27.06.25
22-ц/812/1195/25
Справа №484/2790/25
Провадження № 22-ц/812/1195/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
27 червня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану адвокатом Сікорським Миколою Миколайовичем
на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шикерею І.А., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що 16 серпня 2022 року між нею - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб, і вона змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». До офіційної реєстрації шлюбу вони проживали у цивільному шлюбі з 2013 року.
Від шлюбу вони мають трьох дітей: доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Фактично з 2018 року вона та ОСОБА_2 розлучились. Пізніше, у 2022 році була спроба поновити подружні стосунки і навіть між ними укладено шлюб, але міцну родину вони створити не змоги. У зв'язку з чим, подружжя вкотре повністю припинили шлюбні відносини, розлучились та припинили сумісне проживання та побачення. При цьому, позивачка з доньками залишились мешкати за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач змінив місце проживання та оселився за адресою: АДРЕСА_2 , де визначено його місце реєстрації.
Вказує, що кожен з них створив нову сім'ю та вони зовсім відокремились один від одного.
Вона, у іншому цивільному шлюбі, народила сина ОСОБА_7 , але так як дитина була зачата ще коли вона та відповідач перебували у офіційних відносинах, дитину записали відповідно ст. 122 СК України.
Діти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не спілкуються з відповідачем, останній не навідує їх, не проводить з ним час та взагалі не спілкується з доньками. Належні відносини батька з дітьми відсутні на протязі більше 7-ми років.
З того часу по теперішній день, доньки, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , проживають разом з матір'ю, та перебувають на повному її утриманні. Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, не бере участі у їх виховані та розвитку. Всі речі, необхідні для проживання та навчання дітей, позивачка купує самостійно, також, вона оплачує всі рахунки доньок, рахунки за комунальні послуги та інше. Тому, з метою захисту прав дітей на належне утримання з боку батька, який проживає окремо, вона вимушена звернутися до суду з позовною заявою про стягнення аліментів.
Щодо позбавлення батьківських права вказувала, що з 2018 року відповідач не несе ніякої відповідальності за розвиток дітей та ніяким чином не бере участі у їх вихованні.
Доволі тривалий період часу ОСОБА_2 жодним чином не має відношення до ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , окрім визнаного батьківства. Відповідач участі у вихованні власних доньок не приймає, станом здоров'я та навчанням дітей не цікавиться, самоусунувся від виховання дітей, спілкування з ними не підтримує та свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Натомість, всебічне виховання та розвиток дітей покладається на їх матір, яка взяла на себе повну відповідальність за доньок, які перебувають на її повному утриманні та забезпеченні. Вона, створивши всі належні умови для нормального проживання дітей, забезпечила ОСОБА_8 та ОСОБА_9 усім необхідним для їх фізичного та духовного розвитку. На постійній основі дітям купуються речі (одяг, взуття та інше), продукти харчування, речі побутового вжитку та предмети для навчання та розвитку.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції зазначив, що вказаний спір стосується саме невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків. При цьому, вимога про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, є похідною та випливає із позовних вимог про позбавлення батьківських прав. А відтак, оскільки місце проживання відповідача зареєстроване на території Вознесенського району Миколаївської області, то розгляд даної справи відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , діючи через адвоката Сікорського Миколу Миколайовича, подала на неї апеляційну скаргу.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказували, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та постановлена з суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просили про її скасування та направлення справи для продовження розгляду до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.
Так, вказує про хибний висновок суду першої мінстанції, що основною позовною вимогою, у дійсній справі, є позбавлення відповідачем батьківських прав, а вимога про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей є похідною.
Вважає, що позовна вимога про стягнення аліментів не є похідною від позовної вимоги про позбавлення батьківських прав відповідно ст. 188 ЦПК України. Поєднання у одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про позбавлення батьківських прав, не суперечить положенням процесуального закону.
Дані вимоги є окремими одна від одної, прийняття по них рішення відбувається окремо без впливу на іншу. Тому вважає, що позивачка належно скористалась своїм правом на вибір підсудності, передбачений нормами ст.ст. 27, 28 ЦПК України і вірно звернулась до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області за правилом альтернативної підсудності, на свій вибір.
Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
У роз'ясненнях, що містяться в узагальненні Верховного Суду України «Практика розгляду судами справ, пов'язаних із позбавленням батьківських прав, поновленням батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми» від 11 грудня 2008 року (які є чинними) зазначено, що справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності - відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України (що узгоджується із ст. 27 чинного ЦПК України) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (ч. 1 ст. 113 ЦПК) (що узгоджується із ч. 15 ст. 28 чинного ЦПК України). Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з ч. 1 ст. 110 ЦПК (що узгоджується із ч.І ст. 28 чинного ЦПК України).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року, у справі № 200/11563/18.
Вказує, що відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Про розгляду справи судом апеляційної інстанції сторони повідомленні належним чином.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про передачу справи за територіальною підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, суд першої інстанції виходив з того, що одні з позовних вимог про позбавлення батьківських прав повинні розглядатись виключно за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача, а інша позовна вимога про стягнення аліментів на дитину, хоча і передбачає альтернативну підсудність, є похідною від позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, тому справа підлягає розгляду судом за зареєстрованим місцем проживання або перебування відповідача - Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області.
Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що у травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Згідно матеріалів справи місце проживання позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Стаття 187 ЦПК України регламентує дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.
Правила підсудності регулюються ст. 27-30 ЦПК України.
Частиною першою статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Стаття 28 ЦПК України встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред'явлений в одному з двох і більше судів. А отже суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року № 725/2910/19 (провадження №61-8546св20) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
У своїй постанові 09 квітня 2020 року № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19) Верховний Суд вказав, що справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (частина п'ятнадцята 28 ЦПК України). Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів (або оплату додаткових витрат на дитину), такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України.
Зазначеного суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що підсудність даної справи має визначатись за місцем проживання або перебування відповідача.
Поєднання в одному провадженні із вимогою про стягнення аліментів вимоги про позбавлення батьківських прав, не суперечить положенням процесуального закону. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вимога про позбавлення відповідача батьківських прав та вимога про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини є основною та похідною вимогами. Зазначені вимоги можуть бути розглянуті самостійно одна від одної, від задоволення однієї з цих вимог не залежить задоволення іншої.
При поєднанні в одному провадженні кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача.
Позивач, використала надане їй процесуальним законодавством право обирати суд, до якого вона має намір подати позов, та звернулася до суду відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України за місцем свого проживання.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції припустився порушення процесуальних норм та дійшов помилкового висновку про передачу справи за територіальною підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, а тому така ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою.
Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, а справа поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сікорським Миколою Миколайовичем, задовольнити.
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 травня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 27 червня 2025 року.