ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 червня 2025 року Справа № 906/754/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Тимошенко О.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підлуби Агро+" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 24.03.25р. суддею Кудряшовою Ю.В. о 11:27 у м.Житомирі, повний текст складено 02.04.25р. у справі №906/754/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Парфенова Ігоря Миколайовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підлуби Агро+"
про стягнення 244 870,12 грн.,
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 180 000,00 грн -основного боргу, 44 876,70 грн - пені, 8 181,00 грн - 3% річних, 11 812,42 грн - інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач не виконав зобов'язання за договором № 07/11/22 суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 07.11.2022 щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.03.2025 у справі №906/754/24 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підлуби Агро+" (11200, Житомирська область, Ємільчинський район, смт. Ємільчине, вул. Соборна, 2, код ЄДРПОУ 38335344) на користь Фізичної особи-підприємця Парфенова Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ): 180 000,00 грн - основного боргу, 11 812,42 грн - інфляційних втрат, 8 181,00 грн - 3% річних, 44 876,70 грн - пені, а також - 3 673,05 грн витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування рішення суд, з посиланням на ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 759, 762, 798 ЦК України, ст.ст. 173,193, 230 ГК України, докази наявні в матеріалах справи, прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 24.03.2025 у справі № 906/754/24. Прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.03.2025 у справі № 906/754/24. Застосувати позовну давність до вимог фізичної особи-підприємця Парфенова Ігоря Миколайовича до товариства з обмеженою відповідальністю “Підлуби Агро+» про стягнення 44 876, 70 грн - пені на підставі договору суборенди сільськогосподарської техніки від 07.11.2022 № 07/11/22. Скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24.03.2025 у справі №906/754/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги доводи відповідача про те, що директор товариства не підписував ні договір суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 07.11.2022 № 07/1122, ні актів приймання передачі від 09.11.2022, 19.11.2022 та було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Крім того, на думку скаржника позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення із вимогою про стягнення пені. Вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Підлуби Агро+» на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.03.2025 у справі № 906/754/24. Рішення Господарського суду Житомирської області від 24.03.2025 у справі №906/754/24 залишити без змін.
Крім того, скаржником було подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з посиланням на ст.ст. 98, 99, 100 ГПК України. Відповідач ставить під сумнів факт підписання директором ТОВ "Підлуби Агро+" договору №07/11/22 суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 07.11.2022, тому для встановлення істини у справі та підтвердження справжності підпису, на думку відповідача, необхідно провести судову почеркознавчу експертизу.
Від позивача 16.06.2025 та 18.06.2025 надійшли заперечення щодо призначення почеркознавчої експертизи у справі.
Колегія суддів розглянувши вказане клопотання прийшла до висновку про відсутність підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи у справі з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 99 ГПК України передбачено призначення господарським судом експертизи за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
У п.1.1 Науково-практичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 р., визначено, що основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Згідно з ч. 2 ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Дульський проти України від 01.06.2006, яке відповідно до положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судом як джерело права, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Означена правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі 907/425/16 та від 24.01.2018 у справі 917/50/17.
Як убачається із матеріалів справи у них наявний договір № 07/11/22 суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 07.11.2022, акт приймання-передачі об'єкта суборенди від 09.11.2022, акт приймання-передачі наданих послуг від 19.11.2022, акт приймання-передачі техніки з суборенди від 19.11.2022, які містять підписи представників сторін договору та проставлені відбитки печаток.
Слід відзначити, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на господарських договорах.
При цьому, відповідачем, як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження факту протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, так само, як не надано і доказів звернення відповідача до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, чи вчинення ним інших заходів з метою з'ясування обставин щодо оригінальності підпису на оспорюваному договорі, тому у суду відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі при підписанні договору №07/11/22 від 07.11.2022.
Разом з тим стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 2-1383/2010.
За наведеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Підлуби Агро+" на рішення господарського суду Житомирської області від 24.03.25 у справі №906/754/24 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 листопада 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Підлуби Агро+», (Суборендар), в особi директора Онищенка Сергія Степановича, з однієї сторони та Фізичною особою-підприємцем Парфеновим Iropем Миколайовичем (Орендар), з іншої сторони, укладено договір №07/11/22 суборенди сільськогосподарської технiки з екіпажем (а.с. 13-15).
Відповідно до п. 1.1. договору, орендар зобов'язується передати у тимчасове, строкове, платне користування сільськогосподарську техніку, яку суборендар приймає на визначених в цьому договорі умовах для здійснення господарської діяльності, а саме збирання врожаю сільськогосподарських культур.
Найменування технiки, що передається в оренду, її кількість та характеристики зазначаються в додатку (акті приймання-передачі) до даного договору, що є його невід'ємною частиною (п. 1.2 договору). Сільськогосподарська технiка передається в оренду разом з екіпажем (п. 1.3 договору).
Пунктом 1.4. договору передбачено, що управління (керування) технікою, що передається у користування суборендареві, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за призначенням провадяться екіпажем орендаря, при чому екіпаж не вступає у трудові відносини з суборендарем.
Орендар гарантує, що технiка та члени екіпажів, зазначених у додатку до даного договору, мають всі необхідні для експлуатації документи та допуски (п. 1.5. договору).
Відповідно до п. 1.6. орендар підтверджує, що сільськогосподарська технiка, на момент укладення договору належить йому або на праві власностi, або на праві оренди (тимчасового користування), не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не є предметом судового спору, щодо техніки не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами.
Суборендар використовує техніку виключно за її призначенням, з метою провадження сільськогосподарської діяльності.
Згідно із п. 2.1. договору приймання-передача техніки здійснюється уповноваженими представниками сторін за актом приймання-передачі та засвідчується їх підписом.
У відповідності до п. 4.1. договору, розмір орендної плати визначається від площ обробітку за період оренди.
Пункт 4.1.1 передбачає, що розмір оренди, порядок та строки її сплати встановлюються сторонами за актом приймання-передачі послуг.
09.11.2022 на виконання умов договору було здійснено передачу двох зернозбиральних комбайнів з екіпажем у смт. Ємільчине Житомирської області, що підтверджується підписаним актом приймання-передачі, що є додатком №1 до договору суборенди (а.с. 16), а саме:
- комбайн зернозбиральний CATERPILLAR Lexion 580R, свідоцтво про державну реєстрацію серії ЕЕ №070873, рік випуску 2004, серійний (заводський) номер кузова/шасі НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , кількість пального на момент приймання-передачі 0 л., тракторист-машиніст Семенюк Дмитро Сергійович;
- комбайн зернозбиральний CATERPILLAR Lexion 485, свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_4 , рік випуску 2001, серійний (заводський) номер кузова/шасі НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 , кількість пального на момент приймання-передачі 0 л., тракторист-машиніст Яковишин Сергій Петрович.
19.11.2023 сторони склали акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого підтвердили, що орендарем надано послуги оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем, відповідно до договору №07/11/22 від 07.11.2022 за період з 09.11.2022 по 19.11.2022 всього на суму 180 000,00 грн. Суборендар зобов'язався сплатити вказану суму коштів на розрахунковий рахунок орендаря у строк до 15.12.2022 (а.с. 17).
Відповідно до підписаного сторонами акту приймання передачі від 19.11.2022 (додаток №2 до договору суборенди) сільськогосподарська техніка з екіпажем повернута орендарю (а.с. 18).
Станом на день подання позову до суду відповідач не сплатив грошові кошти за надані послуги у розмірі визначеному в акті приймання-передачі від 19.11.2022, загальним розміром 180 000,00 грн.
Згідно п. 9.4 договору суборендар несе відповідальність за несвоєчасну сплату орендних платежів у вигляді сплати на користь орендаря пені в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу.
Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.2. договору).
У зв'язку із неналежним виконання відповідачем свої зобов'язань щодо сплати грошових коштів за надані послуги, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення із відповідача на його користь 180 000,00 грн - основного боргу, 44 876,70 грн - пені, 8 181,00 грн - 3% річних, 11 812,42 грн - інфляційних.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
У ч. 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Суд дійшов висновку, що договір суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем №07/11/22 від 07.11.2022 за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно ч. 1, 2 ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.
Особливості найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує, визначені ст. 805 Цивільного кодексу України.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
У силу вимог ч. 1, 6, 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються зі ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем послуг за договором суборенди сільськогосподарської техніки №07/11/22 від 07.11.2022, у сумі визначеній відповідно до підписаного акту приймання-передачі від 19.11.2022, згідно умов зазначеного договору.
Таким чином, відповідач не виконав взяті на себе за договором зобов'язання, доказів, які свідчили б про протилежне відповідачем не надано.
Доводи скаржника про те, що директором ТОВ "Підлуби Агро+" не підписувався ні договір № 07/11/22 суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 07.11.2022, ні акти приймання - передачі від 09.11.2022, 19.11.2022 не беруться судовою колегією до уваги, оскільки на вказаних документа крім підпису директора міститься і відбиток печатки товариства.
Колегія суддів зауважує, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, сторона несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій.
У справі, що розглядається, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій.
З урахуванням наведеного, судом першої інстанції було правомірно відхилено посилання відповідача на те, що вказані вище договір від 07.11.2022 та акти від 09.11.2022, 19.11.2022 директором відповідача не підписувалися.
Колегія суддів зауважує, що відповідач не надав докази звернення до правоохоронних органів із заявами про викрадення чи підробки його печатки. Не заявлено також спростування справжності відтиску печатки відповідача на договорі та актах, при цьому в клопотанні про призначення експертизи відповідачем не ставилося питання про справжність відтиску печатки на документах.
Статтею 58-1 ГК України визначено, що суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.
Водночас, підприємство не зобов'язане проставляти відтиск печатки на первинному документі, якщо правила складання такого документа прямо цього не передбачають, а тому підприємство самостійно вирішує здійснювати свою діяльність з печаткою чи без неї.
При цьому з матеріалів справи убачається, що скаржник використовував печатку в своїй діяльності, в тому числі в оформленні документів за спірними правовідносинами, жодних заперечень з приводу використання печатки відповідачем матеріали справи не містять.
Крім того, на підтвердження того, що позивач здійснює діяльність щодо передачі сільськогосподарської техніки ним, також було долучено до матеріалів справи договір 18/10/22 суборенди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 18.10.2022, укладений між ФОП Парфенов І.М. та ТОВ «Баранівка-Агро» та акти приймання - передачі від 19.10.2022, від 02.11.2022, від 19.12.2022, від 13.02.2023 та акти приймання передачі наданих послуг від 02.11.2022 та від 13.02.2023, укладені між ФОП Парфенов І.М. та ТОВ «Баранівка-Агро». Наведене вище спростовує доводи скаржника про відсутність у позивача права передавати в суборенду майно за спірним договором.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про відсутність підстав для призначення судової почеркознавчої експертизи у справі.
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимоги про стягнення 180 000,00 грн основного боргу підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 11 812,42 грн інфляційних, 8 181,00 грн 3% річних, 44 876,70 грн пені, слід вказати наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки наведені позивачем у позовній заяві суд апеляційної інстанції вважає їх правильними та арифметично вірними, а тому погоджується із судом першої інстанції, що вимоги про стягнення з відповідача 11 812,42 грн. інфляційних, 8 181,00 грн. 3% річних, 44 876,70 грн. пені, підлягають задоволенню в повному обсязі.
З приводу доводів скаржника про пропуск позивачем позовної давності для стягнення пені слід сказати таке.
Як убачається із акту приймання-передачі наданих послуг від 19.11.2022 сторони визначили строк сплати 180 000, 00 грн. за надані послуги - до 15.12.2022 .
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Відтак, враховуючи погодження сторонами строку оплати до 15.12.2022, Товариство з обмеженою відповідальністю «Підлуби Агро+» повинне було оплатити ФОП Парфенову І.М. послуги суборенди за актом приймання-передачі надання послуг від 19.05.2022 у строк до 15.12.2022 включно.
Відтак, розрахунок пені розпочався з 16.12.2022, тобто першого дня, коли зобов'язання відповідачем прострочена.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Воєнний стан неодноразово був продовжений.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29.10.2024 № 4024 затверджено Указ Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
За таких обставин, колегія суддів зауважує, що строк на стягнення пені не закінчився.
А тому доводи скаржника в цій частині є безпідставними та спростовуються наведеним вище.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач до суду першої інстанції не подавав клопотання про застосування позовної давності, при цьому був належним чином повідомлений про розгляд справи, брав участь через свого представника у суді першої інстанції, а тому взагалі відсутні підстави для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності.
Разом з тим, безпідставним є, посилання відповідача на пункт 18 розділу «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Цивільного кодексу України, яку мав, на думку відповідача, застосувати суд першої інстанції при розгляді питання щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Так, застереження даної норми чітко визначають категорію осіб, які звільняються від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань в період дії в Україні воєнного стану - це позичальники, що отримали кредит (позику) від банку або іншої кредитної установи.
В свою чергу, операції із надання коштів у позику (кредит) є окремою фінансовою послугою, що регулюється нормами глави 71 Цивільного кодексу України та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
На переконання суду апеляційної інстанції, скаржник помилково прирівнює прострочення ним оплати за договором суборенди під визначення «грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем)».
Крім того, як убачається із матеріалів справи та договору суборенди позивач не надавав відповідачу кредит чи позику, а зобов'язання відповідача виникли, за несплату ним заборгованості з орендної плати за користування сільськогосподарською технікою.
Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині є власною позицією скаржника є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Крім того, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про задоволення позову.
За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 24.03.2025 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Крім того, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підлуби Агро+" на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.03.25 у справі №906/754/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 24.03.25 у справі №906/754/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
4. Справу №906/754/24 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Тимошенко О.М.