24 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 909/1140/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: Луговий В.Б. (в режимі відеоконференції),
відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2025
у справі № 909/1140/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина"
до Долинської міської ради
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Долинської міської ради про: визнання незаконним та скасування рішення Долинської міської ради "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель в м. Долина по вул. 8-Березня" № 1688-21/2022 від 02.08.2022; визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 8,0759 га (кадастровий номер 2622010100:01:024:0006), цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2025 (суддя Горпинюк І.Є.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (колегія суддів у складі: Малех І.Б. - головуючий, Панова І.Ю., Зварич О.В.), у задоволенні позову відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що ТОВ "ББМ-Долина" на праві власності належить ряд об'єктів нерухомого майна в м. Долина: будівля компресорної в м. Долина по вул. 8 березня, буд. 9Б - на підставі договору купівлі-продажу № 1737 від 08.05.2008; майновий комплекс в м. Долина по вул. 8 березня, буд. 10 - на підставі свідоцтва про право власності від 05.10.2007, рішення виконавчого комітету Долинської міської ради від 30.08.2007 № 370; котельня в м. Долина по вул. 8 березня, буд. 23 - на підставі договору купівлі-продажу № 195 від 13.12.2007; будівля ГРП в м. Долина по вул. 8 березня, буд. 23а - на підставі договору купівлі-продажу № 1746 від 08.05.2008; майновий комплекс в м. Долина по вул. 8 березня, буд. 33 - на підставі договору купівлі-продажу № 1749 від 08.05.2008; майновий комплекс в м. Долина по вул. 8 березня, буд. 35 - на підставі договору купівлі-продажу № 1743 від 08.05.2008.
ТОВ "ББМ-Долина" 27.06.2008 звернулось з листом №44 до Долинської міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею: 8,0758 га для обслуговування адмінбудинку, виробничих, підсобних та допоміжних будівель; 0,1119 га для обслуговування будівлі ГРП; 0,0192 га для обслуговування опор ліній електропередач; 0,8808 га для обслуговування під'їзних залізничних колій. Звернення мотивоване купівлею котельні, що знаходиться за адресою м. Долина, вул. 8 Березня, 23; компресорної, що знаходиться за адресою м. Долина, вул.8 Березня, 9Б; будівлі ГРП, що знаходиться за адресою м. Долина, вул. 8 Березня, 33; майнового комплексу, що знаходиться за адресою м. Долина, вул. 8 Березня, 35 та у зв'язку із внесенням в статутний фонд ТОВ "ББМ-Долина" майнового комплексу, що знаходиться за адресою м. Долина вул. 8 Березня, 10, на підставі свідоцтва на право власності від 05.10.2007, договору купівлі-продажу №195 від 13.12.2002, біржової угоди № 465 від 23.04.2008, договору купівлі-продажу № 1737 від 08.05.2008, договору купівлі-продажу № 1746 від 08.05.2008, договору купівлі-продажу № 1749 від 08.05.2008, біржової угоди № 183 від 28.04.2004.
Рішенням Долинської міської ради №1028-25/2008 від 07.08.2008 «Про розгляд клопотання ТзОВ «ББМ-Долина», вирішено дати дозвіл ТОВ "ББМ-Долина" на виготовлення проекту відведення земельних ділянок площею: 8,0759 га для обслуговування адмінбудинку, виробничих, підсобних та допоміжних будівель; площею 0,0144 га для обслуговування опор ліній електропередач та площею 1,0871 га для обслуговування під'їзних залізничних колій в м. Долина по вул. 8-Березня: 9Б, 10, 23, 23А, 33, 35 за рахунок земель міської ради. Цим же рішенням зобов'язано ТОВ "ББМ-Долина" замовити в ліцензованій землевпорядній організації проект відведення земельної ділянки, у відділі містобудування та архітектури вихідні дані для здійснення проектно-пошукових робіт; проект відведення після проходження землевпорядної експертизи подати в шестимісячний термін, з дати прийняття рішення, на затвердження у встановленому порядку; у місячний термін укласти з Долинською міською радою угоду про використання земельної ділянки.
