тимчасові споруди торгівельного призначення під нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв.м, без передбаченого законом дозволу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина перша та друга статті 376 ЦК України).
У пункті 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 р. №6 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.
У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Відповідно до статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів; участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством (стаття 5 Закону України "Про основи містобудування").
При вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 26, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п'ятої стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Частиною другою статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Відповідно до статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності", пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Частинами 5, 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Верховний Суд в постанові від 28.02.2023 року у справі № 466/6985/19 зазначив, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
Колегія суддів зауважує, що на підставі частин третьої, п'ятої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, виключно за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до органів місцевого самоврядування з приводу надання спірної земельної ділянки у власність чи користування в порядку діючого законодавства.
Також в матеріалах справи відсутні докази надання Подільською міською радою Подільського району Одеської області ОСОБА_1 у власність чи користування земельної ділянки під уже збудовану нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач не надав суду належних доказів щодо звернення до компетентних органів з приводу прийняття нежитлової будівлі під літ. А, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111,9 кв.м, в експлуатацію у встановленому законом порядку та, що вказана нежитлова будівля відповідає державним архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.
Довідка КП «Інвентаризатор» № 405 від 15.08.2023 року в якій зазначається, що об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 відповідає вимогам ДБН В.2.2.-9:2018 «Громадські будівлі та споруди» та ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», не порушує прав власників суміжних земельних ділянок; за результатами проведеного обстеження об'єкта - нежитлової будівлі літ. А, стан несучих та огороджувальних конструкцій оцінюється як придатний до нормальної експлуатації та відповідає вимогам ДБН, та придатна для використання в якості нежитлової будівлі, не є належним і достатнім доказом з огляду на виключний і дискреційний характер повноважень ДІАМ щодо прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта та реалізації державного архітектурно-будівельного контролю.
Отже позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надано суду доказів надання земельної ділянки у власність чи користування під уже збудованою нежитловою будівлею та доказів прийняття в експлуатацію, суд же згідно ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні права в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю під літ. А, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 задоволенню не підлягають, оскільки визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва, під який земельна ділянка не надавалась в користування або власність, та який не прийнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Також присвоюючи нову адресу об'єкту нерухомому майна суд першої інстанції не врахував положення ст. 26-3 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності», якими передбачено, що рішення про присвоєння, зміну, коригування адреси об'єкта нерухомого майна, про відмову у присвоєнні, скасування адреси об'єкта нерухомого майна приймається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради та районної у місті ради.
В даній справі повноваження щодо присвоєння нової адреси об'єкту нерухомого майна належать виконавчому комітету Подільської міської ради Подільського району Одеської області.
За таких обставин суд першої станції дійшов помилкового висновку про присвоєння нової адрес об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов'язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цієї осіб.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зазначено, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 2-4392/09, постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 705/2-1281/2010 Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов'язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов'язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18).
Апеляційний суд, розглядаючи подану виконувачем обов'язки керівника Подільської окружної прокуратури Битки Євгенія в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, апеляційну скаргу на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20.02.2024 року в частині вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу тимчасових споруд торгівельного призначення, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з'ясовує питання чи було безпосередньо встановлено, змінено, обмежено або припинено права та обов'язки держави вказаними правовідносинами.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 уклала письмову угоду з ОСОБА_2 про те, що вона придбала, а ОСОБА_2 продав їй за 3000,00 доларів США чотири тимчасові споруди торгівельного призначення, що знаходяться за адресою: Одеська область, місто Подільськ, вул. Кузовкова та останній зобов'язався оформити цю угоду в нотаріальному порядку, що підтверджується копією розписки від 20.02.2019 року.
Як в апеляційній скарзі, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції прокурором не викладені обставини та не зазначено як стосується рішення суду першої в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу тимчасових споруд торгівельного призначення прав та інтересів держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, тобто особи, яка не була залучена до участі справі,
Вказане є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку.
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу тимчасових споруд торгівельного призначення не порушує прав та інтересів держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, то апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконувача обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури Битки Євгенія в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, в частині оскарження рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2024 року щодо вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним, підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю та присвоєння адреси скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в цій частині позовних вимог.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконувача обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури Битки Євгенія в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, в частині оскарження рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2024 року щодо вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним, закрити.
Щодо судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 1980 грн за вимогу майнового характеру, що підтверджується платіжною інструкцією № 1416 від 11.07.2024 року.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в частині майнової вимоги, то з ОСОБА_1 на користь Подільської окружної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1980 грн.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу виконувача обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури Битки Євгенія в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, задовольнити частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю та присвоєння адреси скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання права власності на самовільно реконструйовану нежитлову будівлю та присвоєння адреси, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Подільської окружної прокуратури судовий збір у розмірі 1980 грн.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконувача обов'язків керівника Подільської окружної прокуратури Битки Євгенія в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, в частині оскарження рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 лютого 2024 року щодо вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним, закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 червня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
М.В. Назарова