65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1193/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 44326699,73000, м. Херсон, просп. Ушакова, буд. 37)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Завод "Прибій" (код ЄДРПОУ 02972150, 73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 20)
про стягнення 4619,44 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Завод "Прибій" про стягнення 4619,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу №02-20-106/20 від 04.09.2020.
Ухвалою суду від 28.03.2025 позовну заяву Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Під час розгляду справи у суду виникла необхідність в отриманні пояснень позивача щодо правильності розрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу, оскільки остання також впливає на розмір вимог в частині штрафу, пені, 3% річних та збитків від інфляції.
Ухвалою суду від 21.05.2025, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено судове засідання у справі на 11.06.2025.
У судовому засіданні 11.06.2025 господарський суд оголосив перерву до 25.06.2025.
12.06.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення розрахунку заборгованості.
25.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.
У судове засідання 25.06.2025 представники сторін не з'явились.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Ухвали суду у даній справі були направлені відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Отже, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 04.09.2020 між Управлінням естетики та зовнішньої реклами Херсонської міської ради (далі - управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю Завод "Прибій" (далі - організація) укладено договір №02-20-106/20 про тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу.
Згідно з п. 1.1. договору, управління як уповноважений Херсонською міською радою орган на умовах та в порядку, передбаченому договором, надає, а організація приймає в тимчасове платне користування місце, з метою розташування на ньому рекламного засобу (далі - РЗ), котрий використовується для розміщення зовнішньої реклами (далі - місце).
Відповідно до п. 1.3. договору, адреса, площа, кількість місць, що надаються в користування за договором, визначаються згідно з додатком 1 до договору.
За умовами п. 2.1. та 2.2. договору, за користування місцем організація щомісячно сплачує плату, розрахунок якої здійснюється у відповідності до тарифів, установлених відповідним рішенням міської ради. Підставою для нарахування та внесення організацією на поточний рахунок управління плати є цей договір та відповідні додатки до нього.
Згідно з п. 2.3. договору, плата за користування місцем сплачується організацією з дати прийняття управлінням рішення про встановлення пріоритету від 04 вересня 2020 року №02-23-194/20 та становить: 25 % плати за тимчасове користування місцем у перші три місяці дії встановленого пріоритету, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору. У наступні три місяці дії встановленого пріоритету: 25 % плати за користування місцем з дати прийняття рішення управлінням про продовження дії пріоритету, якщо строк його дії продовжується у зв'язку з потребою виконання архітектурно-планувальних робіт та розроблення проектно-технічної документації, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору; 100 % плати за користування місцем з дати прийняття рішення управлінням про продовження дії пріоритету, якщо строк його дії продовжується на підставі письмового звернення заявника, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору; 100% плати за тимчасове користування місцем із дати прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, розрахунок якої визначається згідно із додатком 2 до договору.
Відповідно до п. 2.4. договору, плата за користування місцем для розташування РЗ сплачується організацією щомісяця, за 10 днів до кінця поточного місяця, за розрахунками, згідно з додатком 2 до договору, у безготівковій формі, на поточний рахунок робочого органу, відкритого в управлінні Державної казначейської служби України у місті Херсоні, незалежно від наслідків господарської діяльності організації, наявності або відсутності підписаних сторонами актів наданих послуг. Плата за місяць за тимчасове користування об'єктами і територіями для розташування рекламних засобів у м. Херсоні розраховується за формулою: П = S х Р х А.
Згідно з п. 2.6. договору, розповсюджувач зовнішньої реклами не звільняється від плати за цим договором при відсутності РЗ, дозвіл на право розміщення якого виданий у встановленому чинним законодавством порядку.
За умовами п. 2.7. договору, у разі прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про збільшення плати за користування місцем, управління письмово повідомляє організацію про такі зміни та надає копію відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування.
Відповідно до п.п. 2.8., 2.9. договору, умови договору щодо розміру плати за користування місцем змінюються у відповідності до прийнятого рішення з моменту набрання ним чинності. У разі незгоди організації з новим розміром плати за користування місцем, що встановлений відповідним рішенням уповноваженого органу місцевого самоврядування, вона має можливість письмово звернутися до управління із заявою про анулювання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.
Розділом 3 та 4 договору передбачені права та обов'язки сторін.
Згідно з п. 6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність у відповідності до умов договору та чинного законодавства України.
Сторонами у п. 6.3. договору погоджено, що за несвоєчасну оплату платежів за користування місцем організація сплачує на користь управління пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за весь час прострочення.
Відповідно до п. 6.4. договору, за прострочення внесення платежів за користування місцем (-ями), що складає більше 1 місяця, організація додатково сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від простроченої суми.
Пунктами 8.1., 8.2. договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до закінчення строку дії дозволу. Дія договору продовжується при продовженні строку дії відповідного дозволу, на визначений у ньому строк.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
Додатками № 1, 2, 4 та уточненнями до договору визначено адреси місця знаходження рекламного засобу та їх технічні характеристики, розрахунок щомісячної плати тощо.
В подальшому, додатковою угодою до договору №02-20-106/20 від 04.09.2020 відповідно до рішень міської ради від 26.02.2021 №73 "Положення про управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради", від 23.07.2021 №447 "Про визначення управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради балансоутримувачем майна комунальної власності Херсонської міської територіальної громади", враховуючи пункт 3 рішення виконавчого комітету міської ради від 18.05.2021 №205, з 28.07.2021 внесено зміни до договору, замінивши сторону, уповноважену Херсонською міською радою здійснювати функції робочого органу, на Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради. Всі інші пункти договору 1, в тому числі, пункт 8 залишено без змін.
Матеріали справи містять рішення Херсонської міської ради від 26.02.2021 №73, рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 18.01.2011 №15, від 19.02.2013 №25, від 15.09.2020 №287, від 18.05.2021 №203 тощо.
В підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем також надано до суду дозволи на розміщення зовнішньої реклами №01-26-1155 та №01-26-1156, видані відповідачу 18.09.2020 на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 15.09.2020 № 287 зі строком дії з 15.09.2020 по 14.09.2025.
Разом з тим, як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання в частині оплати за користування місцем для розташувння рекламного засобу виконував неналежним чином, платежі здійснював не у повному обсязі.
09.05.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав протягом 7 днів з дня отримання цієї претензії сплатити 2599,04 грн. заборгованості за період з 01.10.2021 по 28.02.2022. Разом з цією претензію позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату № 637 від 07.05.2024 на суму 2599,04 грн. та акт звірки взаємних розрахунків.
18.06.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав сплатити загальну заборгованість у розмірі 3247,36 грн., яка нарахована за невиконання умов договору в частині внесення плати за тимчасове користування місцем для розташування рекламного засобу, із врахуванням штрафних санкцій. Разом з цією претензію позивачем було направлено відповідачу рахунок на оплату № 105 від 03.06.2024 на суму 3247,36 грн. та акт звірки взаємних розрахунків.
Відповіді на зазначені претензії відповідачем надано не було, заборгованість не погашено, що і зумовило звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1статті 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила) (із змінами та доповненнями), які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
Згідно із пунктом 3 Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Пунктом 24 Типових правил передбачено, що лише виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Пунктом 32 Типових правил закріплено, що плата за тимчасове користування місцем для розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2015 №369 затверджено Правила розміщення та експлуатації об'єктів зовнішньої реклами та інформації в місті Херсоні (далі - Правила), які визначають порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, їх переоформлення та анулювання (скасування), продовження термнів їх дії, вимоги до технічного стану рекламних засобів (зовнішньої реклами), їх установки, експлуатації та демонтажу, а також органи, що здійснюють контроль за дотриманням цих Правил.
За умовами п. 1.2. Правил, дія цих правил поширюється на всі підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності та відомчої належності, а також на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які здійснюють діяльність у сфері розміщення об'єктів зовнішньої реклами у місті Херсоні. Правила є обов'язковими для виконання всіма учасниками рекламної діяльності.
Пунктами 6.1. та 6.3. Правил передбачено, що плата за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розташування РЗ здійснюється на підставі договору, укладеного Робочим органом та розповсюджувачем, відповідно до затверджених тарифів і коефіцієнтів, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з їх власником або уповноваженим ним органом (особою). Плата за користування місцем справляється з дня укладення договору. Відсутність РЗ на вказаному місці не є підставою для звільнення від плати за користування місцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Між цим, ч.3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як встановлено статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач на умовах та в порядку, передбаченими договором, надав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування місця з метою розташування на них рекламних засобів, що використовуються для розміщення зовнішньої реклами, за користування якими відповідач зобов'язується щомісячно сплачувати платежі.
Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати.
Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 2599,04 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Окрім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 454,30 грн. пені, 227,93 грн. 3% річних, 1208,22 грн. інфляційних втрат, 129,95 грн. штрафу.
Згідно з п.6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків сторони несуть відповідальність у відповідності до умов договору та чинного законодавства України.
Сторонами у п.6.3. договору погоджено, що за несвоєчасну оплату платежів за користування місцем організація сплачує на користь управління пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за весь час прострочення.
Відповідно до п.6.4. договору, за прострочення внесення платежів за користування місцем (-ями), що складає більше 1 місяця, організація додатково сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від простроченої суми.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором
Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Суд здійснив перевірку розрахунків заявлених до стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних збитків і констатує, що їх здійснено арифметично правильно.
При цьому, відповідачем означені розрахунки не спростовані.
За наведених обставин, вимоги позивача задовольняються судом у повному обсязі.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Завод "Прибій" (код ЄДРПОУ 02972150, 73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 20) на користь Управління маркетингу міста і туризму Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 44326699,73000, м. Херсон, просп. Ушакова, буд. 37) - 2599 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 04 коп. заборгованості за договором, 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 30 коп. пені, 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 95 коп. штрафу, 227 (двісті двадцять сім) грн. 93 коп. 3% річних, 1208 (одну тисячу двісті вісім) грн. 22 коп. інфляційних втрат, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 26 червня 2025 р.