Постанова від 26.06.2025 по справі 916/5305/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5305/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І.; Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

Представники сторін:

Від Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" - Мурашко І.С.;

Від Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь"- не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь"

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 (повний текст складено та підписано 17.03.2025)

по справі №916/5305/24

за позовом Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович"

до Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь"

про стягнення 1 642 893,36 грн,

(суддя першої інстанції: Петренко Н.Д., дата та місце ухвалення рішення: 05.03.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У грудні 2024 року Фермерське господарство "Златов Ігор Васильович" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" (далі - Відповідач), в якій просило:

- стягнути з Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на користь Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" за Договором поставки №18/03/2024-АРТОВ: 934 260,20 грн основної заборгованості, 90 695,53 грн пені 10 464,87 грн 3 % річних, 46 742,30 грн інфляційних втрат та 296 065 грн штрафу;

- стягнути з Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на користь Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" за Договором поставки № 12/03/2024-АРТОВ: 19 926, 23 грн пені, 2 299,18 грн 3 % річних, 4 440 грн інфляційних втрат, 238 000 штрафу;

- стягнути з Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на користь Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 80 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 18/03/2024-АРТОВ від 18.03.2024 та Договором поставки № 12/03/2024-АРТОВ від 12.03.2024 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 у даній справі позовні вимоги Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" до Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" про стягнення 1 642 893,36 грн задоволено частково; стягнуто з Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на користь Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" за Договором поставки №18/03/2024-АРТОВ: основну заборгованість в розмірі 934 260,20 грн, пеню в розмірі 90 695,53 грн, 3% річних в розмірі 10 464,87 грн, інфляційні втрати в розмірі 46 742,30 грн; за Договором поставки №12/03/2024-АРТОВ пеню в розмірі 19 926,23 грн, 3% річних в розмірі 2 299,18 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 440,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн та судовий збір в розмірі 16 632,42 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд в своєму рішенні зазначив, що, враховуючи визнання позову Відповідачем в частині основної заборгованості за Договором поставки № 18/03/2024-АРТОВ в розмірі 934 260,20 грн, вказана позовна вимога підлягає задоволенню без наведення в рішенні суду додаткового обґрунтування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу за Договорами, суд виходив з того, що умовами Договорів щодо стягнення штрафу з покупця за порушення строків оплати, передбачено, що штраф вираховується у визначеному відсотку від непоставленого товару. Разом з тим, за умовами Договорів поставки відсутній непоставлений товар.

Доводи Позивача щодо того, що умови Договору містять технічну помилку суд відхилив, оскільки Договори саме з такими умовами були підписані обома сторонами та не містять будь-яких застережень або додаткових угод щодо внесення виправлень.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідача штрафів за порушення умов вищевказаних Договорів поставки.

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача пені за Договором поставки № 18/03/2024-АРТОВ в розмірі 90 695,53 грн. та за Договором поставки № 12/03/2024-АРТОВ - 19 926,23 грн. суд погодився з доводами сторони Позивача щодо того, що Відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт наявності посухи та її безпосереднього впливу на Відповідача. Суд першої інстанції відхилив поданий стороною Відповідача Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2024 року, оскільки вказаний доказ жодним чином не стосується умов договорів поставки та не підтверджує наявність форс-мажорних обставин, що могли бути підставою для звільнення Відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача пені за порушення договірних зобов'язань за Договором поставки № 18/03/2024-АРТОВ та за Договором поставки № 12/03/2024-АРТОВ підлягають задоволенню.

Крім того, зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу до 40 000 грн, суд зазначив, що заявлений адвокатом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки надані послуги охоплюються послугою зі здійснення підготовки позовної заяви (в межах якої і формується правова позиція сторони по суті спору), подання відзиву на позов та участі в декількох судових засіданнях.

Суд вказав, що дана справа містить незначний обсяг доказів, адвокатом не було вжито додаткових заходів щодо отримання доказів та врахував, що судом було частково задоволено позовні вимоги, а тому вважав за належне стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

Частково не погоджуючись з таким рішенням, Відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 по справі №916/5305/24 в частині стягнення пені за Договором поставки №18/03/2024-АРТОВ у розмірі 90695,53 грн, за Договором поставки № 12/03/2024-АРТОВ у розмірі 19926,23 грн та в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн - змінити, зменшивши розмір пені за Договором поставки №18/03/2024-АРТОВ до 1000 грн, за Договором поставки №12/03/2024-АРТОВ до 1000 грн. та в частині стягнення витрат на правничу допомогу до 10000 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги Апелянт, посилаючись на п. 6.3 Договорів, зазначає, що через посуху, яка сталася на півдні Одеської області, Відповідач не зміг своєчасно закрити борг перед Позивачем за мінеральні добрива коштами від продажу гірчиці. Затримка оплати була зумовлена посухою та не є навмисною.

Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять доказів понесення Позивачем збитків внаслідок прострочень Відповідача, а також з урахуванням обставин військової агресії рф та її наслідків для сторін, виходячи із принципу збалансованості інтересів обох сторін, а також те, що порушення строків виконання зобов'язання сталося внаслідок засухи, що підтверджено довідкою Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів №9914-1-1913/9914-09 від 26.12.2024, суд мав зменшити розмір пені.

Так, стягуючи пеню, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на «перевірку правильності здійснення розрахунку Позивачем», не зазначивши в рішенні, за який період була нарахована пеня, не вказано відсоткового значення пені, а також відповідність правових підстав умовам Договору. За таких обставин, на переконання Відповідача, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув пеню в визначеному Позивачем розмірі.

Відповідач також не погоджується з розміром присуджених до стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн та зазначає, що суд проігнорував, що дана справа не відноситься до категорії складних, у відзиві Відповідач визнав розмір основної суми заборгованості, 3% річних та інфляційні витрати, в зв'язку з чим суть спору було зведено виключно до визначення розміру пені та штрафу, який підлягає стягненню з Відповідача. При цьому, Відповідач звертає увагу, що в частині стягнення штрафу Позивачу було відмовлено.

На переконання Скаржника, розмір стягнутих витрат на правничу допомогу у сумі 40 000 грн не відповідає критерію співмірності та розумності судових витрат та мав бути зменшений до 10 000 грн, оскільки обсяг наданої правничої допомоги у суді першої інстанції Позивачу, становив лише написання та подання позовної заяви та участь адвоката у трьох судових засіданнях.

З огляду на зазначене, Апелянт просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір заявленої до стягнення пені та витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, та роз'яснено, що у випадку неусунення скаржником вказаних недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто апелянту.

21.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" надійшла заява про усунення недоліків, допущених при зверненні з апеляційною скаргою, в якій апелянт надав докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 по справі №916/5305/24; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5305/24.

30.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5305/24.

09.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Позивач зазначає, що твердження Апелянта про те, що у Відповідача був неврожай певних культур, що були ним засаджені, не підтверджуються жодними доказами. В той же час звіт, в якому зазначаються обсяги виробництва сільськогосподарської продукції має назву 37-сг «Звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур». Однак його подано Відповідачем не було.

Відтак, на переконання Позивача, твердження про неврожай не може братись до уваги, оскільки не підтверджується належними та допустимими доказами.

Крім того, Позивач переконаний, що нарахований розмір пені не є непропорційним до розміру суми прострочення та становить менше 7,65% та 1,67 %.

Так, сума з якої нараховувалась пеня за Договором № 12/03/2024-АРТОВ становить 1 190 000 грн та становить 19 926,23 грн. Розмір пені складає лише 1,67% від суми заборгованості, виходячи з наступного розрахунку: 19 926,23 / 1 190 000 * 100 = 1,67 %; сума з якої нараховувалась пеня за Договором № 18/03/2024-АРТОВ становить 1 184 260,2 грн та становить 90 695,53 грн. Розмір пені складає лише 7,65% від суми заборгованості, виходячи з наступного розрахунку: 90 695,53 / 1 184 260,2 = 7,65 %.

Поряд із цим, запропонований Відповідачем розмір пені 1000 грн по кожному Договору є значно заниженим та становить 0,08 % по кожному Договору, що є абсолютно неспівмірним із допущеними Відповідачем порушеннями строків оплати на суму 2 400 000 грн.

Відтак, Позивач вважає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для зменшення розміру пені, а Відповідачем не було наведено жодних обставин, які б підтверджувались належними та допустимими доказами, та могли б бути використані в якості підстав для зменшення пені.

