вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49605
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.06.2025м. ДніпроСправа № 904/1068/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників
за позовом Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№80)", 50041, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул.Шиферна, 3, код ЄДРПОУ 08679758
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська Інженерна Компанія", 49006, м.Дніпро, вул.Філософська, буд.84, код ЄДРПОУ 34883503
про стягнення заборгованості у розмірі 126 553,84грн.
Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№80)" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська Інженерна Компанія" про стягнення суми основного боргу у розмірі 84 335,38грн., суми інфляції у розмірі 5 482, 00грн., суми 3% річних у розмірі 1 769,36грн., суми пені (0,1%) у розмірі 21 527,55грн., суми штрафу (7%) у розмірі 5 763,45грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач не добросовісно виконував свої зобов'язання за Договором № Г-35 «Про відшкодування вартості спожитої активної та реактивної електричної енергії» від.12.01.2023р. та Договором № 62-24 «Про відшкодування вартості спожитої активної та реактивної електричної енергії» від 20.02.2024р., в частині оплати наданих послуг.
Ухвалою суду 14.03.2025р. позовну заяву залишено без руху.
20.03.2025р. до суду через канцелярію суду від позивача надійшло заява про усунення недоліків (клопотання про долучення).
Ухвалою суду від 25.03.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялась ухвала суду (про відкриття провадження у справі) від 25.03.2025р. в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною в матеріалах справи..
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Будь-яких клопотань про продовження процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Станом на дату винесення рішення відповідач не надав до суду відзив на позов.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
В період з 01.01.2023р. по 31.12.2024р. між Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№80)» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Придніпровська інженерна компанія» було укладено договори: № Г-35 «Про відшкодування вартості спожитої активної та реактивної електричної енергії» від.12.01.2023р., № 62-24 «Про відшкодування вартості спожитої активної та реактивної електричної енергії» від 20.02.2024р., в яких товариство виступає Замовником.
Відповідно до п. 1.1. Замовник (відповідач) зобов'язується відшкодувати Виконавцю (позивач) вартість спожитої (використаної) активної та реактивної електроенергії при виконанні робіт за договорами: № Г-35 від 12.01.2023р. та за договором № 62-24 від 20.02.2024р., в порядку та на умовах, визначених цими Договорами.
П.2.1. Договорів зазначає, що вартість спожитої активної електроенергії визначається Сторонами по факту її споживання за результатами кожного календарного місяця та фіксується у відповідних Актах.
Відповідно до п. 10.2 договору та згідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, за не своєчасну оплату виконаних Виконавцем (Позивач) робіт, Замовник (Відповідач) оплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення з оплати, а за прострочення більше тридцяти днів додатково стягується штраф в розмірі 7 % вказаної вартості.
В період часу з січня місяця по грудень 2023р. сторонами було підписано, але не сплачено 1 акт надання послуг та виставлено рахунок для оплати, а саме:
Акт надання послуг № 69 від 28.09.2023р., на суму 23 644,80 грн.
За період часу з січня місяця по вересень 2024р. сторонами було підписано, але не сплачено частково, 3 акти надання послуг та виставлено рахунки для оплати, а саме:
- Акт надання послуг № 28 від 30.04.2024 р. на суму 50 851,58 грн. (Не сплачено);
- Акт надання послуг № 41 від 31.05.2024 р. на суму 4804,45 грн., рахунок №166 від 31.05.2024р. (Сплачено);
- Акт надання послуг № 47 від 28.06.2024 р. на суму 3839,00 грн. (Не сплачено);
Відповідач не добросовісно виконував свої зобов'язання та перестав сплачувати кошти за наданні послуги. В результаті чого порушив п. 2.3 Договору: який передбачає що Замовник зобов'язаний щомісяця перераховувати на рахунок Виконавця суму зазначену в рахунку та Актах надання послуг про відшкодування вартості спожитої активної електроенергії протягом 3-х днів з моменту отримання вказаних документів.
З метою досудового врегулювання спору Відповідачу неодноразово направлялися претензії., а саме: - Претензія № 80/7-30 від 08.02.2024р.;
-Претензія № 80/7-41 від 09.02.2024р., на які відповіді не було надано, але було здійснено часткову оплату.
Позивач знову направив претензію № 80/4-258 від 17.09.2024р., на адресу Відповідача. В претензіях також містилось повідомлення про те що, у зв'язку з виконанням наказу Міністерства юстиції України № 18989/5 від 25.06.2024р., щодо припинення роботи державного підприємства «Підприємство Державної Кримінально-виконавчої служби України (№80)» підприємство припиняє своє існування шляхом ліквідації. Але Відповідач відповіді не надав, але знову сплатив частину заборгованість.
Таким чином, станом на 01.01.2025 р. виникла заборгованість, що складає 84 335,38 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Строк оплати відповідно до п 2.1. договорів є таким, що настав.
Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваних сум, доводи позивача не спростував.
З урахуванням викладеного, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 84 335,38грн. є більш вірогідними, тому вимога про стягнення 84 335,38 грн суми основного боргу за договорами підлягає задоволенню.
Щодо стягнення суми пені, 7% штрафних та 3% річних, господарський суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтями 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, відповідно до п. 10.2 договору та згідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, за не своєчасну оплату виконаних Виконавцем (Позивач) робіт, Замовник (Відповідач) оплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення з оплати, а за прострочення більше тридцяти днів додатково стягується штраф в розмірі 7 % вказаної вартості.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку суми процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки нарахована позивачем сума 3 % річних, 7% штрафу та пені є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 769,36грн., пені у розмірі 21 527,55грн. та штрафу у розмірі 5 763,45грн. у зв'язку із чим такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши наданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат дійшов висновку, що він ж арифметично правильним, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 5 482,00грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи Позивача не спростував.
З врахуванням вище викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Європейський суд з прав людини у справі "Мантованеллі" проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до пункт 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року складає 3 028,00грн.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи ціну позову та те, що позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему "Електронний суд", за подання цієї позовної заяви Позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40грн. (3 028,00 грн (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 0,8).
Позивачем на підтвердження сплати судового збору до позовної заяви додана копія платіжної інструкції №1327 від 12.03.2025р. на суму 3028,00 грн., тобто при зверненні до суду з позовом Позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн (3028,00 грн (фактично сплачено) 2422,40 грн (підлягало до сплати)).
З урахуванням викладеного, Позивачеві підлягає поверненню з Державного бюджету надмірно сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн. Повернення надмірно сплаченого судового збору проводиться судом за відповідним клопотанням Позивача, яке на час ухвалення цього рішення відсутнє.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 422,40грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська Інженерна Компанія" (49006, м.Дніпро, вул.Філософська, буд.84, код ЄДРПОУ 34883503) на користь Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№80)" (50041, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул.Шиферна, 3, код ЄДРПОУ 08679758, НОМЕР_1 , АТ КБ «Приватбанк», ІПН 086797504845) суму основного боргу у розмірі 84 335,38грн., суму інфляції у розмірі 5 482,00 грн., суму 3% річних у розмірі 1 769,36грн., суму пені (0,1%) у розмірі 21 527,55грн., суму штрафу (7%) у розмірі 5 763,45грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 27.06.2025
Суддя С.П. Панна