ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.05.2025Справа № 910/3446/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/3446/25
за позовом Фермерського господарства "АЛЬЯНС-2017"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання права власності на автомобіль,
За участю представників учасників справи:
від позивача Шиш А.Б.
від відповідача Іванченко В.С.
Фермерське господарство "АЛЬЯНС-2017" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання права власності на автомобіль Nissan X-TRAІL, VIN номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2020 року випуску.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач (лізингоодержувач) належним чином виконав умови договору фінансового лізингу № ZPNVFLOWWW913-1 від 30.11.2020, укладеного з відповідачем (банком), проте, враховуючи, що відповідач перебуває в Єдиному реєстрі боржників, позивачу відмовлено в реєстрації права власності на автомобіль, оскільки останній належить на праві власності відповідачу.
Ухвалою суду від 25.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 24.04.2025, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
31.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позов.
У підготовчому засіданні 24.04.2025 учасники судового процесу зазначили, що вважають виконаними завдання підготовчого провадження, у зв'язку з чим не заперечують проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 24.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.05.2025.
У судовому засіданні 15.05.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, а також заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.11.2020 між ФГ "Альянс-2017" та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір фінансового лізингу № ZPNVFLOWWW913-1, за умовами якого відповідач зобов'язався набути у власність у ТОВ HACK АВТО (69050, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Складська, 8, код в ЄДРПОУ 37301424 (далі - "Продавець") предмет(ти) лізингу (далі - "Майно") відповідно до встановлених позивачем специфікацій (далі - Додаток № 1) та передати його в користування позивача на строк, що зазначений в цьому договорі, а позивач зобов'язується сплатити відповідачу лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим договором (п. 1.1).
Згідно з п. 2.1 загальна вартість майна за цим договором становить 699 510,52 грн, ПДВ 139902,10 грн, усього до сплати 839 412,62 грн.
Строк лізингу зазначений у п. 1.2 договору - 48 місяців, що обчислюється з дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна, та який не може бути меншим одного року з моменту передачі майна позивачу.
Відповідно до п. 3.1 договору сторонами визначено, що передача майна в лізинг здійснюється на умовах: передача майна буде здійснюватися за адресою: Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 76.
Передача майна можлива після сплати, якщо вони передбачені умовами, оформлення майна згідно з чинним законодавством, витрат відповідача по оплаті пенсійного збору, відшкодування витрат при реєстрації майна, а також витрат при страхуванні майна, витрат зі страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та інших платежів, прямо передбачених цим договором, на рахунок, відкритий згідно з п. 2.3 цього договору, або на рахунок страхової компанії (п. 3.2).
Згідно з п. 3.3 майно повинне бути передане позивачу згідно з актом прийому-передачі майна протягом 10 календарних днів після сплати авансового платежу відповідно до умов цього договору, але не раніше дати підписання акту приймання-передачі майна. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотриманням продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між відповідачем та продавцем, про що відповідач попередньо повідомляє позивача. У такому випадку вважається, що сторони підписанням відповідного акту приймання-передачі погодили новий строк поставки майна, що відповідає даті складання акту приймання-передачі майна, якщо інше не буде встановлено домовленістю сторін.
Як погоджено у п. 4.1 договору, сторонами погоджено, що протягом усього строку договору майно є власністю відповідача. Майно переходить у власність позивача після сплати відповідачу всієї суми лізингових та інших платежів за цим договором, але не раніше одного року з моменту передачі майна позивачу.
Згідно з п. 4.3 договору майно переходить у власність позивача після сплати відповідачу всієї суми лізингових та інших платежів за цим договором. Укладення додаткових договорів тощо для переходу майна у власність позивача не вимагається.
Відповідно до п. 6.2.1 договору відповідач зобов'язався придбати у зазначеного позивачем в заявці продавця у власність майно, передати його в платне користування позивача на умовах цього договору відповідно до Додатку № 1, в обумовлені цим договором строки, а також після сплати всієї суми лізингових та інших платежів, передбачених цим договором, передати майно у власність позивача з урахуванням умов, передбачених п. 4.1 цього Договору.
До договору сторонами була укладена специфікація у вигляді Додатка № 1, де зазначені характеристики майна, а саме: автомобіль марки Nissan, модель X-Trail, серійний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску.
Додатком № 2 до Договору сторони погодили графік платежів.
ФГ "Альянс-2017" належним чином виконало зобов'язання за договором лізингу та сплатило на користь відповідача визначені договором платежі, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 09.12.2024.
