79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
23.06.2025 Справа № 914/165/25
За позовом:Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, м. Львів, в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська інвестиційна компанія», м. Львів
до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет», м. Львів
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Львівська міська рада, м. Львів
про:солідарне стягнення безпідставно збережених коштів, інфляційних втрат та 3% річних
Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Зусько І.С.
Представники учасників справи:
прокурор:Цинайко Н.І.;
від позивача і третьої особи:Шмотолоха О.П. - представниця;
від відповідачів:Галушко О.І. - адвокатка
СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.
Заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі - Позивач, Департамент) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська інвестиційна компанія» (надалі - Відповідач-1, ТОВ «ЛІК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» (надалі - Відповідач-2, ТОВ «Тібет») про солідарне стягнення безпідставно збережених коштів, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою від 24.01.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження.
В засіданнях 17.02.2025, 10.03.2025, 03.04.2025 та 28.04.2025 суд здійснював підготовче провадження в даній справі.
Протокольною ухвалою від 10.03.2025 продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою від 03.04.2025 залучено Львівську міську раду (надалі - Третя особа) до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою від 28.04.2025 судом закрито підготовче провадження в даній справі та призначено її до розгляду по суті.
В засіданнях 19.05.2025 та 12.06.2025 суд здійснював розгляд даної справи по суті.
12.06.2025 судом здійснено перехід до стадії ухвалення у справі рішення, оголошення рішення відкладено на 23.06.2025.
ДОВОДИ СТОРІН.
Доводи прокурора.
Як зазначає прокурор, ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» є замовниками будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові (ЖК «Safe Town»). Відповідне будівництво здійснювалося, починаючи з видачі Інспекцією ДАБК Дозволу на виконання будівельних робіт №ЛВ012200921611 від 21.09.2020 та було завершене 08.08.2022, що підтверджується Сертифікатом про прийняття його до експлуатації №ЛВ122220803171.
01.01.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019, яким встановлено обов'язок замовників об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у 2020 році брати пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування до місцевого бюджету грошових коштів.
Згідно із доводами прокурора відповідачі порушили обов'язок зі сплати пайової участі щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку. Загальна сума безпідставно збережених ними коштів становить 1'625'978,56 грн. Вказану суму розраховано у розмірі 2 відсотки вартості будівництва, виходячи з загальної площі квартир житлового будинку (5' 108,00 кв.м.). При здійсненні розрахунку брався до уваги встановлений показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області станом на дату введення об'єкта в експлуатацію (15' 916,00 грн./кв.м.), який затверджено наказом Міністерства розвитку громад на території України №53 від 17.02.2022 (розрахований станом на 01.01.2022).
На суму пайового внеску прокурором здійснено нарахування 394'536,25 грн. інфляційних втрат та 117'872,31 грн. 3% річних за період з 09.08.2022 по 07.01.2025.
У зв'язку з цим прокурор на підставі статті 1212 ЦК України просить солідарно стягнути із відповідачів 2'138'387,12 грн.
Доводи позивача - Департаменту.
Департамент позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Суть його доводів зводиться до суті доводів прокурора.
Доводи відповідачів - ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК».
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують повністю. Суть їхніх заперечень зводиться до такого:
1) Прокурором подано позов в інтересах неналежного позивача, оскільки Департамент не є уповноваженим органом, який представляє інтереси територіальної громади м. Львова у спірних правовідносинах і його права не порушуються у зв'язку з несплатою пайової участі на розвиток інфраструктури м. Львова. Зокрема, Департамент не є суб'єктом, уповноваженим отримувати та розпоряджатися коштами пайової участі, що зараховуються до спеціального фонду місцевого бюджету, а також не є суб'єктом, до повноважень якого відноситься створення та розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова.
2) Прокурором та Департаментом безпідставно здійснено розрахунок пайової участі станом на момент прийняття багатоквартирного житлового будинку до експлуатації. Такий розрахунок має здійснюватися станом на дату початку будівництва і, виходячи, що за обставинами даної справи відповідною датою є 21.09.2020 (дата видачі Дозволу на початок виконання будівельних робіт), такий розрахунок мав бути здійснений на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01.04.2020 (12' 889,00 грн./кв.м.), затверджених наказом Міністерства розвитку громад на території України №151 від 26.06.2020. У зв'язку із цим відповідачі надали суду контррозрахунок заборгованості, згідно якого розмір пайового внеску становить 1' 316' 740,24 грн.
3) Позовні вимоги прокурора про солідарне стягнення з відповідачів коштів є необґрунтованими, оскільки нормами чинного законодавства України не визначені правові підстави для солідарного стягнення заборгованості в кондикційних зобов'язаннях.
Крім цього, ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» подали заяви про зменшення нарахованих сум інфляційних втрат та 3% річних на 90%, мотивуючи це тяжким матеріальним становищем останніх.
Доводи третьої особи - Львівської міської ради.
Львівська міська рада своїм правом на подання письмових пояснень щодо суті спору не скористалася. В судових засіданнях представниця третьої особи усно підтримувала позовні вимоги прокурора.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №893 від 10.08.2018 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво ТОВ «Тібет» багатоквартирного житлового будинку з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96 (т. 1 а.с. 69-70).
Згідно вказаного рішення, а також Містобудівних умов та обмежень проектоване будівництво є новим та здійснюватиметься на земельній ділянці площею 0,3037 га. (кадастровий №4610136300:04:003:0048), що знаходиться у м. Львові на вул. Кульпарківській, 96, яка перебуває в користуванні ТОВ «Тібет» на підставі Договору оренди землі, зареєстрованого у Львівській міській раді 26.07.2018 за №3-3090. Цільове призначення земельної ділянки - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
21.09.2020 Інспекцією ДАБК у м. Львові видано Дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ012200921611 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96 (т. 1 а.с. 36-37).
Як вбачається з даного дозволу замовниками будівництва виступають ТОВ «ЛІК» (код ЄДРПОУ 32801497) та ТОВ «Тібет» (код ЄДРПОУ 20854767).
Матеріалами справи підтверджується, що в Дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ012200921611 двічі вносилися зміни, а саме: (1) 29.06.2022 - в частині коригування проектної документації; (2) 26.07.2022 - в частині зміни відповідального за проведення технічного нагляду. Вказане доводиться листом Інспекції ДАБК №0006-вих-183927 від 24.12.2024 (т. 1 а.с. 30), а також Витягами з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 29.06.2022 (т. 1 а.с. 38-45) та від 26.07.2022 (т. 1 а.с. 46-54).
02.08.2022 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва створено Акт готовності об'єкта до експлуатації, який зареєстровано за № АС01:6992-7521-4540-1052 (далі - Акт від 02.08.2022) (т. 1 а.с. 55-61).
Як вбачається з Акту від 02.08.2022:
1) код об'єкта будівництва згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000: 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови (преамбула Акту);
2) початок виконання будівельних робіт - вересень 2020; дата закінчення робіт - липень 2022 (пункт 5 Акту);
3) за результатами технічної інвентаризації житловий будинок складається з 91 квартири (у т.ч. 53 однокімнатних квартир; 28 двокімнатних квартир та 10 трикімнатних квартир) та має такі показники (підпункт 6.1 Акту):
- загальна площа будинку: 9' 291,8 кв.м.;
- загальна площа квартир: 5' 108,0 кв.м.;
- житлова площа приміщень: 1' 817,1 кв.м.;
4) кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту не сплачувалися згідно пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 (пункт 12 Акту).
08.08.2022 Інспекцією ДАБК видано ТОВ «ЛІК» та ТОВ «Тібет» Сертифікат №ЛВ122220803171, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (т. 1 а.с. 71-73).
ОЦІНКА СУДУ.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Як вбачається з матеріалів даної справи, спір у ній виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК», як замовників будівництва багатоквартирного житлового будинку у м. Львові на вул. Кульпарківській, 96, грошових коштів з оплати пайової участі для створення і розвитку інфраструктури м. Львова.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон №3038-VI). Відповідно до преамбули вказаного Закону він встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, умовами якого мала бути визначена належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
Водночас, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 (далі - Закон №132-IX), якими статтю 40 Закону №3038-VI виключено.
За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020 (див. наприклад постанову ВПВС від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19; постанову КГС ВС від 03.12.2024 у справі №910/6226/23 та ін.).
Разом з тим, законодавцем (абзац другий пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX) під час внесення змін до Закону № 3038-VI було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
3) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Системний аналіз норм Закону №132-ІХ дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та ін.
У постановах від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 та від 03.12.2024 у справі №910/6226/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1322-ІХ обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Так, прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ЛІК» та ТОВ «Тібет» розпочало будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96 у вересні 2020 року на підставі Дозволу на виконання будівельних робіт № ЛВ012200921611. Закінчило будівництво в липні 2022 року та ввело будинок в експлуатацію, про що свідчить виданий Інспекцією ДАБК Сертифікат №ЛВ122220803171 від 08.08.2022.
