25 червня 2025 року
м. Київ
справа № 639/419/24
провадження № 61-4135св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Хаславська Карина Валентинівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Крижановським Миколою Валентиновичем, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року у складі судді Єрмоленко В. Б. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Хаславська К. В., про визнання недійсним договору дарування 5/20 частин квартири АДРЕСА_1 від 15 грудня 2023 року № 3889, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вказана квартира, яка складається з двох ізольованих кімнат, перебувала у її та ОСОБА_2 спільній частковій власності. Вона є власником 15/20 частин, а ОСОБА_2 належало 5/20 частин зазначеного нерухомого майна.
Через незначну частку відповідачки у квартирі, вона запропонувала придбати належні їй 15/20 частин, як співвласнику, що має переважне право, або викупити у неї 5/20 частин квартири за ринковою вартістю.
Оскільки відповіді на свої пропозиції вона не отримала, у жовтні 2023 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та одночасно просила визнати право власності на 5/20 частин квартири. Під час розгляду справи № 639/5897/23 їй стало відомо, що 15 грудня 2023 року ОСОБА_4 подарувала свою частину квартири ОСОБА_3 , яка не мала власного житла.
Вважає, що при укладенні договору дарування відповідачка діяла, очевидно, недобросовісно та зловживала правом, оскільки оспорюваний договір порушує її ( ОСОБА_1 ) майнові інтереси. На час укладення оспорюваного договору відповідачка знала про наявність у провадженні суду справи щодо викупу її 5/20 частки квартири, проте відчужила на користь сторонньої особи ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що відповідачка, відмовившись від отримання коштів за частку квартири, діяла з умислом, направленим на завдання їй шкоди, просила визнати договір дарування 5/20 частин квартири АДРЕСА_1 , укладений 15 грудня 2023 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , недійсним.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем обставин для визнання оспорюваного правочину недійсним. Суд зазначив, що договір дарування від 15 грудня 2023 року, укладений між відповідачами, містить усі необхідні умови та правові наслідки правочину, відповідає дійсним намірам і волі сторін, нерухоме майно за цим договором передано дарувальником і прийнято обдарованим, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач не надала доказів на підтвердження того, що укладення спірного договору дарування не відповідало дійсній волі відповідачів, а також, що ОСОБА_2 порушила моральні засади суспільства, здійснила недобросовісно свої права або мала намір завдати шкоди іншій особі, зловживала своїм правом у будь-якій формі.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова 08 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_3 в розмірі 10 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 30 000 грн.
Стягуючи в порядку ухвалення додаткового рішення судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що заявники належними та допустимими доказами довели наявність підстав для відшкодування їм таких витрат, заявлені сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірними та розумними, виходячи з обсягу виконаних адвокатами робіт (наданих послуг).
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з судовими рішеннями суду першої інстанції як такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав їх законними та обґрунтованими і не вбачав підстав для їх скасування.
Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Задовольняючи заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Грайворонського І. В. про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходив із того, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною та розумною, виходячи з обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Ураховуючи, що вартість наданих послуг адвокатом Романченком О. М. у заявленому заявником розмірі 25 000,00 грн є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт), суд зменшив її до 5 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
31 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крижановський М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, увалити нові судові рішення, якими позов задовольнити у повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15, від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19, від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
23 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крижановський М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяв про ухвалення додаткового рішення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 17 липня 2018 року у справі № 921/311/17-г/7, від 29 січня 2019 року у справі № 922/705/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 308/7190/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору та при ухваленні додаткових рішень.
Суди не врахували, що оспорюваний договір був укладений лише для створення усіх можливих перешкод позивачці, а не допомозі ОСОБА_3 , яка опинилась у скрутних життєвих обставинах. Недобросовісна поведінка ОСОБА_2 при укладенні спірного правочину призвела до порушення прав позивачки, що є формою зловживання правом.
Суди не врахували, що сума вартості правової допомоги, яка була надана, є завищеною та не відповідає критерію співмірності наданим адвокатами послуг.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_3 - адвокат Грайворонський І. В., представник ОСОБА_2 - адвокат Романченко О. М. подали відзиви, у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Романченко О. М. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Крижановський М. В. подав заперечення на відзиви, просить залишити їх без розгляду.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Грайворонський І. В. подав пояснення до заперечень ОСОБА_1 , у яких підтримав доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу та просив урахувати їх. Представник ОСОБА_2 - адвокат Романченко О. М. подав додаткові пояснення та просив урахувати їх.
Також представник ОСОБА_3 - адвокат Грайворонський І. В. подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 10 квітня 2025 року та 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу № 639/419/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Хаславська Карина Валентинівна про визнання недійсним договору дарування.
Зупинено виконання додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року до закінчення касаційного провадження.
Зупинено виконання додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року до закінчення касаційного провадження.
Матеріали справи № 639/419/24 надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 15/20 частин (з яких 3/20 частин - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 лютого 2019 року; 4/20 - відповідно до заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2020 року та 8/20 - за договором дарування частки квартири від 23 квітня 2021 року ), а ОСОБА_2 - 5/20 частин (з яких 1/20 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 лютого 2019 року та 4/20 - відповідно до заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2020 року) квартири АДРЕСА_1 .
