номер провадження справи 27/55/25
23.06.2025 Справа № 904/1282/25
м. Запоріжжя Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (вул. Чубенка Степана, буд. 12, м. Краматорськ, Донецька область, ідентифікаційний номер юридичної особи 25946285)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкам Фінанс» (вул. Каховська, буд. 11А, кабінет 8, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний код юридичної особи 40308189)
про стягнення 47 858 грн 40 коп.
без виклику сторін
Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкам Фінанс» 47 858 грн 40 коп. заборгованості за договором № 4-17 від 09.10.2024.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025 матеріали позовної заяви Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкам Фінанс» про стягнення 47 858 грн 40 коп. заборгованості за договором № 4-17 від 09.10.2024 направлено за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
14.04.2025 матеріали справи № 904/1282/25 надійшли до Господарського суду Запорізької області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 904/1282/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/1282/25, присвоєно номер провадження 27/55/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.04.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 19.05.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом отримання примірника ухвали суду в електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС - 21.04.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та доставлення електронного листа до електронної скриньки відповідача - 22.04.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронної скриньки відповідача.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 23.06.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
09.10.2024 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (Постачальник) укладено договір № 4-17 (далі - Договір).
Зазначений договір підписаний та скріплений печатками обох підприємств.
Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку і на умовах, визначених Договором, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар (бензин А-95 - 2000л.), шляхом передачі йому паливних талонів, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість на умовах даного Договору.
Асортимент та кількість Товару (об'єм товарної партії) погоджуються Сторонами у видаткових накладних на Товар, Товар поставляється поетапно, партіями, згідно з заявками Покупця. Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту передачі Постачальником оформленої видаткової накладної на Товар (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 1.5 договору заправлення автотранспорту Покупця здійснюється при пред'явленні паливних талонів на АЗС, перелік яких надає постачальник (Додаток № 1) відповідно до «Правил роздрібної торгiвлi нафтопродуктами» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 вiд 20.12,1991.
Згідно п. 2.1 Договору загальна сума Договору становить: 104 040 грн 00 коп., у тому числі ПДВ (20%) 17340 грн 00 коп. Ціна за одиницю товару - 52 грн 02 коп.
Вартість одного літра пального, установлена у договорі є величиною незмінною по виданим Покупцеві паливним талонам (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору за Договором Постачальник зобов'язується передати Товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується сплатити певну грошову суму за Товар та прийняти Товар у строки та на умовах, визначених Договором. З моменту переходу права власності на Товар, він запишається на зберіганні у Постачальника. Відпуск Товару зі зберігання Покупцю здійснюється на підставі пред'явлених паливних талонів на Товар на АЗС.
Відповідно до змісту Додатку № 1 до Договору - Перелік мережі АЗС, зазначено перелік АЗС, на яких ТОВ «ІНКАМ ФІНАНС» гарантував можливість отримання Товару відповідно до умов Договору.
Однією з таких АЗС Постачальника зазначено - АЗС за адресою: м. Дніпро, обл. Дніпропетровська, вул. пр-т Слобожанський, 2Б.
Відповідно до п. 4.2 Договору паливний талон - спеціальний талон, придбаний на умовах і за відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості товару певного найменування і марки, які позначені в ньому.
Сторони домовилися про те, що момент переходу права власності на Товар (факт його продажу), який настає після оплати Товару та документально підтверджується видатковою накладною, оформленою між Покупцем і Постачальником, заповненою відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Постачальник видає Покупцю (представнику Покупця) паливні талони в момент видачі видаткової накладної, інформація про видані паливні талони вказується в цій видатковій накладній (п. 4.3 Договору).
Відповідно до п. 4.4 Договору у момент пред'явлення паливного талона для відпуску Товару па ЛЗС Постачальника здійснюється фіксація відпуску Товару зі зберігання Покупцю шляхом обліку та погашення пред'явленого паливного талона, причому дана фіксація підтверджує виконання Постачальником своїх зобов'язань за Договором.
Згідно п. 4.6 Договору право власності на Товар від Постачальника до Покупця переходить у момент підписання сторонами видаткової накладної на Товар. До моменту фактичної відпустки Товару Покупцеві по паливним талонам. Товар перебуває на зберіганні в Продавця. Сторони погодили, що всі умови й місця зберігання Товару Постачальник визначає самостійно без яких-небудь обмежень і погоджень із Покупцем. Постачальник має право здійснювати змішання Товару, що перебуває на зберіганні, одного роду й однієї якості. Сторони визначили, що в рамках даного договору звичайним строком зберігання є період тривалістю до 183 календарних днів з моменту підписання кожної видаткової накладної на Товар й видачі паливних галонів на Товар (з моменту надходження Товару на зберігання), для кожної партії Товару зазначеного в даній накладній. Початком обчислення строку виконання зобов'язання Постачальника відпустити Товар Покупцеві по паливним талонам є дата підписання сторонами видаткової накладної на Товар. Передача Покупцеві Товару зі зберігання без пред'явлення паливного талона не здійснюється.
Сторони домовилися про те, що факт продажу Товару (виконання обов'язку Постачальника передати Товар у власність Покупцю) підтверджується пред'явленим паливним талоном, який враховується Постачальником (п. 4.7 Договору).
Відповідно до п. 4.19 Договору у разі відмови відпуску Товару транспортним засобам Покупця на АЗС Постачальника або партнерів, працівник Покупця спільно з представником оператором, працівником) АЗС, а у разі їх відмови в участі при складанні документу - самостійно, складає Акт про не здійснення відпуску Товару за Договором у 2 (двох) примірниках.
