19 червня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/1138/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Пісківський завод скловиробів», Київська обл.
до товариства з обмеженою відповідальністю “Лілак», м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 377108,31 грн
представники сторін:
від позивача - Матющенко М.В., довіреність від 20.01.2025
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Пісківський завод скловиробів» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Лілак» про стягнення заборгованості за договором поставки №21 від 22.09.2023 в сумі 377108,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №21 від 22.09.2023 в частині оплати вартості поставленого товару.
Як стверджується, позивач поставив відповідачу товар за договором поставки на загальну суму 353485,60 грн., проте, відповідач оплатив лише 30000,00 грн.
Відтак, у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 323485,60 грн.
Окрім того, за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в сумі 43460,77 грн та 3% річних в сумі 10161,94 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025 справу №926/1138/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 08.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.05.2025.
25.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 29.04.2025 задоволено заяву позивача від 25.04.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 01.05.2025 відкладено підготовче засідання на 27.05.2025.
Ухвалою від 27.05.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 19.06.2025.
У судове засідання 19.06.2025 представник відповідача не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно довідки про доставку електронного листа ухвала від 27.05.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання 27.05.2025 доставлена до електронного кабінету відповідача.
Довідка про доставку документа в електронному вигляді до “Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21, від 23.08.2023 по справі № 380/24487/21).
Оскільки скаржник має зареєстрований "Електронний кабінет" у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС і судом апеляційної інстанції копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було направлено саме до такого "Електронного кабінету", колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушень норм процесуального права, якими регулюється питання вручення судового рішення при такому направленні не відбулося (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.02.2024 у справі №904/4199/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 19.06.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
22.09.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю “Пісківський завод скловиробів» (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Лілак» (відповідач, покупець) укладено договір поставки №21.
Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію власного виробництва, а Покупець прийняти та оплатити банку скляну та/або пляшку скляну (надалі - Товар) в кількості та за ціною, інших умов визначених цим Договором. Найменування товару - банка скляна та/або пляшка скляна в асортименті. Одиниця виміру кількості Товару - штука. Кількість товару вказується у видаткових накладних до даного Договору, які є невід'ємною частиною цього Договору. Загальна вартість Договору складається зі суми вартостей всіх видаткових накладних до цього Договору. Товар постачається окремими партіями. Партією Товару вважається кількість Товару, що завантажується в один транспортний засіб (п. 1.1.-1.6. договору).
Якість Товару підтверджується сертифікатами якості заводу-виробника і сертифікатами відповідності, які Постачальник падає покупцю разом із Товаром. Товар відповідає вимогам до якості склотари, які зазначені у Додатку №1, що є невід'ємною частиною даного Договору, та ДСТУ ГОСТ 5717.2:2006, ГОСТ 5717-91,, ТУ У 26.1-00293309-001-2001, в частині що не суперечать Додатку №1, Пакет-піддони відповідають вимогам ГОСТ 9078-84; 9557-87; 23285-78. Товар пакується в монопакети або пакет-піддони (що додатково вказується в рахунках, які є Специфікаціями до Договору згідно п.4,3.). Піддони відмічені (марковані) знаком Пісківського заводу скловиробів (ПЗС), придатні для подальшої експлуатації, чисті, цілі, не замоклі. Покупець сплачує вартість піддонів і рамок, в які упакований Товар, по ціні, вказаній в рахунках до даного Договору (п. 2.1.-2.3. договору).
Загальна сума Даного Договору як сума вартості Товарів поставлених Покупцю за цим Договором, складається з сум вартості партій Товарів, зазначених у видаткових накладних на кожну партію Товарів. Кожна партія Товарів оформлюється однією видатковою накладною. Кожна видаткова накладна на поставлену Покупцю партію Товарів є невід'ємною частиною даного Договору. Ціна Товару вказується у видаткових накладних до цього договору. Оплата товару, поставка якого здійснюється за цим Договором, в безготівковому порядку у національній валюті України на поточний рахунок Постачальника на умовах 100% передоплати. Підставою для оплати партії Товару є рахунок, який надсилається Постачальником Покупцю. Рахунок дійсний протягом 5 банківських днів (п. 3.1.-3.5. договору).
Поставка товару проводиться окремими партіями. Кожна партія Товару формується Постачальником у відповідності до заявки Покупця, яка направляється Постачальнику електронною поштою, або факсом, які зазначені у реквізитах цього Договору. Підставою для здійснення поставки є узгоджена Сторонами заявка, яка надається покупцем за один робочий день до бажаної дати поставки. В заявці вказується: номер Договору, відповідно до якого здійснюється поставка товару; найменування товару і його кількість; місце поставки; ціна Товару; дата поставки Товару; ПІБ уповноваженого на отримання Товару за довіреністю; номер транспортного засобу (у разі самовивозу Товару); прізвище, ім'я та по-батькові водія, що уповноважений Покупцем на отримання Товару (у разі самовивозу Товару) (п. 4.1. договору).
Постачальник в день отримання заявки від Покупця або здійснює її підтвердження, або вказує іншу дату поставки товару. Прийом та узгодження заявки Покупця здійснюється Постачальником шляхом повідомлення Покупця про можливість та умови поставки замовленої партії Товарів шляхом направлення рахунку для оплати відповідної партії поставки Товару. Сторони погодили, що рахунок для оплати відповідної партії Товару є Специфікацією на поставку відповідної партії товару у розумінні статті 266 Господарського кодексу України (п. 4.2.-4.3. договору).
Поставка Товару здійснюється на умовах: FСА (ІНКОТЕРМС-2010) за адресою: Україна, Київська область, Бучанський район, смт. Пісківка, вул. Тетерівська, 1, ТОВ «Пісківський завод скловиробів» або за домовленістю Сторін може здійснюватися на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного Покупцем ІНКОТЕРМС-2010), що вказується та конкретизується у відповідній заявці Покупця. Поставка товару здійснюється через шість робочих днів з моменту надходження оплати на поточний рахунок постачальника, якщо інше не узгоджено сторонами в заявці та Специфікації на поставку. Покупець зобов'язаний надати довіреність на особу, уповноважену на приймання Товару. У разі ненадання довіреності, відвантаження Товару призупиняється, до моменту надання довіреності на уповноважену особу та Постачальник, у такому випадку, не несе відповідальності щодо строків поставки Товару (п. 4.4.-4.5. договору).
Згідно п. 4.6. договору зобов'язання Постачальника щодо поставки Товару вважаються виконаними в момент передачі Товару. Передачею Товару вважається:
- Передача Товару Покупцеві, якщо Постачальник зобов'язаний доставити Товар;
- Передача товару в розпорядження Покупця на складі Постачальника;
- Передача товару перевізникові, призначеному Покупцем.
Відповідно до п. 4.7.-4.8. договору датою поставки партії товару вважається дата передачі постачальником товару покупцю та підписання сторонами видаткової накладної. Прийом та передача товарів проводиться уповноваженою особою кожної сторони.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення печатками Сторін і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання обов'язку щодо оплати поставленого Товару до його виконання (п. 8.1. договору).
Факсимільні копії договору, додатків та доповнень до нього, а також сповіщення телеграмою, мають силу оригіналу з наступною заміною їх оригіналами. Обов'язок щодо забезпечення Сторін оригіналом Договору зі всіма його додатками і доповненнями лежить на Покупці. Будь-які зміни та доповнення до цього Договору набувають чинності виключно за умови їх письмового оформлення та підписання уповноваженими представниками Сторін. Належним чином підписані (без використання електронного цифрового підпису) скановані копії Договору, Специфікацій, Додаткових угод, рахунків, видаткових накладних, Актів та інших документів, які є невід'ємною частиною цього Договору, мають юридичну силу до отримання Сторонами оригіналів. Всі повідомлення, сповіщення, листи, заявки, специфікації та інші документи, направлені Сторонами одна одній у відповідності з цим Договором будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони надіслані на електронну адресу, рекомендованим листом або доставлені особисто за вказаними у розділі 12 Договору адресами Сторін (п. 11.2. договору).
Договір та всі зміни і додатки до нього, та інші документи зазначені в 11.2. Договору підписаними копіями яких Сторони обмінялися за допомогою засобів електронного зв'язку, визнаються Сторонами як такі, що мають юридичну силу, але підлягають заміні на оригінальні екземпляри шляхом направлення листів за адресами, вказаними в реквізитах, не пізніше 15-и днів з дати їх підписання або складання, яка дата буде першою. До отримання оригіналів документів їх факсові/скановані копії мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки сторін, можуть бути надані в судові органи як докази (п. 11.3. договору).
07 березня 2024 року на підставі отриманої заявки Покупця та підписаної між Сторонами Специфікації № 18 від 05 березня 2024 року Постачальник здійснив відвантаження наступної партії товару:
- Банка 05-056П-ІІІ-3-53-1000 (сокова банка) у кількості 20224 штук на загальну суму 199206, 40 грн.;
- Банка 05-016П-І-82-3000, 3000 мл у кількості 1458 штук на загальну суму 32076,00 грн.;
- Банка 05-045П-ІІІ-5-82-1-1000 (пакет по 12 шт) у кількості 12552 штук на загальну суму 114223,20 грн.;
- Піддон 1200х1000 у кількості 3 шт. на загальну суму 1260,00 грн.;
- Піддон 1200х1000 (бу) у кількості 16 шт. на загальну суму 6720,00 грн.
Всього було відвантажено товару на загальну суму 353485,60 грн.
Відвантаження партії товару відбулося зі складу Позивача, який розташований за адресою: Київська область, Бучанський район, смт. Пісківка, вул. Тетерівська, 1 перевізнику, який був призначений Покупцем на отримання товару та доставку вантажу, що підтверджується товарно-транспортною накладною №Р651-62 від 07 березня 2024 року та видатковою накладною № 651-62 від 07 березня 2024 року.
Таким чином, на виконання договору поставки №21 від 22.09.2023 позивачем, як постачальником, поставлено відповідачу, як покупцю, продукцію на загальну суму 353485,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №651-62 від 07.03.2024.
06 березня 2024 року Покупцем був направлений гарантійний лист (вих. № 22 від 06.03.2024) яким він гарантував оплату замовленої партії товару у строк до 15 березня 2024 року.
Зобов'язання щодо оплати отриманої партії товару у зазначений у гарантійному листі строк, Відповідачем не було виконано, внаслідок чого, 05.06.2024 року Позивач направив Відповідачу вимогу (претензію), вих. № 217 щодо оплати відвантаженого товару.
24.06.2024 року вимога (претензія) була повернута Позивачу оператором поштового зв'язку Укрпошта в зв'язку з закінченням терміну зберігання.
26.06.2024 відповідач сплатив позивачу частину заборгованості в сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3004.
05.07.2024 відповідач сплатив позивачу частину заборгованості в сумі 10000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №598.
Отже, відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар в сумі 30000,00 грн. При цьому, у платіжних інструкціях №3004 від 26.06.2024 та № 598 від 05.07.2024 у призначенні платежу зазначено «оплата за банку згідно договору № 21 від 22.09.2023 та специфікації № 18 від 05.03.2024».
08.10.2024 року Позивач повторно направив Відповідачу претензію № 484 щодо оплати несплаченої вартості відвантаженого товару. Відповідач отримав претензію, але станом на дату подачі позову відповіді не надав, свої обов'язки по оплаті боргу в розмірі 323485,60 грн не виконав.
В порушення взятих на себе зобов'язань та вимог договору відповідач не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого його заборгованість становить 323485,60 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення вказаної заборгованості.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (ч. 2 ст. 184 ГК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).
Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 353485,60 грн, а відповідач в свою чергу в добровільному порядку прийняв вказаний товар та здійснив часткову оплату в сумі 30000,00 грн.
Таким чином, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідачем не здійснено оплату за поставлений товар в сумі 323485,60 грн.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оцінюючи додані до позовної заяви докази у сукупності, суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту поставки відповідачу товару на загальну суму 353485,60 грн.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що станом на момент розгляду даної справи обов'язок відповідача по оплаті поставленого та прийнятого товару настав.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати у повному обсязі відповідачем грошових коштів позивачу за поставлений товар.
Отже, у встановлений законом строк заборгованість за поставлений товар в розмірі 323485,60 грн (з урахуванням часткової сплати в розмірі 30000,00 грн) сплачена не була.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 323485,60 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 323485,60 грн., у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10161,94 грн та інфляційних втрат в сумі 43460,77 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за поставлений товар в сумі 323485,60 грн відповідачем сплачена не була.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Оплата товару, поставка якого здійснюється за цим Договором, в безготівковому порядку у національній валюті України на поточний рахунок Постачальника на умовах 100% передоплати (п. 3.3. договору).
06 березня 2024 року Покупцем був направлений гарантійний лист (вих. № 22 від 06.03.2024) яким він гарантував оплату замовленої партії товару у строк до 15 березня 2024 року.
Як встановлено судом, зобов'язання щодо оплати отриманої партії товару у зазначений у гарантійному листі строк, відповідачем не було виконано.
Позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 10161,94 грн та інфляційних втрат в сумі 43460,77 грн за період з 15.03.2024 по 31.03.2025.
За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 10161,94 грн та інфляційних втрат в розмірі 43460,77 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 377108,31 грн., з яких: 323485,60 грн - основна заборгованість, 10161,94 грн - 3% річних, 43460,77 - інфляційні втрати.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 5656,62 грн (платіжна інструкція №23419 від 04.04.2025).
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 складає 3028,00 грн.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням викладеного, оскільки у поданій через систему “Електронний суд" позовній заяві міститься одна вимога майнового характеру, ціна позову складає 377108,31 грн, позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір у розмірі 4525,30 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом позов задоволено та визнано обгрунтованими позовні вимоги на загальну суму 377108,31 грн.
Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 4525,30 грн і покладається на відповідача.
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права звернення до суду з клопотанням про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в сумі 1131,32 грн.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лілак» (58005, м. Чернівці, вул. Кушніренка Андрія, 7-А, код ЄДРПОУ 40220106). на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Пісківський завод скловиробів» (07820, Київська обл., Бучанський р-н., с. Пiскiвка, вул. Тетерівська, 1, код ЄДРПОУ 33894121) заборгованість в сумі 377108,31 грн. (з яких: 323485,60 грн - основна заборгованість, 10161,94 грн - 3% річних, 43460,77 грн - інфляційні втрати) та судовий збір в сумі 4525,30 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2025.
Суддя С.О.Миронюк