Жодною із сторін не заперечується та обставина, що ТОВ «ЛІК» та ТОВ «Тібет» не зверталися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та не сплатили жодних коштів в бюджет територіальної громади.
У зв'язку з цим прокурор на підставі статті 1212 ЦК України просить стягнути з відповідачів солідарно 1' 625' 978,56 грн. безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченого пайового внеску, а також 394' 536,25 грн. інфляційних втрат та 117' 872,31 грн. 3% річних, нарахованих за період з 09.08.2022 по 07.01.2025.
Враховуючи доводи сторін, викладені ними в заявах, що стосуються суті спору, суд зазначає, що в предмет дослідження в даній справі входить з'ясування таких обставин:
(1) щодо належності визначеного прокурором органу, який представляє інтереси держави у спірних правовідносинах та дотримання законодавчо встановленого порядку подання позовної заяви в інтересах цього органу;
(2) щодо правомірності здійсненого розрахунку розміру пайового внеску, який підлягає сплаті відповідачами, а також нарахувань інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну сплату пайового внеску;
(3) щодо солідарності обов'язку ТОВ «ЛІК» та ТОВ «Тібет» здійснити сплату пайового внеску та інших нарахувань;
(4) щодо сум, які підлягають стягненню з відповідачів, з урахуванням їхніх заяв про зменшення суми 3% річних та інфляційних нарахувань.
За таких умов суд вважає за необхідне зазначити таке.
(1) Щодо належності визначеного прокурором органу, який представляє інтереси держави у спірних правовідносинах та дотримання законодавчо встановленого порядку подання позовної заяви в інтересах цього органу.
Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Як визначено у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Звертаючись із позовом в даній справі прокурор вказав, що внаслідок неотримання коштів місцевим бюджетом щодо пайової участі порушуються інтереси територіальної громади та держави в цілому, оскільки ненадходження коштів зі сплати пайового внеску перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування, що порушує інтереси держави.
Так, відповідно до частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать зокрема надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Згідно пункту 4-1 частини 1 статті 71 БК України надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, зокрема, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
За змістом статті 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 (надалі - Закон №280/97-ВР) місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету. У разі коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону.
Таким чином суд погоджується із доводами прокурора, що місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
Суд звертає увагу на те, що прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.
Як вбачається з позовної заяви, прокурор в даній справі визначив Департамент економічного розвитку Львівської міської ради компетентним органом, уповноваженим захищати інтереси держави у спірних правовідносинах.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідачі наголошують, що Департамент не є суб'єктом, уповноваженим отримувати та розпоряджатися коштами пайової участі, що зараховуються до спеціального фонду місцевого бюджету, а також не є суб'єктом, до повноважень якого відноситься створення та розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Відтак, прокурором подано позов в інтересах неналежного позивача, оскільки Департамент не є уповноваженим органом, який представляє інтереси територіальної громади м. Львова у спірних правовідносинах і його права не порушуються у зв'язку з несплатою пайової участі на розвиток інфраструктури м. Львова.
З цього приводу суд зазначає таке.
Згідно частини 1 статті 6 Закону №280/97-ВР первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина 1 статті 10 Закону №280/97-ВР).
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Серед власних (самоврядних) повноважень, які належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах) (підпункт 1 пункту А частини 1 статті 31 Закону №280/97-ВР).
В цей же час, відповідно до пункту 1.1 Положення про Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому
від 31.01.2025 № 92 (далі - Положення) Департамент є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 04.02.2021 № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
За змістом пункту 2.4 Ухвали Львівської міської ради «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» №6098 від 26.12.2019 (далі - Ухвала ЛМР №6098) Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання звернення та документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту (пункт 2.7 Ухвала ЛМР №6098).
Крім цього, відповідно до пункту 2.1 Положення основними завданнями Департаменту є реалізація заходів щодо збалансованого економічного і соціального розвитку Львівської міської територіальної громади та ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів (підпункт 2.1.1); забезпечення у межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів міської громади, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (підпункт 2.1.2).
Слід зазначити, що аналогічні за змістом та нумерацією пункти було передбачено також і в Положенні про Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженому рішенням виконкому від 17.09.2021 №806.
До компетенції Департаменту належать, зокрема, такі повноваження:
- залучення на договірних засадах у порядку, визначеному законодавством України, коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення на будівництво, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони довкілля та історичного середовища (підпункт 4.1.16 пункту 4.1 Положення);
- відтермінування (розтермінування) сплати пайового внеску та проведення перерахунку згідно з діючими договорами про пайову участь за зверненням замовника/забудовника до прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію (підпункт 4.1.39 пункту 4.1 Положення).
В Положенні про Департамент економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженому рішенням виконкому від 17.09.2021 №806 вказані повноваження було передбачено підпунктами 4.1.16 та 4.1.36 пункту 4.1 відповідно.
Відповідно до підпункту 5.1.9 пункту 5.1 Положення для реалізації завдань та виконання повноважень, передбачених цим Положенням, іншими нормативними актами, Департамент має право звертатись до суду у порядку, встановленому законодавством України, у тому числі з позовними заявами про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Таким чином, системний аналіз викладеного вище дає підстави дійти висновку, що як нормами статті 31 Закону №280/97-ВР, так і підпунктами 4.1.16 та 4.1.39 пункту 4.1 Положення передбачено повноваження Департаменту залучати та розпоряджатися коштами від пайових внесків і організовувати за рахунок цих коштів будівництво, ремонт і утримання об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури. Крім цього, реалізація заходів щодо збалансованого економічного і соціального розвитку Львівської міської територіальної громади та забезпечення у межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів міської громади належить до основних завдань Департаменту. І для реалізації цих завдань та виконання повноважень Департаменту надано право звертатися до суду.
А тому суд доходить висновку, що Департамент є компетентним органом, уповноваженим захищати інтереси держави у спірних правовідносинах. Відтак прокурором правильно подано позов в інтересах цього органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Як вбачається з матеріалів справи, не зважаючи на те, що згідно норм Закону №132-ІХ відповідачі повинні були сплатити пайовий внесок за об'єкт будівництва до 08.08.2022 (моменту введення його в експлуатацію), однак цього не зробили, Департамент допустив довготривалу бездіяльність та до січня 2025 року не звертався до суду з вимогою про стягнення з них цих внесків.
25.12.2024 прокурором направлено Департаменту запит про надання матеріалів вих. №14.51/04 (т. 1 а.с. 62-64) в якому, окрім іншого, повідомлено, що ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» не сплачено кошти пайової участі будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованою автостоянкою, громадськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією на вул. Кульпарківській, 96.
У відповідь на цей запит Департамент направив лист №2301-вих-2057 від 07.01.2025 (т. 1 а.с. 65-67) в якому визначив розмір пайового внеску станом на дату введення об'єкта в експлуатацію та повідомив про відсутність справ у суді щодо стягнення з ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» коштів в примусовому порядку.
В подальшому, прокурором направлено позивачу лист №14.51/04-14-304вих-25 від 14.01.2025, у якому він повідомив про звернення до суду із цим позовом (т. 1 а.с. 75-76).
Таким чином, направляючи відповідні звернення Департаменту, прокурор фактично повідомляв його про порушення інтересів держави та надав можливість відреагувати на стверджуване порушення шляхом вчинення відповідних дій. Разом з цим, попри наділені на законодавчому рівні повноваження, компетентний орган не вживав жодних заходів спрямованих на усунення таких порушень.
Відтак, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у цих правовідносинах.
(2) Щодо правомірності здійсненого розрахунку розміру пайового внеску, який підлягає сплаті відповідачами, а також нарахувань інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну сплату пайового внеску.
Як зазначалося вище, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX передбачено, що розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.
Замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Аналогічні за змістом положення передбачено також в підпункті 2.2.2 пункту 2.2, підпункті 2.3.1 пункту 2.3, а також пункті 2.4 Ухвали ЛМР №6098, прийнятої на підставі Закону №132-IX.
Як вбачається з позовної заяви та доданого до неї листа Департаменту №2301-вих-2057 від 07.01.2025 (т. 1 а.с. 65-67) розрахунок пайової участі для ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» було здійснено, виходячи з загальної площі квартир багатоквартирного житлового будинку на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові (5' 108,00 кв.м.), яка зазначена у Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. При здійсненні розрахунку брався до уваги встановлений показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області станом на дату введення об'єкта в експлуатацію (15' 916,00 грн./кв.м.), який затверджено наказом Міністерства розвитку громад на території України №53 від 17.02.2022 (розрахований станом на 01.01.2022).