Вказане рішення залишилось не реалізованим, ТОВ "ББМ-Долина" не подало Долинській міській раді на затвердження проект відведення земельних ділянок в м. Долина по вул. 8 березня: 9Б, 10, 23, 23А, 33, 35.
Долинська міська рада 30.03.2018 направила ТОВ "ББМ-Долина" лист №379/05-17/18в, у якому звертала увагу позивача що використання землі є платним, вказувала на прийняте рішення Долинської міської ради від 07.08.2008 № 1028-25/2008 щодо надання позивачу дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, зазначала про використання земельної ділянки під будівлями позивача без правовстановлюючих документів та разом з листом направила позивачу по два примірники проектів угод 04/18 від 28.03.2018, 05/18 від 28.03.2018, 06/18 від 28.03.2018, 07/18 від 29.03.2018, 08/18 від 29.03.2018, 09/18 від 29.03.2018 про відшкодування збитків від недоотриманих коштів Долинською міською радою за фактичне землекористування ТОВ "ББМ-Долина", для підписання та державної реєстрації, у зв'язку з фактичним використанням земельних ділянок без правовстановлюючих документів. Дані угоди позивач не підписав.
Рішенням Долинської міської ради №478-13/2020 від 25.02.2020 «Про розроблення технічної документація із землеустрою щодо інвентаризації земель по вул. 8-Березня» надано дозвіл Долинській міській раді на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель по вул. 8-Березня. Як зазначено в рішенні, воно прийнято з метою створення сприятливих умов для раціонального використання земельних ділянок, встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органом місцевого самоврядування.
На підставі договору №6 від 24.01.2022 ФОП Медвецькою Т.В. була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки житлової та громадської забудови комунальної власності для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (КВЦПЗ-11.02), яка розташована по вулиці 8-Березня, в межах населеного пункту м. Долина Калуського району Івано-Франківської області.
В електронній системі публічних закупівель 28.01.2022 опубліковано звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель UA-2022-01-28-004197-b щодо закупівлі у Медвецької Т.В. послуг зі складання документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 10,0000 га. по вул. 8-Березня в м. Долина, Івано-Франківської області, для підтвердження за Долинською міською радою права комунальної власності.
Рішенням №1688-21/2022 від 02.08.2022 Долинська міська рада Івано-Франківської області вирішила:
- затвердити розроблену відповідно до рішення Долинської міської ради від 25.02.2020 №478-13/2020 технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки та підтвердити за Долинською міською радою право комунальної власності на земельну ділянку площею 8,0759 га (кадастровий номер 2622010100:01:024:0006) цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для обслуговування адмінбудинку, виробничих, підсобних та допоміжних будівель) по вул. 8-Березня в м. Долина;
- Державному реєстратору провести реєстрацію права комунальної власності на вищевказану земельну ділянку.
Посилаючись на те, що прийняттям оскаржуваного рішення Долинська міська рада порушила права ТОВ "ББМ-Долина" як власника нерухомого майна (майнових комплексів: будівель, споруд) за адресами: місто Долина, вулиця 8-го Березня, 9Б, 10, 23, 33 та 35, які розташовані на земельній ділянці, щодо якої формувалась технічна документація і внаслідок прийняття оскаржуваного рішення Долинська міська рада нарахувала позивачу заборгованість зі сплати за землю понад 2 млн грн та заявила позов про стягнення даної суми коштів (справа № 909/1000/24), останній звернувся до суду з позовом у даній справі.
Позивач посилався на ст.ст. 134, 198 ЗК України, ст.ст. 6, 26, 27, 28, 29, 57 Закону України "Про землеустрій", ст.ст. 2, 3, 10 Закону України "Про публічні закупівлі" та зазначав, що: а) Долинською міською радою не було у встановлені законодавством строки оприлюднено звіт про укладення договору про закупівлю щодо замовлення робіт із виготовлення технічної документації із землеустрою; б) розробником технічної документації із землеустрою не було проінформовано позивача, як власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна, про здійснення землеустрою; в) розроблена технічна документація не відповідає вимогам законодавства, оскільки: в ній неправильно визначено цільове призначення земельної ділянки в межах категорії земель житлової та громадської забудови; пояснювальна записка передбачає метою розроблення технічної документації, в тому числі, продаж права оренди землі на земельних торгах, не врахувавши наявність на ділянці нерухомого майна позивача; технічна документація розроблена на підставі нормативно-правових актів, що втратили чинність або не існують; пояснювальна записка не дозволяє встановити факт віднесення чи не віднесення земельної ділянки до територій та об'єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення; пояснювальна записка до технічної інвентаризації не містить відомостей про нерухоме майно позивача, його речові права, а сама технічна документація не відображає реальні відомості про розташування будівель та споруд в межах об'єкта землеустрою, в планах відсутні окремі будівлі та споруди позивача, не враховано неподільність виробничого цеху; технічна документація не містить достатніх відомостей про погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; порушено строки виготовлення технічної документації; технічна документація не містить будь-яких відомостей про надавача GNSS інформації від мережі референтних станцій ZAKPOS.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем у справі не доведено, а судом не встановлено порушення прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «ББМ-Долина», за захистом яких він звернувся у даній справі.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди вже по суті оцінили, що ключовий вплив оскаржуваного рішення на права та інтереси позивача полягає у тому, що в результаті рішення № 1688-21/2022 від 02.08.2022 була створена як об'єкт цивільних прав земельна ділянка площею 8,0759 га (кадастровий номер 2622010100:01:024:0006), саме існування якої надало відповідачу можливість обрахувати понад 2 млн грн стягнення з позивача у справі № 909/1000/24, за таких умов стверджувати що оскаржуване рішення не впливає на права та інтереси позивача неправильно. Також розробником технічної документації із землеустрою не було проінформовано позивача, як власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна, про здійснення землеустрою, а розроблена технічна документація не відповідає вимогам законодавства, оскільки: в ній неправильно визначено цільове призначення земельної ділянки в межах категорії земель житлової та громадської забудови; пояснювальна записка передбачає метою розроблення технічної документації, в тому числі, продаж права оренди землі на земельних торгах, не врахувавши наявність на ділянці нерухомого майна позивача; технічна документація розроблена на підставі нормативно-правових актів, що втратили чинність або не існують; пояснювальна записка до технічної інвентаризації не містить відомостей про нерухоме майно позивача, його речові права, а сама технічна документація не відображає реальні відомості про розташування будівель та споруд в межах об'єкта землеустрою, в планах відсутні окремі будівлі та споруди позивача, не враховано неподільність виробничого цеху; технічна документація не містить достатніх відомостей про погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; порушено строки виготовлення технічної документації; технічна документація не містить будь-яких відомостей про надавача GNSS інформації від мережі референтних станцій ZAKPOS. На думку скаржника, очевидним є факт, що не інформування про здійснення землеустрою заінтересовану особу, не погодження меж земельної ділянки, не погодження технічної документації, розробленої на замовлення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування з ТОВ «ББМ-Долина» унеможливлює власником нерухомого майна (користувачем земельної ділянки) реалізовувати свої права під час здійснення землеустрою, та будь-яким чином впливати на правильність визначення розмірів чи розташування земельної ділянки, реальність проведення топографо-геодезичних вишукувань, визначення в документації будівель та споруд, та в цілому на виготовлення документації у відповідності до норм чинного законодавства.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18, від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 щодо встановлення наявності у позивача порушеного права або законного інтересу; від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, і ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна;
- відсутні висновки Верховного Суду щодо тотожних правовідносин, а саме щодо застосувань норм права у випадку відсутності інформування про здійснення землеустрою заінтересованої особи, відсутності погодження меж земельної ділянки, відсутності погодження технічної документації, розробленої на замовлення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування з власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, щодо якої проводилась інвентаризація.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 24.06.2025 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06.06.2025.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.06.2025 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені постанову та рішення залишити без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанцій.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18, від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 щодо встановлення наявності у позивача порушеного права або законного інтересу; від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди; від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, і ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/58958/20 вказано таке.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Тобто підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
У постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові потрібно відмовити. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин .
Вказані висновки також відображені у постанові від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18, де об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що зі змісту ст. 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, викладеного у ч. 1 ст. 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
В свою чергу, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права.
Судами обох інстанцій у справі № 909/1140/24 враховано відповідні висновки та встановлено, що позивачем не доведено, які саме права чи охоронювані законом інтереси «ТОВ ББМ-Долина» порушені оскаржуваним рішенням Долинської міської ради та державною реєстрацією земельної ділянки.
Скаржник наголошує на тому, що ключовий вплив оскаржуваного рішення на права та інтереси позивача полягає в тому, що в результаті рішення № 1688-21/2022 від 02.08.2022 була створена як об'єкт цивільних прав земельна ділянка площею 8,0759 га (кадастровий номер 2622010100:01:024:0006), саме існування якої надало відповідачу можливість обрахувати понад 2 млн грн стягнення з позивача у справі № 909/1000/24.
Водночас суди обох інстанцій правильно виснували, що ст. 206 ЗК України передбачено принцип платного використання землі: використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Питання правомірності та правильності нарахування суми безпідставно збережених грошових коштів за користування земельною ділянкою позивачем, підлягає вирішенню за наслідками розгляду відповідного позову.
При цьому відповідач діяв послідовно і в законний спосіб, оскільки затвердив проект землеустрою, щодо інвентаризації земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, площею 8,0759 га, яка відповідає площі земельної ділянки, щодо дозволу на складання проекту відведення якої раніше звертався сам позивач, і такий дозвіл на виготовлення проекту відведення йому було надано ще в 2008 році.
Відтак, дії відповідача з замовлення проекту землеустрою, щодо інвентаризації земельної ділянки, затвердження цього проекту землеустрою, державної реєстрації земельної ділянки комунальної власності не порушують прав позивача, вчинені у межах повноважень відповідача та з легітимною метою формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.
Посилання скаржника на те, що судами обох інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, а також від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, і ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна - колегією суддів відхиляються, оскільки суди обох інстанцій врахували, що відповідно до вимог абз.1 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, і зазначили, що позивач не надав жодних доказів, що Долинська міська рада вчиняє якісь дії щодо передачі земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно позивача, в користування на земельних торгах. До того ж суди вказали, що у разі прийняття таких рішень Долинською міською радою позивач не позбавлений можливості захищати свої права в судовому порядку.
Також суди встановили, що Долинська міська рада не заперечує права власності позивача на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, її поведінка не свідчить про намір передати земельну ділянку в користування третім особам на земельних торгах, а спрямована лише на отримання плати за користування позивачем земельною ділянкою, а отже відсутні порушення права власності позивача на належне йому нерухоме майно оскаржуваним рішенням відповідача та реєстрацією земельної ділянки.
Таким чином, Верховний Суд не вбачає невідповідності висновків судів, зроблених в оскаржуваних рішеннях, висновкам, зробленим Верховним Судом у постановах, визначених скаржником в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Скаржник в якості обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається, зокрема, на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо тотожних правовідносин, а саме щодо застосувань норм права у випадку відсутності інформування про здійснення землеустрою заінтересованої особи, відсутності погодження меж земельної ділянки, відсутності погодження технічної документації, розробленої на замовлення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування з власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, щодо якої проводилась інвентаризація.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, у ній чітко не зазначено які саме норми та яким чином повинні бути застосовані, не обґрунтовано в контексті підстав для відмови позову необхідності їх застосування у даному випадку.
Наведене у сукупності свідчить, що скаржник не довів необхідності формування Верховним Судом відповідних висновків, а його доводи в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позовних вимог. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи та до спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені ст. 300 ГПК України.
Відтак, колегія суддів зазначає, що підстав для надання правового висновку у подібних правовідносинах немає, оскільки попередніми судовими інстанціями достеменно встановлені у цій справі обставини та надано оцінку усім доводам позивача.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.ч. 1 та 2 ст. 300 ГПК України).
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанції.
Оскільки Верховний Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги, судові витрати покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина" залишити без задоволення.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2025 у справі № 909/1140/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.