Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" червня 2025 р. м. ХарківСправа № 5023/10655/11 (922/1389/25)
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Усатий В.О.
судді: Лавренюк Т.А. , Хотенець П.В.
розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи
в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (49089, м.Дніпро, вул.Новобудівельна , будинок 5А, код ЄДРПОУ 24510970)
до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629)
про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева»
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева", в якій просить суд стягнути з останнього грошові кошти у сумі 56 019,84 грн., з яких 33 000,00 грн. - основний борг, 2923,64 грн. - сума 3% річних по сплаті 30%, 14408,16 грн. - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 878,80 грн - сума 3% річних по сплаті 20%, 2519,24 грн. - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, 644,52 грн. - сума пені по сплаті 30%, 1645,48 грн. - сума пені по сплаті 20%.
Також позивач у позовній заяві просить покласти на відповідача судові витрати у справі, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. У тексті позовної заяви наведено попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які можуть бути ним понесені у зв'язку із розглядом даної справи, згідно з яким позивач вже фактично поніс судові витати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. та очікує у майбутньому понести витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких 20 000,00 грн.
В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева», яка розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В. та Лавренюк Т.А.
Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вхідний номер 1389/25 від 21.04.2025) передана на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В., Лавренюк Т.А.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив, що позовну заяву подано з додержанням вимог статей 20, 27-30, 162, 164, 172 ГПК України, а тому визнав їх достатніми для прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 23.04.2025 прийнято позовну заяву №5023/10655/11 (922/1389/25) Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" до розгляду в межах справи №5023/10655/11 про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева». Відкрито провадження у справі №5023/10655/11 (922/1389/25). Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 250 ГПК України. Встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив разом із доказами надсилання (надання) її відповідачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на цю відповідь разом із доказами надсилання (надання) їх позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України. Роз'яснено учасникам справи, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також у разі неподання позивачем відповіді на відзив, а відповідачем - заперечень на відповідь на відзив протягом строків, встановлених цією ухвалою, розгляд справи буде відбуватися за наявними у ній матеріалами після спливу зазначених строків, але в межах строків, встановлених ст. 248 ГПК України.
02.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№10834) з додатком, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат, у разі непогодження з правовою позицією відповідача та задоволення позовних вимог - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, встановивши її у співмірному розмірі.
Відзив на позовну заяву з додатком долучено судом до матеріалів справи.
02.05.2025 до суду від відповідача надійшла заява (вх.№10840) про зменшення розміру 3% річних на 99 % від заявленої позивачем суми.
Заява з додатком долучено судом до матеріалів справи.
06.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№11024).
Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.
13.06.2025 до суду від позивача надійшла заява (вх.№14019) про стягнення витрат на правничу допомогу.
Заява з додатком долучено судом до матеріалів справи.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи , що суддя Лавренюк Т.А в період з 23.06.2025 по 24.06.2025 включно перебувала у відпустці, рішення у даній справі ухвалюється у перший робочий день колегії суддів, а саме 25.06.2025.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" та Державним підприємством "Завод імені В.О. Малишева" був укладено Договір поставки №307дп від 19.03.2020 року (далі Договір).
У відповідності до п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець у порядку та на умовах, передбачених даним Договором, зобов'язується прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності надалі за текстом - "Товар", асортимент, комплектність, кількість та вартість якого визначаються Сторонами окремо в специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору.
Згідно з п.1.2. Договору, поставка товару буде відбуватися партіями. Для погодження асортименту, комплектності, кількості та вартості кожної партії товару сторони складають та підписують окрему специфікацію, що має в обов'язковому порядку містити посилання на цей договір та бути підписані уповноваженими представниками Сторін.
Відповідно до п.1.3. Договору, якість комплектність, маркування та пакування товару повинні відповідати ГОСТ, ДСТУ, ТУ заводу-виробника, технічній документації та нормативно - правовим актам України, а також країні виробника товару.
Пунктом 1.4. Договору, сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати покупцем вартості ( в тому числі частково) товару або з моменту передачі товару покупцю, в залежності від того, яка з подій настане раніше.
Відповідно до п.2.1. Договору, ціна договору дорівнює загальній 66 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 11 000,00 грн.
Згідно п.2.2. Договору, вартість окремих одиниць, та партії товару в цілому, визначена сторонами в специфікації або листах щодо такої партії товару, які складаються в порядку передбаченому п.1.2. цього договору, та включає вартість товару, пакування, маркування та інші видатки Постачальника.
Відповідно до п.2.3. Договору, покупець зобов'язується оплатити постачальнику вартість партії товару протягом 15 банківських днів з дати приймання покупцем партії товару за асортиментом, комплектністю та якістю відповідно до п.4.4 договору якщо його умови та строк оплати на відповідну партію товару не визначено сторонами відповідно до п.1.2. договору, але в будь-якому випадку не раніше отримання покупцем оригіналу рахунку на такий Товар.
Відповідно до п.2.4. Договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в безготівковій формі.
Згідно п.3.3. Договору, постачальник в строки, встановленні ПК України зобов'язаний скласти та зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 3.4. Договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний забезпечити на своєму рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість наявність грошових коштів, необхідних для реєстрації податкової накладної та виконання податкових зобов'язань постачальника.
Відповідно п.3.5. Договору, у разі не виконання та/або неналежного виконання постачальником пунктів 3.4. цього Договору, здійснення покупцем оплати за відповідну партію товару відтерміновується на строк належного виконання постачальником пунктів 3.4. цього Договору.
Згідно п. 3.6. Договору, у разі не виконання та/або неналежного виконання постачальником пунктів 3.1., 3.4. цього договору, покупець, направивши письмове повідомлення постачальнику, має право утримати суму штрафних санкцій з грошових коштів, які належить до сплати постачальнику за товар, поставлений за Договором. Утримання суми штрафних санкцій відповідно до цього пункту не є притриманням в розумінні глави 49 Цивільного кодексу України.
Згідно п.4.1. Договору, передача постачальником товару покупцю фіксується шляхом підписання двосторонньої видаткової накладної та/або акту приймання-передачі, товарно - транспортної накладної, у яких зазначають асортимент, комплектність, кількість та вартість товару, що передається постачальником покупцю. Обов'язок по складанню первинних документів покладений на Постачальника.
Відповідно до п. 4.3. Договору, приймання товару за кількістю здійснюється покупцем в момент фактичного отримання товару - видатковою накладною та/або актом приймання-передачі, товарно-транспортною накладною.
Відповідно до п.4.4. Договору, приймання товару за асортиментом, комплектністю та якістю здійснюється відділом технічного контролю покупця протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня фактичного отримання товару. У разі виявлення невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/або комплектності, та /або якості товару відділ технічного контролю покупця, без виклику представника постачальника, складає рекламаційний акт, про що повідомляє постачальника. Рекламаційний акт відділу технічного контролю покупця вважається належним та допустимим доказом невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/ або комплектності та/ або якості товару. У разі якщо протягом зазначеного вище строку відділом технічного контролю покупця не був складений рекламаційний акт, товар вважається прийнятим покупцем за асортиментом, комплектністю та якістю.
Згідно з п.6.3.1 Договору , у разі неналежного виконання грошового зобов'язання, прострочення якого триває більше 10 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від простроченої до оплати суми, за кожен день такого порушення , але в будь якому - якому випадку не більше 30% від суми заборгованості зі відповідним зобов'язанням.
Відповідно до п.10.1. цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту їхніми печатками (у разі їх наявності) і діє до 31 грудня 2020, а в частині виконання постачальником гарантійних зобов'язань - до повного виконання. Зобов'язання Покупця за цим Договором виникають з моменту оплати ним (в тому числі частково) вартості Товару або приймання ним Товару по якості відповідно до положень п.4.4 цього Договору, в залежності від того , яка з подій настане раніше.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Промелектроніка" (постачальник) та ДП "Завод ім. В.О Малишева" (покупець) було підписано Специфікацію №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року на загальну суму з ПДВ 66 000,00 грн. (ПДВ 11 000,00 грн.), відповідно до якої сторонами погоджено умови оплати : 50% від вартості товару з ПДВ передоплата, 30% від вартості з ПДВ після прийняття товару відповідно п.4.4. Договору, решта 20% від вартості товару з ПДВ після реєстрації податкової накладної, виписаної на відповідну партію товару в Єдиному реєстрі податкових накладних. Строки поставки: протягом 30 робочих днів з моменту отримання передплати 50%.
Позивачем було виписано рахунок-фактуру №СФ-0000169 від 23 березня 2020р. на загальну суму 66 000,00 грн. з ПДВ на товар.
