Справа №932/2441/25
Провадження №2/932/905/25
заочне
03 червня 2025 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд м. Дніпра в складі головуючого-суддіЦитульського В.І., за участю секретаря судового засідання Кравченко Г.В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання факту самостійного виховання неповнолітньої дитини,
Заяви та клопотання, інші процесуальні дії.
03.03.2025 позивач звернувся до суду із позовом у якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді від 21.02.2025 відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду від 17.04.2025 закрито підготовче провадження у справі.
Усною ухвалою від 13.05.2025 постановлено про заочний розгляд справи.
Стислий виклад позиції позивача.
17.08.2013 між сторонами спору укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народився син ОСОБА_4 . 29.05.2023 шлюб між сторонами розірвано. Приблизно з 01.06.2023 син проживає у м. Києві із батьком. На початку вересня 2023 року відповідач виїхала до Канади. Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.11.2023 місце проживання сина визначено з батьком. З кінця зими 2024 року відповідачка припинила цікавитися дитиною та сплачувати кошти на його утримання.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги просив їх задовольнити, зазначив, що метою позову є убезпечення від мобілізації до війська, яка залишить сина без опіки.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач відзиву не подала, у судове засідання не з'явилася, причин неявки не повідомила.
Фактичні обставини встановлені судом.
Рішенням Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська від 09.01.2025 у справі 754/6044/24 встановлено наступне.
17.08.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, після шлюбу прізвище обох із подружжя визначено як « ОСОБА_6 ».
ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син ОСОБА_4 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.05.2023 у справі №932/1660/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
ОСОБА_7 проживає у м. Києві разом із батьком ОСОБА_1 , який займається його навчання, медичний догляд та відвідування тренувань.
Згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 29.11.2024 ОСОБА_2 виїхала з України 04.09.2023 та не поверталася.
Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 13.11.2023 визначено місце проживання ОСОБА_7 разом із батьком.
Позивачем надано протоколи про адміністративне правопорушення щодо нез'явлення його за повістками ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За подання позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Норми застосовані судом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно висновків наведених у постанові Верховного Суду від 14.07.2019 у справі №161/2823/19, основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Пунктом п ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено (в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024), що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постанові від 11.09.2024 в справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23) про неможливість встановлення факту самостійного виховання дитини матір'ю (батьком) за правилами окремого провадження не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки він сформульований за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом №3633-IX.
Про це вказано в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09.03.2025 у справі №127/3622/24.
Разом із тим може має бути застосований висновок вказаної вище постанови про наступне - «оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
У постанові від 02.04.2025 у справі №127/3622/24 Верховний Суд аналізував приписи ч. 12 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка містить імперативний припис стосовно того, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Аналогічною є й імперативний припис п ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Тому суд вважає можливим застосувати висновки вказаної постанови від 02.04.2025.
Зокрема, закон містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Викладений висновок сформований у пунктах 40, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц.
Висновки суду.
Як виснує Верховний Суд, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
У нашому випадку не заявлено вимог щодо виконання батьками обов'язків з виховання дитини, а факт одноосібного виховання дитини визначено позивачем позовною вимогою, а не обставиною, що складає предмет доказування.
Місце проживання дитини із позивачем визначено органом опіки та піклування, таке рішення ніким не оскаржувалося.
Відповідач не висловлювала незгоди із таким рішенням.
Дитина фактично проживає з батьком в м. Києві та цього факту відповідач не оспорює.
Відтак суд приходить до переконання про відсутність спору між сторонами спору.
В судовому засіданні позивач вказав, що метою звернення до суду є набуття ним права для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Викладене узгоджується із наданими протоколами про адміністративне правопорушення.
Від так вбачається, що фактично на вирішення суду проставлено питання дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, батька щодо здійснення піклування та народу України в особі держави.
При цьому такий контроль може здійснюватися виключно із залученням народу України в особі держави.
Подаючи позов, позивачем не залучено у якості відповідача державу, що виключає можливість задоволення позову незалежно від інших обставин. Тому суд не дає оцінки іншим обставинам.
Також суд ввертає увагу позивач на те, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини здійснюється в порядку окремого провадження.
Розподіл судових витрат.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір не підлягає поверненню. Інших судових витрат не заявлено.
З огляду на наведене суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання факту самостійного виховання неповнолітньої дитини.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 13.06.2025.
Суддя: В.І. Цитульський