Справа № 303/2800/25
Закарпатський апеляційний суд
24.06.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/323/25, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.04.2025.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, мешканка АДРЕСА_1 , визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 297471 від 11.04.2025 та постанови судді від 30.04.2025 вбачається, що 11.04.2025 о 15 год 40 хв, Т0710 2 км було зупинено транспортний засіб марки «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого перебувала ОСОБА_1 , під час спілкування з якою в неї було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовилася о 16 год 07 хв, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову судді від 30.04.2025 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про те, що розгляд справи був необ'єктивним. Посилається на те, що працівники поліції не пропунували їй пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі і від такого вона не відмовлялася, що свідчить про порушення поліцейським вимог ст. 266 КУпАП. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги письмові пояснення свідка, які були складені працівниками поліції, при цьому не викликавши та не допитавши свідків під час судового розгляду справи. Відеозапис не є належним та допустимим доказом, оскільки є неповним та не містить достатньої інформації для доведення її вини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
-2-
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адмш1стративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обгрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції .
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» , затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.201 5 (далі Інструкція), огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що 11.04.2025 о 15 год 40 хв, Т0710 2 км було зупинено транспортний засіб марки «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого перебувала ОСОБА_1 , під час спілкування
-3-
з якою в неї було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовилася о 16 год 07 хв, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність встановлена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, її вина у вчиненні вказаного правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею місцевого суду та наведених у постанові доказів.
Зокрема, вина ОСОБА_1 стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 297471 від 11.04.2025, яким зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та який повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту, так і щодо форми; рапортом інспектора відділу «СОБ» УПП в Закарпатській області Анталовської М. М.; письмовими поясненням ОСОБА_3 ; розпискою ОСОБА_4 від 11.04.2025; відеозаписом з нагрудних камер поліцейських, яким засвідчено факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому Законом порядку для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що rрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Матеріали справи не містять доказів про порушення інспектором відділу «СОБ» УПП в Закарпатській області ОСОБА_5 законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 297471 від 11.04.2025 складено відповідно до вимог, встановлених ст. 256 цього Кодексу, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.
З встановлених апеляційним судом обставин вбачається, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом та відмовилася від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
При цьому апеляційний суд враховує те, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак алкогольного сп'яніння, окрім інших, віднесено: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, тобто всі ті ознаки, що мали місце у випадку зупинки водія ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене в інспектора поліції були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, від проходження якого остання відмовилася, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження.
Апеляційний суд оглянув відеозапис, долучений до протоколу про адміністративне правопорушення, яким підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і факт її відмови від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
-4-
При цьому спілкування та поведінка ОСОБА_1 беззаперечно свідчать про правомірність підозри працівників поліції ймовірного перебування останньої у стані алкогольного сп'яніння, що й слугувало підставою для ініціювання проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд враховує те, що відповідно до чинного законодавства передбачена можливість проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я, і при цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 бажала пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я. Тому, апеляційний суд вважає, що поліцейськими не порушено будь-яких нормативноправових актів, які регулюють порядок направлення водіїв на огляд з метою визначення стану алкогольного сп'яніння.
Крім того, з відеозапису вбачається категорична відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та небажання проходити такий огляд.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржувала дії працівників поліції щодо складання протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, матеріали справи не містять.
Отже, вказаним відеозаписом, долученим до матеріалів справи, підтверджується факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції не пропунували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі і від такого вона не відмовлялася, що свідчить про порушення поліцейським вимог ст. 266 КУпАП, апеляційний суд визнає неспроможними і такими, що не спростовують факту порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України та наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки як уже зазначено вище відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння та небажання проходти такий огляд були категоричними. При цьому, з відеозапису не вбачається, що ОСОБА_1 бажала пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі.
Не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги письмові пояснення свідка, які були складені працівниками поліції, при цьому не викликавши та не допитавши свідків під час судового розгляду справи. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги наявні в матеріалах справи письмові пояснення свідка ОСОБА_3 , оскільки такі надані поліцейському, і хоч і складені ним, однак записані зі слів указаного свідка, нею прочитано та підписано. Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 заявляла суду першої інстанції про виклик і допит свідка ОСОБА_3 . Не заявлялось подібних клопотань і під час апеляційного розгляду справи.
Також апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність у ОСОБА_3 підстав для обмови ОСОБА_1 . На наявність таких ОСОБА_1 не вказала і під час апеляційного розгляду.
Доводи захисника про те, що відеозапис не є належним та допустимим доказом, оскільки є неповним та не містить достатньої інформації для доведення її вини, апеляційний суд не бере до уваги, з огляду на таке.
-5-
Згідно пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Наявним у матеріалах справи відеозаписом підтверджено як факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, тобто всі обставини, які підтверджують факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Отже, підстав піддавати сумніву зміст даного відеозапису немає.
У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом відеозапис з нагрудних камер поліцейських, оскільки такий відповідає вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, згідно якого включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища.
Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП.
При цьому, усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов'язує настання відповідальності за вчинене правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.
-6-
За таких обставин, доводи про те, що відеозапис є неповном, не являються підставою для скасування прийнятого судом рішення, оскільки відповідно до приписів ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, який оцінюється у сукупності з іншими доказами по справі, а обставини, що містяться на вказаному відеозаписі, повністю узгоджуються зі змістом обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 297471 від 11.04.2025, так і у долучених до нього доказах, а тому відсутні будь-які сумніви в належності та допустимості відеозапису.
Тому, апеляційний суд вважає даний відеозапис належним та допустимим доказом у справі.
Доводи апеляційної скарги, які не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене нею правопорушення.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею місцевого суду ОСОБА_1 обгрунтовано визнано винною у порушенні вимог, які передбачені пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України та вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Обгрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущене ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та
-7-
вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним , якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення накладене на ОСОБА_1 відповідає характеру вчиненого правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни не вбачається.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необгрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обгрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст.294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обгрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення і жодних клопотань з цього приводу не заявлялось.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.04.2025 щодо неї, - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя