ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.06.2025Справа № 910/1711/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (вул.Реміснича, буд.35, м.Суми, Сумська обл., 40004; ідентифікаційний код 41884537)
до Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул.Симона Петлюри, буд.27, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454)
про стягнення 73 877 296,86 грн
За участі представників:
позивача: Сахнов Д.А.;
відповідача: Курдюмов М.М.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 73 877 296,86 грн, з яких 56 937 072,99 грн інфляційних втрат та 16 940 223,87 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг № 2310/02/21 від 15.09.2021 в частині здійснення своєчасних розрахунків за послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за період: травень - серпень та жовтень 2023 року, у зв'язку з чим позивач на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та проценти річних у вищенаведених розмірах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.03.2025 та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
19.02.2025 від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
У підготовче засідання 03.03.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 03.03.2025 судом було задоволено клопотання відповідача та продовжено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву до 10.03.2025, у зв'язку з чим у підготовчому засіданні оголошено перерву до 07.04.2025.
14.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на передчасність вимог позивача щодо стягнення заборгованості, оскільки відповідно до укладеного між сторонами договору та приписів Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483, настала відкладальна обставина у виді наявності у позивача заборгованості перед АТ «НАЕК «Енергоатом». Також відповідач зазначає про наявність обставин непереборної сили, а саме наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, що є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
17.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає, що відповідачем не доведена наявність у позивача заборгованості перед АТ «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів. Також позивач заперечив проти зменшення судом 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись як на неможливість зменшення відповідних нарахувань, так і на своє матеріальне становище.
07.04.2025 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
У підготовче засідання 07.04.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 07.04.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 12.05.2025.
07.05.2025 від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
09.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про відстрочення виконання рішення терміном один рік з моменту його ухвалення.
У підготовче засідання 12.05.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 12.05.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2025.
23.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду в касаційному порядку справи № 910/1111/24.
23.05.2025 від позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення.
У судове засідання 26.05.2025 з'явились представники сторін.
У судовому засіданні 26.05.2025 судом було відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі та про залучення до участі у справі АТ «НАЕК «Енергоатом» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, яке було подано у судовому засіданні. Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова представників сторін та оголосив перерву до 23.06.2025.
20.06.2025 від відповідача надійшли доповнення до клопотання про зменшення 3% річних.
У судове засідання 23.06.2025 з'явились представники сторін.
У судовому засіданні 23.06.2025 судом було оголошено перерву до 26.06.2025.
26.06.2025 від позивача надійшло повідомлення про результати розгляду справи № 910/1111/24.
У судове засідання 26.06.2025 з'явились представники сторін.
У судовому засіданні 26.06.2025 суд продовжив розгляд справи по суті, з'ясував обставини справи та перевірив їх доказами, заслухав промови представників сторін у судових дебатах та, після перерви, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на ринку електричної енергії є постачальником електричної енергії і діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 429 від 14.06.2018.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» включене до Переліку постачальників універсальних послуг на закріпленій території, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1268 від 26.10.2018 як постачальник універсальних послуг на території Сумської області.
Державне підприємство «Гарантований покупець» є суб'єктом господарювання, який діє на підставі ліцензії на провадження діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1217 від 25.06.2019, та відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
15.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (постачальник) та Державним підприємством «Гарантований покупець» (замовник) було укладено договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг № 2310/02/21, згідно з п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеними цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальнодоступних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483.
Відповідно до п. 3 Договору, в редакції додаткової угоди № 3778/07/24 від 03.06.2024 до Договору строком надання послуг є період з 01.10.2021 до 30.04.2025.
Згідно з п. 4 Договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктом 5 Договору визначено, що прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
У відповідності до пункту 6 Договору до 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2 - 5 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу.
Пунктом 7 Договору передбачено, що оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних (п. 8 Договору).
Пунктом 9 Договору визначено, що до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1 - 4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу.
У відповідності до пункту 10 Договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді.
Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені.
Постачальник надсилає не пізніше 12 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника.
Відповідно до акту приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів № 207 від 31.05.2023 за травень 2023 року позивач передав, а відповідач отримав послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з 01.05.2023 по 31.05.2023 вартістю 261 753 037,94 грн.
У рахунок оплати вартості наданих у травні 2023 року послуг відповідач сплатив: 10.05.2023 - 26 400,41 грн; 11.05.2023 - 17 500,25 грн; 12.05.2023 - 12 566,16 грн; 15.05.2023 - 34 930,05 грн; 17.05.2023 - 109 758,47 грн; 18.05.2023 - 52 117,08 грн; 19.05.2023 - 71 147,38 грн; 22.05.2023 - 157 744,29 грн; 24.05.2023 -14 621,42 грн; 30.05.2023 - 1 223 605,29 грн; 31.05.2023 - 32 047,87 грн; 30.08.2023 - 18 698 727,50 грн; 31.08.2023 - 23 347 415,20 грн; 01.09.2023 - 45 314 212,10 грн; 04.10.2023 - 16 101 890,95 грн.
Крім того, 14.09.2023, 13.10.2023 та 17.01.2024 сторони підписали акти зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до яких грошове зобов'язання відповідача з оплати вартості послуг, наданих у травні 2023 року за Договором, було припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 33 939 640, 96 грн, 32 087 164,27 грн та 1 627 740,73 грн відповідно.
Відповідно до акту приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів № 251 від 30.06.2023 за червень 2023 року позивач передав, а відповідач отримав послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з 01.06.2023 по 30.06.2023, вартістю 180 242 284,13 грн.
У рахунок оплати вартості наданих у червні 2023 року послуг відповідач сплатив: 06.06.2023 - 1 285 335,48 грн; 07.06.2023 - 40 972,14 грн; 08.06.2023 - 19 126,41 грн; 09.06.2023 - 18 792,31 грн; 12.06.2023 - 1 285 335,48 грн; 19.06.2023 - 1 285 335,48 грн; 26.06.2023 - 1 285 335,48 грн; 03.07.2023 - 1 285 335,48 грн; 10.07.2023 - 1 285 335,48 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів № 290 від 31.07.2023 за липень 2023 року позивач передав, а відповідач отримав послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з 01.07.2023 по 31.07.2023, вартістю 210 951 311,56 грн.
У рахунок оплати вартості наданих у липні 2023 року послуг відповідач сплатив: 14.07.2023 - 2 615 082,84 грн; 24.07.2023 - 2 615 082,84 грн; 31.07.2023 - 5 230 165,68 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів № 332 від 31.08.2023 за серпень 2023 року позивач передав, а відповідач отримав послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з 01.08.2023 по 31.08.2023, вартістю 234 455 532,58 грн.
У рахунок оплати вартості наданих у серпні 2023 року послуг відповідач сплатив: 07.08.2023 - 8 301 686,03 грн; 14.08.2023 - 11 068 914,71 грн; 21.08.2023 - 11 068 914,71 грн; 29.08.2023 - 3 366,70 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів № 431 від 31.10.2023 за жовтень 2023 року позивач передав, а відповідач отримав послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів з 01.10.2023 по 31.10.2023, вартістю 345 086 858,03 грн.
У рахунок оплати вартості наданих у жовтні 2023 року послуг відповідач сплатив: 993 847,64 грн. - перенесення переплати за вересень 2023 року на жовтень 2023 року згідно з листом ДП «Гарантований покупець» № 41/4017 від 17.10.2023; 29.09.2023 - 30 650 608,38 грн; 03.10.2023 - 985,90 грн; 04.10.2023 - 30 716 091,64 грн; 05.10.2023 - 1 939,35 грн; 09.10.2023 - 30 650 677,36 грн; 10.10.2023 - 2 509,80 грн; 11.10.2023 - 1 413,79 грн; 12.10.2023 - 30 654 571,23 грн; 16.10.2023 - 30 929 365,75 грн; 17.10.2023 - 4 075,41 грн; 18.10.2023 - 104 321,51 грн; 19.10.2023 - 30 747 755,91 грн; 20.10.2023 - 8 843,09 грн; 23.10.2023 - 30 650 608,38 грн; 24.10.2023 - 1 149,61 грн; 25.10.2023 - 30 725 614,03 грн; 26.10.2023 - 20 633,68 грн; 27.10.2023 - 16 717,35 грн; 30.10.2023 - 56 008,28 грн; 01.11.2023 - 46 357,17 грн; 02.11.2023 - 20 780,96 грн; 14.11.2023 - 40 545 754,07 грн; 19.01.2024 - 18 430 326,79 грн; 15.02.2024 - 9 281 529,56 грн.
Крім того, 14.11.2023 сторони підписали акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого грошове зобов'язання відповідача з оплати вартості послуг, наданих у жовтні 2023 року за Договором, було припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 25 917 980,12 грн.
Наведені обставини встановлені судами під час розгляду справи № 910/1111/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 735 005 191,19 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/1111/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025, позов було задоволено повністю та стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» заборгованість у розмірі 659 745 209,85 грн, інфляційні втрати в розмірі 40 401 521,94 грн, 3% річних в розмірі 30 840 812,88 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 847 840,00 грн.
Після пред'явлення позову в справі № 910/1111/24:
- у рахунок оплати вартості наданих у травні 2023 року послуг відповідач сплатив: 29.08.2024 - 9 552 666,64 грн; 30.08.2024 - 28 187 048,43 грн; 11.09.2024 - 10 149 932,84 грн; 16.09.2024 - 1 326 871,72 грн; 17.09.2024 - 29 667 287,93 грн;
- у рахунок оплати вартості наданих у червні 2023 року послуг відповідач сплатив: 17.09.2024 - 7 171 688,07 грн; 18.09.2024 - 26 199 003,65 грн; 27.09.2024 - 25 310 120,71 грн; 30.09.2024 - 25 310 120,71 грн; 15.10.2024 - 25 310 120,71 грн; 18.10.2024 - 5 062 024,14 грн; 28.10.2024 - 25 310 120,71 грн; 30.10.2024 - 32 778 181,69 грн;
- у рахунок оплати вартості наданих у липні 2023 року послуг відповідач сплатив: 30.10.2024 - 17 842 059,73 грн; 05.11.2024 - 25 310 120,71 грн; 12.11.2024 - 25 310 120,71 грн; 20.11.2024 - 25 310 120,71 грн; 22.11.2024 - 30 514 334,54 грн; 27.11.2024 - 50 620 241,42 грн; 29.11.2024 - 15 186 072,42 грн; 04.12.2024 - 10 397 909,96 грн;
- у рахунок оплати вартості наданих у серпні 2023 року послуг відповідач сплатив: 04.12.2024 - 14 912 210,75 грн; 10.12.2024 - 25 310 120,71 грн; 12.12.2024 - 25 310 120,71 грн; 19.12.2024 - 25 310 120,71 грн; 23.12.2024 - 25 310 120,71 грн; 24.12.2024 - 87 859 956,84 грн;
- у рахунок оплати вартості наданих у жовтні 2023 року послуг відповідач сплатив: 31.05.2024 - 3 906 391,27 грн.
У зв'язку з наведеним, позивач, звертаючись з позовом до суду у цій справі, просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у сумі 16 940 223,87 грн та 56 937 072,99 грн інфляційних втрат, які нараховані починаючи з 01.01.2024 та закінчуючи моментом остаточного погашення відповідачем заборгованості з оплати послуг, наданих у відповідному місяці.
Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що позовні вимоги є передчасними, оскільки відповідно до Договору та приписів Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483, настала відкладальна обставина у виді наявності у позивача заборгованості перед АТ «НАЕК «Енергоатом». Також відповідач зазначає про наявність обставин непереборної сили, а саме наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, що є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/1111/24, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025, мають преюдиціальне значення для вирішення цієї справи, оскільки підтверджують наявність у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем, їх розмір та факт настання строку їх виконання.
