Справа № 127/8862/25
Провадження № 33/801/622/2025
Категорія: 307
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бернада Є. В.
Доповідач: Копаничук С. Г.
26 червня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Копаничук С. Г., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, серії ВАД №669841, 12.03.2025 біля 23.00 год, ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем проживання по АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство стосовно зятя - ОСОБА_2 , а саме : умисно ображала словами нецензурної лайки, вживала ненормативну лексику, чим могла спричинити шкоду для його здоров'я, що полягало у тремтінні рук, підвищеному серцебитті.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді у виді штрафу в розмірі 340 грн на користь держави.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила зазначену постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення. Зазначила, що судом неповно та необ'єктивно досліджено та оцінено докази її вини у вчиненні вказаного адмінправопорушення. Вказала, що 12.03.2025 року у неї виникла суперечка з зятем - ОСОБА_2 , однак жодного домашнього насильства психологічного характеру вона не вчиняла. У ОСОБА_2 відсутні наслідки у вигляді реальної шкоди фізичному або психічному здоров'ю. Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б поза межами розумного сумніву доводили факт вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню ,виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а зміст постанови суду має відповідати вимогам ст. 283 КУпАП.
Вирішуючи питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 умисно ображала словами нецензурної лайки, вживала ненормативну лексику щодо зятя - ОСОБА_2 , чим вчинила домашнє насильство ,чим могла спричинити шкоду для його здоров'я, .
Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст.173-2КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Пунктом 3 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення містить в собі фактичні дані про обставини правопорушення, і відповідно є одним з доказів по справі, у зв'язку з чим, судом, при вирішенні справи про адміністративне правопорушення, протокол оцінюється нарівні з іншими доказами по справі, перед якими він не має переваги та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі судом приймається відповідне рішення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Частиною 1 ст. 256 КУпАП визначено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення), місце, час вчинення і суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до відповідальності та інше.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Як зазначено у п. 255 Рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2012 року у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 39630/09) та п. 152 у справі «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/06) від 26 жовтня 2000 року засіб повинен бути ефективним на практиці й по закону, а згідно п. 36-40 Рішення від 24 липня 2012 року у справі «Джорджевич проти Хорватії» (заява № 41526/10) при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.
У своєму рішенні від 17 березня 2009 року у справі «Хутман і Меус проти Бельгії» (заява № 9411/05) п. 44 ЄСПЛ зазначив, що національні органи повинні тлумачити та застосовувати своє національне законодавство без зайвого формалізму.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак. У разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Слід зазначити, що конфлікт (лат. Conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.
Згідно з п.14 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Матеріали справи не містять доказів того, що зазначені дії скоєні ОСОБА_1 умисно та в їх результаті настали негативні наслідки для потерпілого ОСОБА_2 та у чому вони полягали, що є об'єктивними ознаками складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, докази того, що ОСОБА_1 вчинила умисні діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю її зятя ОСОБА_2 , матеріали адміністративної справи не містять.
Отже, наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП у діях ОСОБА_1 не доведено.
Конфлікт, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підпадає під ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення, працівники поліції не зазначили у чому полягали наслідки, що є об'єктивними ознаками складу правопорушення та обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності і визначені диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Доказів завдання чи можливості завдання такої шкоди потерпілому матеріали справи не містять.
Згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно частиною 2 статті 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати з сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Наведені вище обставини у своїй сукупності вказують на те, що в ході провадження у цій справі не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Судом першої інстанції не встановлено, а при апеляційному перегляді не виявлено, які конкретно образи висловлювались і чи призвели чи могли призвести вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи або могли завдати таку шкоду, враховуючи, що на потерпілого у цій справі ОСОБА_2 працівниками поліції також складався протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
При цьому апеляційний суд ураховує те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі «Карелін проти Російської Федерації», апеляційний суд приходить до висновку, що протокол не може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обставини домашнього насильства, описані у протоколі про адміністративне правопорушення, не дозволяють здійснити безспірний висновок про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП є необгрунтованим , оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з недоведеністю наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 247, 284, 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2025 року скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1ст.173-2 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького
апеляційного суду С. Г. Копаничук