Справа № 172/538/25
Провадження № 2/172/238/25
27.06.2025 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Філіппова Є.Є. за участі секретаря судового засідання Лук'яненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До суду надійшла вищевказана позовна заява. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 28.04.2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту №4121972. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору №4121972 від 28.04.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан». На підставі платіжного доручення ТОВ «Мілоан» перераховало відповідачу на картковий рахунок 5000,00 грн.
10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги № 06Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до ОСОБА_1 . Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 06Т від 10.08.2021 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача у сумі 13146,75 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4500,00 грн.; заборгованість за відсотками - 8646,75 грн.
Просить суд стягнути з відповідача вказану вище заборгованість за кредитним договором і понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду та витрат на правову допомогу.
Ухвалою від 10.03.2025 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідачка надала суду відзив на позовну заяву, де зазначила, що 28.04.2021 року отримала кредитні кошти від ТОВ «Мілоан», уклавши з товариством кредитний договір №4121972. Відповідно до умов договору їй надано кредит в сумі 5000,00 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 28.04.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 13.05.2021 року. Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, її заборгованість перед кредитором становить 13146,75 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4500 грн., заборгованість за відсотками - 8646,75 грн. За умовами кредитного договору № 4121972 від 28.04.2021 року та графіку платежів, що є додатком № 1 до договору та невід'ємною його частиною, сторони обумовили сукупну вартість кредиту в розмірі 5007,50 грн., яка включає: 5000,00 грн. - суму кредиту та 7,50 грн. - проценти за користування кредитними коштами, а також дату платежу за кредитом - 13.05.2021 року. Відповідно до умов кредитного договору вона частково погасила заборгованість за кредитом в сумі 507,50 грн. і відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем первісний кредитор відніс суму сплаченого боргу на відсотки (7,50 грн.) та тіло кредиту (500,00 грн.). Вказує, що у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 Верховний Суд прийшов до висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги позивачем заявлено не було. Таким чином, сторони погодили строк дії договору до 13.05.2021 року, тому, починаючи із зазначеної дати, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом. Звертає увагу, що інші умови про нарахування відсотків, зазначені у договорі, не відповідають передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Таким чином, вважає, що з неї підлягає стягненню лише тіло кредиту в сумі 4500,00 грн. (5000,00 грн. кредитні кошти - 500,00 грн., які вже сплатила), а у стягненні відсотків, які були нараховані після спливу строку дії кредитного договору і є явно завищеними та несправедливими (13146,75 грн.) порівняно з самим тілом кредиту (5000,00 грн.) слід відмовити, враховуючи, що вона сплатила відсотки погоджені сторонами (7,50 грн.). Щодо позовних вимог позивача про стягнення з неї витрат на правову допомогу в розмірі 4000грн. зазначила, що розмір гонорару адвоката у сумі 4000,00 грн. неспівмірний зі складністю справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, а також часом, необхідним представнику позивача для вчинення відповідних процесуальних дій. Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Просила суд позов ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково, стягнувши з неї заборгованість за кредитним договором в сумі 4500,00 грн., яка складається із: 4500,00 грн. - тіло кредиту та зменшити судові витрати відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України.
Представник позивача надав відповідь на відзив, де просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, справу розглядати у його відсутність.
На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги № 06Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4121972 від 28.04.2021 року.
28.04.2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту №4121972. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору №4121972 від 28.04.2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан». На підставі платіжного доручення ТОВ «Мілоан» перераховало відповідачу на картковий рахунок 5000,00 грн.
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 06Т від 10.08.2021 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача у сумі 13146,75 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4500,00 грн.; заборгованість за відсотками - 8646,75 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Щодо розміру процентів, які погоджено сторонами та за якими заборгованість більша за фактично отримані позичальником кошти, слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно п.1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту - 0,00 грн., яка нараховується за ставкою 0,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до п.1.5.2. Договору, проценти за користування кредитом - 7,50 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.1.6-1.7 Договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, тип процентної ставки за цим Договором - фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2.,2.3 Договору.
Платіжним дорученням від 28.04.2021 підтверджено отримання коштів згідно з договором №4121972 в розмірі 5000 грн ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що вказана сума відсотків з огляду на сам розмір позики 5000,00 грн. майже в півтора рази перевищує саму суму позики і є явно завищена, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 8646,75 грн. не є співмірною сумі кредиту у 5000,00 грн. за кредитним договором, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором.
Судом встановлено, що 28.04.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4121972 за умовами якого остання отримала кредит у сумі 5000,00 грн. строком на 15 днів з 28.04.2021 року, термін (дата) повернення кредиту та сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 13.05.2021.
Згідно з п.6.1 Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан».
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п.6.4 договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п.6.5 договору).
Дійсно, відповідно до п.2.3.1.2 договору №4121972 від 28.04.2021 року, позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п.1.6. Договору.
Проте наведені умови кредитного договору є суперечливими, так як п.п.1.3, 1.4 цього кредитного договору чітко визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит та проценти за користування кредитом 13.05.2021 року та не вказано іншої умови.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 згідно з якою після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється.
Отже, за умовами договору про споживчий кредит №4121972 сторони погодили строк його дії до 13.05.2021 року, тому, починаючи із зазначеної дати, позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в сумі 4500,00 грн., яка складається із: 4500,00 грн. - тіло кредиту.
Вирішуючи позов в частині стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Таким чином, суд вважає, що розмір гонорару адвоката у сумі 4000,00 грн. неспівмірний зі складністю справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, а також часом, необхідним представнику позивача для вчинення відповідних процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у суму 2000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 526, 1048-1049, 1054 ЦК України, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №4121972 від 28.04.2021 року в сумі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 4500,00 грн.
3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є.Є.Філіппов