01 жовтня 2021 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж. Є. надіслав ОСОБА_2 повідомлення про продаж ОСОБА_1 15/20 частин указаної квартири, а 29 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - заяву-пропозицію з метою врегулювання питання щодо належності відповідачу 5/20 частки квартири, в якій запропоновано викупити зазначену частку у праві спільної часткової власності після проведення оцінки вартості квартири.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на 5/20 частин квартири, що належить ОСОБА_2 , сплати грошової компенсації та одночасному визнанні за ОСОБА_1 права власності на 5/20 частин зазначеної квартири (справа № 639/5897/23).
15 грудня 2023 року, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В. за реєстровим № 3889, ОСОБА_2 передала безоплатно ОСОБА_3 належні їй на праві власності 5/20 часток квартири АДРЕСА_1 .
До підписання договору сторони стверджували, що однаково розуміють природу договору, його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не носить характеру удаваного правочину, сторони не обмежені в праві укладати правочин, правочин відповідає їх намірам.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження оскаржених судових рішень заявник зазначає:
неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15, від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19, від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 17 липня 2018 року у справі № 921/311/17-г/7, від 29 січня 2019 року у справі № 922/705/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 308/7190/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Відповідно до частини першої статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник-продавець зобов'язаний повідомити інших співвласників про намір продати свою частку (частина друга статті 362 ЦК України). Такий обов'язок співвласника у разі безоплатного відчуження його частки у спільному майні чинним законодавством не передбачений.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що при укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_2 діяла недобросовісно та зловживала правом, оскільки укладений нею на користь ОСОБА_3 договір дарування порушує її майнові інтереси. Зокрема, на час укладення цього договору відповідачка знала про наявність у провадженні суду справи щодо викупу її 5/20 частки квартири, проте відчужила їх на користь сторонньої особи ОСОБА_3 .
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності.
Тому згода ОСОБА_1 на розпорядження ОСОБА_2 своєю часткою у спільній частковій власності при укладенні договору дарування не вимагається, оскільки право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі. Відповідна судова практика є усталеною.
Положення про переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, стосується лише договору купівлі-продажу майна. Отже, на договір дарування положення статті 362 ЦК не поширюються.
Відповідне положення міститься у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19, від 05 березня 2025 року у справі № 757/14257/19-ц.
Оспорюваний договір дарування укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально, його зміст не суперечить положенням ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Позивачка, при цьому, не довела, що у ОСОБА_2 , на час відчуження нею належних їй на праві власності 5/20 частин квартири, існували зобов'язання перед нею.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачкою обставин, на які вона посилались як на підставу для задоволення своїх вимог.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що при укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_2 діяла недобросовісно та зловживала правом, оскільки укладений нею на користь ОСОБА_3 договір дарування порушує її майнові інтереси, колегія суддів відхиляє, оскільки права позивачки, як співвласника вказаної квартири, відчуженням ОСОБА_2 за договором дарування належної їй частки, порушені не були, зміст та обсяг прав та інтересів позивачки не залежить від того, хто є співвласником іншої частки квартири.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Суди першої та апеляційної інстанцій також дослідили всі наявні у справі докази щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили норми права, які підлягали застосуванню, і дійшли обґрунтованих висновків.
Доводи касаційної скарги про те, що додаткове рішення суду першої інстанції було ухвалено без повідомлення позивача, колегія суддів відхиляє, як безпідставні. Відповідно до положень статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. При вирішенні питання про ухваленні додаткового рішення у суду першої інстанції не виникло необхідності для виклику сторін в судове засідання, що не є порушенням норм процесуального права.
Крім того, задовольняючи заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Грайворонського І. В. про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд правильно виходив із того, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною та розумною, з огляду на обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Водночас, ураховуючи, що вартість наданих послуг адвокатом Романченком О. М. у заявленому заявником розмірі 25 000,00 грн є надмірною та неспіввісною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт), суд зменшив її до 5 000,00 грн.
Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду правильними.
Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
Представник ОСОБА_3 - адвокат Гайворонський І. В. клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що ухвалами Верховного Суду від 10 квітня та 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, відсутні праві підстави для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.
Щодо заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Романченко О. М. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 понесла витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з касаційним розглядом справи, які надані адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги від 22 листопада 2023 року та додаткової угоди до цього договору, які складаються із вартості наданих адвокатом послуг у розмірі 20 000,00 грн.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_2 - адвокат Романченко О. В., окрім договору про надання правничої допомоги від 22 листопада 2023 року та додаткової угоди до нього, надав акт виконаних робіт від 19 квітня 2025 року № 3 до договору від 22 листопада 2023 року, відповідно до якого адвокат було здійснено ознайомлення з судовими рішеннями суду апеляційної інстанції, касаційною скаргою та підготовка відзиву на касаційну скаргу, загалом витрачено 4 години.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 .
Витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у зв'язку з касаційним розглядом справи, які надані адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги від 22 листопада 2023 року та додаткової угоди до цього договору, складаються із вартості наданих адвокатом послуг у розмірі 20 000,00 грн
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 757/59959/18-ц (провадження № 61-15847св24)).
Враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг адвокатом Романченко О. М., заперечення ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Романченко О. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 5 000,00 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційних скарг не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 10 квітня та 08 травня 2025 року зупинено виконання додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року, постанови Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Грайворонського Ігора Валерійовича про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційні скарги ОСОБА_1 , подані представником - адвокатом Крижановським Миколою Валентиновичем, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року, постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року залишити без змін.
Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Романченка Олексія Михайловича задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 5 000,00 гривень.
Поновити виконання додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року, постанови Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, додаткової постанови Харківського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун