вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"08" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/18/25
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/18/25
за позовом: Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О» (08200, Київська обл., м. Ірпінь (3), вул. Виговського, буд. 1-О)
про стягнення 9 843, 96 грн.
за участю представників:
від позивача: Коляда А.М.
від відповідача: Самойленко А.В.; Марценюк О.І.
Фізична особа-підприємець Генета Інна Михайлівна звернулася до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 23.12.2024 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О» про стягнення 11262,43 грн.
Разом з тим, в пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 22.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 06.03.2025 о 10:15.
05.02.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- з наданих позивачем інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав вбачається, що власником земельних ділянок є фізична особа Генета Інна Михайлівна, а не суб'єкт підприємницької діяльності;
- оскільки у даних правовідносинах Генета Інна Михайлівна виступає саме як фізична особа - власник земельних ділянок, то відповідно, вона повинна була звертатись з даним позовом не до господарського суду, а до місцевого суду загальної юрисдикції;
- звільняється від сплати земельного податку (в т. ч. обов'язку нарахування, подання податкової звітності із земельного податку) фізична особа - підприємець - платник єдиного податку першої - третьої груп - за земельні ділянки, що використовуються такою особою за призначенням для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування);
- ФОП Генета І.М. обрала спрощену систему оподаткування за ставкою 5% (3 група);
- до позовної заяви не надано доказів, що право власності на земельні ділянки належать ФОП Генеті І.М.;
- позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти за ст. 1212 ЦК України. Однак, як зазначалось доказів понесення витрат на сплату земельного податку (платіжних документів) позивач не надав.
У відзиві на позовну заяву також міститься клопотання відповідача про витребування у позивача (оригіналів для огляду та копії для долучення до матеріалів справи) наступних документів: договору купівлі-продажу земельної ділянки №1964 від 10.04.2017, договору купівлі-продажу земельної ділянки №1965 від 10.04.2017, договору купівлі-продажу земельної ділянки №1966 від 10.04.2017.
10.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
19.02.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
26.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
26.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
05.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 06.03.2025 відкладено розгляд справи на 10.04.2025 о 14:00.
10.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку трьох процентів річних.
12.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат на правову допомогу, в якому останній просить суд .
За результатами розгляду вказаного вище клопотання в частині визнання поважними причин пропуску строку для подання доказів понесених відповідачем витрат на правову допомогу та його поновлення, суд зазначає, що вказаний строк відповідачем не пропущено, а тому відсутні підстави для його поновлення.
25.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача (оригіналів для огляду та копії для долучення до матеріалів справи) наступних документів: договору купівлі-продажу земельної ділянки №1964 від 10.04.2017, договору купівлі-продажу земельної ділянки №1965 від 10.04.2017, договору купівлі-продажу земельної ділянки №1966 від 10.04.2017.
Ухвалою суду від 10.04.2025 судом постановлено відмовити у прийнятті заяви Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни про зміну предмету позову. Оголошено перерву у судовому засіданні до 24.04.2025 о 14:30 та витребувано у Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни оригінали для огляду та копії в матеріали справи: договору купівлі-продажу земельної ділянки №1964 від 10.04.2017, договору купівлі-продажу земельної ділянки №1965 від 10.04.2017, договору купівлі-продажу земельної ділянки №1966 від 10.04.2017.
21.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява на виконання ухвали суду, якою долучено до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу земельної ділянки №1964 від 10.04.2017, договору купівлі-продажу земельної ділянки №1965 від 10.04.2017 та договору купівлі-продажу земельної ділянки №1966 від 10.04.2017.
21.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про відмову в частині позовних вимог, в якій остання просить суд:
- прийняти заяву про відмову у частині позовних вимог та долучити її до матеріалів справи;
- стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Суворов1-О» на користь Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни заборгованість в сумі 9 843, 96 грн. за сплачений земельний податок до Державного бюджету України;
- стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Суворов1-О» на користь Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни судовий збір в сумі 3 025, 00 грн.;
- стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Суворов1-О» на користь Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни витрати за надання професійної правничої допомоги відповідно до акту виконаних робіт.
У судовому засіданні 24.04.2025 судом оголошено перерву до 08.05.2025 о 09:45.
06.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, якою долучено до матеріалів справи Акт виконаних робіт від 30.04.2025, які надані згідно договору про надання правової допомоги.
06.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат на правовому допомогу, в якому останій просить суд визнати поважними причини пропуску строку для подання відповідних доказів та поновити його.
За результатами розгляду вказаного вище клопотання в частині визнання поважними причин пропуску строку для подання доказів понесених відповідачем витрат на правову допомогу та його поновлення, суд зазначає, що вказаний строк відповідачем не пропущено, а тому відсутні підстави для його поновлення.
За результатами розгляду заяви позивача від 18.04.2025, яка надійшла до суду 21.04.2025, суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття відмови позивача від частини позовних вимог, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Судом встановлено, що заява про відмову від частини позовних вимог підписана представником позивача - адвокатом Колядою А.М., повноваження якого, як представника позивача, підтверджуються наявним у матеріалах справи ордером серії АІ №1776361 від 21.12.2024, яким не встановлено будь-яких обмежень представника у процесуальних правах.
З огляду на вищевикладене, оскільки заява позивача про відмову від частини позовних вимог є формою реалізації прав позивача, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, підписана уповноваженим представником позивача, суд вважає за можливе прийняти відмову від позову в частині позовних вимог.
Згідно з частиною 3 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
За таких обставин, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 418, 47 грн. підлягає закриттю, на підставі частини 3 статті 191 та пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, судом розглядаються позовні вимоги, з урахуванням заяви позивача від 21.04.2025 про відмову від частини позовних вимог та має місце нова ціна позову, заявлена позивачем, а саме: вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 9 843, 96 грн. за сплачений земельний податок до Державного бюджету України.
У судове засідання 08.05.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача в судовому засіданні 08.05.2025 підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Представники відповідача в судовому засіданні 08.05.2025 проти позову заперечили та просили суд відмовити у задоволенні позову.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію сторін, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що відповідач, як фактичний користувач земельних ділянок по вул. Виговського 1-О у м. Ірпінь, Київської області, на думку позивача, без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею. Відтак, на думку позивача, відповідач зобов'язаний повернути вказані кошти власнику земельної ділянки, на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Так, в позові зазначено, що суб'єкт підприємницької діяльності Генета Інна Михайлівна є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017.
Позивач вказує, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вулиця Виговського 1-О було побудовано багатоквартирний житловий будинок.
Позивач наголошує на тому, що вона, як суб'єкт підприємницької діяльності, була управителем багатоквартирного житлового будинку по вилиці Виговського 1-О в м. Ірпінь, Бучанського району, Київської області.
03.02.2021 власниками квартир будинку, що побудований на вище зазначених земельних ділянках, було cтворено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Суворов 1-О».
Позивач вказує, що з моменту cтворення ОСББ «Суворов1-О» голова правління не звертався до неї з приводу укладання договору оренди земельних ділянок або з пропозицією сплачувати податок за земельні ділянки, на яких розташовиний будинок.
Так, позивач наголошує на тому, що з моменту створення ОСББ «Суворов1-О» відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді податку на землю, що нараховується за володіння і користування земельними ділянками по вулиці Виговського 1-О, у місті Ірпінь, Київської області.
Позивач зазначає, що 18.09.2024 звернулась до ГУ ДПС у Київській області з заявою в якій просила надати інформацію про нарахування та сплату земельного податку з фізичних осіб за період з 01.01.2021року по 01.01.2024 за вказаними вище земельними ділянками. Копію вказаного листа позивач долучила до матеріалів справи.
22.10.2024 Головне Управління Державної Податкової Служби у Київській області листом за вих. №46368/6/10-36-24-12 повідомило, що протягом 2023 року нарахований податок в сумі 5 265, 36 грн. сплачений в повному обсязі. Нарахування земельного податку за податковий період 2022 року не здійснювалося, відповідно до Закону №3050 від 11.04.2023 та перехідних положень п.69.14 ПКУ. Протягом 2021 року нарахований податок в сумі 4 578, 60 грн. сплачено в повному обсязі. Копію вказаного листа позивач долучила до матеріалів справи.
Позивач наголошує на тому, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати останнім податку за користування земельними ділянками, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування".
Відтак, позивач просить суд, з огляду на приписи ст. 1212 ЦК України, стягнути з відповідача кошти у загальному розмірі 9 843, 96 грн., які на його думку, відповідач мав заплатити за користування земельними ділянками, що належать ФОП Генеті Інні Михайлівні.
Дослідивши надані позивачем докази у розрізі приписів норм законодавства, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Фізична особа-підприємець Генета Інна Михайлівна звернулась з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О» про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді сплаченого позивачем податку на землю у загальному розмірі 9 843, 96 грн., в той час, як користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вулиця Виговського 1-О, за який сплачено податок на землю позивачем, є відповідач.
Як встановлено судом, земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017 належать на праві власності ОСОБА_1 , як фізичній особі, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №345562312 від 06.09.2023, №345562158 від 06.09.2023 та №357740673 від 09.12.2023.
Також, право власності фізичної особи ОСОБА_1 на вказані вище земельні ділянки підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №84702295, №84703096, №84703763.
Крім цього, в матеріалах справи містяться договір купівлі-продажу земельної ділянки №1964 від 10.04.2017, договір купівлі-продажу земельної ділянки №1965 від 10.04.2017 та договір купівлі-продажу №1966 від 10.04.2017, які підтверджують, що право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017 належать ОСОБА_1 , як фізичній особі.
Позивач вказує, а відповідач не заперечує, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017 знаходиться багатоквартирний житловий будинок, власниками якого було створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О».
Крім того, вказана вище обставина також підтверджується наявними в матеріалах справи листом Державної інспекції архітектури та містобудування України №10405/04/13-23 від 20.11.2023 та листом Ірпінської міської ради №01-10/882 від 04.03.2021.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачувався земельний податок по земельним ділянкам з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017 саме як фізичною особою.
Вказані обставини підтверджуються платіжною інструкцією №55 від 05.05.2023, платіжним дорученням №249 від 07.10.2021.
Також, вказані вище обставини вбачаються з листа позивача до Ірпінської державної податкової інспекції ГУ ДПС у Київській області за вих. №20 від 18.09.2024, в якому позивач просила надати інформацію про нарахування та сплату земельного податку з фізичних осіб по земельним ділянкам з кадастровими номерами 3210900000:01:067:0015, 3210900000:01:067:0016, 3210900000:01:067:0017.
Крім цього, ГУ ДПС у Київській області надало позивачу відповідь листом №46368/6/10-36-24-12 від 22.10.2024, з якого вбачається, що позивач сплачував земельний податок, як громадянка ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Надаючи оцінку вимогам позовної заяви та нормам матеріального права, якими позивач обґрунтовує ці вимоги, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли не в межах здійснення позивачем підприємницької діяльності.
При цьому, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду, саме як Фізичної особи-підприємця.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Суд також враховує, що задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 22.09.2020 у справі № 127/18934/18).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За викладених обставин, у позові слід відмовити.
Судові витрати позивача, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача - Фізичну особу-підприємця Генету Інну Михайлівну.
Крім того, відповідач просив суд стягнути з позивача 22 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: договір про надання правничої допомоги від 28.01.2025, акт прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025 на суму 5 500, 00 грн., рахунок №1 від 04.02.2025 на суму 5 500, 00 грн., платіжну інструкцію №160 від 04.02.2025 на суму 5 500, 00 грн., платіжну інструкцію №165 від 18.02.2025 на суму 3 000, 00 грн., додаткову угоду від 18.02.2025 до договору про надання правничої допомоги, рахунок №2 від 18.02.2025 на суму 3 000, 00 грн., акт прийму-передачі наданих послуг від 19.02.2025 на суму 3 000, 00 грн., платіжну інструкцію №174 від 11.03.2025 на суму 1 050, 00 грн., платіжну інструкцію №173 від 11.03.2025 на суму 3 450, 00 грн., акт прийому-передачі наданих послуг від 11.03.2025 на суму 4 500, 00 грн., рахунок №3 від 07.03.2025 на суму 4 500, 00 грн., рахунок №4 від 24.04.2025 на суму 9 000, 00 грн., платіжну інструкцію №192 від 06.05.2025 на суму 9 000, 00 грн., акт прийому-передачі наданих послуг від 06.05.2025 на суму 9 000, 00 грн.
Так, між Адвокатським об'єднанням «Агенція правового захисту» (далі - Виконавець), з однієї сторони, та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О» (далі - Замовник), з іншої сторони, укладено Договір про надання правничої допомоги від 28.01.2025, надалі - “Договір», відповідно до п. 1.1. Замовник в порядку і на умовах, визначених цим договором, надає завдання, а Виконавець бере на себе зобов?язання відповідно до завдання Замовника надавати йому правничу допомогу (адвокатські послуги), які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. Договору метою укладання договору є надання правничої допомоги (адвокатських послуг) щодо представництва інтересів та захисту прав Замовника у справі №911/18/25, провадження якої відкрите господарським судом Київської області. Строк надання послуг Виконавцем за цим договором сторони встановили до "31" грудня 2026 р.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що за надання правничої допомоги Замовник сплачує Виконавцю грошові кошти/винагороду у наступному розмірі:
- складання процесуальних документів в суді кожної інстанції (позовної заяви, зустрічного позову, відзиву на позов, відповіді на відзив. заперечень, апеляційної або касаційної скарги тощо) - по 5500 грн. за суд кожної інстанції:
- здійснення представництва інтересів у суді - 3000 грн. за кожне судове/підготовче засідання (за один судо-день).
В матеріалах справи міститься ордер серія АІ №1000333 від 04.02.2025, виданий на надання правничої (правової) допомоги Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О» на ім'я адвоката Самойленка Артема Володимировича.
Наступні документи були подані за підписом адвоката Самойленка А.В.: відзив на позовну заяву, заява про надання доступу до електронної справи, заперечення на відповідь на відзив, клопотання про долучення доказів понесених витрат на правову допомогу від 12.03.2025, клопотання про витребування доказів, клопотання про долучення доказів понесених витрат на правову допомогу від 06.05.2025.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Також, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Суд встановив, що предмет спору у справі не є складним для спеціаліста правника, не потребував складного аналізу правових норм та судової практики, а також складних розрахунків; відтак підготовка процесуальних документів не становила складності та не потребувала багато часу адвоката.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за доцільне визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача у меншому розмірі в сумі 10 000, 00 грн.
При цьому витрати віповідача на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн. не підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.
У судовому засіданні, яке відбулось 08.05.2025, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О» відмовити.
2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на Фізичну особу-підприємця Генету Інну Михайлівну.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Генети Інни Михайлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Суворов 1-О» (08200, Київська обл., м. Ірпінь (3), вул. Виговського, буд. 1-О, код ЄДРПОУ 44151297) витрати на правову допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., видавши наказ.
Повний текст рішення складено 27.06.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.