вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"27" червня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/302/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюк А.М., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний природній парк "Дермансько - Острозький"
про стягнення 1 717 421,00 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу
Представники сторін в судове засідання не з'явилися.
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 1 717 421,00 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62024000000000492 виявлено факт порушення норм лісового законодавства, а саме незаконну рубку дерев. В ході досудового розслідування здійснено розрахунок заподіяної шкоди і визначено, що її розмір складає 1 717 421,00 грн.
Прокурор вважає, що ДП "Острозьке лісове господарство" як постійний лісокористувач, а також особа, що має охоронні зобов'язання щодо НПП "Дермансько - Острозький", не забезпечило охорону та захист лісових насаджень, у зв'язку з чим державі завдано шкоду в розмірі 1 717 421,00 грн
Ухвалою суду від 07.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі, підготовче засідання призначено на 06.05.2025. Також, вказаною ухвалою залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний природній парк "Дермансько - Острозький".
23.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог повністю.
28.04.2025 через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив.
Судове засідання 06.05.2025 не відбулось у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування приміщення Господарського суду Рівненської області, тому ухвалою суду від 06.05.2025 підготовче засідання призначено на 27.05.2025.
24.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.
Ухвалою суду від 27.05.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 19.06.2025 на 13:30 год.
В судове засідання 19.06.2025 з'явилися прокурор Макаренко О.Ю. та в режимі відеоконференції представник відповідача - Скрипчук О.П.
Проте, судове засідання 19.06.2025 не відбулось у зв'язку з надходженням повідомлення про замінювання будівлі Господарського суду Рівненської області, тому ухвалою суду від 19.06.2025 розгляд справи по суті призначено на 24.06.2025.
В судове засідання сторони не забезпечили явку уповноважених представників, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановлений законом строк.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов'язкової участі учасників справи.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що учасники справи повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута без участі представників сторін.
За приписами ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 24.06.2025 не здійснювалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Відтак, в судовому засіданні 24.06.2025 судом винесено рішення без його проголошення, датою рішення є дата підписання повного судового рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Указом Президента України від 11.12.2009 № 1039/2009 на території Здолбунівського та Острозького районів Рівненської області створено національний природний парк "Дермансько - Острозький" (надалі - НПП "Дермансько - Острозький").
Згідно зі згаданим Указом до території НПП "Дермансько - Острозький" погоджено в установленому порядку включення 5448,3 гектара земель державної власності, а саме: 1647,6 гектара земель, що надаються (у тому числі із вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування, і 3800,7 гектара земель, які включаються до його складу без вилучення.
04.08.2011 наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 273 затверджено Положення про Національний природній парк "Дермансько - Острозький". (надалі - Положення).
Згідно п. 1.2. Положення, парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Парк створено з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об'єктів, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення (п. 2.1. Положення).
Відтак, НПП "Дермансько - Острозький" є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, використання природних ресурсів якого здійснюється в спеціально встановленому законодавством порядку.
Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області оформлено Охоронне зобов'язання № 1/2 від 06.09.2012, яким передано під охорону землекористувачу Державному підприємству "Острозьке лісове господарство" заповідний об'єкт, розташований на території Острозького району, Верхівське лісництво: квартали 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44; Мостівське лісництво: квартал 75 та Здолбунівського району, Мостівське лісництво: квартали 47, 48 (за винятком виділів 12, 15), 49, 50, 51, 52, 59 (виділ 9), 62, 63, 64, 65, 73, 74, 76, 77, 78 загальною площею 1736 га, яка увійшла до складу Національного природного парку "Дермансько - Острозький" без вилучення.
При цьому, вказане охоронне зобов'язання оформлене та видане в установленому законом порядку, містить підпис директора департаменту та печатку.
Також, у вказаному охоронному зобов'язанні зазначено, що землекористувач зобов'язаний дотримуватись режиму заповідання.
Відповідно до відомостей щодо таксаційного опису земельних ділянок лісового фонду ДП "Острозьке лісове господарство" станом на 01.01.2010 виділ 34 кварталу 63 та виділ 3 кварталу 76 Мостівського лісництва розташовані на території національного природного парку (у господарській зоні).
28.05.2018 ДП "Острозьке лісове господарство" звернулося до НПП "Дермансько - Острозький" (лист № 157) з проханням розглянути та погодити на науково-технічній раді перелік заходів з поліпшення санітарного стану лісів та рубки головного користування на 2018 рік, які будуть проводитися на території Національного природного парку "Дермансько - Острозький" згідно поданої таблиці, в тому числі у кварталі 63 виділ 34(3) площею 0,5 га та кварталі 76 виділ 3(1) площею 1,1 га.
Вказаний лист Науково - технічна рада НПП "Дермансько - Острозький" розглянула на засіданні, що проведено 05.06.2018.
За результатами підписано Протокол № 10 від 05.06.2018, яким погоджено проведення зазначених вище рубок головного користування в Мостівському лісництві ДП "Острозьке лісове господарство".
В подальшому, 18.08.2018 ДП "Острозьке лісове господарство" звернулось до Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства з заявою про видачу спеціального дозволу на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування - лісорубний квиток, в межах кварталу 63, 76 Мостівського лісництва.
За результатами розгляду зазначеної заяви Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства видано лісорубний квиток серії 02 ЛКБ № 527865, на підставі якого Державним підприємством "Острозьке лісове господарство" в період з 07.08.2018 по 01.04.2019 (точну дату та час не встановлено) у кварталі 63 виділі 34 (3) здійснено рубку 310 дерев (породи сосна, клен, ясен, в'яз, береза, граб, осика, дуб) та у кварталі 76 виділі 3 (1) здійснено рубку 657 дерев (породи сосна, клен, ясен, в'яз, береза, граб, осика, дуб).
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 62024000000000492 встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді першого заступника начальника управління - головного лісничого Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, не перевіривши наявність ліміту, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та дозволу Рівненської обласної державної адміністрації про спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порушуючи вимоги ст. 100 ЛК України, ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд" (у редакції від 19.04.2018), Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 № 459, видав 07.08.2018 лісорубний квиток № 527865 на проведення рубки головного користування площею 0,5 га в межах кварталу 63 виділу 34(3) та площею 1,1 га в межах кварталу 76 виділу 3(1) на території Мостівського лісництва ДП "Острозьке лісове господарство".
Вказано, що на підставі лісорубного квитка ДП "Острозьке лісове господарство" (наразі його правонаступником є філія "Поліський лісовий офіс") у період з 07.08.2018 по 01.04.2019 здійснило рубку 967 дерев на земельних ділянках, розташованих у межах НПП "Дермансько - Острозький", чим завдано шкоди навколишньому природному середовищу у розмірі 1 717 421,00 гривень.
За вказаним фактом Спеціалізованою екологічною прокуратурою Офісу Генерального прокурора відносно ОСОБА_1 до Рівненського міського суду скеровано обвинувальний акт.
За результатам розгляду справи, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06.12.2024 закрито зазначене кримінальне провадження, звільнено обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та залишено без розгляду позов Мізоцької селищної ради про стягнення шкоди.
Прокурор зазначає, що на даний час, в добровільному порядку шкода, завдана незаконною порубкою дерев на території об'єкта природно-заповідного фонду не відшкодована, чим завдано шкоду державним інтересам, яку просить стягнути в судовому порядку.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначив, що із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, наведені вище норми законодавства та рішення Конституційного Суду України надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно до закону. Згідно зі ст. 131-1 Конституції України та ст.ст. 1, 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури покладено повноваження з представництва інтересів держави в суді, а відтак і обов'язок звертатись до суду з позовом у разі, якщо відповідний орган не вживає або неналежно вживає заходи з метою, щоб інтереси держави не залишились незахищеними.
Разом з тим, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18).
Слід зазначити, що пред'являючи даний позов, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму захисту інтересів держави у земельній сфері та права власності територіальної громади.
Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу.
Ці дії включають подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
Підставою для представництва інтересів держави в судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Прокурор зазначає, що внаслідок протиправних дій ДП "Ліси України" здійснено незаконну вирубку дерев, що спричинило шкоду державі у вигляді порушення природоохоронного законодавства.
Крім того, забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. У той час, як наразі знищення лісових насаджень в Україні є однією з найбільш актуальних проблем. На сьогодні продовжується умисне і широкомасштабне знищення лісових ресурсів, а неконтрольоване вирубування лісів досягає критичного рівня.
Зазначене у сукупності порушує правовий порядок, дотримання якого становить безумовний інтерес держави, оскільки вона є його гарантом, а його порушення є порушенням інтересів держави.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, учасниками спірних правовідносин даний конституційний обов'язок не дотримано.
З огляду на викладене, прокурор може звертатися до суду в інтересах держави, які, в свою чергу, можуть бути пов'язані з необхідністю захисту прав органів місцевого самоврядування.
Разом з тим, відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та і їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за одержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
При стягненні шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, слід врахувати приписи п. 7 ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, які визначають, що грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, сплачуються у визначеному вказаними нормами співвідношенні на рахунки спеціальних фондів Державного, обласних та місцевих бюджетів в розмірах 30, 20 та 50 відсотків відповідно.
Разом з цим, внаслідок несплати шкоди заподіяної незаконною порубкою лісу, місцевий бюджет (всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на відповідну раду) Мізоцька селищна рада не отримує відповідні кошти.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Здолбунівською окружною прокуратурою 21.02.2025 скеровано до Мізоцької селищної ради лист за № 54-268вих-25, в якому зазначено про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.
Згідно відповіді від 25.02.2025 №1842-25 Мізоцькою селищною радою Рівненської області повідомлено, що ними не було подано позовної заяви про стягнення завданої шкоди у розмірі 1 717 421,00 грн заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, разом з тим селищна рада підтримує наміри окружної прокуратури щодо представництва інтересів держави в її особі.
На підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" окружною прокуратурою листом від 02.04.2025 повідомлено Мізоцьку селищну раду про звернення до суду з даним позовом.
При цьому, нездійснення захисту державних інтересів у даному випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці Мізоцької селищної ради, яка будучи уповноваженим державою суб'єктом по захисту відповідних інтересів, дій по усуненню порушень прав територіальної громади на майно, не вживала заходів.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт незвернення радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
Отже, у прокурора наявні обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян, членів територіальної громади та звернення до суду із зазначеним позовом, що відповідає нормам національного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.
Прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", щодо своєчасного інформування відповідного органу влади про виявлені порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.
Дотримуючись порядку, визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор інформував Мізоцьку селищну раду про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.
Оскільки Мізоцька селищна рада не вжила будь-яких заходів, направлених на відновлення прав територіальної громади на майно, вказане свідчить про неналежність виконання своїх обов'язків з боку вказаного органу місцевого самоврядування.
Невжиття Мізоцькою селищною радою дієвих заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність цього органу.
Таким чином, порушення інтересів держави та бездіяльність Мізоцької селищної ради щодо їх захисту є безумовною підставою для вжиття прокурором заходів реагування в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, підсумовуючи зазначене, прокуратура обґрунтувала правомірність звернення до суду із цим позовом.
Судом встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є позадоговірними, та стосуються стягнення шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, а саме незаконною рубкою дерев.
Надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів сторін, суд зазначає, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі позивача до відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно з статтею 16, частиною 1 статтею 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Водночас, пунктом 1 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України унормовано, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Частиною 1 статтею 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Відповідно до частини 5 статті 86 Лісового кодексу України, забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Статтею 90 Лісового кодексу України, основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Пунктами 1, 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України визначено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 в справі № 909/1111/16).
Зважаючи на предмет доведення прокуратурою в позовній заяві обставин стягнення шкоди та заперечення відповідача, щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки відповідача, суд досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, щодо складу цивільного правопорушення зазначає наступне.
Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.
Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).
Так, земельні ділянки в кварталі 63 виділ 34(3) та кварталі 76 виділ 3(1) належить ДСГП "Ліси України" на праві постійного користування. Незаконна вирубка дерев здійснена на території Мостівського лісництва ДП "Острозьке лісове господарство".
Як встановлено з доказів, долучених до матеріалів справи, відповідачем (правонаступник) як постійним лісокористувачем, порушено норми статей 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягає у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 967 шт.
Вказані обставини підтверджуються наданими прокурором доказами.
Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд зазначає, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.08.2018 справа № 917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17).
Підсумовуючи усе вищевказане суд приходить до висновку, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував, що при отриманні лісорубного квитка постійним лісокористувачем не було порушено правил лісокористування, а вина у його діях відсутня.
Крім того, зазначає, що висновок експерта на підтвердження розміру шкоди не може слугувати належним та допустимим доказом, оскільки експертний висновок побудований виключно на протоколі огляду який був проведений більше чотирьох років після проведення рубки. Вважає, що за вказаний тривалий період часу неможливо встановити по зрізах (пеньках) породу дерева, період рубки, діаметр на момент рубки, тощо. Такі дані були занесені в польову перелікову відомість умовно, посадовою особою яка не має спеціальних знань у лісовій галузі.
Проте, суд критично відноситься до таких тверджень, оскільки в даному випадку не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 справа № 927/1096/16, від 20.02.2020 справа № 920/1106/17, від 24.02.2021 справа № 906/366/20).
Отже, суд дійшов висновку, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.
Беручи до уваги все вищенаведене, суд зазначає, що відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Сума шкоди, яку прокурор просить стягнути з відповідача, встановлена у висновку експерта Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз від 13.04.2023.
У матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу.
Разом з тим, відповідачем не подано доказів на спростування саме тієї суми шкоди, що зазначена в експертному висновку.
Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу.
Недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев.
Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов'язкових умов щодо збереження лісу.
Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.
А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, оскільки суду надані належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності, визначених приписами статті 1172 Цивільного кодексу України, елементів цивільного правопорушення для притягнення ДП "Ліси України" до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства воно не виконало обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулась незаконна порубка дерев, чим спричинено шкоду, розрахунок розміру якої підтверджується висновком експерта.
Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на доведеність всіх складових для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 20 609,05 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний природній парк "Дермансько - Острозький" про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу розмірі 1 717 421,00 грн - задоволити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області (35740, Рівненська обл., Рівненський район, смт. Мізоч, вул. Тараса Якимчука, 12, код ЄДРПОУ 04386545) шкоду в розмірі 1 717 421,00 (один мільйон сімсот сімнадцять тисяч чотириста двадцять одну грн 00 коп.) грн, заподіяної навколишньому природному середовищу.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код ЄДРПОУ 02910077) 20 609,05 (двадцять тисяч шістсот дев'ять грн 05 коп.) грн судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.06.2025.
Суддя А.М. Горплюк