17 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/6860/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства «Агромир»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 (Кощеєв І. М. - головуючий, судді Чус О. В., Дармін М. О.) у справі
за позовом Жовтоводської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Саксаганської сільської ради Кам'янського району
до Фермерського господарства «Агромир»
про розірвання договорів оренди землі та зобов'язання повернути земельні ділянки,
(У судове засідання з'явилися: прокурор Круш Т. О., представник відповідача Костюченко М. С.),
1. Жовтоводська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Саксаганської сільської ради Кам'янського району звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства «Агромир» про:
- розірвання договору від 16.06.2021 № 2106-09 оренди земельної ділянки площею 8,9706 га, кадастровий номер 1224586000:05:001:0019, яка розташована на території Саксаганської сільської ради Кам'янського району Дніпропетровської області, укладеного між Саксаганською сільською радою та Фермерським господарством «Агромир»;
- розірвання договору від 16.06.2021 № 2106-10 оренди земельної ділянки площею 6,0161 га, кадастровий номер 1224586000:01:002:0529, яка розташована на території Саксаганської сільської ради Кам'янського району Дніпропетровської області, укладеного між Саксаганською сільською радою та Фермерським господарством «Агромир»;
- зобов'язання Фермерського господарства «Агромир» повернути Саксаганській сільській раді Кам'янського району Дніпропетровської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення: площею 8,9706 га, кадастровий номер 1224586000:05:001:0019;
- зобов'язання Фермерського господарства «Агромир» повернути Саксаганській сільській раді Кам'янського району Дніпропетровської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення: площею 6,0161 га, кадастровий номер 1224586000:01:002:0529.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до пунктів 5.1., 5.2. та 5.3. договорів оренди, земельні ділянки передані в оренду як пасовище, цільове призначення земельних ділянок за КВЦПЗ 01.01, орендар зобов'язується використовувати їх відповідно до умов договорів та вимог чинного законодавства.
Прокурор вважає, що обмеження у використанні земельної ділянки встановлені п.п. 9.1, 9.4.6 договорів, за змістом яких передбачено використання земельних ділянок у відповідності із цільовим призначення згідно з цим Договором та вимогами чинного законодавства.
За твердженням Прокурора, актами обстеження земельних ділянок, проведених органом місцевого самоврядування 19.12.2022 та 13.04.2023 встановлено, що вони розорені та засіяні озимою пшеницею.
Також, як вказав Прокурор, у серпні 2023 року Фермерським господарством «Агромир» змінено вид земельних угідь сільськогосподарського використання з пасовища на ріллю.
За таких обставин прокурор наполягає на тому, що Відповідачем використовуються спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням та у спосіб, який суперечить визначеному у договорах оренди, що, на думку прокурора, є підставою для розірвання договорів оренди земельної ділянки № 2106-09 від 16.06.2021 та № 2106-10 від 16.06.2021 та зобов'язання Фермерського господарства Агромир повернути Саксаганській сільській раді Кам'янського району Дніпропетровської області земельні ділянки з кадастровими номерами: 1224586000:05:001:0019, 1224586000:01:002:0529.
2. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, між Саксаганською сільською радою (орендодавцем) та Фермерським господарством «Агромир» (орендарем) укладено договір оренди землі № 2106-09 від 16.06.2021, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець, на підставі протоколу проведення земельних торгів від 16.06.2021 № 2106-09 за лотом 68113 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 8,9706 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1224586000:05:001:0019, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Саївської сільської ради П'ятихатського району Дніпропетровської області (Саксаганська сільська рада).
Пунктами 2.1, 2.2 договору № 2106-09 встановлено, що в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 8,9706 га, у тому числі 8,9706 га. Кадастровий номер земельної ділянки: 1224586000:05:001:0019.
Згідно з п. 2.3 договору № 2106-09, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення.
Пунктом 2.4 договору № 2106-09 передбачено, що код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п. 3.1 договору № 2106-09, договір укладено на строк 7 років.
2.2. Також між Саксаганською сільською радою (орендодавцем) та Фермерським господарством Агромир (орендарем) було укладено договір оренди землі № 2106-10 від 16.06.2021. відповідно до п. 1.1 якого орендодавець, на підставі протоколу проведення земельних торгів від 16.06.2021 № 2106-10 за лотом 68116 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 6,0161 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1224586000:01:002:0529, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Саївської сільської ради П'ятихатського району Дніпропетровської області (Саксаганська сільська рада).
Пунктами 2.1, 2.2 договору № 2106-10 встановлено, що в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,0161 га, у тому числі 6,0161 га. Кадастровий номер земельної ділянки: 1224586000:01:002:0529.
Згідно з п. 2.3 договору № 2106-10, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення.
Пунктом 2.4 договору № 2106-10 передбачено, що код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п. 3.1 договору № 2106-10, договір укладено на строк 7 років.
За умовами п. п.5.2, 5.3 вказаних договорів Цільове призначення земельної ділянки А01.01.- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору, відповідно до угідь земельної ділянки, визначених у п.2.1 Договору та вимог чинного законодавства.
Згідно з п.п. 6.1, 6.2 договорів оренди передача земельної ділянки в оренду здійснюється за результатами проведення земельних торгів у формі аукціону за розробленим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Саївської сільської ради П'ятихатського району Дніпропетровської області. Підстави проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення є накази Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
У розділі 12 договорів визначені підстави зміни умов договорів і припинення їх дії.
2.3. Представником Саксаганської сільської ради Кам'янського району, за участю старости Саївського старостинського округу та в присутності депутата Саксаганської сільської ради, 19.12.2022 було проведено обстеження спірних земельних ділянок, за результатами якого складено акти № 1 від 19.12.2022 та № 2 від 19.12.2022.
За результатами проведених обстежень виявлено, що на земельних ділянках відсутні збудовані об'єкти та споруди, плодово-ягідні та багаторічні насадження. На 16.12.2022 земельні ділянки засіяні озимою пшеницею.
Представником Саксаганської сільської ради Кам'янського району, за участю старости Саївського старостинського округу та в присутності депутата Саксаганської сільської ради, 13.04.2023 було повторно проведено обстеження спірних земельних ділянок, за результатами якого складено акти № 1 від 13.04.2023 та № 2 від 13.04.2023.
За результатами проведених обстежень виявлено, що на земельних ділянках росте пшениця. Пшениця знаходиться в фазі кущіння.
3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення аргументоване тим, що за умовами спірних договорів (пункти 1.1, 2.1, 2.3, 2.4, 5.1, 5.2), земельні ділянки передані відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. У спірних договорах відсутні положення щодо заборони орендарю вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель. Тобто, умовами спірних договорів не було передбачено, що землі надаються в оренду Фермерському господарству «Агромир» для сінокосіння і випасання худоби.
Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру від 05.07.2023 і 25.07.2023, спірні земельні ділянки були віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення 002.02 Пасовища.
Водночас, станом на момент укладання договору орендар мав право самостійно приймати рішення щодо порядку використання землі в межах цільового призначення такої земельної ділянки «землі сільськогосподарського призначення» (зокрема, як ріллю або пасовище). Тобто, питання визначення порядку використання земель в межах цільового призначення «землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» відносилось до дискреційних повноважень орендаря, і орендар самостійно та на власний розсуд мав право визначати, яким чином йому використовувати землю: як пасовища чи як ріллю. При цьому, таке рішення мало бути належним чином оформлене із внесенням відповідних змін до інформації Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Так, в подальшому, у серпні 2023 року орендар прийняв рішення про зміну плану посівів, за замовленням орендаря було виготовлено відповідну технічну документацію, та зареєстровані зміни щодо категорії земельних ділянок з кадастровими номерами 1224586000:01:002:0529 та 1224586000:05:001:0019.
Станом на момент проведення обстежень спірних земельних ділянок 19.12.2022 та 13.04.2023 дійсно мала місце невідповідність у категорії землі сільськогосподарського призначення, визначеній за відомостями Державного земельного кадастру, із фактичним використанням такої землі. Водночас, прокурор неправильно кваліфікував правопорушення, якого припустився орендар.
Фактично, порушенням є несвоєчасне внесення орендарем інформації до Державного земельного кадастру про земельну ділянку про прийняте ним рішення щодо зміни категорії земель з категорії «Пасовища» на категорію «Рілля»; а не використання землі не за цільовим призначенням.
В розрізі існуючих правовідносин сторін, умов договорів та чинного законодавства України, таке порушення норм чинного законодавства (без порушення умов договору) саме по собі не є істотним, таке порушення не завдає шкоди інтересам Орендодавця, і Орендодавець отримує все, на що він розраховував під час укладання спірних договорів.
Вимоги частини третьої статті 37 Закону України «Про охорону земель» щодо заборони зміни сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, не розповсюджується на спірні правовідносини.
Крім того, задоволення позову не призведе до зворотної зміни (повернення) спірних земельних ділянок із категорії земель сільськогосподарського призначення «Рілля» до категорії «Пасовища».
3.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/6860/23 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2024 скасовано, позов задоволено.
Постанова аргументована тим, що передані в оренду земельні ділянки не можуть бути використані Відповідачем для посіву пшениці або будь-якої іншої культури, оскільки ці ділянки повинні використовуватися виключно в межах визначених Договором, законом, а саме як пасовища. Статтею 37 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей, пасовищ.
Діяльність Відповідача щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками відносяться до пасовищ, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання спірних земельних ділянок.
Господарський суд Дніпропетровської області не надав правової оцінки тій обставині, що згідно з пунктами 6.1, 6.2 спірних договорів передача земельної ділянки в оренду здійснюється за розробленим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Згідно з проектами землеустрою, а також наказами Геокадастру від 08.04.2021 про затвердження документації із землеустрою, було відведено земельні ділянки сільськогосподарського призначення для продажу права оренди на них на земельних торгах площею 8,9706 га, кадастровий номер 1224586000:05:001:0019 та площею 6,0161 га, кадастровий номер 1224586000:01:002:0529, для ведення сільськогосподарського виробництва (код 01.01.) , склад угідь - пасовище.
На момент обстеження спірних земельних ділянок 19.12.2022 та 13.04.2023 мала місце невідповідність у видах використання угідь сільськогосподарського призначення, визначених за відомостями Державного земельного кадастру, із фактичним використанням такої землі. Використання відповідачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення як рільних не заперечується останнім. При цьому, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач був обізнаний про те, що орендовані ним земельні ділянки за видом їх використання є пасовищем .
Також матеріали справи свідчать про те, що у серпні 2023 року орендар прийняв рішення про зміну плану посівів, за замовленням орендаря було виготовлено відповідну технічну документацію, та зареєстровані зміни щодо категорії земельних ділянок з кадастровими номерами 1224586000:01:002:0529 та 1224586000:05:001:0019. Правомірність дій Відповідача з затвердження технічної документації та внесення змін до кадастру не є предметом дослідження у даній справі, між тим, вказані обставини не спростовують факт використання господарством спірних земельних ділянок не за визначеним власником землі видом їх використання у період 2022-2023 років, що протирічить приписам норм права та умов договорів оренди.
Використання земельних ділянок без врахування виду їх використання, визначеного власником, є істотним порушенням умов договорів (тобто невиконанням їх умов), а згідно з п.12.2 спірних Договорів дія договору припиняється, у томі числі, у разі «невиконання орендарем умов цього договору».
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку: № НВ-1200625782023 від 17.08.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 1224586000:01:002:0529 площею 6,0161 га була віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення Рілля за земельними угіддями площею 5,2792 га та Пасовища за земельними угіддями площею 0,7369; № НВ-1200625812023 від 17.08.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 1224586000:05:001:0019 площею 8,9706га була віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення Рілля за земельними угіддями площею 8,4015 га та Пасовища за земельними угіддями площею 0,5691 га.
Згідно з актами обстеження земельних ділянок, площі на яких вчинено правопорушення за земельною ділянкою кадастровий номер 1224586000:01:002:0529 складає 6.0161 га, за земельною ділянкою кадастровий номер 1224586000:05:001:0019 - 8.9706 га, отже спірні ділянки засіяні пшеницею у повному обсязі, тобто, без врахування часткового виділу земель на пасовища, навіть за умови врахування даних, наведених у вказаних вище витягах Держгеокадастру від 17.08.2023.
З урахуванням пункту 12.1 договорів, відповідач, у будь-якому випадку, повинен був звернутися до позивача з метою зміни умов Договорів стосовно виду угідь, визначеного проектом з землеустрою, який є їх невід'ємною частиною, отримати дозвіл на вирощування рослинних культур тощо. Однак, докази такого звернення у матеріалах справи відсутні.
4.1. Фермерське господарство «Агромир» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/6860/23 і залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2024.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Скаржник стверджує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 відступлено від висновку про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що у наведеному випадку відбулася зміна виду використання земельної ділянки без зміни цільового призначення земельної ділянки (землі сільськогосподарського призначення), що не потребує проходження процедур, які відповідно до положень земельного законодавства застосовуються у разі зміни цільового призначення земельної ділянки; оспорювані договори відповідають вимогам законодавства.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №808/3614/16 зазначено, що рілля - це земельні ділянки, які систематично обробляються та використовуються під посіви сільськогосподарських культур, уключаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників та теплиць. До площі ріллі не належать сіножаті та пасовища, які розорано з метою їх докорінного поліпшення та які використовуються постійно під кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви .
Отже, разовий посів земельної ділянки пшеницею, що відноситься до кормових культур, не є використанням земельної ділянки як ріллі, а спрямоване на докорінне поліпшення ґрунтів.
Єдина умова, яку встановлюють положення частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, що також узгоджується, на думку скаржника, з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19.
Відповідач стверджує, що прокурором не було доведено та не надано належних доказів, які б свідчили про користування ФГ «Агромир» спірними земельними ділянками з порушенням їх цільового призначення, а тому доводи прокурора про порушення відповідачем приписів статті 37 Закону України «Про охорону земель» та статті 96 Земельного кодексу України є безпідставними та відповідно підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Ні акти, ні інші матеріали не містять відомостей щодо систематичного розорювання земельної ділянки, вирощування на ній будь-яких сільськогосподарських культур, збирання врожаю, які б вказували на використання спірної ділянки не за цільовим призначенням.
У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.
5. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 904/6860/23 з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.
Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 904/6860/23.
Так, скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду у справах №925/929/19 і № 916/1998/19 щодо застосування статей 19, 20 Земельного кодексу України, суть якого полягає в тому, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства застосовуються при зміні цільового призначення земельної ділянки.
Однак, колегія суддів зауважує, що вказані висновки не стосуються спірних правовідносин, а викладені щодо статті 20 ЗК України в редакції до набрання чинності Закону України від 17.06.2020 № 711-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» .
Зміст статті 20 ЗК України на момент обстеження спірних земельних ділянок 13.04.2023, викладено в іншій редакції, згідно з частинами другою, третьою якої, віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадку, зокрема, зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами).
За змістом частин четвертої, п'ятої цієї статті, при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.
Зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує: розроблення документації із землеустрою (крім випадків формування земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, не сформованих у земельні ділянки); прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування (крім рішень про встановлення і зміну цільового призначення земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють такі органи). Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, у заставі - із землекористувачем, заставодержателем (підпис якого на погодженні посвідчується нотаріально). (частини шоста, сьома статті 20 ЗК України, у редакції, чинній на 13.04.2023).
Оскільки судами не встановлено зміни цільового призначення земельних ділянок на момент проведення перевірок, норми права на які посилається відповідач не є застосовними до спірних правовідносин, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що посилання скаржника на висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 та від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 не може вважатися таким, що викладений у подібних правовідносинах.
У свою чергу, посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №808/3614/16 є помилковим. У зазначеній справі Розівська дослідна станція Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області в якому просила, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення. Отже, як за суб'єктним, так і змістовним критерієм вказана справа не є подібною до спірних правовідносин.
З наведеного слідує, що у жодній із наведених скаржником постанов Верховного Суду правовідносини не були подібні зі справою №904/6860/23. Отже, заявником не доведено, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду, які були б викладені саме у подібних правовідносинах із урахуванням усіх особливостей спору, який розглядали суди.
6. Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суд не врахував, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.
Оскільки зазначених вимог заявник не здійснив, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 904/6860/23, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства «Агромир» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/6860/23.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France», № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; «Brualla Gуmez de la Torre v. Spain», № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).
Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства «Агромир» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/6860/23 закрити.
Поновити виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/6860/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