ЄУН справи: 336/3491/25
Номер провадження: 1-кп/336/1102/2025
Іменем України
27 червня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023080020000205 від 17.05.2023, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк, громадянина України, військовослужбовця військової служби за контрактом, старшого солдата розвідника-далекомірника відділення управління командира батареї 1 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , який має сина, 2015 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.04.2023 № 92-рс, ОСОБА_4 призначено на посаду розвідника-далекомірника відділення управління командира батареї 1 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат».
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_5 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_5 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався і діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, старший солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, старший солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
20.04.2023, ОСОБА_4 в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, не з'явився вчасно без поважних причин на службу з лікувального закладу, а саме до місця тимчасового розташування підрозділу на території населеного пункту АДРЕСА_3 , внаслідок чого свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця несення служби, а саме до 25 березня 2025 року, тобто до моменту самостійного з'явлення до органу досудового розслідування.
В судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав повністю, щиро розкаявся.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду немає сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорюються. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого, дослідженням письмових доказів сторони обвинувачення та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
При цьому суд роз'яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнані ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Допитаний в судовому засідання обвинувачений показав, що є військовослужбовцем за контрактом та приблизно за 2 місяці до вчинення злочину був переведений до іншої частини, де його призначили на нову посаду, в якій він нічого не знав, тому майже нічого не робив. Тому коли він пізніше потрапив до лікарні, то вирішив не повертатись до військової частини, а повернувся додому до батьків і жив за місцем реєстрації. Перебував в такому психологічному стані, що не міг повернутись до військової частини. Коли до батьків прибули працівники правоохоронних органів шукати його, то він вдома не перебував, але добровільно приїхав, після чого повернутись до військової частини. На теперішній час має бажання продовжити проходження військової служби, однак має проблеми з лівою рукою, яка не працює, тому військові частини не хочуть його приймати на службу. У вчиненому щиро розкаявся.
Суд зазначає, що показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Судом досліджені матеріали службового розслідування, за висновками якого повністю знайшов підтвердження факт того, що старший солдат ОСОБА_4 з 20.04.2023 без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, та без поважних причин є відсутнім на службі по теперішній час, тобто по 03.05.2023.
Також судом досліджені копії медичних документів щодо проходженні ОСОБА_4 лікування за наслідками отримання пошкодження - різана рана лівого передпліччя з пошкодженням сухожилків згиначів 2, 3, 4, 5 пальців, ліктевого нерву та супровідної артерії (14.09.2024 спроба суїциду) - травма не пов'язана з проходженням військової служби.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 128 від 31.03.2025 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період здійснення інкримінованого йому правопорушення будь-яких розладів психічної діяльності, ознак тимчасового хворобливого стану психічної діяльності не виявляв. Отже, він міг давати раду своїм діям та керувати ними. На теперішній час виявляє ознаки психічного розладу у вигляді розладу адаптації, пролонгованої депресивної реакції. За своїм психічним станом в теперішній час він також може давати раду своїм діям та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Потребує як найшвидшого вирішення психотравмуючої ситуації.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст. ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.
Дослідивши дані про особу обвинуваченого, при визначенні покарання ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як тяжкий злочин, обставини вчинення кримінального правопорушення, фактично вчинені обвинуваченим дії та тривалість відсутності на службі, ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні злочину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має зареєстроване та постійне місце проживання, має неповнолітнього сина, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є військовослужбовцем, має позитивну службову характеристику, приймав безпосередню участь в обороні держави, нагороджений нагрудним знаком «Срібний едельвейс», відповідно до наказу командира НОМЕР_2 окремої Гірсько-штурмової бригади №1009 від 11.07.2022, а також нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани», відповідно до наказу Міністра оборони України від 22.03.2022.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Суд зазначає, що згідно з вимогами ч. 2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Враховуючи сукупність наведених обставин справи, та дотримуючись принципів законності, справедливості, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів призначити покарання у виді позбавлення волі на строк у межах санкції ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України в мінімальному розмірі.
Підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України, а саме призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті або зі звільненням від реального відбування покарання з випробуванням, суд не вбачає.
Призначене судом покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
На досудовому розслідуванні заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались. Цивільний позов не заявлявся.
Клопотань про обрання обвинуваченому запобіжного заходу не заявлялось та суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу.
Судові витрати відсутні, речові докази не долучались.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст.349, ст. ст. 368 - 371, 373, 374, 395 КПК України,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання рахувати з дня фактичного затримання ОСОБА_4 на виконання цього вироку.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1