Рішення від 18.06.2025 по справі 910/4566/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2025Справа № 910/4566/25

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - ОСОБА_1

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Доуафор»

про зобов'язання знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права оренди та права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки

Представники учасників справи:

від позивача: Ханич Г.О.;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.04.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника керівника Київської міської прокуратури з вимогами до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» про зобов'язання знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права оренди та права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.10.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об'єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на АДРЕСА_1 , на підставі довідки про показники об'єктів нерухомого майна та технічного паспорту від 14.10.2019.

У подальшому ОСОБА_1 вказані об'єкти нерухомості загальною площею 102 кв.м вніс як майновий внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон С» (теперішня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Доуафор»), про що 26.11.2019 складено відповідний акт прийому - передачі.

На підставі вказаного акту прийому - передачі та протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон С» 09.12.2019 зареєстровано комплекс будівель (літ. А, Б, В) по вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києва на праві власності за вищезазначеним товариством.

Надалі право власності на вказаний об'єкт нерухомості перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» від 30.07.2020 №9, акту приймання-передачі та рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» від 25.08.2020 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020).

Як вказує прокурор, вказані реєстраційні дії здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна з метою заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності у позаконкурентний спосіб. Також, на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києва.

Відомості про сформовану земельну ділянку площею 0,2858 га кадастровий номер 8000000000:78:029:0002 по вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва внесено до Державного земельного кадастру 07.06.2021.

У подальшому рішенням Київської міської ради від 18.05.2023 № 6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва» затверджено технічну документацію із землеустрою та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» в оренду на 15 років земельну ділянку площею 8000000000:78:029:0002 із земель громади міста Києва, у зв'язку з набуттям права власності на зазначені самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна загальною площею 102 кв.м.

На підставі вказаного рішення між Київрадою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» 28.10.2024 укладено Договір оренди земельної ділянки за №4388 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Водночас, площа земельної ділянки (2858 кв.м), переданої в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», майже в 29 разів перевищує площу самочинних будівель (102 кв.м), які розміщені на ній та зареєстровані за товариством.

Таким чином, як вказує прокурор, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» завідомо не було підстав претендувати на отримання земельної ділянки комунальної форми власності на неконкурентних умовах, оскільки вказаний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, право власності на яке не могло виникнути з факту його державної реєстрації та за відсутності будь-якого права на будівництво будь-яких споруд. З огляду на викладене, самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності підлягають знесенню, державна реєстрація права власності на них за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» - скасуванню, а також рішення Київської міської ради від 18.05.2023 має бути визнано незаконним та скасовано, договір оренди від 28.10.2024 підлягає визнанню недійсним, також державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню, а земельна ділянка комунальної власності має бути повернута територіальній громаді міста Києва.

Разом з позовною заявою прокурором було подано заяву про забезпечення позову, в якій прокурор просив суд: 1) до набрання рішенням законної сили у справі накласти арешт на об'єкт нерухомості - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об'єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947000180000); 2) до набрання рішенням законної сили у справі заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об'єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947000180000).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі №910/4566/25 задоволено вказану заяву прокурора.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 відкрито провадження у справі №910/4566/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - ОСОБА_1 , підготовче засідання призначено на 14.05.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

02.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечив проти задоволення позову в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 18.05.2023 №6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва» (так як вказаний спосіб захисту є неефективним).

08.05.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 14.05.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.05.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Доуафор» (87526, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця 130 Таганрозької Дивізії, будинок, 4; ідентифікаційний код: 32979570).

У підготовчому засіданні 28.05.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.06.2025.

У судове засідання 18.06.2025 з'явився позивач (прокурор) надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судове засідання 18.06.2025 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом отримання ухвали суду в своєму електронному кабінеті.

Представник відповідача 2 у судове засідання 18.06.2025 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом отримання ухвали суду в своєму електронному кабінеті.

Третя особа 1 у судове засідання 18.06.2025 не з'явилась, про призначене судове засідання повідомлялась належним чином за адресою, яка вказана в Єдиному державному демографічному реєстрі (Київська обл, Бориспільський р-н, с. Григорівка, вул. Стасюка, буд. 40), а також за адресою, яка вказана в Акті прийому-передачі нерухомого майна від 26.11.2019 (м. Київ, проспект Відрадний, буд. 75, гурт).

