Справа №333/9739/24
Провадження №2/333/1005/25
Іменем України
17 червня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Холода Р.С.,
за участю секретаря судового засідання Лузанової А.Д.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування (місце знаходження: 69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 32, код ЄДРПОУ: 37573541) про позбавлення батьківських прав, -
встановив:
08.11.2024 року позивач ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 20.04.2019 року позивач зареєструвала шлюб з відповідачем, який було розірвано 30.11.2023 року.
У шлюбі народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Підставою для звернення до суду із даним позовом стало те, що відповідач ОСОБА_3 фактично самоусунувся від виховання дитини.
Так, станом на сьогоднішній день малолітній ОСОБА_5 проживає разом із матір'ю та старшою сестрою на території Ізраїлю. Переїзду до Ізраїлю передувало те, що родина ОСОБА_2 виїхали з України у травні 2022 року. У подальшому родина півроку перебувала на території Польщі, потім у Норвегії, після чого було прийнято рішення про переїзд до Ізраїлю, оскільки там проживає мати ОСОБА_2 .
З 13 серпня 2023 року позивач разом із сином ОСОБА_5 та старшою донькою проживають на території Ізраїлю. В ОСОБА_6 відвідує домашній приватний дитячий садок «Карапуз», який оплачує мати.
Відповідач з сином не бачився з серпня 2023 року, у серпні-жовтні 2023 року позивач сприяла відеодзвінкам батька та сина, однак з цього часу ОСОБА_3 перестав ініціювати спілкування із ОСОБА_5 зовсім.
Таким чином, наразі батько не підтримує жодних стосунків із сином, не допомагає ані матеріально, ані емоційно. Необхідне харчування, медичний догляд, лікування, соціалізацію, прищеплення культурних та духовних цінностей, а також сприяння засвоєнню дитиною норм моралі забезпечує мати самостійно.
Враховуючи, що відповідач жодним чином не приймає участі у вихованні сина, позивач просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
13.11.2024 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, позивачу та її представнику надано строку для усунення недоліків позову.
21.11.2024 року через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача про усунення недоліків.
26.11.2024 року ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
17.12.2024 року до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копії характеристики на ОСОБА_4
27.01.2025 року ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд.
27.01.2025 року ухвалою суду витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину Державного кордону України позивачем та відповідачем.
10.03.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: постанов про відкриття виконавчих проваджень та розрахунку заборгованості по сплаті аліментів за виконавчим провадженням.
10.03.2025 року ухвалою суду витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину Державного кордону України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітнім ОСОБА_4
25.03.2025 року на адресу суду з Державної прикордонної служби України надійшла відповідь щодо перетину Державного кордону України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітнім ОСОБА_4 08.06.2022 року в пункті пропуску «Краківець».
03.04.2025 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: розрахунків заборгованості по сплаті аліментів за виконавчими провадженнями та копії характеристики на ОСОБА_4
09.05.2025 року на адресу суду від представника третьої особи надійшов висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав з підстав, викладених у позовній заяві.
Також зазначила, що ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов'язків додатково підтверджується долученими до матеріалів справи доказами - характеристиками на малолітнього ОСОБА_4 з дитячого садочка «Карапуз» та дитячого центру по розвитку мовлення «Говорушка», які дитина відвідує в Ізраїлі. Крім того, ОСОБА_3 не сплачує аліменти на утримання дитини та має заборгованість, що також доводить наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав.
Крім того, пояснила, що відповідач обізнаний про розгляд даної справи, але з жовтня 2024 року не бачився з дитиною та жодним чином не допомагав. Малолітній ОСОБА_4 не ідентифікує ОСОБА_3 як батька.
Щодо висновку органу опіки та піклування, представник зазначила, що він належним чином необґрунтований доказ. Враховуючи інші докази по справі, які свідчать про неналежне виконання відповідачем його батьківських обов'язків, просила позов задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні 07.04.2025 року позивач ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги. При цьому суду пояснила, що 08.06.2022 року вони всією родиною виїхали до Польщі, де прожили 6 місяців. За час перебування у Польщі стосунки з чоловіком стали погіршуватися, ОСОБА_3 зловживав алкогольними напоями, застосовував фізичне насильство стосовно неї. Дитиною займалася тільки вона.
У подальшому, з Польщі вони переїхали до Норвегії, де за час проживання ОСОБА_3 висловлював на її адресу погрози, свідком чого була її старша донька. Вона хвилювалася за життя та здоров'я своє і дітей.
З Норвегії вони поїхали до Ізраїлю, бо там більше 10 років проживає її матір. По прибуттю до Ізраїлю 23.08.2023 року, в аеропорту у них з ОСОБА_3 виник конфлікт, він застосував до неї фізичне насильство, розвернувся та поїхав назад. Також була агресія з боку відповідача відносно старшої дитини.
Вона почала боятися, що все це може закінчитися гіршим, тому через адвоката звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.
З приводу застосування ОСОБА_3 до неї фізичного насильства в правоохоронні органи вона не зверталася, так як боялася його.