Позивач також зазначає щодо неможливості використання довідки Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів №9914-1-1913/9914-09 від 26.12.2024 в якості доказу, оскільки 04.03.2025 Відповідач подав Додаткові пояснення у справі, в яких вперше згадує про факт засухи. До пояснень було додано вищезазначену довідку.

Разом з тим, зазначену довідку було подано із пропуском строків подання доказів, встановлених Господарським процесуальним кодексом України. Більше того, стадія ухвалення судового рішення не передбачає можливості подання сторонами додаткових доказів.

Так, на переконання Позивача, Відповідач мав можливість подати вказану довідку виключно у встановлений процесуальним законодавством строк, тобто, разом з відзивом на позовну заяву. Однак, серед додатків до відзиву на позовну заяву вказаної довідки не було. Більш того, Відповідач не просив суд поновити строк на подання вказаної довідки, а також не вказував поважних причин неподання у встановлений законом строк.

Відзив Відповідачем було подано 25.12.2024, останнє засідання відбулось 26 лютого. Позивач зазначає, що у Відповідача була реальна можливість подати вказану довідку до стадії винесення судового рішення, однак вказаного зроблено не було. Враховуючи вищезазначене, у суду першої інстанції були відсутні підстави брати вказану довідку в якості доказу при винесенні рішення.

Позивач також зазначає, що враховуючи суму задоволених позовних вимог як один із ключових критеріїв оцінки співмірності витрат на правничу допомогу, стягнутий розмір у 40 000 грн, що становить лише 3,6% від стягнутої суми понад один мільйон гривень, є цілком обґрунтованим та абсолютно співмірним із розміром коштів, присуджених до стягнення з Відповідача. А отже, доводи Апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, у відзиві Позивач також просить стягнути з Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на користь Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн за перегляд справи в апеляційному порядку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 розгляд справи №916/5305/24 призначено на 16.06.2025 року о 12-30 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду

16.06.2025 протокольною ухвалою у судовому засіданні оголошено перерву до 26.06.2025 на 12-45 год.

23.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 задоволено клопотання Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/5305/24 поза межами приміщення суду; розгляд справи №916/5305/24 призначено на 26.06.2025 на 12-45 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.

26.06.2025 у судове засідання з'явився, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явився Позивача. Представник Відповідача у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

При цьому, Відповідачем 26.06.2025 через підсистему Електронний кабінет було подано клопотання про відкладення розгляду справу.

Колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні клопотання про відкладення справи та вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями .розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 березня 2024 року між ФГ «Златов Ігор Васильович» (Постачальник) та АРТОВ «Світлий путь» (Покупець) було укладено Договір поставки № 18/03/2024-АРТОВ, за яким Постачальник повинен був поставити Аміачну селітру в кількості 25 тон за ціною 435 416,76 грн. та Карбамід кількістю 25,6 тон за ціною 551466,75 грн.

Вказане підтверджується Специфікацією №СП-1 до Договору поставки №18/03/2024- АРТОВ від 18 березня 2024 року.

Відповідно до розділу 2 Особливі умови Специфікації сторони узгодили строк оплати до 01 серпня 2024 року. Так, між сторонами було узгоджено, що Відповідач має сплатити вартість добрив у розмірі 1 184 260 (один мільйон сто вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят) гривень 20 копійок у строк до 01 серпня 2024 року.

Постачальником було виставлено рахунок № 84.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар.

Відповідно до п. 4.3 Договору Покупець оплачує товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставлених рахунків фактур та/або рахунків на оплату.

Згідно з п. 4.4. Договору Термін, який відводиться Покупцю для оплати, визначається в рахунках-фактурах та/або рахунках на оплату та/або специфікаціях та/або інших документах. У випадку відсутності в зазначених документах строку оплати, таким терміном вважається 3 дні з моменту погодження між сторонами товару та його вартості.

Відповідно до п. 5.2.2 Покупець зобов'язаний оплачувати товар згідно з умовами, визначеними у цьому договорі та інших документах, виданих на його підставі.

З видаткової накладної № 85 від 18 березня 2024 року вбачається, що 18 березня 2024 року Постачальником було виконано взяті на себе зобов'язання за договором та передано Аміачну селітру.

З видаткової накладної № 86 від 19 березня 2024 року вбачається, що 19 березня 2024 року Постачальником було виконано взяті на себе зобов'язання за договором та передано Карбамід, що підтверджується.