Листом від 11.12.2024 за № 20.1.0.0.0/7-241209/57896 відповідач надав позивачу пакет документів щодо переоформлення автомобіля, серед яких: заява про перереєстрацію транспортного засобу, наказ № ZPNVFLOWWW913-1 від 09.12.2024 року "Про перереєстрацію транспортного засобу Nissan X-TRAIL, VIN JNITCNT32U0105473", довіреність № ZPNVFLOWWW913-1 від 09.12.2024, довіреність на директора ФГ "Альянс-2017" від 09.12.2024, акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу від 09.12.2024, довіреність № 8942-К-Н-Н від 21.06.2024, акт приймання-передачі транспортного засобу від 09.12.2024, довідка про перебування транспортного засобу на військовому обліку від 16.12.2024 за № 48/1764.
Позивач 31.01.2025 з отриманим пакетом документів звернувся до Територіального сервісного центру МВС № 2341 (далі - ТСЦ МВС № 2341) для проведення перереєстрації транспортного засобу на себе.
Листом ТСЦ МВС № 2341 від 13.02.2025 ФГ "Альянс-2017" було відмовлено в перереєстрації вищевказаного транспортного засобу з тих підстав, що згідно з Єдиним реєстром боржників Міністерства юстиції України відповідач значиться боржником у 228 виконавчих провадженнях, а відтак, за наявності відомостей про власника транспортного засобу в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація такого автомобіля не здійснюється відповідно до п. 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388).
Таким чином, ФГ "Альянс-2017" було відмовлено в постановці на облік автомобіля з причин, які від нього не залежали.
Разом з тим, як вказує позивач, вищевказаний автомобіль не є предметом судових справ відповідача, за наслідком яких щодо відповідача були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру боржників.
За твердженням Позивача, неможливість зареєструвати право власності на автомобіль порушує його право власності, оскільки останній не може у повній мірі розпоряджатись автомобілем (продати такий автомобіль, передати в оренду чи розпорядитись ним іншим способом), оскільки реєстраційне посвідчення на вказаний автомобіль зареєстроване на Відповідача та в такому посвідченні зазначено, що власником автомобіля є саме Відповідач.
Крім того, перебування Відповідача в Єдиному реєстрі боржників може бути підставою для звернення стягнення на транспортний засіб, належний позивачу.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав на те, що: зі сторони Банку виконані всі істотні умови та вимоги договору; Банком не заперечується право власності Позивача на транспортний засіб, всі документи, які були необхідні для перереєстрації автомобілю зі сторони Банку були підписані та передані Позивачу; право власності на транспортний засіб виникає з моменту передачі майна від відчужувача до набувача, що у даній справі мало місце 09.12.2024 (за актом приймання-передачі) та не заперечується сторонами по справі; обраний Позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на предмет лізингу, яке Відповідачем не оспорюється, - є неефективним, оскільки спір про право відсутній.
Крім того, відповідач вказує, що перебування АТ КБ “ПриватБанк» в Єдиному державному реєстрі боржників не повинно бути загальною перешкодою у здійсненні перереєстрації всіх предметів лізингу по всій Україні, оскільки великі підприємства, які ведуть активну господарську діяльність, такі як Банки, зазвичай є суб'єктами такого реєстру в силу того, що одне виконавче провадження закривається, інше відкривається, частина виконавчих проваджень є виконавчими провадженнями з немайновими вимогами тощо.
Розглянувши заявлені позивачем вимоги, а також заперечення відповідача на вказані вимоги, дослідивши надані сторонами докази, суд зазначає про наступне.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого доказами права власності на майно та порушення (невизнання або оспорювання) зазначеного права іншою особою. Схожі висновки викладені в пунктах 78, 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. Схожі правові висновки викладені в пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду 14.09.2021 у справі № 359/5719/17.
Для набуття права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 Цивільного кодексу України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.
Сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.
Велика Палата Верховного Суду постановою у справі № 911/1278/20 від 05.04.2023 задовольнила касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" і ухвалила в цій справі нове рішення, яким відмовила в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт мобіл переробка плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр" та Банку про визнання права власності на гусеничні екскаватори Caterpillar і зняття з них арешту, накладеного 30.09.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем.
Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що як положеннями частини першої статті 334 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності в конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком, викладеним у постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18, в якій, аналізуючи положення статті 334 Цивільного кодексу України та статті 34 Закону України від 30.06.1993 № 3353-XII "Про дорожній рух", суд зазначив: "…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує". Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону № 3353-XII викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також у постановах від 13.12.2018 у справі № 910/11266/17, від 21.05.2019 у справі № 912/1426/18 та від 30.07.2019 у справі № 905/1053/18.
У пункті 4.1 Договору лізингу вказано, що протягом усього строку цього договору майно є власністю банка. Майно переходить у власність лізингоодержувача після сплати банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим договором, але не раніше одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу.
09.12.2024 між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу та акт приймання-передачі транспортного засобу від 09.12.2024.
Крім того, відповідачем підготовлено та передано позивачу пакет документів необхідний для здійснення перереєстрації транспортного засобу.