Номер телефону вона не змінювала, всі соціальні мережі залишилися відкритими. Проте, ОСОБА_3 взагалі не цікавиться дитиною, не дзвонить, не пише, аліменти не сплачує. Навіть за час їхнього спільного проживання, ОСОБА_3 не проявляв інтересу до сина, коли вона зверталася до лікаря, дитина залишалася з ним й була голодною, бо батько не годував.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що ОСОБА_2 вона знає з народження, у м. Запоріжжі проживали по сусідству, підтримували дружні відносини з дитинства. З початку війни ОСОБА_8 виїхала з родиною за кордон.
До виїзду з України ОСОБА_3 опікувався сином.
Свідок зазначила, що їй відомо зі слів ОСОБА_8 , що стосунки з чоловіком погіршилися вже за кордоном, були конфлікти, але про застосування ОСОБА_3 фізичного насильства їй не відомо.
Також ОСОБА_8 їй розповідала, що ОСОБА_9 з дитиною не спілкується приблизно рік, що він їх покинув одразу, як приїхали до Ізраїлю через якийсь серйозний конфлікт (дитині тоді було менше року), жодних відносин вони не підтримують, матеріально батько не допомагає родині. Аліменти на утримання дитини стягнуті за рішенням суду, але відповідач їх не сплачує.
Відповідач ОСОБА_3 до зали судового засідання жодного разу не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, у встановлений судом строку відзив не надав.
На підставі викладеного, керуючись ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів та відповідно до ст. 280 ЦПК України, за згодою позивача, ухвалити заочне рішення.
Представник районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування - Курочкіна А.Ю. до суду не з'явилася, надала заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та ухвалити рішення в інтересах дитини, відповідно до норм чинного законодавства України.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , виходячи з такого.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» зобов'язує батьків виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (ч. 1). Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2). Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3).
Частиною 4 ст.82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що сторони у справі з 20.04.2019 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , актовий запис №172, який було складено Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
У шлюбі у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 07.05.2022 року серії НОМЕР_4 , актовий запис №185.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.11.2023 року, яке набрало законної сили 02.01.2024 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2024 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частини від заробітку боржника, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 19.10.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
02.07.2024 року старшим державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Роботою А.Є. відкрито виконавче провадження ВП №75425965 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини заробітку платника аліментів, щомісячно, починаючи з 01.12.2023 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 . 3-річного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
05.12.2024 року старшим державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Копач Я.М. відкрито виконавче провадження ВП №76714670 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , у розмірі 1/6 частини заробітку боржника, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 19.10.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 17.03.2025 року, складеного головними спеціалістами відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей ЗМР Курочкіною А.Ю. та ОСОБА_10 , проведено обстеження квартири АДРЕСА_3 (за місцем реєстрації позивача), під час якого встановлено, що за вказаною адресою проживає родина ОСОБА_11 . Зі слів жінки, вона винаймає житло у подруги, яка наразі проживає за кордоном.
Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктом 2 ст.164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст.164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
За змістом роз'яснень, викладених у п.п.15, 16, 17 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 року у справі № 211/559/16-ц).
Європейський суд з прав людини зазначив, що між інтересами дитини і інтересами батьків має існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу слід приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і важливістю повинні переважати над інтересами батьків (рішення від 07.12.2006 по справі «HUNT v. UKRAINE», № 31111).
Розрахунки заборгованості по сплаті аліментів суд також не бере до уваги, з огляду на неналежну якість ксерокопій.
Відповідно до ст.19 СК України, при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно висновку органу опіки та піклування від 08.05.2025 року №757/01-36/19.02, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з вимогами ч.8 ст.7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст.153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
За положеннями ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.
Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 2 ст.27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до приписів ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Право дитини на належне батьківське виховання, відповідно до ст.152 СК України, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписами ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.4 ст.155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п.16 згаданої Постанови, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Вирішуючи питання про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд вважає, що позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, які б довели винну поведінку ОСОБА_3 , свідомого нехтування останнім своїми обов'язками.
Згідно зі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до положень ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Положеннями ст.80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем та її представником на підтвердження позовних вимог були надані докази, а саме ксерокопії: договору, укладеного 26.01.2024 року між приватним дитячим садочком «Карапуз» (Ізраїль) та ОСОБА_2 , характеристика ОСОБА_4 , видана вихователем дитячого садочка «Карапуз», характеристики ОСОБА_12 з дитячого центру по розвитку мовлення «Говорушка».
Дослідивши вказані докази, суд, керуючись ст.89 ЦПК України, оцінює їх належність, допустимість, достовірність, та вважає, що вони не відповідають критерію достовірності, в розумінні статті 79 ЦПК України, оскільки видані на території іншої країни (Ізраїль), викладені російською мовою, не мають офіційного перекладу українською мовою.
Фактично у справі є лише пояснення позивача, згідно яких відповідач, нібито, не виконує свої обов'язки.
З показань свідка вбачається, що фактично ОСОБА_7 надала свідчення зі слів позивача, а безпосереднім свідком неналежного виховання дитини відповідачем вона не була.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи положення ч.1 ст.141 ЦПК України, з огляду на ухвалення рішення не на користь позивача, понесені нею і документально підтверджені судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268, 272, 274-279, 354 ЦПК України, ст.ст.150, 155, 164, 165, 166, 180, 183, 191 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування (місце знаходження: 69104, м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 32, код ЄДРПОУ: 37573541) про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на поданні заяви про його поновлення якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 27.06.2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Р.С. Холод