Третя особа 2 у судове засідання 18.06.2025 не з'явилась, про призначене судове засідання була повідомлена належним чином шляхом розміщення на сайті суду відповідного оголошення.

Відповідач 2 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 18.06.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.10.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об'єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києві, на підставі довідки про показники об'єктів нерухомого майна та технічного паспорту від 14.10.2019.

У подальшому рішенням Київської міської ради від 18.05.2023 № 6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва» затверджено технічну документацію із землеустрою та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» в оренду на 15 років земельну ділянку площею 8000000000:78:029:0002 із земель громади міста Києва, у зв'язку з набуттям права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна загальною площею 102 кв.м.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор (позивач) вказує на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» завідомо не було підстав претендувати на отримання земельної ділянки комунальної форми власності на неконкурентних умовах, оскільки вказаний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, право власності на яке не могло виникнути з факту його державної реєстрації та за відсутності будь-якого права на будівництво будь-яких споруд. З огляду на викладене, самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності підлягають знесенню, державна реєстрація права власності на них за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» - скасуванню, а також рішення Київської міської ради від 18.05.2023 має бути визнано незаконним та скасовано, договір оренди від 28.10.2024 підлягає визнанню недійсним, також державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню, а земельна ділянка комунальної власності має бути повернута територіальній громаді міста Києва.

За наведених обставин, звертаючись з даним позовом до суду, прокурор просить суд:

1) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, (складові частини об'єкта і нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на земельній ділянці площею 0,2858 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002);

2) скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об'єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947000180000), здійснену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020, індексний номер 53834263, припинивши вказане право, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна;

3) визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 18.05.2023 №6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва»;

4) визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,2858 га на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі від 28.10.2024 №4388;

5) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва, а Київську міську раду - прийняти вказану земельну ділянку;

6) скасувати державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» права оренди земельної ділянки площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 з припиненням такого права (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3031932080000), номер запису про інше речове право 57293482;

7) скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 з припиненням такого права (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3031932080000), номер відомостей про речове право 57293181;

8) скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача (прокурора) підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України прокуратура, окрім інших функцій, здійснює представництво інтересів держави в суді у випадках та порядку, визначеному законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Конституція України визначає, що правовим засобом захисту охоронюваного державою публічного, суспільного інтересу, утвердження принципу верховенства права є і повинен бути інститут представництва прокуратурою інтересів держави в суді.

Основою державного інтересу в кінцевому підсумку повинні бути права та свободи людини та суспільства, які держава зобов'язана забезпечувати та охороняти.

Охоронюваний державою суспільний чи публічний інтерес щодо захисту є складовою державного інтересу та не розширяє повноваження прокуратури при здійсненні його захисту, а тільки конкретизує певну частину державного інтересу, яка за необхідності може бути захищена за ініціативою та участю прокуратури.

Слід підкреслити, що метою ініціювання судового процесу прокурором є захист вищевказаного інтересу держави, але аж ніяк не інтересів органу державної влади, його посадових чи службових осіб.

Поряд із тим, звертаючись до суду з позовом, прокурор не підмінює собою уповноважений орган, а реагує на порушення відповідними засобами представницького характеру, передбаченими Конституцією України та Законом і України «Про прокуратуру».

При цьому, захист інтересів держави може вимагати визнання суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого призвели/можуть призвести до порушення інтересів держави, відповідачем у справі.

У такому разі уповноважений орган не може бути ініціатором судового розгляду, а тому прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді саме як самостійний учасник справи (набуває статусу позивача).

Рішення суб'єктів владних повноважень щодо розпорядження землями державної та комунальної форми власності мають одночасно публічний та приватно-правовий характер.

З одного боку вказані акти є формою вираження владно-розпорядчої діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо раціонального використання, справедливого розподілу природних ресурсів, забезпечення економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства, тощо.

В той же час, рішення суб'єкта владних повноважень є підставою для набуття, зміни та припинення прав фізичних та юридичних осіб на землю, відчуження певних речових прав держави, що свідчить про виникнення ' цивільно-правових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

У такому випадку законне рішення суб'єкта владних повноважень виступає вираженням волі власника на розпорядження землею та є підставою для вибуття земель державної чи комунальної власності у власність чи користування інших учасників цивільних правовідносин, а чинність такого і рішення виступає гарантом сталості вказаних правовідносин.

У той же час, прийняття незаконного рішення про передачу землі у і власність чи користування із земель, відповідно державної чи комунальної власності, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. При цьому таке рішення, в силу положень ст. 19 Конституції України, не може виражати волю власника.

У даному випадку суб'єкт владних повноважень, який мав би виступати представником держави та реалізовувати відповідне цивільне право в межах компетенції, визначеної законом, виступає порушником речових прав держави (Українського народу) на землю, як дійсного власника, що об'єктивно унеможливлює звернення цього ж органу до суду за захистом порушених прав цього власника.

Саме для того, щоб такі порушені права не залишились без захисту, прокурору надано право звертатись до суду в інтересах держави у якості самостійного позивача у випадку, коли єдиний орган, уповноважений представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, відповідачем у справі.

Таким чином, представництво інтересів держави в суді прокурором, самостійним позивачем, є запобіжником здійснення порушень Українського народу, суспільних та державних інтересів з боку суб'єктів владних повноважень.

Саме тому ініціювання судового розгляду у випадку оскарження рішення органу державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування у сфері земельних відносин прокурором, а не цим же суб'єктом владних повноважень, є інструментом правосуддя, елементом забезпечення обґрунтованості та законності судового рішення та реалізації функцій держави, як гаранта законності суспільних відносин.

Так, згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Враховуючи викладене, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста, уповноваженим діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є поняття «інтерес держави».

У даному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як дійсного власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони комунальних земель на території столиці.

У даному випадку, порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, на комунальній земельній ділянці здійснено самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна та у подальшому зареєстровано право власності на нього з метою незаконного заволодіння комунальним майном, а саме земельною ділянкою площею 0,2858 га на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва поза процедурою земельних торгів.

Здійснення самочинного будівництва нерухомого майна на комунальній землі та проведення його державної реєстрації посягає на суспільні, економічні та соціальні інтереси держави, а також спрямовано на використання всупереч вимогам чинного законодавства земель територіальної громади міста, що порушує права та охоронювані інтереси держави.

Київ - це місто, що має належати територіальній громаді.

Проте, землі столиці безпідставно передаються в оренду без проведення земельних торгів, у зв'язку з чим не отримані значні кошти місцевим бюджетом. Все це свідчить про бездіяльність Київської міської ради - яка згідно статуту, усвідомлюючи відповідальність перед попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями киян розпоряджається земельними ділянками не в інтересах її мешканців, а на користь суб'єктів господарювання.

Київська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста будучи обізнаною про наявність очевидних порушень вимог земельного законодавства, що полягають у самочинному будівництві на спірній земельній ділянці, розпорядилась земельною ділянкою всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави, а отже фактично діяла в інтересах суб'єкта господарювання.

Крім того, відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітемзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Згідно з п. 5.3 ст. 288 Податкового кодексу Українку разі визначення орендаря на конкурентних засадах розмір орендної плати може перевищувати граничний розмір орендної плати, який становить дванадцять відсотків від нормативної грошової оцінки.

Конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету.

Передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на неї на конкурентних засадах.

Отримані за результатами аукціону додаткові кошти можливо було б спрямувати на фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку, розвитку освіти та медичного обслуговування, посилення сил оборони столиці та відновлення міських об'єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій, розвитку транспорту і зв'язку, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету.

Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової і частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.

Таким чином, оскаржуваним рішенням про надання земельної ділянки в оренду під самочинно збудоване майно порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

Необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, власником якої є територіальна громада столиці. Зокрема, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів.

Виконання субсидіарної ролі щодо заміни відповідного органу, який неналежно здійснює захист інтересів держави, є конституційним обов'язком прокурора вживати заходів щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №905/803/18.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 02.10.2018 справі №4/166 «Б», від 17.10.2018 у справі №910/11919/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 19.03.2019 у справі №925/1381/16.

Зазначені обставини є безумовно виключним випадком для застосування прокурором вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щоб інтереси держави не залишались не захищеними.

Вжиття заходів щодо визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради саме органами прокуратури обумовлено наступним.

Згідно з п. 2 Рекомендацій CM/Rec (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до висновку №3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

В силу положень ст. 16, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада як власник комунальної землі у міста Києві має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства.

Київська міська рада, як власник земельної ділянки, зобов'язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження.

Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент) в редакції, затвердженій рішенням Київської міської ради від 23.06.2022 № 4753/4794, передбачено, що Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері земельних відносин, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Відповідно до п. 3.4 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує завдання, зокрема, здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земель усіх форм власності відповідно до їхнього цільового призначення та умов надання відповідно до повноважень делегованих Київською міською радою.

Згідно з п. 3.5 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень вносить до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання, зокрема, щодо приведення у відповідність до законодавства прийнятих ними рішень із питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.

Враховуючи те, що предметом оскарження у справі є рішення Київської міської ради, яка за доводами позову за поданням Департаменту земельних ресурсів (КМДА) прийняла оспорюване рішення всупереч інтересів територіальної громади та держави, оскільки надала в оренду земельну ділянку під самочинно збудоване майно, саме Київську міську раду визначено прокурором у статусі відповідача.

Водночас нормами чинного господарського процесуального законодавства України не передбачено можливості участі у справі одного й того самого органу місцевого самоврядування у статусі позивача та відповідача одночасно, у зв'язку з чим Київська міська рада не може бути позивачем у спірних правовідносинах.

Крім того, згідно з п.п. 33 п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, зі змінами і доповненнями, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за використання та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про земельні ділянки та їх використанням тощо.

Оспорюваними рішенням Київської міської ради порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Водночас, відповідно до зазначеного Положення, вказаний орган не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконними і скасування рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Таким чином, у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, помилковим є підхід, за якого у категорії справ за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів Держави.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на ї захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Крім того, надавши прокурору повноваження представництва, законодавець насамперед визначив можливість органам прокуратури захищати державні інтереси, а тому порушення інтересів держави на землю є безумовною підставою для вжиття заходів реагування в порядку ст. 131-1 Конституції і України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Поряд з цим, повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України наділена Київська міська рада.

Проте, саме вказаним органом допущено порушення вимог закону під час поновлення договору оренди, що виключає можливість здійснення ним захисту законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.

Таким чином, з обставин, викладених у позові вбачається, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, у зв'язку з чим є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019у справі №487/10132/14-ц.

Київська міська прокуратура на адресу Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) скеровувала лист від 18.10.2024 №15/1-800вих-24, в якому повідомляла про виявлені порушення інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення, а також зазначала, що за наявності підстав для судового захисту, такі заходи будуть вжиті Київською міською прокуратурою відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 31.10.2024 № 057-16826, підготовленого на виконання доручення заступника міського голови - секретаря Київської міської ради Бондаренка В.В. від 22.10.2024 № 08/41820, вбачається, що заходів цивільно-правового характеру щодо зазначених у листі прокуратури порушень Київською міською радою та Департаментом не вживалось.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура листом від 28.03.2025 №15/1- 184вих-25 повідомляла Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави.

Вказаний лист отримано Київською міською радою 31.03.2025 за вхідним №08/13664.

Отже, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених прав та інтересів держави.

З огляду на викладене, враховуючи те, що саме Київською міською радою прийнято рішення від 18.05.2023 №6412/6453 та передано ТОВ «ЛАНЖЕРОН 2020» в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,2858 га (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім'ї Шовкоплясів в Оболонському районі міста Києва, у зв'язку з реєстрацією права власності на об'єкт самочинного будівництва, суд дійшов висновку в обгрунтованості прокурором наявності підстав для подання позову (в якому Київська міська рада є відповідачем) у даній справі відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначено, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 вчергове нагадала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п'ятою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Отже, застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем 2 не надано суду доказів того, що земельна ділянка по вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболенському районі міста Києва була відведена для будівництва жодній особі, у тому числі Назаревичу В.В., ТОВ «ЛАНЖЕРОН С» чи ТОВ «ЛАНЖЕРОН 2020».

Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності дозвільних документів на будівництво спірного нерухомого майна.

Державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності. Тому ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації неможливо. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 10.05.2018 у справі №910/15993/16, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 23.05.2019 у справі №922/3707/17, від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, від 07.10.2020 у справі №920/728/18.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Рішенням Київської міської ради від 18.05.2023 № 6412/6453 спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель комунальної власності територіальної громади м. Києва.

На час прийняття вказаного рішення Київської міської ради на спірній земельній ділянці знаходився комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною і площею 102 кв.м.

Первинна реєстрація на комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м по вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києва здійснена лише на підставі довідки №435 від 14.10.2019 та технічного паспорту від 14.10.2019, виданого Асоціацією «Авістор - Буд».

При цьому, у довідці про показника об'єктів нерухомого майна від 14.10.2019 №435 зазначено, що нежитлові будівлі (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м побудовані до 05.08.1992.

Разом з цим, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а відтак не може слугувати самостійною підставою для здійснення державної реєстрації.

Довідка, у свою чергу, складена на підставі проведеної технічної інвентаризації, також не є правовстановлюючим документом чи будь-яким іншим документом, який надає підстави для проведення реєстраційних дій щодо об'єкта нерухомості. Водночас, будь-які відомості, а саме: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси в матеріалах вищевказаної реєстраційної справи відсутні.

Окрім того, документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва за адресою: вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 у Оболонському районі міста Києва Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не видавалися та не реєструвалися (лист від 03.05.2023 № 073-1163).

Згідно з електронною базою даних Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та даних Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києва не надавалися, що підтверджується листом Департаменту містобудування та архітектури від 12.05.2023 № 055-3399.

Крім того, згідно інформації вказаного Департаменту в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394, відсутні відомості про документи щодо присвоєння об'єкту нерухомості поштової адреси: вулиця Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києва. Відповідно до бази документообігу звернення щодо присвоєння поштової адреси за вказаною адресою до Департаменту не надходили.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником; під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Частиною 2 ст. 12 Закону передбачено, що записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону, одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

За ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншим нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), передбачено, що він визначає, зокрема, підстави і процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 40 Порядку № 1127 (в редакції на час проведення реєстрації) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону та цим Порядком.

Пунктом 4 Порядку № 1127 визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подається вичерпний перелік документів, в тому числі документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалась в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник у поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Таким чином, аналізуючи вище вказані норми законодавства, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Крім того, як вбачається згідно вищезазначених матеріалів реєстраційної справи, державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій, не отримав інформацію від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», яке до 01.01.2013 здійснювало державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна на території міста Києва, необхідну для ЇЇ проведення щодо реєстрації права власності.

Водночас, згідно листа КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 05.05.2023 № 062/14-5935(И-2023), наданого на запит Київської міської прокуратури, встановлено, що відповідно до даних реєстрових книг Бюро по нежитловому фонду за адресою: м. Київ, вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 об'єкти нерухомого майна на праві власності не реєструвалися.

У свою чергу, ОСОБА_1 вказані об'єкти нерухомості внесено як майновий внесок до статутного капіталу ТОВ «ЛАНЖЕРОН С» на підставі акту приймання-передачі від 26.11.2019.

У подальшому, право власності на вказаний об'єкт нерухомості перейшло до ТОВ «ЛАНЖЕРОН 2020» на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ЛАНЖЕРОН С» від 30.07.2020 № 9, акту приймання-передачі та рішення загальних зборів учасників ТОВ «ЛАНЖЕРОН 2020» від 25.08.2020.

Окрім того, Київська міська рада рішень щодо передачі (надання) вказаної земельної ділянки фізичним чи юридичним особам у власність (користування) до 2023 року не приймала.

Також, згідно з інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобі від 27.11.2023 № 3285-4-04.01.02-2023, зокрема наявними матеріали космічних знімків вказаної території (земельної ділянки) встановлено, що до 2017 року територія була вільна від будь-яких об'єктів нерухомості чи споруд.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №826/1419/18 зазначено, що об'єкт слід вважати самочинним будівництвом, зокрема, за наявності хоча б однієї з таких обставин: 1) об'єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) об'єкт будується без належно затвердженого проекту з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Зважаючи на викладені вище обставини справи, суд вважає обгрунтованими доводи позивача (прокурора) про те, що об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об'єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києві, має ознаки самочинного будівництва.

Згідно із статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі №344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови».

За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об'єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі №204/1053/20 (провадження № 61-21119св21), від 22 червня 2023 року у справі №592/16491/18 (провадження № 61-9539св22), від 04 січня 2024 року у справі №680/1009/16-ц (провадження № 61-3906св23).

Також суд зазначає, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти ШвеціЇ» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об'єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об'єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб'єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги про знесення самочинного будівництва не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно з ч .2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст. 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Відповідно до Висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21, належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Верховний Суд наголошує, що в силу вимог ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є Земельний кодекс України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 Земельного кодексу України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21.

Отже, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги Заступника керівника Київської міської прокуратури про зобов'язати Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, (складові частини об'єкта і нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на земельній ділянці площею 0,2858 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002).

Крім того, прокурор просить суд скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м (складові частини об'єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м) по вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1947000180000), здійснену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020, індексний номер 53834263, припинивши вказане право, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об'єкта нерухомого майна.

Суд зазначає, що власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що «вимога про припинення права власності не відповідає належному способу захисту, оскільки право власності цього суб'єкта на спірний об'єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об'єкт не виник як об'єкт права власності). Право власності на спірний об'єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 Цивільного кодексу України порядку.

Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини четвертої або п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України…може подати позов про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості (частина п'ята статті 376 Цивільного кодексу України).

У випадку задоволення зазначеної вище вимоги позивач набуде право власності на спірний об'єкт нерухомості. Судове рішення про визнання права власності є підставою для державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості з огляду на положення пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості).

Позивач може подати позов про знесення спірного об'єкта нерухомості (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України).

Судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості).

Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна».

Суд зазначає, що з огляду на встановлені вище обставини справи, державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, (складові частини об'єкта і нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на земельній ділянці площею 0,2858 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002), є незаконною, оскільки вказаний об'єкт є самочинним будівництвом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.

Отже, враховуючи правову позицію Великою Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 та керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), суд дійшов висновку скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020, індексний номер 53834263, про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» права власності на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, (складові частини об'єкта і нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на земельній ділянці площею 0,2858 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002).

Таке рішення суду є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», про що і заявляє прокурор.

Прокурор також просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 18.05.2023 №6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва».

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Київради, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння спірною земельною ділянкою (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі №483/448/20, від 05.07.2023 року у справі №912/2797/21, від 12.09.2023 року у справі №910/8413/21, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 року у справі №922/614/19).

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 18.05.2023 №6412/6453 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва» вирішено:

- затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛАНЖЕРОН 2020» для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 у Оболонському районі м. Києва (категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; код виду цільового призначення - 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу);

- передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», за умови виконання п. 3 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,2858 га (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 у Оболонському районі м. Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2020, номер відомостей про речове право 37969926.

Отже, оскільки оскаржуване прокурором рішення Київради виконане, тобто вичерпало свою дію, тому вимога прокурора про його скасування є неефективним способом захисту права, у зв'язку із чим не підлягає задоволенню.

Також прокурором заявлені позовні вимоги про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 0,2858 га на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі від 28.10.2024 №4388.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Положеннями ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За ч. ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 2 ст. 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.10.2023 у справі № 922/563/22, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового призначення об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необгрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 18.05.2023 № 6412/6453 ТОВ «ЛАНЖЕРОН 2020» передано в оренду на 15 років земельну ділянку і площею 0,2858 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель з надання послуг власникам автотранспорту на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 25.08.2020 за ТОВ «ЛАНЖЕРОН 2020» зареєстровано на праві власності на комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, які розташовані на вул. Шовкоплясів Сім'ї, 10 в Оболонському районі міста Києві.

Проте, як вже зазначалось ТОВ «ЛАНЖЕРОН 2020» в силу ст. 376 Цивільного кодексу України не набуло право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна площею 102 кв.м, отже вказане унеможливлює отримання в оренду земельної ділянки під цим об'єктом у неконкурентний спосіб на підставі ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

У такому випадку застосуванню підлягають загальні правила ст. 135 Земельного кодексу України про проведення земельних торгів у формі аукціону.

Таким чином, в силу положень ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134, ч. ч. 1, 2 ст. 135 Земельного кодексу України спірна земельна ділянка підлягала передачі в оренду виключно за результатами земельних торгів.

За наведених обставин суд дійшов висновку визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,2858 га на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі від 28.10.2024 №4388.

Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

У постанові від 12.12.2018 у справі №644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

Цивільний кодекс України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на висновок суду про наявність підстав для визнання недійним договору оренди, позовні вимоги прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва, є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог про скасування державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» права оренди земельної ділянки площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 з припиненням такого права (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3031932080000), номер запису про інше речове право 57293482, суд зазначає таке.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, рішення суду, яким визнано недійсним відповідний договір оренди земельної ділянки, також є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про припинення права оренди.

Таке рішення суду (яким визнано договір недійсним) подається державному реєстратору для вчинення відповідних дій - для скасування запису про право оренди (в даному випадку), у зв'язку з чим суд відмовляє у позові прокурора в частині вимог про скасування державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» права оренди земельної ділянки площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 з припиненням такого права (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3031932080000), номер запису про інше речове право 57293482 (так як обраний прокурором спосіб захисту є неефективним та передчасним, адже необхідність у заявленні вказаних вимог відсутні).

Що стосується заявлених прокурором позовних вимог про скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на спірну земельну ділянку та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки, суд не вбачає підстав для їх задоволення, так як скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:78:029:0002 тягне припинення її існування як об'єкта цивільних прав. Тому висновок суду про задоволення позовної вимоги про таке скасування суперечитиме висновку суду про задоволення вимоги про зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, який розташований на цій же земельній ділянці площею 0,2858 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002).

Подібний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.08.2024 у справі №924/996/23.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» (04210, м. Київ, проспект Володимира Івасюка, буд. 12-Ж; ідентифікаційний код: 43768379) знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, (складові частини об'єкта і нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на земельній ділянці площею 0,2858 га на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002).

3. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ігнатова Д.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020, індексний номер 53834263, про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» (04210, м. Київ, проспект Володимира Івасюка, буд. 12-Ж; ідентифікаційний код: 43768379) права власності на нерухоме майно - комплекс будівель (літ. А, Б, В) загальною площею 102 кв.м, (складові частини об'єкта і нерухомого майна: нежитлова будівля (літера А) загальною площею 26,4 кв.м, нежитлова будівля (літера Б) загальною площею 57,6 кв.м, нежитлова будівля (літера В) загальною площею 18 кв.м), який розташований на земельній ділянці площею 0,2858 га на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києві (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002).

4. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки площею 0,2858 га на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:029:0002), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі від 28.10.2024 №4388.

5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» (04210, м. Київ, проспект Володимира Івасюка, буд. 12-Ж; ідентифікаційний код: 43768379) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2858 га з кадастровим номером 8000000000:78:029:0002 на вул. Сім'ї Шовкоплясів, 10 в Оболонському районі міста Києва.

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланжерон 2020» (04210, м. Київ, проспект Володимира Івасюка, буд. 12-Ж; ідентифікаційний код: 43768379) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп.

8. Стягнути з Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) судовий збір у розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп.

9. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 26.06.2025.

Суддя О.М. Спичак

Попередній документ

128439914

Наступний документ

128439916

Інформація про рішення:

№ рішення:	128439915
№ справи:	910/4566/25
Дата рішення:	18.06.2025
Дата публікації:	30.06.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (19.01.2026)
Дата надходження:	16.07.2025
Предмет позову:	зобов`язання знесення самочинного будівництва, скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації права оренди т

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

14.05.2025 16:00	Господарський суд міста Києва
28.05.2025 15:40	Господарський суд міста Києва
18.06.2025 12:10	Господарський суд міста Києва
09.10.2025 12:40	Північний апеляційний господарський суд
19.11.2025 11:00	Північний апеляційний господарський суд
15.01.2026 10:00	Північний апеляційний господарський суд
19.02.2026 11:00	Північний апеляційний господарський суд