Таким чином, з 09.12.2024 від відповідача до позивача перейшло право власності на автомобіль марки Nissan X-TRAІL, VIN номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2020 року випуску.
Сторонами не заперечується, що через знаходження Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у Єдиному державному реєстрі боржників, зняття автомобіля з обліку та перереєстрація за позивачем не є можливою.
Разом з цим Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вказує про визнання ним права власності на авто за позивачем та відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Оспорення або не визнання права на майно може полягати не тільки у претензіях, заснованих на твердженні, що майно не належить позивачу, а й вчиненні будь-яких дій (у певних випадках бездіяльності), якщо такі дії / бездіяльність перешкоджають власнику у повній мірі реалізовувати власні правомочності власника.
Вирішуючи питання наявності обставин перешкоджання Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" у реалізації позивача набутого права власності на автомобіль, суд враховує порядок та наслідки вчинення державної реєстрації транспортних засобів.
Так, правила реєстрації та обліку транспортних засобів визначені статтею 34 Закону України "Про дорожній рух", частини перша та друга якої передбачають, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом. Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України (частини дев'ята та одинадцята статті 34 Закону України "Про дорожній рух").
Статтею 34-1 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що інформація про зареєстровані транспортні засоби та їх власників, належних користувачів, що міститься у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, є відкритою та загальнодоступною.
Таким чином, в силу зазначених норм закону перереєстрація автомобіля повинна здійснюватись відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (надалі - Порядок №1388).
Згідно з п. 27 Порядку № 1388 транспортні засоби, що придбаваються юридичною особою - лізингодавцем з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем. Після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби перереєстровуються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору після повного розрахунку або зазначеного в договорі фінансового лізингу окремого договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу.
Пунктом 7 Порядку № 1388 визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Перехід права власності за Договором лізингу та/або Договором купівлі-продажу є саме підставою для внесення змін до реєстраційних документів (перереєстрації транспортних засобів).
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Пунктом 15 Порядку № 1388 визначено, що у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, який не пов'язаний із набуттям майна за договором лізингу.
Таким чином, відповідно до Порядку № 1388 позивач зобов'язаний зареєструвати автомобіль за собою, а до такої перереєстрації його експлуатація ним заборонена, а знаходження Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у реєстрі боржників виключає можливість такої перереєстрації та як наслідок правомірності експлуатації транспортного засобу. Тимчасове продовження допустимого строку експлуатації транспортного засобу без перереєстрації на час воєнного стану не змінює стану речей щодо обмеження прав власника автомобіля.
Повертаючись до призначення автомобіля, яке полягає в його експлуатації шляхом переміщення людей/товарів автодорогами, суд зазначає, що заборона експлуатації транспортного засобу (через порушення обов'язку із перереєстрації) є обставиною, яка унеможливлює повну реалізацію прав власника таким майно.
Знаходження особи (продавця автомобіля) в Єдиному реєстрі боржників є наслідком дій такої особи та не знаходиться в полі впливу позивача, а тому знаходження банку в такому реєстрі обмежує право власності позивача на автомобіль, що полягає у неможливості виконати вимоги нормативно-правових актів щодо перереєстрації транспортних засобів для правомірної експлуатації автомобіля.
Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин першої, п'ятої та сьомої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Так, записи в Єдиному реєстрі боржників не стосуються арешту спірного транспортного засобу.
Відчуження автомобілів Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" на користь Фермерського господарства "АЛЬЯНС-2017" здійснено на підставі Договору фінансового лізингу.
Судом встановлено, що перебування Банку в реєстрі боржників заважає (перешкоджає) покупцю зареєструвати транспортні засоби у реєстрі на своє ім'я, що становить перешкоду у повноцінній реалізації права власності щодо такого майна.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За наведених обставин, враховуючи суперечності у правозастосуванні положень Закону №3353-XII та Порядку № 1388 в частині неможливості здійснення реєстрації транспортних засобів за лізингоодержувачем, який сплатив всі платежі, через перебування лізингодавця в реєстрі боржників, суд вважає, що існують перешкоди у реалізації права власності позивача на транспортні засоби, а тому позов підлягає задоволенню.
Поряд з цим, видача банком та передача позивачу покету документів для здійснення перереєстрації транспортного засобу дає підстави для висновку, що спір між сторонами у даній справі виник не через незаконні дії Банку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Керуючись наведеними приписами господарського процесуального закону, судовий збір покладається на позивача, оскільки спір у даній справі (порушення прав позивача) виник не через незаконні (неправильні) дії Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк". Позивач не наполягав на відшкодуванні сплаченого судового збору за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Фермерським господарством "Альянс-2017" (вул. Молодіжна, 49, с. Барвінівка, Запорізький район, Запорізька область, 70151, код 41864641) право власності на автомобіль Nissan X-TRAІL; VIN номер НОМЕР_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_2 ; 2020 року випуску.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27.06.2025.
Суддя О.Г. Удалова