Однак, Відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання та не здійснює оплату за Договором, внаслідок чого 15 серпня 2024 року Позивачем було направлено на адресу Відповідача відповідну претензію № 14/08/2024 від 14.08.2024 з вимогою сплатити заборгованість.

Позивач зазначає, що очікуваних результатів вказана претензія не дала та Відповідачем було сплачено лише частину боргу. При цьому, 22 жовтня 2024 року Відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 100 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 807 від 22 жовтня 2024 року, та 31 жовтня 2024 року Відповідачем було частково сплачено заборгованість у розмірі 150 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 823 від 31 жовтня 2024 року.

12 березня 2024 року між ФГ «Златов Ігор Васильович» (Постачальник) та АРТОВ «Світлий путь» (Покупець) було укладено Договір поставки № 12/03/2024-АРТОВ, за яким Постачальник повинен був поставити Аміачну селітру в кількості 100 тон за ціною 2 090 000,40 гривень з ПДВ. Вказане підтверджується Специфікацією № СП-1 до Договору поставки № 12/03/2024- АРТОВ від 12 березня 2024 року.

Відповідно до розділу 2 Особливі умови Специфікації сторони узгодили строк оплати до 01 серпня 2024 року. Так, між сторонами було узгоджено, що Відповідач має сплатити вартість добрив у розмірі 2 090 000 (два мільйони дев'яносто тисяч) гривень 40 копійок у строк до 01 серпня 2024 року. Постачальником було виставлено рахунок № 71.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар.

Відповідно до п. 4.3 Договору Покупець оплачує товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставлених рахунків-фактур та/або рахунків на оплату.

Згідно з п. 4.4. Договору Термін, який відводиться Покупцю для оплати, визначається в рахунках фактурах та/або рахунках на оплату та/або специфікаціях та/або інших документах. У випадку відсутності в зазначених документах строку оплати, таким терміном вважається 3 дні з моменту погодження між сторонами товару та його вартості.

Відповідно до п. 5.2.2 Покупець зобов'язаний оплачувати товар згідно з умовами визначеними у цьому договорі та інших документах, виданих на його підставі.

З видаткової накладної № 67 від 12 березня 2024 року вбачається, що 12 березня 2024 року Постачальником було виконано взяті на себе зобов'язання за договором та передано Аміачну селітру.

З видаткової накладної № 68 від 13 березня 2024 року вбачається, що 13 березня 2024 року Постачальником було виконано взяті на себе зобов'язання за договором та передано Аміачну селітру,

В зв'язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань 15 серпня 2024 року Позивачем було направлено на адресу Відповідача відповідну претензію № 14/08/2024-2 від 14.08.2024 з вимогою сплатити заборгованість.

Відповідач виконав взяті на себе зобов'язання із простроченням, а саме: станом на 01 серпня 2024 року Відповідачем було сплачено лише 900 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 324 від 22 липня 2024 року на 300 000 грн., платіжною інструкцією № 343 від 25 липня 2024 року на 300 000 грн, платіжною інструкцією № 359 від 29 липня 2024 року на суму 300 000 грн.

В подальшому, 13 серпня 2024 року Відповідачем було перераховано 450 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 409 від 13 серпня 2024 року; 30 серпня 2024 року Відповідачем було перераховано 300 000 гривень та 440 000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 546 від 30 серпня 2024 року та платіжною інструкцією № 545 від 30 серпня 2024 року.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

В даному випадку предметом позовних вимог є cтягнення з Відповідача за Договором поставки № 18/03/2024-АРТОВ: 934 260,20 грн. основної заборгованості; 90 695,53 грн. пені; 10 464,87 грн 3 % річних; 46 742,30 грн інфляційних втрат; 296 065,00 грн штрафу; та стягнення з Відповідача за Договором поставки №12/03/2024-АРТОВ: 19 926,23 грн. пені; 2 299,18 грн. 3 % річних; 4 440,00 грн. інфляційних втрат; 238 000,00 грн. штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у Позивача та Відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України внормовано, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до вимог ст. 692 Цивільного кодексу України - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося раніше, суд першої інстанції, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ФГ «Златов Ігор Васильович», стягнув з Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на користь Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" за Договором поставки №18/03/2024-АРТОВ: основну заборгованість в розмірі 934 260,20 грн., пеню в розмірі 90 695,53 грн, 3% річних в розмірі 10 464,87 грн, інфляційні втрати в розмірі 46 742,30 грн; за Договором поставки №12/03/2024-АРТОВ пеню в розмірі 19 926,23 грн, 3% річних в розмірі 2 299,18 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 440,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн та судовий збір в розмірі 16 632,42 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення пені, а також в частині витрат на правничу допомогу, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог.

З приводу стягнення з Відповідача пені, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорі застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Водночас, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем за Договором №12/03/24-АРТОВ нараховано штрафні санкції:

- Пеня на суму боргу 450 000 грн. за 13 днів з 01.08.2024 по 13.08.2024 - 4 155,24 грн.;

- Пеня на суму боргу 740 000 грн. за 30 днів з 01.08.2024 по 30.08.2024 - 15 770,49 грн.;

Також Позивачем за Договором №18/03/24-АРТОВ нараховано штрафні санкції:

- Пеня на суму боргу 100 000 грн. за 83 днів з 01.08.2024 по 22.10.2024 - 5896,17 грн.;

- Пеня на суму боргу 150 000 грн. за 92 днів з 01.08.2024 по 31.10.2024 - 9803,28 грн.;

- Пеня на суму боргу 934 260,2 грн. за 113 днів з 01.08.2024 по 21.11.2024 - 74996,08 грн.;

Судом апеляційної інстанції перевірено наданий стороною Позивача розрахунок пені та встановлено його правильність, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним.

Щодо доводів апелянт в частині необхідності зменшення пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

При цьому, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Південно-західний апеляційний господарський суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом, зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані, передусім, на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання Відповідачем зобов'язання, поведінку Відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Колегія суддів зауважує, що визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Судова колегія також звертає увагу, що, сума з якої нараховувалась пеня за Договором № 12/03/2024-АРТОВ, становить 1 190 000 гривень. Розмір пені складає лише 1,67 % від суми заборгованості, виходячи з наступного розрахунку: 19 926,23 / 1 190 000 * 100 = 1,67 %. В свою чергу, сума з якої нараховувалась пеня за Договором № 18/03/2024-АРТОВ, становить 1 184 260,2 гривень. Розмір пені складає лише 7,65% від суми заборгованості, виходячи з наступного розрахунку: 90 695,53 / 1 184 260,2 = 7,65 %.

Таким чином, безпідставними є посилання апелянта на те, що розмір пені є непропорційним, не заслуговує на увагу, а нарахований розмір пені не є непропорційним до розміру суми прострочення та становить менше 10%.

Посилання Відповідача на засуху, що підтверджено довідкою Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів №9914-1-1913/9914-09 від 26.12.2024 року, колегією суддів також до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто, ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Разом з тим, такі обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто, мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.

Водночас, у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Не ставлячи під сумнів те, що засуха мала місце в 2024 році, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що скаржником не надано доказів того, що у даному випадку обставини засухи призвели до того, що Відповідач не міг своєчасно виконати основне зобов'язання саме за договорами, що є підставою позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині посилання на обставини апеляційним господарським судом відхиляються, оскільки, суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між настанням форс-мажорних обставин та неможливістю своєчасно виконати грошове договірне зобов'язання Відповідачем.

Також судова колегія звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

При цьому, невиконання контрагентами зобов'язань становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, який уклав з ним цей договір.

Відповідно до положень ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, правові підстави для звільнення Відповідача від обов'язку щодо сплати пені та штрафу відсутні.

З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені та штрафу відсутні. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас, судова колегія зазначає, що запропоноване зменшення розміру пені майже на весь розмір неустойки (99%) фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

З огляду на зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, а її доводи спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства та судовою практикою.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині безпідставного стягнення з Відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

За приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з засад господарського судочинства.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вказаною статтею передбачено, якими доказами заявник повинен підтверджувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. У разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Разом з цим, об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. У ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося Відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

У постанові від 05.10.2021 в справі № 907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення Позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що в позовній заяві, датованій 04.12.2024, Позивачем визначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 80 000,00 грн та суми сплаченого судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що з метою захисту порушених прав 11.11.2021 між АО «Лєгіст» та ФГ «Златов Ігор Васильович» укладено договір про надання правової допомоги № 11/11/21.

Згідно з Додатковою угодою №20/11/2024 до Договору про надання правової допомоги №11/11/21 від 11.11.2021, укладеною 20.11.2024 між АО «Лєгіст» в особі директора Мурашко І.С. та ФГ «Златов Ігор Васильович» в особі керівника Златова І.В., вартість послуг (гонорар) Адвокатського об'єднання за участь (представництво) у справі за позовом Клієнта до Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю «Світлий Путь» про стягнення коштів є фіксованою (незалежно від кількості здійснених адвокатом дій, обсягу наданих послуг, витраченого ним часу, кількості судових засідань, результатів розгляду справи тощо) та становить: - у суді першої інстанції 80 000,00 грн; - у суді другої інстанції 40 000,00 грн.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

При цьому, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що заявлений адвокатом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки надані послуги охоплюються послугою зі здійснення підготовки позовної заяви (в межах якої і формується правова позиція сторони по суті спору), подання відзиву на позов та участі в декількох судових засіданнях.

Суд врахував, що дана справа містить незначний обсяг доказів, адвокатом не було вжито додаткових заходів щодо отримання доказів, а також ту обставину, що суд дійшов висновку лише про часткову обґрунтованість позовних вимог. Зважаючи на складність справи, надані послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції стягнув з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується із доводами скаржника, що надані Позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат, а також складності справи.

Однак, зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, а також складності справи, оцінюючи фактичні витрати Позивача з урахуванням всіх аспектів цієї справи, беручи до уваги, зокрема, викладені Відповідачем заперечення проти розміру витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на те, що заявлений Позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям співмірності та пропорційності, керуючись принципом розумності судових витрат, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що справедливим та співрозмірним є стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, дотримуючись процесуальних норм, принципу змагальності, пропорційності, розумності, прийняв до уваги заперечення Відповідача, надав оцінку письмовим доказам та фактичним обставинам та значно зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим аргументи Відповідача в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції, в зв'язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, апеляційна скарга Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 по справі №916/5305/24 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 по справі №916/5305/24 залишається без змін.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду в суді апеляційної інстанції, судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу Позивач повідомив, що орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з апеляційним розглядом справи складає 40 000,00 грн.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 20/11/2024 до Договору про надання правової допомоги № 11/11/21 від 11 листопада 2021 року вартість послуг (гонорар) адвокатського об'єднання за участь (представництво) Позивача в суді апеляційної інстанції є фіксованою (незалежно від кількості здійснених адвокатом дій, обсягу наданих послуг, витраченого ним часу, кількості судових засідань, результатів розгляду справи тощо) та становить 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 2 Додаткової угоди Позивач протягом шести місяців після набрання законної сили остаточного судового рішення у справі, зазначеній в п.1 цієї Угоди, зобов'язаний шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об'єднання або внесення готівкою в касу Адвокатського об'єднання у повному обсязі сплатити вартість послуг (гонорар) Адвокатського об'єднання, встановлену у п. 1 цієї додаткової угоди.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення Позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, судова колдегія вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто, ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Колегія суддів зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).

Колегією суддів враховується, що правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату Позивача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив на апеляційну скаргу Відповідача містить узагальнену позицію Позивача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши відповідність суми витрат на правничу допомогу критеріям реальності і розумності, дійшов висновку, що заявлені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, ціну позову, предмет та підстави позовних вимог, слід зазначити, що визначений Позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги за усіма наведеними послугами є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для Відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат Позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, а також за участь у судових засіданнях) є 20 000 грн., що підлягають стягненню з апелянта.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 по справі №916/5305/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2025 по справі №916/5305/24 залишити без змін.

Стягнути з Аграрно-риболовецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлий Путь" (68142, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, територіальна громада Лиманська, комплекс будівель та споруд №1 (колишня Приморська с/р), будинок 1, код ЄДРПОУ 03889244) на користь Фермерського господарства "Златов Ігор Васильович" (68200, Одеська обл., Саратський р-н, селище міського типу Сарата, ВУЛИЦЯ ПРОМЗОНА, будинок 4"Б", код ЄДРПОУ 32446834) 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.06.2025 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Я.Ф. Савицький