Дата документу 27.06.2025 Справа № 333/931/25
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №333/931/25 Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О.
Провадження № 22-ц/807/1098/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
27 червня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Железняк Лариси Володимирівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в лютому 2025 року уточнила, до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері.
В обґрунтування позову зазначала, що ОСОБА_2 є її донькою. Позивачка не позбавлялась відносно відповідачки батьківських прав, все її життя сумлінно виконувала свої батьківські обов'язки, навіть після досягнення донькою повноліття до того часу, коли вона змогла забезпечувати себе самостійно. ОСОБА_2 працевлаштована офіційно, має постійний дохід, утриманців не має. Позивачка з 2009 року є особою з інвалідністю. З 19 лютого 2020 року є особою з інвалідністю 2 групи безстроково, перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управління ПФУ м. Запоріжжя та отримує пенсію по інвалідності в розмірі 2980 грн. 14 жовтня 2024 року була змушена звільнитися з роботи, оскільки за станом здоров'я не могла надалі виконувати свої професійні обов'язки. Вона не перебуває на обліку в Центрі зайнятості. Інших доходів не має, не може самостійно забезпечити своє необхідне та належне існування. Має низку хронічних та гострих захворювань, а тому потребує постійного та безперервного лікування, прийому ліків та оздоровчої реабілітації, потребує хірургічного лікування в умовах стаціонару та постійного консервативного лікування в домашніх умовах, що тягне значні витрати, які вона не в змозі дозволити собі. Орієнтовна вартість медичних засобів на місяць становить 8000 грн.
На підставі вищевикладеного просила суд стягнути з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) на місяць від дня пред'явлення позову та довічно. Судові витрати стягнути з відповідачки на користь держави.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Железняк Лариса Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що вона є матір'ю відповідачки, перебуває на обліку Головного управління ПФУ в Запорізькій області і отримує пенсію по інвалідності ІІ групи загального захворювання та інших доходів не має, а також тим, що за станом здоров'я не може працювати, тобто самостійно не може забезпечити собі необхідне та належне існування. Має ряд тяжких хронічних захворювань, а тому потребує постійного лікування, прийому вартісних ліків та оздоровчої реабілітації для підтримання і відновлення свого стану здоров'я.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Сухорукова Н.М. зазначає, що під час розгляду справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам у справі, внаслідок чого ухвалив законне та обгрунотоване рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішенні суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частину шосту статті 19 доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 460-1X від 15 січня 2020: в редакції Закону № 3831-1X від 19 червня 2024 року відповідно до якої малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства ( материнства)
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 30 = 90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Встановлено, що предметом позову в цій справі є стягнення аліментів на утримання матері.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та враховуючи зміни в п. 3 ч. 6 статті 19 ЦПК України в редакції Закону № 3831-1X від 19.06.2024, що дана справа відноситься до малозначних справ, тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 та 3 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає в повній мірі.
Рішення суду мотивовано тим, що сторона позивача не надала належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, з яким закон пов'язує можливість стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків, а саме не доведено, що вона потребує матеріальної допомоги від повнолітньої доньки в розумінні ч.1 ст. 202 СК України.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою позивачки ОСОБА_1 , це підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 видане повторно Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №843 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу №00049090605 від 30 січня 2025 року щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с.23 зворот-24).
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК №64 серії 12 ААБ №658015 від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 має інвалідність 2 групи загального захворювання органів руху, безстроково. Висновок про умови та характер праці: може виконувати легку працю по індивідуальному графіку (а.с.6).
Відповідно до Трудової книжки ОСОБА_1 , запис №18, 14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звільнена з посади медичної сестри приймального відділення в КНП «Міська лікарня №1» за згодою сторін ст. 36 КЗпП України, Наказ від 14 жовтня 2024 року №656-к/гр (а.с.7 зворот-8).
Відповідно до довідки Управління пенсійного фонду Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області від 22 січня 2025 року, ОСОБА_1 протягом серпня 2024 - січня 2025 року отримувала пенсію по інвалідності в розмірі 2980 грн на місяць, всього отримала у розмірі 17 880 грн (а.с.7).
Відповідно до довідки Запорізької філії Запорізького обласного центру зайнятості від 14 жовтня 2024 року №6351, ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Центрі зайнятості (а.с.8 зворот).
Позивачка надала медичні документи, які підтверджують, що з 29 грудня 2024 року по 03 січня 2025 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні, основний діагноз: ПТФС обох нижніх кінцівок. Набряково-виразкова форма. Циркулярні трофічні виразки обох гомілок та стоп. ХВН ст.декомпенсації СЕАРС6. Супутній діагноз: гіпертонічна хвороба ІІІ ст.3ст. ДВДР. Ожиріння 4 ст., прогресуючий перебіг, аліентарно-еонституційного ґенезу. Постгеморагічна анемія середньої тяжкості. За наслідками якого надані рекомендації щодо спостереження сімейного лікаря та хірурга та призначене медикаментозне лікування (а.с.9-13).
Позивачкою надані копії фіскальних чеків з аптечних установ, відповідно до яких протягом 2024 року придбавались ліки та медичні засоби на різні суми різного найменування (а.с.14-19).
Відповідно довідки про доходи №22 від 25 березня 2025 року, ОСОБА_2 є стрільцем відділення військової частини № НОМЕР_2 Національної гвардії України, з січня 2024 року по березень 2025 року отримала дохід за основним місцем роботи у розмірі 730 549,27 грн (а.с.66 зворот), отримує дохід приблизно 48700 грн на місяць.
Відповідно до рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року у справі №333/9123/24, залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/7 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16 жовтня 2024 року протягом строку інвалідності. Вирішено питання щодо судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Дані судові рішення є в загальному доступі на сайті «Судова влада».
Суд не враховує наявність рішення суду про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , оскільки вказані аліменти стягуються на утримання сина, а не позивачки. Доводи відзиву про витрачання коштів позивачкою на себе не підтверджені належними доказами.
Також суд не надає оцінку договору довічного утримання укладеного відповідачкою, оскільки наявність цього договору не впливає на обов'язки повнолітньої доньки щодо утримання непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Непрацездатними є особи, визнані установленим законом порядком інвалідами, що встановлюється медико-соціальними експертними комісіями МСЕК. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 301/160/17.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц останній дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Тобто, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, виникає за наявності таких умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Тому моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
Як роз'яснено в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 № 3, обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК).
Згідно з ч. 2 ст. 205 СК при визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, а також від дружини, чоловіка та своїх батьків.
Тобто, виходячи із зазначених норм, обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів:1) походження дитини від матері, батька 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних обставин.
З огляду на вищевикладене вбачається, що право на утримання від дочки, сина, мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. А необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Звертаючись до суду з позовом, з урахуванням положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 76, статті 89 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі №917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
У справі, яка переглядається апеляційний судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до своєї повнолітньої доньки - ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері.
В обґрунтування позову позивачка посилалася на те, що вона є непрацездатною, так як має інвалідність 2 групи загального захворювання, отримує пенсію по інвалідності, якої їй не вистачає для повноцінного існування, іншого доходу, окрім пенсії вона не має. За станом здоров'я не може працювати, тобто самостійно не може забезпечити собі необхідне та належне існування. Має ряд тяжких хронічних захворювань, а тому потребує постійного лікування, прийому вартісних ліків та оздоровчої реабілітації для підтримання і відновлення свого стану здоров'я. До позову додано відповідні докази.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач по справі ОСОБА_1 є матір'ю відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 . Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №658015 ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності з 19 лютого 2020 року, безтерміново. В довідці вказано висновок про умови та характер праці - може виконувати легку працю по індивідуальному графіку. Відповідно до довідки про доходи від 22 січня 2025 року видану УПФУ ГУ ПФУ в Запорізькій області ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, яка за період з серпня 2024 року по січень 2025 рік становить 17 880 грн, тобто 2 980 грн в місць. Таким чином, вбачається, що з серпня 2024 року по січень 2025 року розмір отримуваної позивачем пенсії в місяць складає 2980 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено на 2024 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 01 січня 2024 року - 2361 грн. Аналогічний прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений на 2025 рік відповідним законом. Тобто, прожитковий мінімум складає 2381 грн, що є меншим ніж пенсія позивачки.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Відтак, процесуальним обов'язком позивача було надання суду відомостей про його майновий стан, зокрема податкового органу про усі отримані прибутки, які не обмежуються пенсійними виплатами, а також виписками із банківського рахунку, інформацією щодо отриманих субсидій тощо.
Згідно ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Зазначена норма є зобов'язальною, але позивач повинен довести потребу у матеріальній допомозі.
Однак позивачкою не надано суду доказів (належних, переконливих, достовірних) про стан здоров'я позивачки та потребу у зв'язку з цим щомісячного розміру понесених нею витрат на лікування.
Як і не надано доказів того, що позивачка потребує посиленого лікування та значних коштів, не надано суду доказів в обґрунтування розміру понесених чи необхідних для неї витрат на лікування, які б свідчили про те, що розмір отримуваної нею пенсії є нижчим за розмір необхідних щомісячних витрат на лікування та харчування.
Посилання позивачки на те, що розмір отримуваної нею пенсії не дозволяє їй забезпечити собі гідне існування, а визначений законодавством розмір прожиткового мінімуму не забезпечує всіх потреб позивачки, без надання доказів такої потреби, не може бути підставою для задоволення позову та визначення аліментів у будь-якому розмірі.
Рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.
Також суду не надано належних та переконливих доказів, які підтверджували б викладені позивачем обставини. Відсутні відомості, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 зверталася із заявами до відповідних органів влади щодо призначення їй державних пільг та субсидій, в зв'язку із перебуванням у скрутному матеріальному становищі.
Крім того, слід зазначити, що при визначені розміру аліментів суд бере до уваги, що за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року у справі №333/9123/24, залишеного без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2025 року, на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 (колишній її чоловік) стягнуто аліменти у розмірі 1/7 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно. Даним рішенням суду також встановлено, що ОСОБА_3 працює помічником начальника служби ВЧ НОМЕР_2 Національної гвардії України, загальна сума доходу з період з 01.01.2024 по 31.12.2024 за винятком аліментів становить 509 049,99 грн. Отже, з урахуванням заробітної плати ОСОБА_3 , середній розмір аліментів буде становити 6060, 11 грн на місяць ( 509059, 99 :12=42420,83:1/7 ).
З урахуванням стягнутих рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2025 року на користь позивачки аліментів з її колишнього чоловіка ОСОБА_3 у розмірі 1/7 частини всіх видів заробітку ( доходу) щомісячно, та отримання нею щомісячної пенсії, ОСОБА_1 не надала суду доказів, що з урахуванням стягнутих на її користь аліментів з її чоловіка та отриманої нею пенсії, її матеріальне становище не є достатнім для забезпечення основних потреб і вона потребує матеріальної допомоги від доньки.
Отже, доказів про наявність потреби позивача у матеріальній допомозі від доньки ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведені обставини, що мають істотне значення для справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за недоведення потреби позивачки у матеріальній допомозі, у її доньки ОСОБА_2 не виникає зобов'язання із утримання матері ОСОБА_1 ..
Щодо наданої до суду ОСОБА_1 медичної документації неможливо встановити вартість лікування останньої. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження розміру витрат, які вона несе на своє утримання, в тому числі, на лікування. Надані фіскальні чеки з аптечних установ не дають підстав вважати, що медичні засоби були придбані позивачкою за призначенням лікарів. Нею надана виписка з історії хвороби №6691 від 06.01.2025 року з призначенням лікування, але копії фіскальних чеків надані за період лікування не підтверджують, що були придбані ліки саме за призначенням лікарів після проведеного 29.12.2024-03.01.2025 лікування. Перелік ліків, вказаний в фіскальних чеках, є іншим, ніж той, що зазначений в рекомендаціях історії хвороби. Доказів призначення лікарями того переліку медичних препаратів, які були придбані позивачкою протягом 2024 року, суду не надано. Отже, доказів щодо неможливості отримання позивачкою належного медичного забезпечення призначеного лікарем, матеріали справи не містять.
Також ОСОБА_1 зазначає, що має ряд захворювань, у зв'язку з чим несе значні витрати на придбання дороговартістних ліків, на підтвердження чого надала квитанції щодо придбання медикаментів на загальну суму 32 000 грн. Однак, в матеріалах справи відсутні лікарські призначення препаратів, які купує позивачка, які також не підтверджені жодними призначеннями. Крім того, з огляду на те, що в Україні діє програма «Доступні ліки» для зменшення фінансовоо навантаження на пацієнтів та збільшення доступності ліків, завдяки якій люди з хронічними захворюваннями мають змогу отримувати необхідні препарати безоплатно або з частковою доплатою, та оскільки позивачка не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що вона постійно купує дороговартісні ліки, колегія суддів вважає, що позивачка не довела і вказану обставину на підтвердження потреби в матеріальній допомозі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обгрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд бере до уваги конкретні обставини та доказову базу з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Таким чином, розглядаючи спір, який вини між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером співмірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновку про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи.
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Железняк Лариси Володимирівни залишити без задоволення
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 27 червня 2025 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Поляков О.З.