З урахуванням викладеного, у твердженнях відповідача про те, що строк виконання грошових зобов'язань є таким, що не настав через наявність відкладальної обставини у виді наявності у позивача як постачальника універсальної послуги заборгованості перед Акціонерним товариством «НАЕК «Енергоатом», суд вбачає намагання домогтися повторного розгляду спору та ухвалення нового рішення, що свідчить про порушення принципу res judicata (принцип остаточності рішення), тому такі доводи суд відхиляє.
Крім того, про необґрунтованість та непослідовність таких доводів свідчить те, що відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем з оплати послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, наданих у період з травня по серпень та у жовтні 2023 року за Договором.
Виходячи зі змісту положень частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 Цивільного кодексу України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу.
Така правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором, відповідач залишає поза увагою положення пунктів 20 - 24 Договору та не надає доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення пункту 21 Договору.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Враховуючи, що послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, надані у період з травня по серпень та у жовтні 2023 року за Договором були оплачені відповідачем із простроченням, то в цьому випадку приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню за весь час прострочення.
У цій справі позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 16 940 223,87 грн та 56 937 072,99 грн інфляційних втрат, які нараховані починаючи з 01.01.2024 та закінчуючи моментом остаточного погашення відповідачем заборгованості з оплати послуг, з урахуванням поступового зменшення її розміру.
Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив, що сума 3% річних розрахована позивачем правильно, а розрахований позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.
Між тим, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, в наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
Відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру 3% річних та посилаючись на свій незадовільний фінансовий стан, не надав суду жодного належного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.
Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру 3% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та покладення державою на відповідача спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов'язання повинні виконуватись належним чином. Із цих же підстав підлягають відхиленню доводи відповідача про відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок прострочення відповідача.
У цьому контексті варто зауважити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 у справі «Вараніца проти України» зазначає, що стверджувана відсутність коштів у підприємства державної форми власності не може виправдовувати затримку виконання рішення суду, що відповідно є порушенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру 3% річних, як і інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 16 940 223,87 грн та інфляційні втрати в розмірі 56 937 072,99 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 847 840,00 грн, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, в основу ухвали суду про надання розстрочки виконання судового рішення має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Як на підставу для розстрочення виконання судового рішення в цій справі відповідач посилається на те, що він бере участь у функціонуванні критичної сфери інфраструктури, разом з іншими учасниками ринку, на яких покладено виконання спеціальних обов'язків, відповідач здійснює забезпечення населення України доступною електричною енергією за фіксованим, пільговим тарифом.
Відповідно до алгоритму розрахунків, визначених Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483, гарантований покупець спрямовує отримані від виробників електричної енергії, які виконують ПСО кошти на розрахунки з постачальниками універсальних послуг.
Відповідач зазначає, що попри кризу неплатежів від виробників електричної енергії, основний борг був повністю ним погашений.
Водночас нормами вищенаведеного Положення не передбачено джерела для фінансування сплати учасниками ПСО, в т.ч. гарантованим покупцем коштів на сплату 3% річних та інфляційних втрат, відповідно відповідач в будь-якому випадку позбавлений можливості негайно виконати рішення суду. Так, з метою виконання рішення суду відповідачу потрібно буде вжити комплекс дій, пов'язаних з включенням відповідних видатків в кошторис підприємства на сплату 3% річних та інфляційних втрат на виконання рішення в даній справі (звернення до НКРЕКП, затвердження відповідних змін до кошторису, виділення джерела отримання коштів, фактичне отримання відповідних коштів тощо).
Також відповідач зазначає, що Регулятором було надано настанову на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії.
Наведене, за доводами боржника, у поєднанні із наслідками збройної агресії Російської Федерації проти України, свідчить про відсутність його вини у невиконанні власних зобов'язань і свідчить про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду, що забезпечить баланс сторін, позаяк буде співмірним можливості поновлення порушеного права стягувача з можливістю забезпечити таке поновлення.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У відповідності до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Отже, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжують період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале виконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом. Сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки, розстрочки виконання судового рішення, суд зазначає, що безпідставне надання відстрочки, розстрочки за відсутності обґрунтованих на те мотивів без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Ухвала про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.
При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви. При розгляді відповідних заяв необхідно дотримати баланс інтересів як боржника, так і кредитора при одночасному врахуванні вимоги закону про обов'язковість виконання судового рішення.
У постанові від 21.01.2021 у справі № 927/704/19 Верховний Суд звертає увагу на необхідність подання доказів, що підтверджуватимуть об'єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків, зокрема відсутності коштів на поточних рахунках підприємства, в тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості в примусовому порядку.
За приписами частин 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Аналогічні положення містяться також і в частині 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 74 та частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідач, заявивши клопотання про відстрочення виконання рішення суду, не надав суду жодного доказу на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань, а наведені обставини і підстави для надання відстрочки суд вважає не переконливими для висновку про ускладнення виконання рішення суду.
Суд зауважує, що скрутне фінансове становище чи невиконання контрагентами своїх зобов'язань перед боржником не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду.
У цьому контексті, не надходження коштів від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» або від виробників електричної енергії в порядку, встановленому Положенням, не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання. При цьому заявником не надано доказів того, що у строк один рік з моменту постановлення рішення в даній справі він отримає грошові кошти з метою їх сплати позивачу.
Більше того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 у справі «Вараніца проти України» зазначає, що стверджувана відсутність коштів у підприємства державної форми власності не може виправдовувати затримку виконання рішення суду, що відповідно є порушенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 29.06.2004 Європейський суд з прав людини у справі «Півень проти України» дійшов висновку, що державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не можна прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини». За висновками суду, представлені відповідачем докази скрутного фінансового становища, не можна вважати винятковими обставинами для відстрочення виконання судового рішення, так як такі докази є тільки одним з елементів, який свідчить про незадовільний фінансовий стан підприємства.
Підставою для встановлення відстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Матеріали справи не містять жодного належного доказу на підтвердження перебування відповідача у скрутному матеріальному становищі.
Отже, звертаючись із заявою про відстрочку виконання судового рішення, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки.
Водночас не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого, також, негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 10-5 Розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на час дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та грошові кошти) у виконавчих провадженнях у частині стягнення сум індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, 3 процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання чи іншого розміру процентів, встановлених договором або законом, сум неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов'язань, сплата яких передбачена договорами, за грошовими зобов'язаннями суб'єктів господарювання, що виникли у період з 24 лютого 2022 року по 1 вересня 2024 року, за якими боржниками є учасники ринку електричної енергії, перелік яких із зазначенням номерів судових справ оприлюднюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на її офіційному веб-сайті, а саме, зокрема: гарантованого покупця перед постачальниками універсальних послуг за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.
З огляду на обставини справи, нормативне врегулювання ведення господарської діяльності у сфері енергетики в умовах воєнного стану в Україні, з урахуванням балансу інтересів сторін, оскільки довготривале невиконання рішення суду порушуватиме право Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення виконання рішення суду в цій справі.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул.Симона Петлюри, буд.27, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (вул.Реміснича, буд.35, м.Суми, Сумська обл., 40004; ідентифікаційний код 41884537) 3% річних в розмірі 16 940 223 (шістнадцять мільйонів дев'ятсот сорок тисяч двісті двадцять три) грн 87 коп., інфляційні втрати в розмірі 56 937 072 (п'ятдесят шість мільйонів дев'ятсот тридцять сім тисяч сімдесят дві) грн 99 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні заяви Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення виконання судового рішення відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27.06.2025.
Суддя Т.П. Капцова