Справа № 369/12959/24
Провадження № 2-о/369/156/25
Іменем України
27.06.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі
головуючого судді Пінкевич Н.С.
секретаря Осіпова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства,
заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ІНФОРМАЦІЯ_1
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона є матір'ю малолітньої ОСОБА_5 , 2016 року народження. Батьком дитини є ОСОБА_6 , з яким вони проживали однією протягом 15 років, вели спільне господарство, піклувались про одне одного та про спільну дитину, мали спільні плани. Після закінчення війни планувати одружитись, оскільки ОСОБА_6 захищав батьківщину. Але ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 загинув від вибухової травми в с.Богородичне Краматорського району Донецької області.
Після його загибелі у малолітньої ОСОБА_5 , 2016 року народження, виникло право не лише успадкувати належне її батьку майно, а й отримати свою частину державних виплат. Своє батьківство загиблий ОСОБА_7 визнав і ніколи не оспорював. Спору між близькими родичами щодо батьківства дитини немає. Тому дана вимога може бути розглянута в окремому провадженні. У позасудовому порядку встановити даний факт та внести відповідні відомості у актовий запис про народження дитини законом не передбачено.
Просила суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (уродженець села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, РНОКПП НОМЕР_1 , який загинув від вибухової травми, внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 33 років у селі Богородичне Краматорського району Донецької області, актовий запис про смерть №15982 від 22 серпня 2022 року, свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 , видане 22 серпня 2022 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с. Петропавлівської Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис про народження №49 від 12 травня 2016 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , виданого 12 травня 2016 року виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області).
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 серпня 2024 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи.
15 листопада 2024 року до суду надійшли пояснення ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказали, що за нормами сімейного законодавства при реєстрації народження батьки дитини, які не перебувають у шлюбі, мають подати спільну заяву про визнання батьківства. Такої заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не подавали. Також заявниця не надала суду доказів на підтвердження того, що загиблий визнав своє батьківство по відношенню до дитини ОСОБА_5 , 2016 року народження, в тому числі експертизу ДНК. З наданих суду матеріалів також не можливо встановити чи звертались інші родичі солдата щодо отримання допомоги. Просили врахувати дані пояснення при вирішенні спору та слухати справу у відсутність їхнього представника.
28 листопада 2024 року до суду надійшла заява представника Бучанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про розгляд справи у їх відсутність, заперечень до заяви не мають.
При розгляді справи заявник ОСОБА_1 , її представник адвокат Олександр Сапонов, ОСОБА_9 вимоги по заяві підтримали, просили заяву задоволити та дослідити матеріали справи за 369/13032/24.
У судове засідання ОСОБА_4 не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, клопотань або будь-яких заперечень проти поданої заяви не направив. Суд враховує, що ухвала про відкриття, заява з додатками направлялась на адресу зареєстрованого проживання. Конверт повернувся з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, допитавши заявлених свідків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказані: ОСОБА_10 та ОСОБА_1 (актовий запис про народження №49 від 12 травня 2016 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , виданого 12 травня 2016 року виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області).
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин першої-третьої статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Згідно з частинами першою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Статтею 121 СК України визначено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої, третьої статті 122 СК України дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.
Згідно з частиною другою статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частин першої, третьої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.
Статтею 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (абзац перший частини першої статті 135 СК України).
Згідно із пунктами 14, 15, 16 глави 1 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 якщо дитина народилась у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини за заявою будь-кого з них. Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі одного із документів, передбачених у пункті 2 цієї глави, а походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, можуть подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання батьківства до народження дитини.
Встановлено, що у свідоцтві про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у графі «Батько» вказаний - « ОСОБА_10 ».
Заявник не надав суду витяг з реєстру актів цивільного стану щодо реєстрації народження дитини. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, при народженні дитини, її мати ОСОБА_1 у шлюбі не перебувала, спільної заяви з ОСОБА_8 щодо внесення відомостей про нього, як про батька дитини, не подавали. Таким чином, запис про батька позивача у книзі записів народжень було проведено за прізвищем матері, а ім'я, по батькові та національність батька позивача, були записані за вказівкою його матері - ОСОБА_1 , в порядку ст.135 СК України, що може додатково свідчить про те, що батьком позивача є саме ОСОБА_11 . Тобто відомості про батька дитини записано «зі слів матері».
При розгляді справи ОСОБА_1 стверджувала, що вона проживала однією сім'єю разом з померлим ОСОБА_8 з 2009 року по день його загибелі. Такі обставини не оспорювались жодною особою при розгляді даної справи. Так, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки. Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).
Згідно з постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц зазначено, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
З матеріалів справи 369/13032/24 вбачається, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 та встановлено факт проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , з січня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При розгляді даної справи судом допитувались свідки ОСОБА_3 (мати загиблого) та ОСОБА_12 (рідна сестра заявниці), які підтвердили не лише факт спільного проживання, а й народження у ОСОБА_1 та ОСОБА_8 спільної доньки ОСОБА_5 , 2016 року народження.
Свідчення того, що ОСОБА_8 визнавав ОСОБА_5 , 2016 року народження, своєю донькою, є також численні фото, скріншоти переписок, довідка з садочку ЗДО №615.
Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України).
Слід зазначити, що доказами на підтвердження спільного проживання, ведення спільного господарства, спільного виховання та утримання дитини, а також факту визнання померлим факту батьківства щодо позивача, можуть бути, зокрема, фотографії, відеозаписи, листи, листівки, розписки, чеки, виписки.
Відповідно до довідки ОСББ Палладіна-13 №211 від 20 вересня 2024 року у квартирі спільно проживали в тому числі й ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 викладено правовий висновок щодо застосування статті 130 СК України, зокрема зазначено, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
Європейський суд з прав людини у справі KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
Суд враховує право дитини знати свого батька та можливість реалізувати спадкові права, а також беручи за основу римську максиму lurasanguinis nulloiure civilidirimi possunt (жодні встановлення цивільного права не можуть скасувати права, що випливають із кровної спорідненості), зважаючи на обов'язок позивача довести свої позовні вимоги, а подані стороною позивача докази доводять факту батьківства, по суті дана обставина не оспорювалась, суд приходить до висновку, що заявник надав належні та допустимі докази на підтвердження визнанням ОСОБА_8 свого батьківства за життя.
Тому вимоги в частині встановлення батьківства підлягають до задоволення.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданої заяви.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , про встановлення факту батьківства, задоволити.
Встановити юридичний факт, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (уродженець села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, РНОКПП НОМЕР_1 , який загинув від вибухової травми, внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 33 років у селі Богородичне Краматорського району Донецької області, актовий запис про смерть №15982 від 22 серпня 2022 року, свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 , видане 22 серпня 2022 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с. Петропавлівської Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис про народження №49 від 12 травня 2016 року, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , виданого 12 травня 2016 року виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області).
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 27 червня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