Зазначений Акт направляється Постачальнику із викликом для прибуття до відповідної АЗС. Направлення Акту здійснюється Покупцем на електронну адресу Постачальника зазначеного у реквізитах нього договору.
Відповідно до п. 4.20 Договору повноважний представник Постачальника зобов'язаний прибути до відповідної АЗС, зазначеної у виклику Покупця, у строк, що не перевищує 1 (один) робочий день з моменту отримання Постачальником такого виклику, для складання спільного з Покупцем Акту про нездійснення відпуску Товару та з'ясування причин невідпуску Товару, попередньо повідомивши Покупця про конкретну дату та час його прибуття, шляхом направлення електронного листа на електронну адресу Покупця (п. 4.19 Договору).
У випадку складання Акту про не здійснення відпуску Товару в порядку визначеному Договором, Покупець також має право залучати до складання Акту про не здійснення відпуску Товару третіх осіб, зокрема, працівників АЗС та/або інших суб'єктів господарювання, підприємства, установи організації та/або експертні установи та/або представників громадськості (зокрема представників профспілкових організацій) тощо (п. 4.22 Договору).
Відповідно до п. 7.2 Договору Постачальник зобов'язаний, в тому числі, забезпечити передачу Товару через АЗС Покупцю в наступному режимі - безперервно та цілодобово, за винятком випадків, коли роботу АЗС припинено в наслідок технічної перерви, технічної аварії або дії форс-мажорних обставин, у відповідності до кількості та номенклатури Товару (п. 7.2.3); забезпечити достатню кількість Товару па АЗС з метою своєчасного та належного виконання своїх обов'язків згідно Договору (п. 7.2.4); забезпечити безкоштовне зберігання оплаченого товару Покупцем до моменту його фактичного отримання (п. 7.2.9).
Відповідно до видаткової накладної № 0006/0001025 від 09.10.2024, на виконання умов Договору, відповідач передав позивачу талони на суму 104 040 грн 00 коп., яка підписана сторонами.
Позивач здійснив оплату в розмірі 104 040 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 491 від 09.10.2024.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкам Фінанс» лише частково фактично передало оплачений Покупцем товар па загальну суму 56 181 грн 60 коп., а з кінця 2024 року АЗС, зазначені в додатку №1 до договору систематично відмовляють позивачу в передачі товару за пред'явленими Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області талонами.
Як зазначив у позовній заяві позивач, при намаганні здійснити фактичне отримання Товару (шляхом заправляння автомобіля) на АЗС Постачальника, що розташоване за адресою: м. Дніпро (декілька адрес), він отримав відмову відпуску Товару транспортним засобам Покупця, про що було складено відповідні Акти про нездійснення відпуску Товару від 06.02.2025.
У зв'язку з тим, що право на отримання палива було реалізоване позивачем лише частково, решта невикористаних талонів на суму 47 858 грн 40 коп. (920 літрів - 52,02 грн./літр) на сьогоднішній день є нереалізованою у зв'язку з відмовою відпуску Товару транспортним засобам позивача на АЗС відповідача, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 47 858 грн 40 коп. заборгованості.
Спірні правовідносини є господарськими та врегульовані договором № 4-17 від 09.10.2024.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша ст.656 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором, або законом. Передання майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно (частина 2 цієї статті).
Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Судом встановлено, що на виконання умов вказаних договорів позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти в загальній сумі 104 040 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 491 від 09.10.2024.
Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкам Фінанс» лише частково фактично передало оплачений позивачем товар на загальну суму 56 181 грн 60 коп., а з кінця 2024 року АЗС, зазначені в додатку № 1 до договору систематично відмовляють позивачу в передачі товару за пред'явленими Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області талонами.
При намаганні здійснити фактичне отримання Товару (шляхом заправляння автомобіля) на АЗС Постачальника, що розташоване за адресою: м. Дніпро (декілька адрес), він отримав відмову відпуску Товару транспортним засобам Покупця, про що було складено відповідні Акти про нездійснення відпуску Товару від 06.02.2025.
Отже, право на отримання палива було реалізоване позивачем лише частково, що не заперечується відповідачем, а решта невикористаних талонів на суму 47 858 грн 40 коп. (920 літрів - 52,02 грн./літр) на сьогоднішній день є нереалізованою у зв'язку з відмовою відпуску товару транспортним засобам покупця на АЗС постачальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2012/3-30гс13.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
Отже, з викладених обставин вбачається невиконання відповідачем умов договору щодо належної поставки товару та виникнення у нього зобов'язання із повернення позивачу суми заборгованості за непоставлений товар.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару у строк визначений договором у повному обсязі не виконані.
Суд зазначає, що відповідачем не спростовано доводи позивача щодо недопоставки бензину, не надано власного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає поверненню.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови договору, оскільки позивачем не отримано товару на 47 858 грн 40 коп., а отже у відповідача виник обов'язок з повернення позивачу суми в розмірі 47 858 грн 40 коп. за пальне, вартість якого сплачена, але не поставлена.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
За таких обставин, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, щодо задоволення позову.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкам Фінанс» задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкам Фінанс» (вул. Каховська, буд. 11А, кабінет 8, м. Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний код юридичної особи 40308189) на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (вул. Чубенка Степана, буд. 12, м. Краматорськ, Донецька область, ідентифікаційний номер юридичної особи 25946285) 47 858 (сорок сім тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) грн. 40 коп. заборгованості, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 27.06.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.