79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.06.2025 Справа № 914/1139/25
За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Бері ЛТД», м. Київ
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Леофудз», м. Львів
про:розірвання договору, повернення авансових платежів, стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних
Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Зусько І.С.
Представники сторін:
від позивача:Наїдко Л.В. - адвокат;
від відповідачів:не з'явився.
СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Бері ЛТД» (надалі - Позивач, ТОВ «Бест Бері ЛТД») звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леофудз» (надалі - Відповідач, ТОВ «Леофудз») про розірвання договору, повернення авансових платежів, стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою від 17.04.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 12.05.2025.
Ухвалою від 12.05.2025 відкладено підготовче засідання на 02.06.2025.
Ухвалою від 02.06.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 19.06.2025.
Представник позивача взяв участь у судовому засіданні 19.06.2025 у режимі відеоконференції, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, подав заяву із доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу (вх. №16239/25 від 18.06.2025).
Відповідач не забезпечив явку повноважного представника у судове засідання 19.06.2025, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Так, ухвала від 02.06.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача 02.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
ДОВОДИ СТОРІН.
Доводи позивача.
Позов обґрунтовано тим, що 05.08.2022 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено Договір поставки №08/05/22, згідно із яким постачальник зобов'язується постачати товар, а саме заморожені овочі і фрукти, а покупець - прийняти та оплатити вартість такого товару.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору він перерахував відповідачу аванс у розмірі 5'349'330,00 грн. Разом з цим, відповідач не здійснив поставку товару.
Зважаючи на це, позивач просить суд розірвати Договір поставки №08/05/22 від 05.08.2022 та стягнути із відповідача 6'612'368,70 грн., з яких 5'349'330,00 грн. авансових платежів, 792'537,00 грн. пені, 384'600,89 грн. інфляційних втрат, 85'900,81 грн. 3% річних.
Доводи відповідача.
Відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченим статтею 165 ГПК України, не скористався та не подав до суду у встановлений процесуальним законом строк відзиву на позовну заяву.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
05.08.2022 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено Договір поставки №08/05/22 (надалі - Договір), згідно із пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується постачати, а покупець - прийняти та оплатити заморожені овочі і фрукти (Т.1; а.с. 22-25).
Відповідно до пунктів 3.2-3.4 Договору розрахунок за товар, що постачається, відбувається шляхом перерахування 100% авансового платежу на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Постачальник зобов'язаний поставити товар протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня отримання авансового платежу.
Пунктом 2.5 Договору передбачено, що перехід права власності відбувається в момент поставки. Моментом поставки вважається день передачі товару постачальником та приймання товару покупцем з обов'язковою відміткою в товарно-транспортних накладних.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату на суму у розмірі 5'349'330,00 грн., а позивачем оплачено їх у повному обсязі, а саме:
- рахунок №86 від 30.08.2024 на суму 2'124'360,00 грн. оплачений згідно із платіжними інструкціями №19 від 02.09.2024, №1512 від 02.09.2024, №271 від 02.09.2024 (Т.1; а.с. 26, 29-31);
- рахунок №88 від 04.09.2024 на суму 2'913'120,00 грн. сплачений згідно із платіжними інструкціями №282 від 05.09.2024, №21 від 05.09.2024 (Т.1; а.с. 27, 32-33);
- рахунок №96 від 27.09.2024 на суму 311'850,00 грн. сплачений згідно із платіжною інструкцією №24 від 30.09.2024 (Т.1; а.с. 28, 34).
Судом встановлено, що відповідач не поставив позивачу оплачений ним товар. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до пункту 5.6 Договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань за цим договором протягом строку цього договору сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, з який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день протермінування, включаючи день оплати.
На підставі вказаного пункту, а також частини 2 статті 625 ЦК України позивач здійснив нарахування на суму боргу відповідача 792'537,00 грн. пені, 384'600,89 грн. інфляційних втрат, 85'900,81 грн. 3% річних, про стягнення яких просить суд.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено Договір поставки №08/05/22 від 05.08.2022.
Як передбачено частиною 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (частина 1 статті 693 ЦК України).
У даній справі сторони уклали Договір для поставки відповідачем позивачу заморожених овочів і фруктів. При цьому відповідач повинен був здійснити поставку товару протягом 14 робочих днів з дня отримання від позивача авансового платежу (пункт 3.4), який становить 100% вартості товару, що поставлятиметься (пункт 3.2).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач виставив позивачу рахунки на оплату на загальну суму 5'349'330,00 грн., а позивач повністю оплатив їх, а саме рахунок №86 від 30.08.2024 оплачений ним повністю 02.09.2024, рахунок №88 від 04.09.2024 - 05.09.2024, а рахунок №96 від 27.09.2024 - 30.09.2024. Тим самим позивач виконав покладений на нього пунктом 3.2 Договору обов'язок з попередньої оплати.
Враховуюче проведені позивачем авансові оплати, відповідач зобов'язаний був поставити товар згідно із рахунком №86 від 30.08.2024 до 20.09.2024 включно, згідно із рахунком №88 від 04.09.2024 до 25.09.2024 включно, а згідно із рахунком №96 від 27.09.2024 до 18.10.2024 включно.
Судом встановлено, що відповідач ні протягом чотирнадцяти робочих днів з дати повної оплати позивачем рахунків, ні станом на дату ухвалення цього рішення не поставив погодженого сторонами товару, не повідомивши при цьому позивача про причини невиконання такого обов'язку. Вказане свідчить про безпідставну односторонню відмову ТОВ «Леофудз» від виконання взятого на себе договірного зобов'язання.
Зі змісту позову вбачається, що його предметом є матеріально-правова вимога про розірвання Договору. Підставою позову слугують обставини істотного порушення відповідачем умов договірного зобов'язання в частині своєчасної поставки повністю оплаченого позивачем товару.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Згідно із пунктом 7.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє 1 (один) календарний рік. У разі, якщо на момент закінчення строку дії договору у сторін залишаються невиконані обов'язки, дія договору по відношенню до цих зобов'язань продовжується до повного їх виконання.
При цьому пунктом 7.2 Договору передбачено, що у випадку, якщо за 1 (один) місяць до дати закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не повідомила про його припинення іншу сторону, договір слід вважати пролонгованим на той самий строк на тих самих умовах.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що за 1 місяць до дати закінчення строку дії Договору, позивач або відповідач повідомляли одне одного про припинення договірних відносин. Відтак, наявні підстави стверджувати, що Договір продовжений на такий самий строк і на таких самих умовах та зберігає обов'язковість для кожної зі сторін.
Отже, станом на дату ухвалення рішення, між сторонами продовжують існувати договірні відносини з поставки, що уможливлює застосування обраного ТОВ «Бест Бері ЛТД» способу захисту у спірних правовідносинах.
За приписами статті 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №922/2216/19 вказано, що істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Враховуючи те, що відповідачем не здійснювалися жодних дій спрямованих на поставку повністю оплаченого позивачем товару за Договором у період з кінця вересня 2024 року (щодо рахунків на оплату №86 від 30.08.2024 та №88 від 04.09.2024), а також з жовтня 2024 року (щодо рахунку на оплату №96 від 27.09.2024) та до моменту ухвалення рішення у цій справі, що становить більше семи місяців, суд доходить висновку, що таке неналежне виконання договірного зобов'язання значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.
Для позивача основною метою вступу у договірні відносини було своєчасне отримання товару для його подальшої реалізації. Враховуючи проведену ТОВ «Бест Бері ЛТД» повну передоплату, товариство мало законне право розраховувати на зустрічне виконання обов'язку відповідачем. Однак, основний інтерес позивача не було забезпечено ТОВ «Леофудз», хоча останній добровільно взяв на себе виконання відповідного обов'язку.
У результаті порушення цього інтересу відповідачем, позивач не лише не отримав очікуваного товару та не зміг використати результати договору у вигляді такого товару у своїй господарській діяльності, але й був позбавлений можливості користуватися грошовими коштами у розмірі 5'349'330,00 грн., які були перераховані відповідачу за непоставлений товар. Вказане позначилося на фінансовій стабільності позивача та утруднило його звичайне функціонування.
Зважаючи на це, суд доходить висновку, що допущене відповідачем порушення слід визнати істотним у розумінні статті 651 ЦК України, а тому позовна вимога про розірвання Договору є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Предметом позову є також матеріально-правові вимоги про повернення авансових платежів, стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Надаючи оцінку відповідним вимогам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
У своїй постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника, продавця виникло зобов'язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням.
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями. При цьому відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.
Вирішуючи питання щодо моменту виникнення обов'язку з повернення авансу, суд констатує, що відповідач був зобов'язаний повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, частини 1 статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, а саме:
- 21.09.2024 потрібно було повернути суму передоплати, перераховану згідно із рахунком №86 від 30.08.2024;
- 26.09.2024 потрібно було повернути суму передоплати, перераховану згідно із рахунком №88 від 04.09.2024;
- 19.10.2024 потрібно було повернути суму передоплати, перераховану згідно із рахунком №96 від 27.09.2024.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Зважаючи на все викладене вище, а також враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повернув позивачу суму сплаченого авансу, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення із ТОВ «Леофудз» 5'349'330,00 грн. передоплати.
Що стосується позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, то варто вказати таке.
Відповідно до пункту 5.6 Договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань за цим договором протягом строку цього договору сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, з який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день протермінування, включаючи день оплати.
Зі змісту розрахунків позивача вбачається наступний порядок нарахування пені у розмірі 792'537,00 грн.:
- за період з 20.09.2024 по 07.04.2025 на суму у розмірі 2'124'360,00 грн. (рахунок №86 від 30.08.2024);
- за період з 25.09.2024 по 07.04.2025 на суму у розмірі 2'913'120,00 грн. (рахунок №88 від 04.09.2024);
- за період з 18.10.2024 по 07.04.2025 на суму у розмірі 311'850,00 грн. (рахунок №96 від 27.09.2024).
Здійснивши відповідний перерахунок, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленої пені та її стягнення із відповідача у розмірі 724'096,37 грн.
При здійсненні розрахунку позивач проігнорував приписи частини 6 статті 232 ГК України, згідно із якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки сторони у Договорі не погодили збільшення строків нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання, то позивач безпідставно здійснив її нарахування у строк, що перевищує встановлене законом обмеження.
Крім цього, позивач безпідставно нараховував пеню за 20.09.2024, 25.09.2024 та 18.10.2024, адже у ці дні у відповідача ще не виникнуло прострочення з повернення суми авансу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У своїй постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.
Як уже зазначалося вище, правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати є грошовим зобов'язанням. Відтак, на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Позивач здійснює нарахування інфляційних втрат та 3% річних у періоди та на суми, що відповідають періодам та сумам, які використовувались при нарахуванні пені.
Здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у повному обсязі та стягнення із відповідача 384'600,89 грн.
Водночас, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 85'462,37 грн. Позивач безпідставно нараховував 3% річних за 20.09.2024, 25.09.2024 та 18.10.2024, адже у ці дні у відповідача ще не виникнуло прострочення з повернення суми авансу.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «Бест Бері ЛТД» сплатило судовий збір у розмірі 79'348,42 грн. за позовні вимоги майнового характеру та 2'422,40 грн. за позовну вимогу немайнового характеру, що підтверджується платіжними інструкціями №115 від 07.04.2025, №2388 від 14.04.2025 та виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (Т.1; а.с. 18, 42, 49, 51).
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 80'944,27 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення 41'287,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Суд зазначає, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Так, частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві вказано, що судові витрати, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи складаються із витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 40'000,00 грн.
Згідно із частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як передбачено частиною 3 статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Остаточну суму судових витрат на професійну правничу допомогу позивач визначив у розмірі 41'287,00 грн., на підтвердження чого ним надано:
1) Договір про надання правничої допомоги №11/03-25/1 від 01.03.2025, згідно із яким ТОВ «Бест Бері ЛТД» (клієнт) доручає, а Адвокатське об'єднання «Унілекс» (Об'єднання) зобов'язується надавати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правничу допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, його додатками. Правнича допомога включає, зокрема представництво та ведення справ клієнта в усіх господарських судах України.
Відповідно до пункту 2.2, 2.7 цього Договору завдання на надання правничої допомоги, її обсяги, строки надання, визначаються за домовленістю сторін виходячи з потреб клієнта. Сторони погодили, що у випадку необхідності завдання на надання правничої допомоги може визначатися сторонами в додатках до договору, які є невід'ємною частиною договору. Протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення виконання завдання, передбаченого відповідним додатком до договору, об'єднання надає клієнту підписані уповноваженою особою та завірені печаткою об'єднання два примірники акту прийому-передачі наданих послуг.
Сторони погодили, що розмір гонорару визначається у відповідному додатку до договору (пункт 5.2 Договору).
2) Додаток №1 від 11.03.2025 до Договору про надання правничої допомоги №11/03-25/1 від 01.03.2025, у якому сторони погодили обсяг правничої допомоги та розмір винагороди, а саме:
- надання клієнту правничої допомоги у спорі з ТОВ «Леофудз» щодо стягнення заборгованості, а саме: підготовка і подання позову; представництво інтересів в суді першої та апеляційної інстанції; інші дії, направлені на стягнення боргу в господарському процесі, вартість якої становить суму в гривні, еквівалентну 1'000,00 доларів США.
3) Акт приймання-передачі наданих послуг від 09.06.2025, згідно із яким об'єднання надало позивачу правову допомогу в суді першої інстанції у межах справи №914/1139/25 на загальну суму 41'287,00 грн., що становить еквівалент 1'000,00 доларів США станом на 11.03.2025 згідно із курсом НБУ.
Надана правова допомога включає:
- аналіз інформації та документів, наданих ТОВ «Бест Бері ЛТД» для звернення до суду із позовною заявою до ТОВ «Леофудз» про розірвання договору, повернення авансових платежів, стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних;
- підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень для ТОВ «Бест Бері ЛТД» щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту для звернення до суду;
- написання та подання до Господарського суду Львівської області від імені та в інтересах ТОВ «Бест Бері ЛТД» позовної заяви до ТОВ «Леофудз» про розірвання договору, повернення авансових платежів, стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних (судова справа №914/1139/25);
- особиста участь представника (адвоката) ТОВ «Бест Бері ЛТД» у судових засіданнях у Господарському суді Львівської області у справі №914/1139/25 щодо розгляду позовної заяви до ТОВ «Леофудз» про розірвання договору, повернення авансових платежів, стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.
4) Рахунок на оплату №38 від 11.03.2025 на суму у розмірі 76'380,95 грн. із доказами його оплати згідно із платіжною інструкцією №85 від 12.03.2025. Вказана сума включає у тому числі 41'287,00 грн. згідно із актом приймання-передачі наданих послуг від 09.06.2025.
У матеріалах справи наявна також копія ордеру серії АС №1118044 від 07.04.2025, виданого Адвокатським об'єднанням «Унілекс» адвокату Наїдку Л.В.
Здійснивши аналіз та оцінку представлених позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання позивачу професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Необхідно зазначити, що на підставі критеріїв, які визначені в частині 4 статті 126 ГПК України, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
Враховуючи ту обставину, що відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, то суд при вирішенні питання щодо стягнення цих витрат не керуватиметься передбаченими частиною 4 статті 126 ГПК України критеріями.
Разом з тим, при здійсненні розподілу судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу) суд може керуватися положеннями статті 129 ГПК України, зокрема критеріями, що визначені частинами п'ятою сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Верховний Суд неодноразово (наприклад, в постанові від 25.05.2021 у справі №910/7586/19) висловлював правову позицію про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, повністю або частково у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу.
Крім цього, виробленою практикою Верховного Суду деталізовано як критерії, які суд з власної ініціативи може застосовувати при вирішенні питання про повну чи часткову відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, так і їх порядок застосування. Зокрема:
1) Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі №910/21570/17, від 14.11.2018 у справі №921/2/18, від 11.12.2018 у справі №910/2170/18, від 10.10.2019 у справі №909/116/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, постанова ВПВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
2) Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанови КГС ВС від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.06.2018 у справі №904/8478/16).
З урахуванням наведених вище норм процесуального законодавства України та правових позицій Верховного Суду, вирішуючи питання, щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд вважає за можливе з власної ініціативи зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які розподіляються позивачу.
При цьому, суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, котрі вона неодноразово викладала в постановах від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.44), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 135, 147) не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
На переконання суду, заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не відповідає критерію розумності зважаючи на обставини цієї справи, зокрема відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог. Окрім цього, такий розмір не є пропорційним до предмета спору, враховуючи недоведення позивачем тих обставин, що справа №914/1139/25 має особливе значення для нього, та зважаючи на те, що справа не викликала публічного інтересу.
Не менш важливе значення має і те, що частина послуг із надання правової допомоги, які перелічені у Акті приймання-передачі, викладені таким чином, щоб штучно збільшити їх кількість. Так, послуги із аналізу інформації та документів, наданих позивачем для звернення до суду, а також із підбору нормативної бази, аналізу судової практики є складовими послуги із написання та подання до суду позовної заяви.
Варто також зазначити, що у Додатку №1 від 11.03.2025 до Договору про надання правничої допомоги №11/03-25/1 від 01.03.2025 вартість правової допомоги у розмірі 1'000,00 доларів США включає у себе також послугу із представництва інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції. Разом з цим, у Акті приймання-передачі сторони не підтвердили факту надання послуги із представництва інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції та при цьому не зменшили загальну вартість наданих послуг.
Зважаючи на викладене вище, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 20'000,00 грн. та стягнення вказаної суми із відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати Договір поставки №08/05/22 від 05.08.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Бері ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леофудз».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леофудз» (79024, м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52; код ЄДРПОУ 44905968) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Бері ЛТД» (03087, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 5, кв. 22; код ЄДРПОУ 42980116) 5'349'330,00 грн. авансових платежів, 724'096,37 грн. пені, 384'600,89 грн. інфляційних втрат, 85'462,37 грн. 3% річних, 80'944,27 грн. судового збору та 20'000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
4. У задоволенні решти вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Повне рішення складено та підписано 27.06.2025.
Суддя Крупник Р.В.