24 червня 2025 року
м. Київ
cправа №910/14377/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"
на рішення Господарського суду міста Києва (Трофименко Т.Ю.)
від 12.03.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду (Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А., Барсук М.А.)
від 19.05.2025 (повний текст складений 05.06.2025)
у справі за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"
до Міністерства оборони України
про визнання факту виконання зобов'язання за державним контрактом,
1. Дочірнє підприємство Державна компанія "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач) про зобов'язання визнати факт виконання Позивачем (постачальником) умов державного контракту в частині поставки броньованих HMMWV, модель 4DR CREW CAB B6, у кількості 10 одиниць та підтвердити виконання зобов'язань з постачання вказаного товару.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем (замовником) обов'язку щодо приймання товару, який відповідав умовам державного контракту.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі №910/14377/24, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обраний Позивачем спосіб захисту застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь Позивача, але відмовляється від його виконання чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо) і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі. Водночас вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає із матеріальних правовідносин.
Крім того, 06 лютого 2025 року Позивач подав до Господарського суду міста Києва клопотання про призначення судової комплексної експертизи; на час її проведення просив зупинити провадження у справі №910/14377/24.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у призначенні судової комплексної експертизи відмовлено; зазначено про необґрунтованість та недоцільність клопотання Позивача.
5. 29 травня 2025 року Позивач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025, у якій просить:
- прийняти касаційну скаргу до розгляду та відкрити касаційне провадження у справі №910/14377/24;
- зупинити виконання [дослівно] рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025;
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 та направити справу №910/14377/24 на новий розгляд до суду першої інстанції;
- стягнути з Відповідача на користь Скаржника витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
6. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
7. У тексті касаційної скарги Скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287, та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України:
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 79, 86, частину п'яту статті 236 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах:
1) Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №910/5080/21 (обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів);
2) Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №910/6210/20 та від 30.03.2023 у справі №905/2307/21 (процесуальний обов'язок суду - належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування);
3) Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №910/18570/17, від 14.12.2021 у справі №910/9564/20 від 24.11.2021 у справі №914/1396/20 та від 17.12.2020 у справі №910/7426/17 (судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємосуперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення);
4) Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі №925/642/19 (право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом);
5) Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 923/970/16 (оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування);
- щодо пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України - суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та не дослідив зібрані у справі докази; не врахував передчасності висновку суду першої інстанції, згідно з яким Скаржник не довів належними та допустимими у розумінні статей 76- 77 ГПК України доказами, що товар, який було перевезено через державний кордон України з 16 по 24 липня 2022 року для передання Відповідачу, відповідав умовам контракту щодо якості та технічним характеристикам. Суди попередніх інстанцій:
1) усупереч висновкам Верховного Суду не присвятили достатньої уваги тому, що хоча факт відмови Відповідача від приймання поставленого товару (з посиланням на його неналежний стан) підтверджується наявними у справі матеріалами, зокрема, додатковими поясненнями Відповідача від 28.01.2025, але на підтвердження своєї позиції Відповідач не надав жодного належного доказу, який би не викликав сумніву. Водночас контрактом чітко визначено дату виконання зобов'язання з поставки товару - дата перетину товаром державного кордону (місця поставки);
2) не дослідили належним чином умов контракту та не врахували, що відповідно до пункту 3.1 товар поставляється Скаржником Відповідачу та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки). Вантажоодержувач визначається замовником додатково, а тому, враховуючи положення цієї норми договору і виняткові умови поставки (наявність воєнного стану в Україні), є безпідставними посилання Відповідача на загальні норми законодавства щодо неможливості виконання вказаного пункту договору, тоді як Скаржник повністю виконав зобов'язання щодо поставки товару за контрактом, що підтверджується митною декларацією, товаро-транспортними накладними, сертифікатом якості та сертифікатом відповідності на товар;
3) не врахували, що відповідно до умов розділу 5 контракту, яким передбачені гарантійні зобов'язання виконавця, останній усунув недоліки товару, а після усунення недоліків в межах гарантійних зобов'язань, попри відповідність товару критеріям визначених контрактом, Відповідач відмовився приймати товар та підписувати акт приймання-передачі згідно, що вказує на неналежне виконання ним свого обов'язку з приймання товару; факт відповідності товару умовам контракту також підтверджується формулярами до поставленої техніки за підписом військового представництва та скріплених печаткою НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України;
4) не врахували, що ні Скаржник, ні Відповідач не є виробниками поставленого товару та в їх штатних розписах відсутні обізнані спеціальними знаннями фахівці з якісних характеристик товару, встановлення відповідності товару виданим сертифікатам якості, сертифікатам про бойову готовність та умовам специфікації до контракту, що входить до предмету доказування при вирішенні спору і потребує обґрунтування спеціальними знаннями - товарознавства, інженерно-транспортних властивостей, оцінки майна і техніки військового призначення та озброєння, а отже обставини, на які посилаються учасники провадження, не можуть бути доведені чи спростовані ними за допомогою інших засобів доказування, окрім як висновком експерта, оскільки вирішення питання про їх наявність чи відсутність належить до сфери спеціальних знань та кола питань, що вирішуються судовою комплексною експертизою;
5) не врахували доктрину venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)), в основі якої знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.
8. Зважаючи на обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на касаційне оскарження, Верховний Суд вважає доводи Скаржника достатніми для обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
9. Правом подати заперечення проти відкриття касаційного провадження згідно з частиною другою статті 294 ГПК України Відповідач не скористався.
10. З урахуванням викладеного вище, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга відповідає вимогам статті 290 ГПК України. Отже, відповідно до правил статті 294 ГПК України необхідно відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025, у справі №910/14377/24 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
11. Як вже було зазначено, у прохальній частині касаційної скарги Позивач просить зупинити виконання [дослівно] рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025.
12. Скаржник узагальнено посилається на специфіку власної діяльності в умовах воєнного стану в Україні, зазначає про недопущення використання обставин у справі №910/14377/24 як преюдиційних, що може завдати шкоди правам та інтересам суб'єкта господарювання військо-промислового комплексу. Крім того, Скаржник вказує на необхідність урахування потенційної наявності перешкод з реалізації повороту виконання судового рішення, що може завдати матеріальні збитки та обмежить законні права та охоронювані законом інтереси Скаржника.
13. За змістом частини першої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
14. Аналіз наведеної норми свідчить, що заява про зупинення виконання судових рішень або зупинення їх дії має бути мотивованою, містити підстави для зупинення виконання судового рішення або зупинення його дії, підтверджені належними доказами.
15. Метою зупинення виконання судових рішень або зупинення їх дії є запобігання невідворотним негативним наслідкам, які можуть виникнути з огляду на виконання судового рішення, що набрало законної сили, у випадку його скасування судом касаційної інстанції.
16. Відповідно до усталеної судової практики при вирішенні питання про зупинення виконання (дії) рішення Верховний Суд ураховує такі обставини: ймовірність утруднення повторного розгляду справи або неможливість здійснення повороту виконання рішення внаслідок можливого скасування судового рішення, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов'язки, негайне виконання може завдати значної шкоди (призвести до знищення майна, втрати репутації) або призвести до інших негативних наслідків, які не можна буде виправити. Таке питання вирішується за заявою учасника справи або за ініціативою суду з урахуванням конкретних обставин справи.
17. Зважаючи, що зупинення виконання (дії) рішення є винятковим заходом, застосування судом відповідних повноважень має бути обґрунтованим, а підстави зупинення - достатньо вагомими та доведеними, позаяк інша сторона у справі (учасники справи), на користь якої ухвалено рішення, буде обмежена у праві на задоволення своїх вимог.
18. Європейський суд з прав людини у пункті 43 рішення в справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 (заява №60750/00) зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
19. Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
20. Набрання судовим рішенням законної сили та, як наслідок, його виконання (дія), є законодавчо передбаченими стадіями судового процесу, а тому таке виконання (дія) судового рішення саме собою (per ipsum) не є безумовною та самостійною підставою, з якою закон пов'язує можливість (необхідність) зупинення виконання або зупинення дії судового рішення.
21. Суд звертає увагу Скаржника, що сама тільки незгода з мотивами ухваленого рішення не є достатньою підставою для зупинення його виконання (дії), оскільки правильність застосування норм права суд касаційної інстанції перевіряє, переглядаючи судові рішення по суті. Скаржник має обґрунтувати та довести, що незупинення виконання рішення або його дії може мати незворотні наслідки.
22. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.10.2019 у справі №904/94/19 зазначила, що заява про зупинення виконання судових рішень повинна містити не лише посилання на правові норми, що надають суду можливість здійснити таку процесуальну дію, а й бути обґрунтованою посиланням на конкретні обставини (утруднення повторного розгляду справи, перешкоди у здійсненні повороту виконання, запобігання порушенню прав осіб, які брали / не брали участі у розгляді справи, але рішенням суду вирішено питання про їх права та обов'язки) та наявністю доказів на їх підтвердження.
23. Саме лише посилання Скаржника на потенційну загрозу настання негативних наслідків, однак без подання доказів, не є безумовною підставою для зупинення виконання (дії) судового рішення.
24. У свою чергу, Верховний Суд звертає увагу, що оскаржувані рішення не передбачають примусового виконання, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
25. Крім того, частиною восьмою статті 8 ГПК України унормовано, що розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом.
26. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Згідно з частиною дев'ятою статті 8 ГПК України Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закрити його частину.
27. Дослідивши матеріали касаційного оскарження, зважаючи, що у суді апеляційної інстанції розгляд справи відбувався у закритому судовому засіданні (протокольна ухвала від 19.05.2025), Верховний Суд дійшов висновку, що відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення інформації, яка охороняється законом, щодо національної безпеки та оборони країни, у зв'язку з чим вирішив здійснювати судовий розгляд справи №910/14377/24 у закритому судовому засіданні.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 290, 294, 295, 301 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі №910/14377/24.
2. Відмовити у задоволенні клопотання Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" про зупинення виконання судових рішень.
3. Розгляд справи №910/14377/24 здійснювати у закритому судовому засіданні.
4. Призначити касаційну скаргу до розгляду у закритому судовому засіданні на 26 серпня 2025 року о 14:40 год. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, у залі судових засідань №2 (кабінет №209).
5. Встановити учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання його копій та доданих документів до 18 липня 2025 року. У разі закінчення п'ятнадцятиденного строку з дня вручення цієї ухвали вже після встановленої судом дати, останнім днем строку для подання відзиву на касаційну скаргу є день, в який спливає п'ятнадцятиденний строк. У разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами.
6. Явка представників учасників справи не є обов'язковою.
7. Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України вони мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
8. Витребувати з Господарського суду міста Києва та / або Північного апеляційного господарського суду справу №910/14377/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
О. Баранець