Таким чином розрахований розмір пайового внеску, який заявлено до стягнення із відповідачів становить 1' 625' 978,56 грн. (15' 916,00 х 5' 108,00 х 0,02).
Основними доводами відповідачів, котрими вони заперечують позовні вимоги є безпідставність здійснення розрахунку пайової участі станом на момент прийняття об'єкта будівництва до експлуатації. Так, на їхню думку, правовідносини із здійснення розрахунку пайової участі замовника будівництва та правовідносини щодо його сплати виникають в різний час. Розрахунок пайової участі має здійснюватися станом на дату початку будівництва і, виходячи, що за обставинами даної справи відповідною датою є 21.09.2020 (дата видачі Дозволу на початок виконання будівельних робіт), такий розрахунок мав бути здійснений на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01.04.2020 (12' 889,00 грн./кв.м.), затверджених наказом Міністерства розвитку громад на території України №151 від 26.06.2020.
У зв'язку із цим відповідачі надали суду контррозрахунок заборгованості, згідно якого розмір пайового внеску становить 1' 316' 740,24 грн.
Перевіряючи правильність здійсненого Департаментом розрахунку та оцінюючи вказані доводи відповідачів, суд зазначає таке.
Системний аналіз як абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, так і згаданих вище пунктів Ухвали ЛМР №6098 свідчить, що цими нормативними актами не передбачено обов'язку органу місцевого самоврядування (в даному випадку Департаменту) здійснювати розрахунок розміру пайового внеску, виходячи із основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України станом на дату початку будівництва об'єкту.
Нормами цих актів встановлено лише обов'язок замовника будівництва звернутися протягом 10 робочих днів після початку будівництва до органу місцевого самоврядування (Департаменту) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва із додаванням всіх необхідних для цього документів, а також обов'язок останнього протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів здійснити та надати замовнику розрахунок пайової участі.
В постанові від 03.12.2024 у справі №910/6226/23 (пункт 8.51) Верховний Суд висловив правову позицію, що пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску.
При цьому, як неодноразово зазначив Верховний Суд (в постановах КГС ВС від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 (пункт 50.6); від 15.08.2024 у справі №914/2145/23) обов'язок звернення із заявою про визначення розміру пайової участі не є тотожним обов'язку щодо сплати пайової участі.
На підставі системного аналізу положень абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, а також статті 253 ЦК України суд доходить висновку, що обов'язок щодо сплати замовником будівництва пайового внеску виникає з наступного дня після визначення органом місцевого самоврядування розміру (суми) цього внеску і триває до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. З моменту введення об'єкта в експлуатацію замовник будівництва вважається таким, що прострочив виконання цього обов'язку і без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе відповідні кошти. До моменту визначення розміру пайового внеску у замовника будівництва існує лише обов'язок звернутися із заявою про його визначення.
Таким чином, з огляду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №910/6226/23 орган місцевого самоврядування (Департамент) вправі розраховувати пайовий внесок на підставі актів, чинних на момент розгляду заяви забудовника та здійснення такого розрахунку, а не на підставі актів, які були чинними станом на момент початку будівництва.
В контексті обставин даної справи, за умов добросовісності дій відповідачів, Департамент мав би визначити розмір пайового внеску на підставі наказу Міністерства розвитку громад, яким затверджено основні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України чинного станом на жовтень 2020 року, враховуючи те, що відповідачі розпочали будівництво багатоквартирного житлового будинку 21.09.2020 (дата видачі Дозволу на початок виконання будівельних робіт) та протягом 10 робочих днів вони мали звернутися до Департаменту з відповідною заявою та подати необхідний пакет документів.
Однак, не залишається поза увагою суду те, що обов'язок органу місцевого самоврядування визначити розмір (суму) пайового внеску, в розумінні положень статті 538 ЦК України, є зустрічним.
Відповідно до частини 3 статті 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відтак, у разі недотримання замовником (замовниками) будівництва свого обов'язку своєчасно (протягом 10 робочих днів з моменту початку будівництва) звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайового внеску та необхідним пакетом документів, вказаний орган має право зупинити виконання свого обов'язку (здійснити такий розрахунок) до моменту вчинення відповідних дій.
