ЄУН справи: 336/4140/25
Номер провадження: 1-кп/336/1174/2025
27 червня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін: прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №62024080100002617 від 27.03.2024 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кузнецовськ, Рівненської області, громадянина України, розлученого, утриманців немає, який перебував на посаді розвідника розвідувального взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший сержант», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого.
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, -
наказом командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 військовослужбовця за мобілізацією старшого сержанта ОСОБА_4 призначено на посаду розвідника розвідувального взводу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, старшим сержант ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, старшим сержант ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, 28 грудня 2023 року, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, без поважних причин, не з'явився до місця несення служби, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 з відпустки, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця несення служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби, а саме до моменту самостійного з'явлення до органу досудового розслідування.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, пояснив суду, що пішов добровольцем у віці 23 років, неодноразово виконував бойові завдання. У грудні 2023 отримав травму під час виконання бойового завдання, керівництво на надало відпустку для лікування. Пізніше, під час лікування захворів ковідом та перебував у лікарні. Після чого до військової служби не повернувся, оскільки командування не давало час на одужання. В результаті чого покинув місце дислокування в населеному пункті с. Таврійське, Запорізького району, Запорізької області, оскільки перебував і лікарні. Заходів для повернення до місця несення служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв. У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свої дії, просив суд призначити мінімальне покарання.
Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою всіх учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів: допитом обвинуваченого, дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.
При цьому суд роз'яснив сторонам, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду.
За таких обставин суд вважає доведеним пред'явлене обвинувачення та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.4 ст.408 КК України як дезертирства - тобто нез'явлення на службу, з метою ухилитися від військової служби, з відпустки, вчиненого в умовах воєнного стану.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.
Суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, характер інкримінованого кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, дані про особу винного.
Згідно класифікації, передбаченої ст.12 КК України, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив особливо тяжкий злочин.
Обставини, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлені.
Згідно зі ст. 66 КК України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання, щире каяття обвинуваченого у вчиненому та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин проти встановленого порядку несення військової служби в умовах введеного в Україні воєнного стану, є військовослужбовцем, має зареєстроване та постійне місце проживання, утриманців немає, неодруженого, за місцем несення служби характеризується посередньо, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд доходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та з цих підстав вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікуються його діяння, у виді позбавлення волі, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Суд при призначенні покарання також виходить із положень ст.50 КК України, відповідно до якої покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з ситуації, яка існує у країні, на думку суду, поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 суттєво знижує рівень військової дисципліни та боєготовність Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах сьогодення є критично неприпустимим. Суд вважає, що звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, фактично сформує негативну думку інших військовослужбовців, відповідно до якої, ухилення від виконання покладених на військовослужбовця обов'язків під час воєнного стану не призводить до адекватного скоєному покарання.
З огляду на зазначені обставини, суд не вбачає підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_4 положення статей 75 та 69 КК України.
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, в умовах воєнного стану, враховуючи особу обвинуваченого, суд не знаходить підстав для скасування або зміни раніше обраного судом щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У зв'язку з цим до набрання вироком законної сили суд залишає незмінним запобіжний захід щодо обвинуваченого, для забезпечення його належної процесуальної поведінки та для запобігання ризиків, що продовжують існувати.
Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах по справі № 750/2773/22, провадження № 51-3061км22 від 22 грудня 2022 року та справі № 726/78/23, провадження № 51-1772км23 від 11 липня 2023 року, згідно з якою, кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби свідчать про підвищену суспільну небезпечність, оскільки можуть призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, а тому застосування іншого покарання ніж позбавлення волі, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення таких дій.
Враховуючи те, що згідно з ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2025 (справа № 333/2362/25), відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, то строк відбування ним покарання слід рахувати саме з 15 години 30 хвилин 19.03.2025, тобто з моменту фактичного затримання.
Цивільний позов не заявлявся.
В даному кримінальному провадженні відсутні витрати на залучення експертів.
Керуючись ст. 65 КК України, ст.ст. 349, 368, 373- 376 КПК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обраховувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 19.03.2025.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_4 період знаходження в місцях попереднього ув'язнення з часу затримання з 15 години 30 хвилин 19.03.2025 до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Обвинувачений та захисник мають право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1