Справа № 606/265/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/185/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.1 ст.122 КК України
25 червня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю - прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2025 року в кримінальному провадженні №12025211080000009,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ладичин, Теребовлянського району, Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 ,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Відповідно до ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.
Згідно ч.1 ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Згідно з вироком, 06.01.2025 близько 21 год 00 хв. у житловому будинку, що за адресою АДРЕСА_1 , за місцем спільного проживання між ОСОБА_9 та його зятем ОСОБА_7 на ґрунті особистих неприязних відносин виник словесний конфлікт, під час якого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на скоєння даного кримінального правопорушення та знаючи про те, що здоров'я будь-якої людини рівною мірою охороняється законом і протиправне посягання на нього є кримінально караним, ОСОБА_7 , діючи умисно, наніс ОСОБА_9 два удари кулаком правої руки в голову, а саме в ділянку обличчя з лівого та правого боку.
Вказаними умисними діями ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді перелому лівої верхньощелепної пазухи однойменної кістки, що у своєму клінічному перебігу супроводжується тривалим (більш як 21 день) розладом здоров?я і за цією ознакою належить до тілесного ушкодження середньої тяжкості - п.п.2.2.1, 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (МОЗ України, Київ, 1995). Синець нижньої повіки правого ока за ступенем тяжкості належить до легких - п.п.2.3.5 цих «Правил».
В результаті протиправних дій ОСОБА_7 , грубо порушено норми щодо запобігання та протидії домашньому насильству, суспільні відносини, які забезпечують дотримання правил поведінки, загальновизнані норми моральності та добропристойності у сфері сімейних правовідносин та заподіяно шкоду здоров'ю, особистим правам та інтересам ОСОБА_9 наданих йому Конституцією України, правам на повагу до гідності, свободу та особисту недоторканість.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України - умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини, кваліфікацію його дій, просить вирок Теребовлянського районного суду від 12 березня 2025 року скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання у виді 2 (два) роки обмеження волі. На підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік. На підставі ст.91-1 КК України застосувати до ОСОБА_7 , який вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством обмежувальний захід, поклавши на нього відповідно до п.5 ч.1 ст.91-1 КК України обов'язки строком на 3 місяці - направлення для проходження програми для кривдників.
Свої вимоги мотивує тим, що судом не застосовано вимоги ст.91-1 КК України, зокрема покладення судом на обвинуваченого - особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством, обмежувальних заходів, зокрема у виді проходження програми для кривдників, з метою зміни поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 шляхом застосування відповідних психологічних методів, тобто не застосував закон, який підлягав застосуванню. Дана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 05.12.2024 №185/2010/24.
Також зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше судимий за нанесення умисних легких тілесних ушкоджень (ч.1,2 ст.125 КК України), на даний час в силу ст.89 КК України не судимий. У вказаному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості стосовно свого тестя (ч.1 ст.122 КК України), що свідчить про підвищену суспільну небезпечність та схильність обвинуваченого до насильницьких дії, у тому числі, пов'язаних із домашнім насильством.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку обвинуваченого, який не заперечував проти доводів прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з'ясував наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із оскаржуваного вироку суду першої інстанції та журналу судового засідання, вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 свою провину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав у повному обсязі та підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення.
За таких обставин суд першої інстанції за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого відносно фактичних обставин кримінальних правопорушень та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого.
Водночас, апеляційний суд вважає, що доводи прокурора ОСОБА_8 про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосування, заслуговують на увагу з огляду на таке.
Приписами ст.50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував тяжкість інкримінованого злочину, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий в силу ст.89 КК України, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст.66 КК України, обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою перебуває у сімейних відносинах.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо можливості застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання передбаченого ст.75 КК України.
Водночас, приписами ч.2 ст.76 КК України визначено, що на осіб, засуджених за злочини, пов'язані з домашнім насильством, суд може покласти інші обов'язки та заборони, передбачені ст.91-1 цього Кодексу.
Так, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 № 2227-VIII, (набрав чинності 11.08.2023) Кримінальний кодекс України доповнено ст.91-1 «Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.
Станом на дату постановлення оскарженого вироку редакція п.5 ч.1 ст.91-1 КК України була викладена наступним чином - «В інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників».
При цьому, відповідно до ч.3 ст.91-1 КК України заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
Оцінюючи доводи прокурора ОСОБА_8 та вирішуючи питання щодо необхідності застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 обмежувального заходу, передбаченого п.5 ч.1 ст.91-1 КК України, колегія суддів враховує, що захист від домашнього насильства є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить важливий характер.
У цьому кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні умисного тілесного ушкодження середньої тяжкості ОСОБА_9 , яке виразилось у вигляді перелому лівої верхньощелепної пазухи однойменної кістки, що у своєму клінічному перебігу супроводжується тривалим (більш як 21 день) розладом здоров?я.
Програма для кривдника це комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків (ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству»).
Метою корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні її витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною та в суспільстві, а також в усвідомленні того, що домашнє насильство - це порушення прав людини, яке карається відповідно до чинного законодавства.
Завданнями програми є: сприяння зміні насильницької поведінки кривдника; сприяння засвоєнню кривдником моделі сімейного життя на засадах гендерної рівності, взаєморозуміння; взаємоповаги і дотримання прав усіх членів родини, формування у кривдника конструктивної моделі поведінки у приватних стосунках; сприяння оволодінню кривдником знаннями про основні норми законодавства в сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, а також про види відповідальності за його вчинення; формування у кривдника відповідального ставлення до власної поведінки та її наслідків для себе та оточуючих; сприяння розвитку у кривдника емоційного інтелекту та самосвідомості; розвиток навичок кривдника до конструктивного безконфліктного спілкування, ефективної та ненасильницької комунікації; розвиток здатності кривдника виявляти, аналізувати та усвідомлювати свої негативні думки, когнітивні фільтри, помилки, емоції, керувати ними, розуміти їх наслідки.
Проте, суд першої інстанції, врахувавши суспільну небезпеку, ступінь тяжкості і характер вчиненого кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством стосовно потерпілого ОСОБА_9 при призначенні покарання безпідставно не застосував передбачені ч.1 ст.91-1 КК України обмежувальні заходи до обвинуваченого ОСОБА_7 , які спрямовані на виправлення особи, яка вчинила таке насильство, шляхом переосмислення нею своєї поведінки та запобігання вчиненню нових насильницьких злочинів.
Разом з тим, в апеляційній скарзі прокурора не наведено переконливих мотивів і конкретних обставин, які би вказували на необхідність визначення максимального строку заходів, передбаченого ч.3 ст.91-1 КК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що застосування обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників щодо ОСОБА_7 строком на 1 місяць, є необхідним і достатнім для його виправлення з урахуванням того, що він у вчиненому розкаявся і примирився з потерпілим, а також в ході апеляційного розгляду висловив готовність проходити програму для кривдників, що свідчить про позитивні зміни у його поведінці.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Пунктом 4 ч.1 ст.409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із п.1 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Згідно ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
За змістом ст.51 КК України направлення для проходження програми для кривдників не є видом покарання.
Таким чином, покладаючи на обвинуваченого додаткові обов'язки згідно ст.91-1 КК України, апеляційний суд не ухвалює рішення, передбачені статтею 420 КПК, а тому дане рішення приймається у формі ухвали.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги прокурора ОСОБА_8 та зміни вироку суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України змінити і застосувати до ОСОБА_7 передбачений п.5 ч.1 ст.91-1 КК України обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 1 (один) місяць.
В іншій частині вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді