Справа № 185/12581/24
Провадження № 2/185/1824/25
17 червня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Мінарської О.А., представника позивача адвоката Давидова Д.О., представника відповідача адвоката Євдокимової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, суд -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 у якому просила суд розподілити належне їм з відповідачем спільне сумісне майно подружжя та визнати за нею право власності: на 1/2 частину приватизованої земельної ділянки площею 0, 1543 га кадастровий номер - 1223587200:02:001:0051 розташовану у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; 1/2 частину приватизованої земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер - 1223587200:02:001:0053 розташовану у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що з відповідачем вони перебували в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу ними було придбано майно: земельна ділянка площею 0, 1543 га кадастровий номер - 1223587200:02:001:0051 розташована у АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,2500 га кадастровий номер - 1223587200:02:001:0053 розташована у АДРЕСА_1 ; жилий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 19.04.2017 року шлюб між сторонами розірвано. 15.012020 вона уклала шлюб з ОСОБА_4 у зв'язку з чим змінила прізвище на ОСОБА_1 . На даний час для належного забезпечення її права власності на спірне майно, з урахуванням воєнного стану в Україні та можливих його наслідків, враховуючи відсутність контактів з відповідачем та створення ними нових сімей виникла необхідність поділу майна. Оскільки все майно було придбано у період шлюбу то воно є їх спільною сумісною власністю. Вважає що як позивачці так і відповідачу належить 1/2 частина спільного майна, у зв'язку з чим можливо виділити їй 1/2 частину земельних ділянок та житлового будинку.
Ухвалою від 20.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача адвокат Євдокимова Ю.В. надала до суду відзив на позов, де зазначила, що дійсно під час шлюбу позивачки з відповідачем ними було придбане нерухоме майно, а саме 2 земельні ділянки що розташовані по АДРЕСА_1 , та житловий будинок за тією ж адресою. Після розірвання шлюбу у будинку проживає позивачка із дітьми та новим чоловіком. Відповідач до будинку не з'являється проживає за іншою адресою. Ні під час шлюбу ні після його розірвання позивачка не заявляла про поділ майна. Шлюб було розірвано 03.05.2017 року, а з вимогами про поділ майна позивачка звернулася 22.11.2024 року поза межами строку позовної давності. У позові жодним чином не мотивовано те, коли позивачка дізнатися про порушення свого права і чому вона не дізналася про нього в межах строку позовної давності. Їй відома адреса відповідача та засоби зв'язку із ним про що вона зазначає у позові. Вважає, що позивачка звернулася до суду поза межами позовної давності у зв'язку із чим, позов не підлягає задоволенню.
Ухвалою від 13.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, пояснив що відповідач порушив право позивачки тим, що не бажав іти на контакт. Після розірвання шлюбу не було необхідності ділити майно, а зараз через воєнний стан та його можливі негативні наслідки виникла необхідність у розподілі майна.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, пояснила що доводи позивачки що відповідач не йшов на контакт у зв'язку з чим вони не змогли добровільно поділити майно не відповідають дійсності. Вважає, що оскільки представником позивача не мотивовано час, коли позивачка дізналася про порушення її права, необхідно відраховувати перебіг строку позовної давності саме з часу розірвання шлюбу.
Вислухав сторони, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено, що сторони з 12.03.1994 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу мають трьох повнолітній дітей.
Під час шлюбу сторони придбали наступне майно :
- житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2008 року;
- земельну ділянку площею 0, 1543 га кадастровий номер - 1223587200:02:001:0051 розташовану у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.10.2009 р.;
- земельну ділянку площею 0,2500 га кадастровий номер - 1223587200:02:001:0053 розташовану у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.10.2009 р.
Вказане нерухоме майно зареєстровано на відповідача.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 19.04.2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили.
15.01.2020 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 , після укладення шлюбу отримала прізвище « ОСОБА_5 ».
Згідно довідки виконкому Троїцької сільської ради від 08.10.2024 ОСОБА_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із нею за даною адресою зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Звертаючись до суду з позовом позивачка зазначає про необхідність поділу спільного майна.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Оскільки у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 77, 78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 12, 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Представником відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов не заперечувалися обставини, придбання спірного нерухомого майна у період шлюбу за спільні кошти.
Проте відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.
Відповідно до частини другої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Представник позивача не обґрунтував та не надав суду доказів того, коли позивачка дізналася про порушення свого права. У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що про порушення свого права позивачка могла дізнатися після розірвання шлюбу.
Рішення про розірвання шлюбу набрало законної сили 03.05.2017 року, з даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 22.11.2024 року.
За змістом ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність може бути застосована судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.
Таку заяву відповідач надав у своєму відзиві до суду, а тому суд вважає, що наявні всі правові підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, у зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення суду складено 27.06.2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає : АДРЕСА_1 .
Суддя С. Г. Юдіна