вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.06.2025м. ДніпроСправа № 904/2033/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Сухини Андрія Вікторовича (Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с. Кривуші)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (Дніпропетровська обл., Кам'янський р-н, м. Верхівцеве)
про стягнення заборгованості
Фізична особа-підприємець Сухина Андрій Вікторович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 207922,40грн, з якої: 204922,40грн основного боргу, 3000,00грн штрафу за простої. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-012-ВОЕЗ-Ш від 09.01.2024 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги перевезення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
19.05.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині витрат на професійну правничу допомогу.
23.05.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу відповідають обсягу виконуваної адвокатом роботи і є співмірними з ціною позову.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
09.01.2024 між Фізичною особою-підприємцем Сухиною Андрієм Вікторовичем (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (далі - замовник, відповідач) був укладений договір на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-012-ВОЕЗ-Ш (далі - договір)
Відповідно до пункту 1.1 договору перевізник зобов'язується протягом усього строку дії цього договору за завданнями замовника в обумовлені сторонами строки приймати довірений йому замовником вантаж, а саме шрот соняшниковий доставляти цей вантаж власним автомобільним транспортом до пункту призначення та видавати його визначеній замовником особі, яка має право на одержання такого вантажу, а замовник зобов'язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.
Пункт 2.1 договору встановлює, що перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмової або усної заявки замовника, у якій зазначається вся необхідна для виконання умов цього договору інформація, а саме: найменування замовника; найменування та реквізити вантажовідправника; найменування та реквізити вантажоодержувача; інформація про вантаж (найменування, характеристика, кількість, об'єм, пакування, тощо): адреса, дата та час (години) місць завантаження і розвантаження вантажу; вартість послуги.
Заявка на перевезення вантажів подається замовником не менше, ніж за одну добу до моменту подання автомобіля до пункту завантаження. У разі термінового перевезення вантажів за згодою сторін замовник подає, а перевізник приймає до виконання заявку в той самий день, але не менше, ніж за одну годину до моменту подання автомобіля до пункту завантаження. Перевізник протягом однієї години з моменту отримання заявки від замовника зобов'язується підтвердити прийняття заявки або надання відмови від її виконання з обов'язковим обґрунтуванням поважності причин такої відмови. У разі направлення перевізником на адресу замовника підписаної уповноваженою особою перевізника отриманої заявки, така заявка вважається погодженою сторонами і прийнятою до виконання перевізником. У разі відсутності у замовника жодної відповіді перевізника щодо заявки замовника протягом однієї години з моменту отримання перевізником заявки, така заявка вважається прийнятою до виконання перевізником автоматично (пункт 2.2 договору).
За приписами пункту 4.1 договору надання послуг по цьому договору фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника й замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію: найменування перевізника та замовника; вантажовідправника та вантажоодержувача; інформація про перевезений вантаж; дата і маршрут перевезення; інформація про транспортний засіб; вартість перевезення.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що загальна сума цього договору складається із сум вартостей підписаних обома сторонами актів виконаних робіт (послуг).
Згідно з пунктом 4.5 договору факт надання послуги з перевезення підтверджується: документами, що підтверджують передавання вантажу від вантажовідправника перевізнику, передавання вантажу перевізником вантажоодержувачу згідно чинного законодавства України, товарно-транспортною накладною, актом виконаних робіт (послуг).
Замовник оплачує вартість послуг з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання замовником від перевізника належним чином оформлених документів згідно пункту 4.5 цього договору. При здійсненні оплати замовник має право вартість послуг за рахунком-фактурою зменшити на суми заборгованості перевізника перед замовником відповідно до пунктів 5.3, 5.4.1 цього договору (пункт 4.6 договору).
Відповідно до пункту 5.6 договору замовник зобов'язаний сплатити перевізнику за його вимогою штраф за простій у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень за транспортний засіб за кожну повну добу простою. При цьому простоєм транспортного засобу є несвоєчасне завантаження/розвантаження транспортного засобу, що сталось з вини замовника, що обчислюється, починаючи з 49 години після подачі транспортного засобу на завантаження/розвантаження.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2024. Строк дії цього договору автоматично продовжується до 31 числа грудня місяця наступного календарного року якщо до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення (пункт 9.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
11.10.2024 між сторонами підписана додаткова угода №5 до договору. Відповідно до пункт 1 якої вартість послуг на перевезення шроту за маршрутом: - Дніпропетровська обл., Кам'янський р-н., м. Верхівцеве, вул. Нова, 50-А - ДП МТП "Південний" 65481, Одеська обл., м. Южне - становить 1130,00грн/тонна з ПДВ (а.с. 16 том 1).
26.10.2024 сторони уклали додаткову угода №6 до договору. Приписами пункту 1 якої встановлено, що вартість послуг на перевезення шроту за маршрутом :- Дніпропетровська обл., Кам'янський р-н., м. Верхівцеве, вул. Нова, 50-А - ДП МТП "Південний" 65481, Одеська обл., м. Южне - становить 1160,00грн/тонна з ПДВ (а.с. 31 том 1).
07.11.2024 між сторонами підписана додаткова угода №7 до договору. Пункт 1 якої визначає, що вартість послуг на перевезення шроту за маршрутом: - Дніпропетровська обл., Кам'янський р-н., м. Верхівцеве, вул. Нова, 50-А - ДП МТП "Південний" 65481, Одеська обл., м. Южне - становить 1140,00грн/тонна з ПДВ (а.с. 36 том 1).
На виконання умов договору позивач надав відповідачу транспортні послуги, на загальну суму 204922,40грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт та товарно-транспортними накладними:
- товарно-транспортна накладна №000008391 від 18.10.2024;
- акт здачі-прийняття робіт №19/10-1 від 19.10.2024 на суму 29560,80грн з ПДВ;
- товарно-транспортна накладна №000008447 від 20.10.2024;
- акт здачі-прийняття робіт №21/10-1 від 21.10.2024 на суму 29244,40грн з ПДВ;
- товарно-транспортна накладна №000008483 від 22.10.2024;
- акт здачі-прийняття робіт №23/10-1 від 23.10.2024 на суму 29493,00грн з ПДВ;
- товарно-транспортна накладна №000008540 від 24.10.2024;
- акт здачі-прийняття робіт №25/10-1 від 25.10.2024 на суму 28769,80грн з ПДВ;
- товарно-транспортна накладна №000008596 від 26.10.2024;
- акт здачі-прийняття робіт №01/11-1 від 01.11.2024 на суму 29510,40грн з ПДВ;
- товарно-транспортна накладна №000008799 від 06.11.2024;
- акт здачі-прийняття робіт №06/11-1 від 06.11.2024 на суму 29023,20грн з ПДВ;
- товарно-транспортна накладна №000008928 від 08.11.2024;
- акт здачі-прийняття робіт №09/11-1 від 09.11.2024 на суму 29320,80грн з ПДВ (а.с. 17-28, 32-35, 37, 38 том 1).
Актом здачі-прийняття робіт №08/11-1 від 08.11.2024 на суму 3000,00грн з ПДВ сторони зафіксували факт простою авто на 3 доби (а.с. 41 том 1).
Відповідно до підписаного сторонами та скріпленого їх печатками акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2024 по 21.03.2024 заборгованість станом на 21.03.2025 становить 207922,40грн (а.с. 42 том 1).
Як зазначає позивач, відповідач за надані послуги з перевезення не розрахувався у зв'язку із чим, у нього виникла заборгованість у сумі 207922,40грн, яку позивач і просить стягнути, що і є причиною виникнення спору.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача за договором на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-012-ВОЕЗ-Ш від 09.01.2024 основної заборгованості та штрафу за простої.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо виконання позивачем послуг з транспортного перевезення за укладеним із відповідачем договором та щодо виконання/невиконання останнім своїх договірних зобов'язань з їх оплати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків у розумний строк.
Відповідно до частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідач факту надання йому позивачем послуг не заперечив та не спростував, доказів належного виконання зобов'язань в частині оплати вартості отриманих послуг суду не надав.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов'язок замовника оплатити вартість цієї послуги.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Враховуючи визначений контрагентами у пункті 4.5 та 4.6 договору порядок розрахунків за надані послуги з перевезення, приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за актами наданих послуг, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 204922,40грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення заборгованості за надання послуг з перевезення вантажів позивач просить стягнути з відповідача 3000,00грн штрафу.
Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами пункту 5.6 договору визначено, що замовник зобов'язаний сплатити перевізнику за його вимогою штраф за простій у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень за транспортний засіб за кожну повну добу простою. При цьому простоєм транспортного засобу є несвоєчасне завантаження/розвантаження транспортного засобу, що сталось з вини замовника, що обчислюється, починаючи з 49 години після подачі транспортного засобу на завантаження/розвантаження.
Заявлена позивачем сума штрафу не заперечується відповідачем та підтверджується актом здачі-прийняття робіт №08/11-1 від 08.11.2024 разом з актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2024 по 21.03.2025.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 207922,40грн, з якої: 204922,40грн основного боргу, 3000,00грн штрафу за простої.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 17500,00грн.
Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії договору про правову допомогу від 14.02.2024, ордеру на надання правничої допомоги серія ВО №1102679, квитанції до прибуткового касового ордеру на суму 17500,00грн, акту приймання-передачі наданих послуг від 16.04.2025, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №507 (а.с. 45-50 том 1).
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем в межах передбаченого законом строку.
Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 10000,00грн.
Судом були досліджені всі документи в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 3118,84грн витрат по сплаті судового збору та 17500,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сухини Андрія Вікторовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 207922,40грн, з якої: 204922,40грн основного боргу, 3000,00грн штрафу за простої - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (51660, Дніпропетровська обл., Кам'янський р-н, м. Верхівцеве, вул. Нова, буд. 50-А, ідентифікаційний код 36933660) на користь Фізичної особи-підприємця Сухини Андрія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 204922,40грн - основного боргу, 3000,00грн - штрафу за простої, 10000,00грн - витрат на професійну правничу допомогу та 3118,84грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 27.06.2025.
Суддя В.О. Татарчук