Разом з тим, 10-денний строк з моменту початку будівництва для подання замовниками заяви не є присічним. Так, враховуючи встановлений законом обов'язок замовників будівництва сплатити пайовий внесок до моменту прийняття будинку в експлуатацію, їхній обов'язок звернутися із відповідною заявою в будь-якому випадку триває до цього моменту.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд (див. наприклад постанови від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 (пункт 93); від 15.08.2024 у справі №914/2145/23; від 03.12.2024 у справі №910/6226/23 (пункт 8.39)), відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
На думку суду, у разі невиконання замовником (замовниками) свого обов'язку звернутися із заявою про розрахунок в 10-денний строк з моменту початку будівництва, Департамент має право зупинити здійснення розрахунку пайового внеску до крайнього строку подання відповідної заяви. І у випадку відсутності такої, самостійно визначити розмір пайової участі, виходячи із цін, встановлених актами, які були чинними на момент крайнього строку.
Інша оцінка спірної ситуації нівелюватиме норми частини 3 статті 538 ЦК України, які перш за все спрямовано на захист інтересів Департаменту, як постраждалої від невиконання зобов'язань сторони, суперечитиме основним принципам цивільного законодавства, таким як розумність та справедливість і потуратиме замовникам будівництва в невиконанні ними обов'язку щодо своєчасного звернення із заявою про здійснення розрахунку пайового внеску.
З огляду на те, що багатоквартирний житловий будинок у м. Львові на вул. Кульпарківській, 96 було прийнято в експлуатацію 08.08.2022, відповідачі повинні були подати заяву про розрахунок пайового внеску і пакет документів не пізніше першої декади липня 2022 року. А тому, Департамент вправі здійснювати розрахунок, виходячи із встановлених наказом Міністерства розвитку громад показників опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на липень 2022 року.
При цьому не залишається поза увагою суду, що в постановах від 20.03.2025 у справі №903/601/24 та від 20.02.2025 у справі №918/618/24 Верховний Суд залишав без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було стягнуто з відповідачів пайовий внесок, розмір котрого визначено станом на момент прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Як вбачається з матеріалів справи, в липні 2022 року чинними були показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 січня 2022 року), затверджені наказом Міністерства розвитку громад на території України №53 від 17.02.2022. Згідно цих показників вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) у Львівській області становила 15'916,00 грн.
Відтак, враховуючи те, що згідно Акту від 02.08.2022 та Сертифікату №ЛВ122220803171 від 08.08.2022 загальна площа квартир багатоквартирного житлового будинку на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові становить 5'108,00 кв.м., суд погоджується з доводами прокурора та позивача, що загальний розмір пайового внеску котрий мають сплатити ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» становить 1' 625' 978,56 грн. (15' 916,00 х 5' 108,00 х 0,02).
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань.
Як вбачається з позовної заяви, у зв'язку із несплатою відповідачами вказаного вище розміру пайового внеску до 08.08.2022, прокурор просить стягнути з них також 394' 536,25 грн. інфляційних втрат та 117' 872,31 грн. 3% річних, нарахованих на суму пайового внеску за період з 09.08.2022 по 07.01.2025.
Здійснивши перерахунок відповідних сум, суд зазначає, що такі зроблено правильно.
(3) Щодо солідарності обов'язку ТОВ «ЛІК» та ТОВ «Тібет» здійснити сплату пайового внеску та інших нарахувань.
Як прослідковується з позовної заяви, прокурор просить стягнути заявлену суму коштів з ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» солідарно. В додаткових поясненнях (вх. №5424/25 від 03.03.2025) він зазначає, що за змістом статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у разі неподільності предмета зобов'язання. В даній справі має місце солідарне стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів внаслідок несплати пайових внесків, оскільки станом на момент виникнення в них обов'язку сплатити ці кошти обидва відповідачі мали функції замовників будівництва спірного об'єкта і, враховуючи зміст дозвільних документів, поділ часток між ними не представляється можливим.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідачі покликаються на те, що нормами чинного законодавства України не визначені правові підстави для солідарного стягнення безпідставно збережених коштів з декількох осіб на підставі статті 1212 ЦК України.
З цього приводу суд зазначає таке.
За змістом частини 2 статті 510 ЦК України у зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
Загальне правило виконання зобов'язання при множинності осіб у ньому передбачено статтею 540 ЦК України.
Так, згідно норм вказаної статті якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Водночас, відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 ЦК України).
Відтак, тлумачення статей 540 та 541 ЦК України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання. Тому стягувач у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає тільки у випадках, встановлених договором або законом. Окремим випадком законного солідарного зобов'язання є ситуація, коли предмет зобов'язання є неподільним.
В матеріалах даної справи відсутній договір між позивачем та відповідачами, який би врегульовував обов'язок останніх сплачувати пайовий внесок солідарно і жодною із сторін не заперечується та обставина, що такий не укладався. Аналіз норм як Закону №132-IX, так і ЦК України також свідчить, що цими актами не встановлено солідарного обов'язку замовників будівництва сплачувати пайовий внесок на розвиток інфраструктури.
Більше того, суд бере до уваги ту обставину, що предметом даного спору є обов'язок сплати відповідачами коштів на підставі статті 1212 ЦК України, який є кондикційним. В цей же час Верховний Суд неодноразово зазначав (див. наприклад постанови: від 09.08.2023 у справі №161/10117/21; від 06.11.2024 у справі №204/8909/20 та ін.), що для кондикційних зобов'язань (Глава 83 ЦК України) не встановлено випадків виникнення солідарного зобов'язання.
Таким чином необхідно зазначити, що в даній справі відсутні законодавчі та договірні підстави солідарного обов'язку відповідачів щодо сплати пайових внесків.
Беручи до уваги те, що предметом спору є зобов'язання відповідачів зі сплати коштів, суд не погоджується з доводами прокурора, що цей предмет є неподільним, як і не погоджується з його доводами про неможливість визначити суму коштів, яка підлягає сплаті кожним відповідачем, у зв'язку з невизначенням їхніх часток у будівництві.
Так, за змістом статей 331 та 355 ЦК України, ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» як замовники будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові після його завершення набувають право спільної власності на це майно.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина 4 статті 355 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Відтак, наведена норма встановлює принцип презумпції рівності часток учасників у праві спільної часткової власності, який за загальним правилом поширюється на усі випадки набуття кількома суб'єктами майна у спільну часткову власність. Дана презумпція може бути спростована домовленістю співвласників або законом.
В цей же час, згідно статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Як вбачається з матеріалів справи, документами на початок виконання будівельних робіт та завершення будівництва (Дозволом на виконання будівельних робіт № ЛВ012200921611 від 21.09.2020, Актом від 02.08.2022 та Сертифікатом №ЛВ122220803171 від 08.08.2022) не визначено часток ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» у спільній частковій власності на багатоквартирний житловий будинок на вул. Кульпарківській, 96 у м. Львові. Відповідачами також не надано жодних доказів, які б свідчили, що вони визначили розмір цих часток в договірному порядку.
А тому суд доходить висновку, що частки відповідачів у спірному об'єкті будівництва в силу вимог частини 1 статті 357 ЦК України є рівними і останні зобов'язані в рівних частках, а не солідарно, нести відповідальність перед позивачем за зобов'язаннями із сплати пайових внесків, власне як це і передбачено статтею 540 ЦК України, котрою встановлене загальне правило виконання зобов'язання при множинності осіб у ньому.
(4) Щодо сум, які підлягають стягненню з відповідачів, з урахуванням їхніх заяв про зменшення суми 3% річних та інфляційних нарахувань.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про відсутність у відповідачів солідарного обов'язку зі сплати пайового внеску, розмір цього внеску (1' 625' 978,56 грн.) підлягає стягненню з ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» в рівній сумі, а саме по 812' 989,28 грн. з кожного. Крім цього, з кожного відповідача підлягає стягненню 197' 268,13 грн. інфляційних втрат (394' 536,25 грн. / 2) та 58' 936,16 грн. 3% річних (117'872,31 грн. / 2), нарахованих на суму пайового внеску за період з 09.08.2022 по 07.01.2025.
При цьому, на думку суду, стягнення вказаних вище сум з відповідачів в рівних частках, при заявленій прокурором вимозі про солідарне стягнення коштів не є виходом за межі позовних вимог.
Так, за змістом статті 543 ЦК України вимога про солідарний обов'язок боржників є як вимогою про виконання обов'язку в повному обсязі від усіх боржників разом, так і вимогою про виконання обов'язку частково від будь-кого з них окремо.
Окрім цього, при здійсненні висновку про невихід за межі позовних вимог, суд також бере до уваги постанови Верховного Суду в котрих він залишав без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими з відповідачів було стягнуто кошти в певних частках при заявлених позовних вимогах про солідарне стягнення (постанова від 13.12.2019 у справі №924/71/18), а також змінював резолютивні частини рішень судів попередніх інстанцій на стягнення коштів у визначеному розмірі, якщо виникнення солідарного обов'язку про котрий було заявлену позовну вимогу не підтвердилося матеріалами справи (постанова від 12.04.2023 у справі №524/5680/19).
Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідачами було подано заяви про зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних на 90%, мотивуючи це тяжким матеріальним становищем останніх. На підтвердження відповідних доводів до заяв долучено банківські довідки з рахунків відповідачів про залишок коштів.
Оцінюючи вказані заяви, суд зазначає таке.
За змістом частини 3 статті 551 ЦК України за рішенням суду може бути зменшений розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Крім цього, відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Таким чином, зменшення штрафних санкцій є виключною прерогативою суду, яку він реалізовує, виходячи з конкретних обставин справи.
В постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/17 (пункт 8.38) Велика Палата Верховного Суду (далі - ВПВС) дійшла висновку, що окрім штрафних санкцій (штрафу та пені), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити також розмір процентів річних за час затримки розрахунку, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника та мають компенсаційний характер. В подальшому цей висновок ВПВС підтвердила в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункт 107).
При цьому, як вбачається зі змісту постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/17, із коштів передбачених статтею 625 ЦК України ВПВС дійшла висновку про можливість зменшення лише річних відсотків, оскільки законодавчо встановлений їх розмір може бути збільшено умовами договору. В цей же час, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення (пункт 8.33 постанови).
Водночас, право суду на зменшення інфляційних втрат не передбачене ні нормами ЦК України, ні згаданими вище постановами ВПВС, оскільки за своїм правовим характером ці втрати є способом захисту майнових прав і інтересів кредитора, що полягає у відшкодуванні йому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів, розмір котрих розраховує Державна служба статистики України щомісяця.
У зв'язку з цим клопотання відповідачів про зменшення інфляційних втрат є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Також, виходячи з обставин даної справи, суд не знаходить підстав для зменшення розміру процентів річних, оскільки:
1) заявлені до стягнення проценти нараховані у розмірі встановленому статтею 625 ЦК України (3% річних) і їх розмір не збільшувався сторонами спірних правовідносин;
2) сума цих процентів (58' 936,16 грн. з кожного відповідача) є незначною порівняно із основною сумою заборгованості кожного відповідача (812' 989,28 грн.);
3) відповідачі не вчинили жодних дій на визначення та сплату розміру пайових внесків і прострочення зі сплати цих коштів, на момент ухвалення рішення, становить близько трьох років;
4) належних доказів тяжкого матеріального становища відповідачами не надано, а долучені ними довідки банківських установ про залишок цих коштів є неналежними, оскільки підтверджують не факт існування тяжкого становища, як такого, а лише залишок коштів на банківських рахунках на певну календарну дату.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні заяв ТОВ «Тібет» та ТОВ «ЛІК» про зменшення інфляційних втрат та процентів річних та доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
У відповідності до частини 1 та 2 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За змістом статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви прокурором сплачено 25'660,64 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №72 від 16.01.2025. Вказаний судовий збір він просить стягнути з відповідачів солідарно.
Враховуючи те, що нормами чинного законодавства України не передбачено можливості стягнення судового збору солідарно, суд вважає за можливе стягнути його на користь прокурора з кожного відповідача в рівних частках (пропорційно задоволеним вимогам) по 12' 830,32 грн.
Підсумовуючи все викладене вище, керуючись статтями 2, 4, 42, 46, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська інвестиційна компанія» (79005, м. Львів, вул. Романчука , буд. 15; код ЄДРПОУ 32801497) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1; код ЄДРПОУ 34814859) 812'989,28 грн. безпідставно збережених коштів, 197'268,12 грн. інфляційних втрат та 58'936,15 грн. 3% річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» (79069, м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 321; код ЄДРПОУ 20854767) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1; код ЄДРПОУ 34814859) 812'989,28 грн. безпідставно збережених коштів, 197'268,12 грн. інфляційних втрат та 58'936,15 грн. 3% річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська інвестиційна компанія» (79005, м. Львів, вул. Романчука , буд. 15; код ЄДРПОУ 32801497) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд. 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 12' 830,32 грн. судового збору.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» (79069, м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 321; код ЄДРПОУ 20854767) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд. 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 12' 830,32 грн. судового збору.
5. У задоволенні решти вимог відмовити.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.
7. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Повне рішення складено 27.06.2025.
Суддя Крупник Р.В.