Дата документу 17.06.2025 Справа № 322/934/24
Єдиний унікальний № 322/934/24 Головуючий у І інстанції: Губанов Р.О.
Провадження № 22-ц/807/586/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
17 червня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Котова Олександра Сергійовича на заочне рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, що виконує функції органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, що виконує функції органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначено, що у травні 2022 року ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача, виїхала закордон. Місце її проживання позивачу невідоме, зв'язок з нею також втрачений.
Позивач зазначав, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де певний час проживала зі своїм неповнолітнім сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та братом.
З моменту виїзду за кордон у травні 2022 року відповідач не бачилася з сином, не надала жодної матеріальної допомоги на його утримання, ухиляється від виховання дитини, не піклується про його здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, ухиляється від спілкування з ним.
Неповнолітній ОСОБА_3 навчається в 9-му класі НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради і фактично знаходиться на утриманні дядька.
Хлопчик має слабке здоров'я, стоїть на «Д» обліку з декількома захворюваннями. Згідно з медичною карткою, він має III групу здоров'я та спеціальну фізичну групу.
Позивач зазначав, що фактично ОСОБА_2 самоусунулась від виконання покладених на неї батьківських обов'язків. Натомість саме ОСОБА_1 повністю виконує батьківські обов'язки щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , піклується про його фізичний та духовний розвиток, його навчання, забезпечує необхідне харчування та потрібне лікування дитини.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Котова О.С. подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2024 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Котова О.С. наголошує на помилковості висновку суду першої інстанції про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не відповідатиме найкращим інтересам дитини. На думку скаржника, такого висновку суд дійшов всупереч наданим доказам, поясненням свідків, висновку органу опіки та піклування, а також всупереч поясненням самого ОСОБА_3 , який висловив свою думку в судовому засіданні, підтвердивши відсутність спілкування з матір'ю з часу її виїзду закордон.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Котов О.С. наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та задоволенні позову.
Представник органу опіки та піклування Денисенко Л.А. просила задовольнити апеляційну скаргу, та повністю задовольнити позов.
ОСОБА_2 пояснила, що підтримує позов брата. На теперішній час проживає в Чеській Республіці, не може забрати сина до себе, оскільки сама не влаштована; у зв'язку з відсутністю роботи не може надавати сину матеріальну допомогу.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснив суду, що проживає з дядьком, який забезпечує його матеріально; закінчив дев'ятий клас і має намір продовжити навчання в одній з академій м. Запоріжжя; з матір'ю не спілкувався з лютого 2022 року; висловив згоду на позбавлення матері батьківських прав.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід частково задовольнити з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо умисного нехтування обов'язками матері, відсутні докази, які характеризують її як особу, яка становить реальну загрозу для дитини чи її психічного розвитку, а позбавлення відповідача батьківських прав не відповідатиме інтересам дитини.
Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком, проте вважає за необхідне доповнити резолютивну частину оскаржуваного рішення попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання сина з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 , є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00000460403 від 29.04.2009.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
За цією ж адресою зареєстрований ОСОБА_1 .
Зі змісту наданих суду документів (акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи, Акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, довідка виконкому Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області №1639 від 17.05.2024, висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, рішення виконкому Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області №101 від 19.06.2024, характеристика КЗ «НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради) можна зробити висновок, що ОСОБА_2 , є сестрою ОСОБА_1 , відповідно, останній є дядьком ОСОБА_3 .
Втім і вказаний висновок не є достеменним фактом оскільки свідоцтва про народження ОСОБА_2 і ОСОБА_1 суду не надані, відповідних клопотань про витребування доказів не заявлялось.
Неповнолітній ОСОБА_3 , навчається в 9-Б класі НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради, що підтверджується довідкою вказаного КЗ №01/35-207 від 24.05.2024. Останній стоїть на «Д» обліку з декількома захворюваннями, має III групу здоров'я та спеціальну фізичну групу, що підтверджується копіями відповідної медичної документації.
Зі змісту акту обстеження матеріально побутових-умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 20.05.2024 випливає, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , але фактично проживають ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 понад 2 роки постійно проживає в Чехії. ОСОБА_3 перебуває на утриманні ОСОБА_1 .
Аналогічні за змістом відомості містить в собі Акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
В характеристиці КЗ «НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради №01/35-206 від 24.05.2024 йдеться про те, що мати ОСОБА_3 перебуває за кордоном, у вихованні дитини участі не бере. З класним керівником на зв'язок не виходить, на батьківські збори не з'являється, тому піклується про дитину дядько - ОСОБА_1 .
Згідно з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , затвердженим рішенням виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради від 19 червня 2024 року №101, вирішено позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок обґрунтовано поясненнями самого ОСОБА_1 , свідченнями його сусідів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , характеристикою КНП «Новомиколаївський ЦПМСД» характеристикою КЗ «НРЦ «Паросток» №01/35-206 від 24.05.2024.
Водночас у цьому ж висновку містяться посилання на:
- пояснення ОСОБА_1 згідно з яким з 2023 року сестра спільно не проживає зі своїм сином, натомість проживає в Польщі;
- письмові пояснення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 датовані червнем 2024 року, згідно з якими ОСОБА_3 проживає з позивачем впродовж останнього року;
- довідку-характеристику Новомиколаївської селищної ради від 12.06.2024 №1886 відповідно до якої виконавчий комітет компрометуючих матеріалів на ОСОБА_2 немає;
- характеристику КНП «Новомиколаївський ЦПМСД» від 11.06.2024 №129 згідно з якою, мати ОСОБА_3 з народження до 2022 року приділяла увагу дитині. Дитина отримала всі необхідні щеплення. Останні два роки мама проживає за кордоном, з дитиною до лікаря педіатра з приводу захворювань або профілактичним оглядом зверталася бабуся і дядько.
Відповідно до інформації наданої ДПС України №19-71820/18/24-Вих від 17.10.2024 ОСОБА_2 виїжджала з України 18.02.2022, 03.09.2023, 07.01.2024, в'їжджала 02.04.2023, 23.12.2023.
Крім того, суд першої інстанції допитував у судовому засіданні трьох свідків, жоден з яких не характеризував відповідача з негативної сторони.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки суд враховує якнайкращі інтереси дитини.
Суд правильно виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дітей, і неможливості змінити цю поведінку. При цьому районний суд надав правову оцінку висновку Органу опіки та піклування,затвердженим рішенням виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради від 19 червня 2024 року №101 та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
При цьому у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Апеляційний суд погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, а сам висновок ґрунтується на суперечливих поясненнях, зокрема, і заінтересованих осіб.
Крім того, колегія суддів критично оцінює пояснення ОСОБА_2 про визнання позову про позбавлення її батьківських прав, оскільки відмова від дитини суперечить частині третій статті 155 СК України та порушує права дитини.
За матеріалами справи, з народження ОСОБА_3 до 2022 року, коли виїхала на заробітки, вона приділяла увагу дитині, постійно піклувалася про здоров'я та нормальний розвиток сина і проживала з ним, що, на думку апеляційного суду, свідчить про можливість зміни її поведінки в майбутньому щодо виховання сина.
Колегія суддів наголошує на тому, що з позовом про позбавлення батьківських прав звернувся дядько ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , у судовому засіданні під час розгляду справи в апеляційному суді всі учасники справи підтвердили, що ОСОБА_2 є одинокою матір'ю, отже, у разі задоволення позову дитина набуде статусу сироти, що позбавить її права на нормальне сімейне життя, адже, внаслідок такого рішення ОСОБА_3 може опинитися в дитячому будинку, наслідком чого може стати порушення сімейних зв'язків, і не відповідатиме найкращим інтересам дитини.
При цьому апеляційний суд враховує рішення від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13), в якому Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які залежно від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд першої інстанції таку оцінку вже здійснив, з нею погоджується і апеляційний суд.
Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Разом з тим, обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, аби попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання її сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, колегія суддів вважає за необхідне змінити заочне рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2024 року шляхом доповнення його резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання сина.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Котова Олександра Сергійовича - задовольнити частково.
Заочне рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2024 року- змінити, доповнивши його резолютивну частину таким реченням:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .»
В іншій частині заочне рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 27 червня 2025 року.
Головуючий:
Судді: