Ухвала
25 червня 2025 року
м. Київ
справа № 336/7349/22
провадження № 61-7462ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Тивоненка Данила Руслановича як представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,
У грудні 2022 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року до 31 жовтня 2022 року в розмірі 126 611,62 грн.
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 14 листопада 2024 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, за період з 01 листопада 2021 року до 31 жовтня 2022 року в розмірі 126 611,62 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Запорізький апеляційний суд постановою від 07 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тивоненка Д. Р. залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2024 року - без змін.
У червні 2025 року адвокат Тивоненко Д. Р. як представник ОСОБА_1 надіслав через підсистему «Електронний суд» та засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2025 року у цій справі.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 126 611,62 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
Представник заявника в касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики полягає у тому, що в багатьох містах України, а особливо в великих промислових, до яких відноситься Запоріжжя, до даного часу постачається теплова енергія по централізованій системі опалення до окремо розташованих адміністративних/громадських будівель, де знаходяться тільки нежитлові приміщення і власники ведуть господарську діяльність. Представник заявника вважає, що у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми, що створилась для власників нежитлових приміщень у окремо розташованих нежитлових будівлях.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте представником заявника не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також, представник заявника у касаційній скарзі посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для ОСОБА_1 , оскільки у м. Запоріжжі багато нежитлових адміністративних будівель, в яких монополіст примушує всіх власників нежитлових приміщень в таких будівлях укладати нові договори згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги», щоб отримати можливість нараховувати по площі або у разі відсутності вузла комерційного обліку самостійно визначає «теплове навантаження будівлі», не маючи на це дозвільних документів, як у цій справі. Отже, висновки Верховного Суду у цьому спорі можуть вирішити правові проблеми, які мають кількісний вимір. Який ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахування правового питання щодо кого стає проблема невизначеності.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України, тощо.
Проте касаційна скарга не містить належного обґрунтування, яке б свідчило про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи і вказувало б на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття такого судового рішення.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку із відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягають окремому розгляду клопотання представника заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та про участь у всіх судових засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власного ноутбуку.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Тивоненка Данила Руслановича як представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов