58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua
24 червня 2025 року Справа № 926/2776/24
За позовом Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙК'Ю ТІКЕТ»
про стягнення заборгованості в сумі 242 976,75 грн
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Гончар А.Ю.
Представники сторін:
Від позивача - Подгорецька О.В.
Від відповідача - адвокат Поляк П.П.
СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство “Чернівецьке тролейбусне управління» звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙК'Ю ТІКЕТ» про стягнення заборгованості в сумі 242 976,75 грн.
Позов обґрунтований тим, що 01 лютого 2024 року між Комунальним підприємством “Чернівецьке тролейбусне управління» (Передавач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЙКЮ ДИРЕКТ УКРАЇНА» (Отримувач) (в подальшому - Товариство з обмеженою відповідальністю “АЙК'Ю ТІКЕТ») укладено Договір про передачу активного балансу транспортних карток № 2 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору, Отримувач на підставі підтверджуючих документів оплачує Передавачу витрати, пов'язані із поповненням активного балансу транспортних карт платіжними системами за період здійснення повної передачі.
Позивач зазначає, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором щодо оплати Передавачу витрат, пов'язаних із поповненням активного балансу транспортних карт платіжними системами за період здійснення повної передачі, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 242 976,75 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2024 року, судову справу № 926/2776/24 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 26 листопада 2024 року.
Ухвалою суду від 26 листопада 2024 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 30 грудня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 30 грудня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче судове засідання по справі № 926/2776/24 на 15 січня 2025 року.
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі № 926/2776/24; призначено справу до розгляду по суті на 04 лютого 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04 лютого 2025 року справу № 926/2776/24 передано на розгляд Господарському суду м. Києва за підсудністю.
Позивач не погодившись з постановленою ухвалою господарського суду оскаржив її до Західного апеляційного господарського суду.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13 березня 2025 року апеляційну скаргу Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління» задоволено; ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 04 лютого 2025 року у справі № 926/2776/24 скасовано; справу направлено до Господарського суду Чернівецької області для продовження розгляду.
08 квітня 2025 року до Господарського суду Чернівецької області повернулись матеріали господарської справи № 926/2776/24.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року 3розгляд справи № 926/2776/24 по суті призначено на 29 квітня 2025 року.
Ухвалою суду від 29 квітня 2025 року вирішено повернутися до розгляду справи № 926/2776/24 у підготовчому провадженні; підготовче засідання призначено на 27 травня 2025 року.
22 травня 2025 року через систему “Електронний суд» надійшов відзив на позов відповідача, в якому останній заперечує щодо задоволення позову.
27 травня 2025 року через систему “Електронний суд» надійшло клопотання позивача про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі № 926/2776/24; призначено справу до розгляду по суті на 16 червня 2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 16 червня 2025 року зазначив, що щодо Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙК'Ю ТІКЕТ» відкрито провадження у справі про банкрутство.
Ухвалою суду від 16 червня 2025 року відкладено розгляд справи № 926/2776/24 по суті на 24 червня 2025 року.
Суд перевіривши інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень встановив, що щодо ТОВ “АЙК'Ю ТІКЕТ» відкрито провадження у справі про банкрутство у Господарському суді м. Києва.
Представник позивача в судовому засіданні 16 червня 2025 року зазначила, що справу № 962/2776/24 доцільно розглядати в межах справи про банкрутство.
Адвокат відповідача в судовому засіданні 16 червня 2025 року залишив розгляд даного питання на розсуд суду.
Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 травня 2025 року у справі № 910/4748/25 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Айк'ю Тікет», введено процедуру розпорядження майном.
Оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Айк'ю Тікет» №76223 опубліковано 29 травня 2025 року на офіційному веб-сайті ВГСУ.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК України).
Відповідно до частини 1, 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно частини 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Таким чином, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19).
Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Визначені частиною 2 статті 7 КУзПБ, спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).
У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 15.06.2021 у справі 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.
Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі 916/585/18 (916/1051/20).
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
За мови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі №922/928/17).
Зі змісту норм Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої палати Верховного суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (провадження №12-160гс19) з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, розгляд усіх спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Така правова позиція також відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (провадження № 12-143гс19), відступати від яких правових підстав немає.
В постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 910/6729/20 викладено висновок, що враховуючи визначений законодавцем у зазначеній статті перелік спорів, вбачається обґрунтованим висновок, що такий перелік не обмежується лише майновими спорами, але й передбачає можливість розгляду спорів, в яких боржник є відповідачем та щодо інших категорій справ. Водночас, належним судом, до юрисдикції якого належить зазначена категорія спорів, є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Визначене Конвенцією поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.
Згідно пункту 3 частини 3 статті 162 ГПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання.
Суд зазначає, що у провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа № 926/2776/24 за позовом Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Айк'ю Тікет» про стягнення заборгованості в сумі 242 976,75 грн
Таким чином, оскільки у справі № 926/2776/24 позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 242 976,75 грн., то відповідно, ця позовна вимога має грошовий еквівалент, а тому є вимогою майнового характеру.
Пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Частиною першою статті 29 ГПК України передбачено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Разом з тим, частиною 13 статті 30 ГПК України встановлено виключну підсудність справ, передбачених пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 442/4490/18.
Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до боржника.
З цими правилами кореспондуються приписи статті 7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 31 ГПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Таким чином, з огляду на те, що з моменту порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Айк'ю Тікет», останнє перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, з огляду на предмет спору у даній справі, суд дійшов висновку передати матеріали справи №926/2776/24 до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи №910/4748/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Айк'ю Тікет» за правилами виключної підсудності та в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.
Керуючись ст. 20, 29, 30, 31, 162, 163, 202, 216, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
Справу № 926/2776/24 передати на розгляд Господарському суду м. Києва для розгляду в межах справи № 910/4748/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Айк'ю Тікет».
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/
Повний текст ухвали складено та підписано - 27 червня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 ГПК України.
Суддя О.Г. Проскурняк