вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.06.2025м. ДніпроСправа № 904/1947/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лео Транс Груз" (Дніпропетровська обл., м. Синельникове)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Груп" (Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с-ще Дослідне)
про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лео Транс Груз" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Груп" про стягнення заборгованості в розмірі 103000,00грн. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором транспортного експедирування автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні №Л118/271221-1 від 27.12.2021 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги з перевезення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
13.05.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивачем не виконано вимог заявки на перевезення №П-000000095564 від 30.06.2023 щодо надання оригіналів документів, а саме не надано відповідачу оригінал(и) товарно-транспортної накладної/CMR, що унеможливлює оплату послуг позивача з перевезення. Також вважає, що позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів безпідставні, необґрунтовані та передчасні, так як у позивача відсутнє порушене право. Відповідач заперечує щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.
19.05.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що факт недотримання температурного режиму не передбачений законом як підстава для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання оплатити позивачу 103000,00грн за послугу з перевезення вантажу. Слід ставитись критично до твердження відповідача щодо неможливості здійснення оплати ним послуг з перевезення. Враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження правової позиції відповідача, твердження позивача про те, що у відповідача були в наявності відповідні оригінали накладних і, відповідно, були всі підстави здійснити оплату послуг позивача, вбачаються більш вірогідними, ніж докази протилежного.
30.05.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В своїх запереченнях відповідач зазначає, що так як частина вантажу стала повністю не придатною для використання (товар медичного призначення Dialab, HIV 1&2 Ab cut-off Elisa kit/96 у кількості 107шт ), то послуга перевезення такого вантажу втратила свою цінність, та відповідно в цій частині вантаж не був доставлений до одержувачів у відповідності до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору, у зв'язку з чим, це є підставою для відмови в оплаті вартості перевезення непридатного для використання вантажу на відповідному маршруті. Також вважає, що відсутність належної передачі оригіналів документів є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.
09.06.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
27.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лео Транс Груз" (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Груп" (далі - експедитор, відповідач) був укладений договір транспортного експедирування автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні №Л118/271221-1 (далі - договір)
Відповідно до пункту 1.1 договору перевізник зобов'язується доставити ввірений йому експедитором вантаж до пункту призначення в міжнародному або внутрішньому сполученні за заявками експедитора і видати його вантажоодержувачу у встановлений термін, передбачений договором або заявкою, а експедитор зобов'язується здійснювати за перевезення вантажів встановлену плату в розмірі та в строки, передбачені цим договором і заявкою.
Перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмових заявок експедитора, які є невід'ємною частиною договору, яка подається експедитором за 24 години до моменту завантаження (пункт 2.1 договору).
За приписами пункту 2.2 договору заявка містить наступну інформацію: дата і час завантаження; маршрут; назва вантажу; вагу і об'єм вантажу (на один автомобіль); кількість автомобілів; адресу завантаження; контактну особу при завантаженні і його телефон; адресу вивантаження; контактну особу при вивантаженні і його телефон; терміни доставки; додаткові умови та інструкції.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що підтвердженням надання послуг з перевезення вантажу є: належним чином оформлені оригінали Акту наданих послуг підписаний сторонами та наявності печаток, СМR або ТТН з відміткою вантажоодержувача.
Згідно з пунктом 5.2 договору оплата здійснюється в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок перевізника після отримання в належному вигляді, оформлених документів: оригіналу рахунку, оригіналу Акту наданих послуг та оригіналів інших документів що закривають перевезення (ТТН, СМR), якщо інше не зазначено в заявці.
Платежі здійснюються в строк до 15-ти(п'ятнадцяти) календарних днів з дати отримання оригіналів документів, обумовлених в пункті 5.2 та зареєстрованої в ЄДР податкової накладної. Датою розвантаження вважається дата, зазначена в оригіналі СМR (ТТН) з відміткою вантажоодержувача про одержання вантажу. Якщо СМR (ТТН) містять помилки чи неточності, чи відсутні їх оригінали (2 примірники), оплата відтерміновується до моменту надання документів, оформлених належним чином (пункт 5.4 договору).
Відповідно до пункту 7.1 договору в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2022. При цьому, закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором, а також відповідальності за їх виконання (пункт 11.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
30.06.2023 між сторонами підписана заявка на перевезення № П-000000095564, згідно до якої сторони узгодили перевезення, в тому числі, з такими умовами:
- Адреса навантаження: Україна, Київська область, Велика Олександрівка, вул. Бориспільська, 9
- Адреса розвантаження: Україна - Велика Олександрівка - Київ - Чернігів - Житомир - Рівне - Луцьк - Львів - Ужгород - Івано-Франківськ - Чернівці - Тернопіль - Хмельницький - Вінниця - Одеса - Миколаїв - Кропивницький - Черкаси - Полтава - Суми - Харків - Дніпро - Запоріжжя.
- Найменування вантажу: гуманітарна допомога
- Маса: 0,2 тони
- Об'єм: 5 м.куб
- Тип транспорту/умови перевезення: Реф / +2 до +8
- Дата, час прибуття на завантаження: 03.07.2023 09:00:00
- Дата, час прибуття розвантаження: 07.07.2023 09:00:00
- Марка і державні номера автомобілю: Mersedes-Benz НОМЕР_1
- ПІБ водія: ОСОБА_1 (а.с. 13 том 1).
03.07.2023 на виконання вказаної заявки водій ОСОБА_1 прибув до пункту навантаження, де постачальник товарів медичного призначення - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармасофт" завантажив в зазначений автомобіль о 15:15 цього ж дня товари медичного призначення - Dialab, HIV 1&2 Ab cut-off Elisa kit/96 у кількості 176 одиниць.
В подальшому, у період з 04.07.2023 по 12.07.2023 перевізником було забезпечено доставку товару до місць розвантаження, що підтверджується відповідними накладними UNICEF, а саме: №72416037 (дата розвантаження 04.07.2023) місто Київ у кількості 12 одиниць; №72416036 (дата розвантаження 04.07.2023) місто Київ у кількості 10 одиниць; №72416035 (дата розвантаження 04.07.2023) місто Київ у кількості 1 одиниця; №72416038 (дата розвантаження 04.07.2023) місто Чернігів у кількості 4 одиниць; №72416039 (дата розвантаження 05.07.2023) місто Житомир у кількості 3 одиниць; №72416040 (дата розвантаження 05.07.2023) місто Рівне у кількості 3 одиниць; №72416041 (дата розвантаження 05.07.2023) місто Луцьк у кількості 2 одиниць; №72416042 (дата розвантаження 05.07.2023) місто Львів у кількості 7 одиниць; №72416043 (дата розвантаження 06.07.2023) місто Ужгород у кількості 4 одиниць; №72416044 (дата розвантаження 06.07.2023) місто Івано-Франківськ у кількості 4 одиниць; №72416045 (дата розвантаження 06.07.2023) місто Чернівці у кількості 2 одиниць; №72416046 (дата розвантаження 07.07.2023) місто Тернопіль у кількості 2 одиниць; №72416047 (дата розвантаження 07.07.2023) місто Хмельницький у кількості 8 одиниць; №72416048 (дата розвантаження 07.07.2023) місто Вінниця у кількості 7 одиниць; №72416049 (дата розвантаження 10.07.2023) місто Одеса у кількості 44 одиниць; №72416050 (дата розвантаження 10.07.2023) місто Миколаїв у кількості 7 одиниць; №72416051 (дата розвантаження 10.07.2023) місто Кропивницький у кількості 10 одиниць; №72416052 (дата розвантаження 10.07.2023) місто Черкаси у кількості 5 одиниць; №72416053 (дата розвантаження 11.07.2023) місто Полтава у кількості 1 одиниці; №72416054 (дата розвантаження 11.07.2023) місто Суми у кількості 7 одиниць; №72416055 (дата розвантаження 11.07.2023) місто Харків у кількості 6 одиниць; №72416056 (дата розвантаження 12.07.2023) місто Дніпро у кількості 25 одиниць; №724160537 (дата розвантаження 12.07.2023) місто Запоріжжя у кількості 2 одиниць.
Вищевказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 року у справі №904/382/24, яке набрало законної сили.
Позивачем було надано відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000180 від 12.07.2023 на суму 103000,00грн (а.с. 17 том 1).
На виконання умов договору позивач надав відповідачу транспортні послуги, на загальну суму 103000,00грн, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000180 від 12.07.2023 (а.с. 16том 1).
24.03.2025 позивач направив на адресу відповідача оригінали документів (рахунку, акту, товаро-транспортної накладної та заявки на перевезення), що підтверджується фіскальним чеком, описом вкладення АТ «Укрпошта» за №5250002924875 від 24.03.2025 (а.с. 14 том 1).
Відповідно до даних офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет, відправлення №5250002924875 отримане відповідачем 08.04.2025 (а.с. 15 том 1).
Господарський суд зазначає, що вищезазначений акт підписаний лише зі сторони позивача та не містить підписів зі сторони відповідача.
У постанові від 22.08.2023 у справі №910/14570/21 Верховний Суд зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
Таким чином, передання і прийняття товарів (робіт, послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального надання товарів (робіт, послуг) за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття товарів (робіт, послуг) у строк, визначений договором.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно продажу товару, надання послуг/виконання робіт, як зі сторони покупця (замовника), так і продавця (виконавця), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані товари (послуги, роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє покупця (замовника) від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то продаж товару (надання послуг чи виконання робіт), є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання покупцем (замовником) актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставці товару, наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Враховуючи викладене, послуги вважаються надані в тому об'ємі, в якому зазначені в акті.
Як зазначає позивач, відповідач за надані послуги з перевезення не розрахувався у зв'язку із чим, у нього виникла заборгованість у сумі 103000,00грн, яку позивач і просить стягнути, що і є причиною виникнення спору.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо виконання позивачем послуг з транспортного перевезення за укладеним із відповідачем договором та щодо виконання/невиконання останнім своїх договірних зобов'язань з їх оплати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків у розумний строк.
Відповідно до частин першої, другої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідач факту надання йому позивачем послуг не заперечив та не спростував, доказів належного виконання зобов'язань в частині оплати вартості отриманих послуг суду не надав.
Разом з тим, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/382/24 від 17.06.2024 встановлено здійснення позивачем перевезення.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов'язок замовника оплатити вартість цієї послуги.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Враховуючи визначений контрагентами у пункті 5.4 договору та у заявці на перевезення порядок розрахунків за надані послуги з перевезення, приймаючи до уваги їх надання позивачем, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 103000,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Стосовно інших доводів позивача і відповідача суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00грн.
Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ №1376976, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1235, договору №15/24 від 16.02.2024, додаткової угоди №5 від 19.03.2025 до договору №15/24 від 16.02.2024, акту приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги від 04.06.2025, платіжної інструкції №204 від 21.03.2025 на суму 7000,00рн (а.с. 8, 64-68 том 1).
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем в межах передбаченого законом строку.
Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 7000,00грн.
Судом були досліджені всі документи в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 2422,40грн витрат по сплаті судового збору та 7000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лео Транс Груз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Груп" про стягнення заборгованості в розмірі 103000,00грн - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Груп" (52071, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с-ще Дослідне, вул. Наукова, буд. 1, ідентифікаційний код 39701580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лео Транс Груз" (52500, Дніпропетровська обл., м. Синельникове, вул. Гоголя, буд. 19В, ідентифікаційний код 44077177) 103000,00грн - основного боргу, 7000,00грн - витрат на професійну правничу допомогу та 2422,40грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 27.06.2025.
Суддя В.О. Татарчук