пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
17 червня 2025 року Справа № 902/273/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом: фізичної особи-підприємця Шумовської Ксенії Веніамінівни
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кар Трейд Груп"
про стягнення 2275400,83 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Костишева В. Л., адвокат, ордер серія АА № 0052121 від 10.04.2025;
від відповідача: н/з.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: фізична особа-підприємець Шумовська Ксенія Веніамінівна звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кар Трейд Груп" про стягнення 2275400,83 грн, з них 2274653,00 грн безпідставно набутих коштів, 747,83 грн 3% річних.
Крім того, просить зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму боргу у розмірі 2274653,00 грн, починаючи з 21.02.2025 до дати виконання рішення суду за флормулою СхЗхД: 365:100, де С-сума заборгованості, Д-кількість днів прострочення та стягнути вказану суму нарахованих відсотків з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кар Трейд Груп" на користь фізичної особи-підприємця Шумовської Ксенії Веніамінівни.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про помилкове перерахування на рахунок відповідача грошових коштів за товар по договорам №134 від 01.06.2023 та №137 від 08.06.2023, які просять стягнути у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки зазначених договорів між сторонами укладено не було, останній товар не поставив та кошти не повернув, через несвоєчасне повернення коштів згідно претензії у відповідності до ч.2 ст.530 та ст. 625 Цивільного кодексу України з 17.02.2025 по 20.02.2025 нараховують 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Вінницької обласної від 18.03.2025 постановлено направити матеріали справи № 902/273/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Шумовської Ксенії Веніамінівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кар Трейд Груп" про стягнення 2275400,83 грн за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2025 справу було розподілено судді Вороняку А. С..
Ухвалою суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 14.05.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
Ухвалу суду від 14.04.2025 надіслано судом на адресу місцезнаходження позивача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ та зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 .
29.04.2025 поштовий конверт за ідентифікатором № 0610246794670 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “адресат відсутній за вказаною адресою».
У судовому засіданні 14.05.2025 представник позивача вказала, що підтримує позовні вимоги, однак не змогла пояснити чому позивач не отримує ухвали суду за зазначеною нею адресою, спілкувалась з Шумовською К.В. по телефону перед подачею позову, особисто не зустрічались, договір про правову допомогу Шумовська К.В. укладала з Адвокатським об'єднанням "Колт".
Ухвалою суду від 14.05.2025 постановлено витребувати у позивача оригінал претензії № 30-01-7/2025 від 30.01.2025; позивачу витребуваний документ надати суду до початку наступного судового засідання, для огляду у судовому засіданні 03.06.2025; огляд письмових доказів відбудеться при розгляді справи по суті під час дослідження доказів; повідомити сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 03.06.2025 в режимі відеоконференції з представником позивача; явку фізичної особи-підприємця Шумовської Ксенії Веніамінівни у судове засідання 03.06.2025 на 14.30 год. визнано обов'язковою (мати з собою документ, що підтверджує особу (паспорт чи інший згідно із законом про єдиний державний демографічний реєстр).
19.05.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду, на виконання вимог ухвали суду від 14.05.2025, подав оригінал претензії.
Ухвалу суду від 14.05.2025 надіслано судом на адресу місцезнаходження позивача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ та зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: вул.Ревуцького,18, кв.42, м.Київ, 02068.
27.05.2025 поштовий конверт за ідентифікатором № 0610246794670 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “адресат відсутній за вказаною адресою».
У судовому засіданні 14.05.2025 позивач повідомила, що не підписувала договір про надання правової допомоги з Адвокатським об'єднанням “КОЛТ», вперше спілкувалася з адвокатом перед судовим засіданням, також вказала, що фактично займався її брат, який має доступ на право безоплатного користування її власним банківським рахунком, в т.ч. має право перераховувати кошти. Також пояснила, що у 2023 році була досягнута усна домовленість між позивачем та відповідачем щодо купівлі двох легкових автомобілів необхідних для ведення бізнесу ФОП, з чим її відома і було здійснено перерахування спірних коштів, однак у подальшому товар поставлений так і не був, а відповідач не виходить на зв'язок та не реагує на претензії щодо повернення коштів, договірних або інших зобов'язань з відповідачем у неї не має і не було.
Водночас представник позивача, адвокат Костишена В. Л., запевняла, що даний договір є підписаним позивачем та є у них у наявності.
Ухвалою суду від 03.06.2025 постановлено запропонувати представнику позивача надати договір про надання правової допомоги укладений між Адвокатським об'єднанням “КОЛТ» та фізичною особою-підприємцем Шумовською Ксенією Веніамінівною; запропонувати позивачу в строк по 12.06.2025 надати суду власні письмові пояснення щодо: укладення (не укладення) договору про правову допомогу з АО "Колт"; підтримання (не підтримання) позовних вимог; існування (не існування) договірних або інших зобов'язань з відповідачем, в т.ч. в порядку доручення іншій особі; обставин перерахування спірних коштів, а саме інформацію про фактичного платника коштів в сумі 2274653,00 грн, що є предметом позову; доручення на право користування власним банківським рахунком іншими особами; фінансових операцій інших осіб з банківського рахунку позивача; джерел походження коштів, що були перераховані відповідачу; наявність (відсутність) надходжень коштів від ТзОВ “Кар Трейд Груп» з 01.01.2023 по даний час; повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 17.06.2025 в режимі відеоконференції з представником позивача.
04.06.2025 представник позивача, на виконання вимог ухвали суду від 03.06.2025, через систему «Електронний суд» подав договір №18-08-2024 від 18.08.2024 року про надання правової допомоги, що укладений між Адвокатським об'єднанням «КОЛТ» в особі Кузьмича С.О. та ФОП Шумовською К.В., підписаний КЕП у сервісі Вчасно, а також додаткову угоду №3 від 27.01.2025 року до договору про надання правової допомоги №18-08-2024 від 18 серпня 2024 року також підписану сторонами КЕП у сервісі Вчасно. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
Ухвалу суду від 03.06.2025 надіслано судом на адресу місцезнаходження позивача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ та зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: вул.Ревуцького,18, кв.42, м.Київ, 02068.
16.06.2025 поштовий конверт за ідентифікатором № 0610258108046 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач в судове засідання 17.06.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 03.06.2025) в його електронний кабінет 05.06.2025.
За визначенням п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), днем вручення судового рішення - є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
У судовому засіданні 17.06.2025 представник позивача позовні вимоги підтримали та просила позов задовольнити повністю. Додатково представник позивача на запитання суду: «що саме позивач (представник позивача) вважає помилкою з перерахування спірних коштів, про що зазначено в позовній заяві?» відповіла, що «помилка позивача заключалася в тому, що спірні кошти було перераховано без підписання письмового договору».
Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
фізична особа-підприємець Шумовська Ксенія Веніамінівна перерахувала на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Кар Трейд Груп" грошові кошти у сумі 2274653,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: №128 від 08.06.2023 на суму 550000,00 грн, призначення платежу: сплата за товар згідно договору №134 від 01.06.2023 року; № 129 від 08.06.2023 на суму 515050,00 грн, призначення платежу: сплата за товар згідно договору №137 від 08.06.2023; №130 від 12.06.2023 на суму 600603,00 грн, призначення платежу: сплата за товар згідно договору №134 від 01.06.2023 року; № 131 від 12.06.2023 на суму 609000,00 грн, призначення платежу: сплата за товар згідно договору №137 від 08.06.2023 (а.с.5-7).
30.01.2025 року представник позивача, з метою досудового врегулювання спору, направила на адресу відповідача претензію № 30-01-7/2025 від 30.01.2025 з проханням повернути 2274653,00 грн упродовж 10 днів з моменту отримання даної претензії, оскільки відповідачем товар поставлено не було, відповідно вважає, що грошові кошти зберігаються у ТзОВ "Кар Трейд Груп" безпідставно (а.с.8-10).
У судовому засіданні 03.06.2025 позивач зазначила, що усіма питаннями ведення діяльності ФОП Шумовської К.В. фактично займався її брат, який має доступ на право безоплатного користування її власним банківським рахунком, в т.ч. має право перераховувати кошти. Також пояснила, що у 2023 році була досягнута усна домовленість між позивачем( в інтересах якої діяв брат) та відповідачем щодо купівлі двох легкових автомобілів необхідних для ведення бізнесу ФОП, у зв'язку з чим і було здійснено перерахування спірних коштів, однак у подальшому товар поставлений так і не був, а відповідач не виходить на зв'язок та не реагує на претензії щодо повернення коштів.
У судовому засіданні 17.06.2025 представник позивача на запитання суду: «що саме позивач (представник позивача) вважає помилкою з перерахування спірних коштів, про що зазначено в позовній заяві?» відповіла, що «помилка позивача заключалася в тому, що спірні кошти було перераховано без підписання письмового договору».
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України.
Згідно ч.ч.1,2 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
У відповідності до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст.174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.»
Постановою КЦС ВС від 29 липня 2019 року у справі № 756/3966/17 передбачено: “Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.»
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі №904/2393/22).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Суд звертає увагу, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).
У даній справі, судом встановлено, що ФОП Шумовська К. В. сплатила ТзОВ "Кар Трейд Груп" кошти, знаючи, що між нею та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачувала кошти 08.06.2023 та 12.06.2023, з вимогою про їх повернення звернулася лише 30.01.2025(тобто через 1,5 року, без зазначення про їх помилкове перерахування), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховувала відповідачу кошти неодноразово (4 рази), різними платежами на загальну суму 2274653 грн. У призначеннях платежів позивач зазначала, що їхнім призначенням є сплата за товар згідно договорів №134 від 01.06.2023 та №137 від 08.06.2023. Так як позивач не була зобов'язана перераховувати кошти внаслідок, як сама стверджує у позові відсутності договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов'язань, проте вона здійснювала ці платежі неодноразово, її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Крім того, у загальнодоступному реєстрі судових рішень наявні інші судові рішення, де позивачем є фізична особа-підприємець Шумовська Ксенія Веніамінівна, а саме справи 910/10812/24, 910/10966/24 про стягнення помилково перерахованих коштів за брокерські та консультаційні послуги, що свідчить про свідоме систематичне перерахування грошових коштів з аналогічних мотивів іншим особам у значних розмірах.
Проте, у даній справі позивачем не доведено, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України, неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Навпаки, позивач у судовому засіданні вже вказала про існування усної домовленості між позивачем в інтересах якої діяв брат та відповідачем щодо купівлі двох легкових автомобілів необхідних для ведення бізнесу ФОП(суперечлива та недобросовісна поведінка).
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 2274653,00 грн.
Схожа позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2024 по справі №127/12240/20.
Водночас позовна вимога про стягнення 747,83 грн 3% річних та прохання зазначення в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму боргу у розмірі 2274653,00 грн, починаючи з 21.02.2025 до дати виконання рішення суду є похідними, а тому, за недоведеності наявності основного боргу у зазначеному розмірі, є також безпідставним.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В силу положень ст.129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору залишаються за ним.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
27.06.2025.
Суддя А. С. Вороняк