Справа № 352/1370/25
Провадження № 2-а/352/46/25
27 червня 2025 рокум. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Олійника М. Ю.
за участю:
секретаря судового засідання Кукули О. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №448 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 02 червня 2025 року він поштою отримав конверт із постановою №448 від 13.05.2025 року, відповідно до якої його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17000 грн. В мотивах постанови зазначено, що ОСОБА_1 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці для уточнення даних на 10:00 год. 19.01.20255 року. Позивач не погоджуючись із даною постановою зазначив, що повістка йому не надходила. Окрім цього, вважає дії відповідача щодо вручення повістки такими, що суперечать вимогам Пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений постановою КМУ №560 від 16.05.2024 року. Крім цього вважає, що строк накладення адміністративного стягнення закінчився 19.04.2025 року. Також зазначив, що про час і місце розгляду справи не був повідомлений, тому справа була розглянута без його участі. Враховуючи викладене, просив постанову скасувати, а провадження у справі щодо нього закрити.
Представник відповідача скористався правом на подання відзиву, у якому зазначив що із позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованим та безпідставним, а доводи, наведені в позовній заяви такими, що не можуть слугувати підставою для висновку про протиправність винесеної ІНФОРМАЦІЯ_3 постанови про накладання адміністративного стягнення. Вказав, що у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 є день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання. Зауважив, що у матеріалах справи наявна копія повістки №1703445, відповідно до відстеження відправлення якої у зв'язку з відміткою про невдалу спробу вручення 17.01.2025, за відсутності одержувача 22.01.2025 повернулася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначив, що твердження позивача про те, що строк притягнення до адміністративної відповідальності сплив, а отже адміністративне провадження підлягає закриттю не відповідає обставинам справи таких причин. Оскільки момент виявлення адміністративного правопорушення щодо позивача відбувся 09.05.2025, що підтверджується рапортом чергового ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином строк притягнення до адміністративної відповідальності не минув. Просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 16 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження та запропоновано відповідачу у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Позивач ОСОБА_1 та його представник Либовка А.В. в судове засідання не заявилися, але від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, просила задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у відзиві виклав клопотання про проведення судового розгляду без його участі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно повістки №1703445 від 06.01.2025 року, сформованої ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає в АДРЕСА_1 , належало з'явитися 19.01.2025 року об 10:00 годині за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_6 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для уточнення даних (а.с. 35).
Вказана повістка була направлена ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , 08.01.2025 року рекомендованим поштовим відправленням за №0610220140698, що підтверджується трекером відстеження, яка останньому не була вручена та 17.01.2025 повернута відправнику, так як одержувач відсутній за вказаною адресою (а.с.36).
В матеріалах справи міститься рапорт чергового ІНФОРМАЦІЯ_2 начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що 09.05.2025 року о 10:00 год громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 . Під час звірки облікових даних із даними АІТС «Оберіг» було виявлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 29.01.2025 року перебуває в адміністративному розшуку, у зв'язку з неприбуттям за викликом до ТЦК та СП, в строк та місце зазначені в повістці (а.с.34).
Постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 448 від 13.05.2025 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000 грн, оскільки останній скоїв адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до оскарженої постанови громадянин ОСОБА_1 09.05.2025 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 для усунення порушення правил військового обліку. В ході перевірки даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів було встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває у розшуку як порушник законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, оскільки не з'явився вчасно за електронною повісткою №1703445, виписаною на 19.01.2025 на 10 год 00 хв для уточнення даних. Зазначена повістка була повернута до ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Документів, які підтверджують поважні причини неявки по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 не подав, порушивши вимоги абз.2 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, про що був складений рапорт №4/1163 від 09.05.2025 року. Розгляд справи призначено на 10:00 год 13.05.2025 року.
Громадянин ОСОБА_1 на розгляд справи про адміністративне правопорушення не прибув, хоча був належно повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Нових доказів не подавав, клопотань не заявляв. Згідно вимог ч.1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення може розглядати без участі особи, якщо наявні відомості про належне повідомлення про час, дату та місце розгляду справи. Під час розгляду справи було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 будучи належно оповіщеним, 17.01.2025 повісткою №1703445 від 06.01.2025 про необхідність явки на 14 год 00 хв 19.01.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних, у вказаний в повістці час та дату не прибув. Про поважні причини неприбуття в порядку абз. 8-7 ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ІНФОРМАЦІЯ_2 не повідомив. Повістка №1703445 від 06.01.2025 була надіслана рекомендованим листом 08.01.2025, проте повернута у зв'язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою 22.01.2025 про що проставлена відповідна відмітка 17.01.2025, що у свою чергу є датою оповіщення згідно вимог пп.2 п. 41 Постанови КМУ №560 від 16.05.2025 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Згідно вимог ч.7 ст. 38 КУпАП строки притягнення до адміністративної відповідальності не закінчилися, так як рік з моменту вчинення адміністративного правопорушення не пройшов. Вчинене громадянином ОСОБА_1 правопорушення відбулося в період дії особливого періоду згідно Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014. Враховуючи вище викладене громадянин ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 2 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в умовах особливого періоду, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.36 зворот - а.с. 37).
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ч.1 ст.22 цього Закону громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з ч.3 ст.22 вищевказаного Закону під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено та проводиться загальна мобілізація на території України. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України.
Згідно з п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Частинами 1, 3 ст. 210-1 КУпАП України передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.9 розділу 2 Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 р. за № 36/41381 матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, яка склала протокол, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП.
Статтею 268 Кодексу України про адміністративне правопорушення встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У відповідності до вимог статті 278 Кодексу України про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи ; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Оцінюючи належність повідомлення позивача про дату і час розгляду справи про адміністративне правопорушення та можливість проведення такого розгляду за відсутності ОСОБА_1 суд зазначає таке.
Так, обґрунтовуючи свою позицію, представник відповідача посилається на рапорт чергового ІНФОРМАЦІЯ_2 капітана ОСОБА_2 начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким доповів про те, що 09.05.2025 року до вказаного відділу прибув громадянин ОСОБА_1 для уточнення даних. Під час перевірки виявилося, що ОСОБА_1 не прибув по повістці, надісланій поштовим зв'язком.
Зважаючи на це, суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Проте жодних доказів про повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду його справи суду надано не було.
Вказане свідчить про те, що на момент прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_3 був відсутній доказ належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи.
Виходячи з приписів норм КУпАП, в будь-якому випадку особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав особи, визначених ст.268 КУпАП, а саме: на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Таким чином, оскільки у матеріалах справи відсутня інформація про те, що позивач був своєчасно поінформований про дату, час та місце розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, суд дійшов висновку про порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та, відповідно, порушення права позивача на захист.
Вказане є самостійною підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що оскільки відповідачем не доведено факт повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно нього, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, то позов слід задовольнити в повному обсязі, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином відповідно до положень ч.1 ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи, подано копії таких документів:
договору про надання правничої допомоги №75-2025 від 11.06.2025, укладеного між позивачем та адвокатським об'єднанням «Індекс»;
ордеру на надання правничої допомоги серії №1103928 від 12.06.2025;
свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Либовки А.В.;
платіжної інструкції №763493476 від 11.06.2025 на суму 7500 грн.
Аналізуючи надані докази, суд доходить висновку, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу. Крім того, справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не є складними, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 1500 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 18, 19, 241-246, 286 КАС України,
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Постанову №448 від 13.05.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі справи судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. і на правничу допомогу адвоката в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Суддя Максим ОЛІЙНИК