Позивач зазначає, що 26.03.2020 відповідачем на виконання умов Договору, було сплачено за реквізитами позивача передоплату у сумі 33 000,00 грн. з ПДВ.
Зазначена передоплата підтверджується платіжним дорученням №1681 від 26.03.2020 на суму 33 000,00 грн.
Позивач вказує, що на виконання та у відповідності до умов Специфікації №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року ТОВ "Промелектроніка" поставило відповідачу товар на загальну суму 66 000,00 грн.
В підтвердження зазначеного, позивачем долучено до позовної заяви наступні видаткові накладні:
-№РН-0000302 від 07 квітня 2020 року на загальну суму 44 400,00 грн. з ПДВ;
-№ПЭ- 0000365 від 04 травня 2020 року на загальну суму 21 600,00 грн. з ПДВ;
Крім того, позивач вказує, що останнім було виписано та направлено на реєстрацію за Договором поставки №307дп від 19.03.2020 року наступні податкові накладні:
1.№112 від 26.03.2020р., на загальну суму 33 000,00 грн. з ПДВ, зареєстровано в ЄРПН 18.01.2023 р. за № 9077642150;
2. №14 від 07.04.2020р., на загальну суму 11 400,00 грн. з ПДВ, зареєстровано в ЄРПН 18.01.2023 р. за №9090840883;
3.№3 від 04.05.2020р., на загальну суму 21 600,00 грн. з ПДВ, зареєстровано в ЄРПН 18.01.2023р. за №9116463932.
Стосовно складання податкових накладних позивач додатково зазначає, що оскільки на дату отримання коштів у Постачальника виникли податкові зобов'язання зі сплати ПДВ на суму отриманих коштів (33 000,00 грн.) , постачальником у зв'язку з настанням "Правил першої події" (п.198.2 ПК України), було виписано та направлено на реєстрацію податкову накладну №112 від 26.03.2020р. на суму передоплати 33 000,00 грн. з ПДВ.
За фактом поставки товару за видатковою накладною №РН-0000302 від 07 квітня 2020 року на загальну суму 44 400,00 грн. з ПДВ , було виписано та направлено на реєстрацію податкову накладну №14 від 07 квітня 2020 року на суму 11 400,00 грн. (різницю між вартістю поставленого товару за видатковою накладною №РН-0000302 та сумою зареєстрованої податкової накладної №112 від 26.03.2020 року, виписаної за фактом передоплати відповідача, а саме 44 400,00 грн. - 33 000,00 грн. = 11 400,00 грн).
За фактом поставки товару за видатковою накладною №ПЭ- 0000365 від 04 травня 2020 року на загальну суму 21 600,00 грн. з ПДВ, було виписано та направлено на реєстрацію податкову накладну №3 від 04 травня 2020 року, на суму 21 600,00 грн.
Позивач стверджує, що станом на час подачі даного позову заборгованість за поставлений товар у розмірі 33 000,00 грн. відповідачем сплачена не була.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку та стягненню з відповідача грошових коштів у сумі 56 019,84 грн., з яких 33 000,00 грн - основний борг, 2 923,64 грн. - сума 3% річних по сплаті 30%, 14 408,16 грн. - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 878,80 грн. - сума 3% річних по сплаті 20%, 2 519,24 грн. - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, 644,52 грн. - сума пені по сплаті 30%, 1 645,48 грн. - сума пені по сплаті 20%.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За приписами ст. 173 Господарського України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до умов Специфікації №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року сторонами погоджено загальну вартість товару з ПДВ 66 000,00 грн. (ПДВ 11 000,00 грн.).
Згідно з умовами Специфікації №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 сторонами погоджено умови оплати : 50% від вартості товару з ПДВ передоплата, 30% від вартості з ПДВ після прийняття товару відповідно п.4.4. Договору, решта 20% від вартості товару з ПДВ після реєстрації податкової накладної, виписаної на відповідну партію товару в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п.4.4. Договору, приймання товару за асортиментом, комплектністю та якістю здійснюється відділом технічного контролю покупця протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня фактичного отримання товару. У разі виявлення невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/або комплектності, та /або якості товару відділ технічного контролю покупця, без виклику представника постачальника, складає рекламаційний акт, про що повідомляє постачальника. Рекламаційний акт відділу технічного контролю покупця вважається належним та допустимим доказом невідповідності товару умовам договору щодо асортименту та/ або комплектності та/ або якості товару. У разі якщо протягом зазначеного вище строку відділом технічного контролю покупця не був складений рекламаційний акт, товар вважається прийнятим покупцем за асортиментом, комплектністю та якістю.
Судом встановлено, що 26.03.2020 відповідачем на виконання умов Договору, було сплачено за реквізитами позивача передоплату - 50% від вартості товару у сумі 33 000,00 грн. з ПДВ.
Зазначено передоплата підтверджується платіжним дорученням №1681 від 26.03.2020 на суму 33 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Специфікації №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року позивачем було поставлено на адресу відповідача товар на загальну суму 66 000,00 грн. з ПДВ., що підтверджується наступними видатковими накладними:
-№РН-0000302 від 07 квітня 2020 року на загальну суму 44 400,00 грн. з ПДВ;
-№ПЭ- 0000365 від 04 травня 2020 року на загальну суму 21 600,00 грн. з ПДВ;
Пунктом 1.4. Договору, сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати покупцем вартості ( в тому числі частково) товару або з моменту передачі товару покупцю, в залежності від того, яка з подій настане раніше.
Судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні підписані з боку позивача та відповідача без зауважень та скріплена печатками останніх.
З урахуванням вищевикладеного, відповідно до умов Специфікації №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року відповідач повинен був сплатити 30% від вартості товару позивачу:
- за видатковою накладною №РН-0000302 від 07 квітня 2020 року на загальну суму 44 400,00 грн. з ПДВ до 27.04.2020 включно;
- за видатковою накладною №ПЭ- 0000365 від 04 травня 2020 року на загальну суму 21 600,00 грн. з ПДВ до 24.05.2020 включно.
Крім того, судом встановлено , що позивачем було виписано та направлено на реєстрацію за Договором поставки №307дп від 19.03.2020 року наступні податкові накладні:
1. №112 від 26.03.2020р., на загальну суму 33 000,00 грн. з ПДВ, зареєстровано в ЄРПН 18.01.2023 р. за № 9077642150;
2. №14 від 07.04.2020р., на загальну суму 11 400,00 грн. з ПДВ, зареєстровано в ЄРПН 18.01.2023 р. за №9090840883;
3. №3 від 04.05.2020р., на загальну суму 21 600,00 грн. з ПДВ, зареєстровано в ЄРПН 18.01.2023р. за №9116463932.
В підтвердження реєстрації вищезазначених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем долучено до матеріалів справи відповідні квитанції.
З урахуванням вищевикладеного, відповідно до умов Специфікації №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року відповідач повинен був сплатити 20% від вартості товару позивачу:
- за видатковою накладною № 112 від 26.03.2020р., на загальну суму 33 000,00 грн. з ПДВ до 18.01.2023 включно;
- за видатковою накладною №14 від 07.04.2020р., на загальну суму 11 400,00 грн. з ПДВ до 18.01.2023 включно;
- за видатковою накладною №3 від 04.05.2020р., на загальну суму 21 600,00 грн. з ПДВ до 18.01.2023 включно.
Відповідач заперечує проти стягнення заборгованості у даній справі, посилаючись на те, що позивачем було порушено умови Договору №307дп щодо поставки Товару однією партією на суму 66 000,00 грн. у термін до 07.05.2020.
Також відповідач зазначає, що при розрахунку 3% річних та інфляційних витрат позивачем не враховано вищезазначені обставини , невірно визначено строк для нарахування та суми, з яких здійснено нарахування, з огляду на сплату відповідачем авансу за партію Товару у розмірі 50% від її суми.
Суд відхиляє вищезазначені твердження відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до п.1.2 Договору , поставка товару буде відбуватися партіями ( у множинному числі). Для погодження асортименту, комплектності, кількості та вартості кожної партії товару сторони складають та підписують окрему специфікацію, що має в обов'язковому порядку містити посилання на цей договір та бути підписані уповноваженими представниками Сторін.
Враховуючи вищевикладене, сам факт не зазначення в Специфікації кількості товару, який входить до відповідної партії товару, не свідчить про те, що сторони домовилися поставляти товар саме однією партією.
Тобто, позивач належним чином виконав своє зобов'язання, поставивши товар не однією партією, а декількома.
Крім того , суд звертає увагу, що відповідачем прийнято таке виконання зобов'язання а видаткові накладні підписані з боку позивача та відповідача без зауважень та скріплена печатками останніх.
Також, суд зазначає, що згідно з умовами Специфікації №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року сторонами погоджено умови оплати : 50% від вартості товару з ПДВ передоплата, 30% від вартості з ПДВ після прийняття товару відповідно п.4.4. Договору, решта 20% від вартості товару з ПДВ після реєстрації податкової накладної, виписаної на відповідну партію товару в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Тобто, погоджені сторонами умови оплати і строк настання оплати за товар жодним чином не пов'язані із тим, чи однією партією поставлявся товар чи декількома.
Також, за змістом п. 1.4. Договору №307дп від 19.03.2020 вбачається, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати покупцем вартості (в тому числі частково) товару або з моменту передачі товару покупцю, в залежності від того, яка з подій настане раніше.
Таким чином, сторони погодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до покупця як з моменту оплати товару (попередня оплата) так і в момент прийняття ним товару від постачальника, що передує діям відповідача щодо оплати вартості поставленого йому позивачем товару.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02 липня 2019 року по справі № 918/537/18.
А отже, отримавши товар за кожною конкретною видатковою накладною за Договором №307дп від 19.03.2020 (що зумовило перехід до відповідача права власності на такий товар) у відповідача виникає обов'язок сплатити його вартість.
В той же час, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили про сплату суми заборгованості за Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року у розмірі 33 000,00 грн. або спростували суму заявлену до стягнення.
Тому, суд визнає відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання в частині оплати товару за Специфікацією №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020.
За таких обставин, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 33 000,00 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 2923,64 грн. - 3% річних по сплаті 30%, 14408,16 грн. - інфляційних збитків по сплаті 30%, 878,80 грн. - 3% річних по сплаті 20%, 2519,24 грн. - інфляційних збитків по сплаті 20%, суд зазначає наступне.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2923,64 грн. - 3% річних по сплаті 30%, 14408,16 грн. - інфляційних збитків по сплаті 30%, 878,80 грн. - 3% річних по сплаті 20%, 2519,24 грн. - інфляційних збитків по сплаті 20%.
Суд зазначає, що відповідачем не здійснено власного контррозрахунку штрафних та компенсаційних санкцій, який би, на його думку, мав правильні арифметичні показники.
Так, приписами ст. 610, 612 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд враховує, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Враховуючи передбачені Специфікацією №1 до Договору поставки №307дп від 19.03.2020 року строки розрахунків за товар, перевіривши надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2923,64 грн. 3% річних по сплаті 30%, 878,80 грн, 3% річних по сплаті 20% є обґрунтованими.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних збитків у розмірі 14408,16 грн. по сплаті 30%, 2519,24 грн. по сплаті 20% судом встановлено, що такі нарахування здійснено арифметично не вірно.
Судом здійснено власний розрахунок та встановлено, що до стягнення підлягає сума інфляційних втрат по сплаті 30% у розмірі 10 507,35 грн., та сума інфляційних втрат по сплаті 20% у розмірі 726,76 грн. в решті нарахованої суми інфляційних втрат по сплаті 30% у розмірі 3900,81 грн., та сумі інфляційних втрат по сплаті 20% у розмірі 1792,48 грн. слід відмовити як безпідставно нарахованої.
Щодо вимог про стягнення 644,52 грн. - пені по сплаті 30% та 1645,48 грн. - пені по сплаті 20%, суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст. ст.549,611,625 ЦК України.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно п.6.3.1. Договору, у разі неналежного виконання грошового зобов'язання, прострочення якого триває більше 10 календарних днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від простроченої до оплати суми, за кожен день такого порушення, але в будь-якому випадку не більше 30% від суми заборгованості за відповідним зобов'язанням.
Враховуючи передбачені Договором поставки №307дп від 19.03.2020 строки розрахунків за товар, перевіривши надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених позивачем у даній справі вимог про стягнення 644,52 грн. - пені по сплаті 30% та 1645,48 грн. - пені по сплаті 20%.
Щодо заяви відповідача (вх.№10840 від 02.05.2025) про зменшення розміру 3% річних на 99% від заявленої позивачем суми, та зазначає наступне.
В обґрунтування вищезазначеної заяви, відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави " № 83 від 04.03.2015 відповідача включено до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави та є одним з підприємств України, яке відіграє вагому роль у життєдіяльності країни. Відповідно до наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 136-КВ від 30.01.2025 відповідача віднесено до об'єктів критичної інфраструктури. Також, відповідач вказує, що внаслідок російської військової агресії, постійні ворожі обстріли, останній неодноразово зазнавав матеріальної шкоди, у тому числі руйнації виробничих приміщень і обладнання, але попри це і незважаючи на скрутне фінансове становище, перебування в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном, продовжує здійснювати свою господарську діяльність, відновлює свої виробничі потужності та виконує державні оборонні замовлення. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, зменшення розміру 3% річних на 99 % від заявлених сум.
У силу приписів частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 у справі № 922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 19.03.2025 Верховний Суд у справі № 922/444/24 вказав: "Отже, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій цілком правомірно врахувавши зазначений загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, дійшли висновку про його зменшення з мотивів, викладених вище. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23".
Суд також враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів понесення позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем взятих на себе зобов'язань. При цьому, в результаті допущеного прострочення, позивач отримує від відповідача нараховані ним інфляційні а також 3% річних в відповідних сумах, які стягнуться згідно з даним судовим рішенням.
Враховуючи вищенаведене та загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення зобов'язання, а також враховуючи статус ДП "Завод імені В.О Малишева" , як важливого для національної економіки у сфері оборонно - промислового комплексу та критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно - промислового комплексу, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву відповідача та зменшити суму 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, на 90 %.
За таких обставин, позов у даній частині вимог підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 292,36 грн. - сума 3% річних по сплаті 30%, 87,88 грн - сума 3% річних по сплаті 20%.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 33 000,00 грн - основний борг, 292,36 грн. - сума 3% річних по сплаті 30%, 10 507,35 грн - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 87,88 грн - сума 3% річних по сплаті 20%, 726,76 грн. - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, 644,52 грн - сума пені по сплаті 30%, 1645,48 грн - сума пені по сплаті 20%.
Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України).
Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідно до ч. ч. 3-6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявне клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, в якому останній просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, встановивши її у співмірному розмірі у сумі 2 000,00 грн.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України.
Однак, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, від 13.02.2019 у справі № 911/739/15 для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14.11.2018 від якого об'єднана Палата у постанові від 03.11.2019 у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що на підтвердження вартості послуг адвоката позивачем надано: договір доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021; додаткові угоди №№ 1, 2, 3 до договору; рахунок фактура № СФ-0000094 від 11.06.2025, платіжна інструкція № 8961 від 12.06.2025 про сплату витрат на правничу допомогу адвокату на загальну суму 10000,00 грн; акт приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-0000094 від 11.06.2025 та розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу.
Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
З огляду на незначну складність справи, а відповідно й нескладність підготовки заяв по суті справи, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи), суд вважає, що у даному випадку розумним та виправданим є стягнення 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу у контексті представлених документів та характеру спору. Це підтверджується обсягом роботи, виконаної адвокатом, і складністю виконаних завдань. Суд дійшов висновку, що сума у розмірі 5000,00 грн. відповідає критеріям реальності та необхідності, прийнятим у судовій практиці.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, за приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Водночас, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Означене відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постановах від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 14.06.2022 у справі №905/2135/19.
З огляду на те, що спір у даній справі виник в зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення 3 % річних, а частково є наслідком необґрунтованості позовних вимог, в даному випадку є підстави для покладення судових витрат на відповідача в частині 2273,11 грн., а в частині 754,89 грн. залишити за позивачем .
Схожа правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 року у справі № 917/1006/16.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-6, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (49089, м.Дніпро, вул.Новобудівельна , буд. 5А, код ЄДРПОУ 24510970) 33 000,00 грн. - основний борг, 292,36 грн. - сума 3% річних по сплаті 30%, 10 507,35 грн. - сума інфляційних збитків по сплаті 30%, 87,88 грн. - сума 3% річних по сплаті 20%, 726,76 грн. - сума інфляційних збитків по сплаті 20%, 644,52 грн. - сума пені по сплаті 30%, 1 645,48 грн, - сума пені по сплаті 20%, судовий збір у розмірі 2273,11 грн. а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (49089, м.Дніпро, вул.Новобудівельна , буд. 5А, код ЄДРПОУ 24510970).
Відповідач: Державне підприємство "Завод імені В.О.Малишева" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629).
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/
Повне рішення складено та підписано 25.06.2025.
Головуючий суддя Суддя Суддя В.О. Усатий Т.А. Лавренюк П.В. Хотенець