25.06.2025 року м. Дніпро Справа № 904/6037/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Кириченко Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ»
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р.
( суддя Золотарьова Я.С., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 22.03.2024 р. )
у справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ»,
м. Дніпро
до
Приватного акціонерного товариства
"ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД",
м. Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 76 107,89 грн.
за зустрічним позовом
Приватного акціонерного товариства
"ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД",
м. Дніпро
до
Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ»,
м. Дніпро
про стягнення штрафних санкцій у розмірі 635 518,32 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛІМЕТ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", про стягнення 76 107,89 грн. заборгованості за Договором № 23111 від 18.04.2023 р. про закупівлю, з яких 72 833,76 грн. - основна заборгованість, 3 274,13 грн. - пеня та судові витрати.
В обґрунтування позову ТОВ "АЛІМЕТ" посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за Договором № 23111 від 18.04.2023 р. про закупівлю. Так, на виконання умов договору №23111 від 18.04.2023 р. Відповідач сплатив вартість товару лише частково, тому сума основного боргу, несплаченого Відповідачем складає 72 833,76 грн. У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, Позивач нарахував до стягнення з Відповідача пеню у розмірі 3 274,13 грн.
ПрАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ “АЛІМЕТ» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 635 518,32 грн., з яких: 540 971,43 грн. - штраф, 94 546,89 грн. - пеня та судовий збір.
В обґрунтування зустрічного позову ПрАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" зазначає, що направляв заявки на поставку товару ТОВ "АЛІМЕТ", але останнім в порушення договору допущено недопоставку товару, тому нарахував до стягнення з ТОВ "АЛІМЕТ" суму штрафу у розмірі 540 971,43 грн та пеню в сумі 94 546, 89 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2023 р. прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. первісний позов задоволено частково - стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ» 72 833,76 грн - основної заборгованості, 1 637,06 грн - пені, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн та судовий збір у розмірі 2 147,20 грн. В іншій частині позову - відмовлено. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ» про зменшення штрафних санкцій - задоволено. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ» на користь Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" штраф у розмірі 270 485,71 грн., пеню у розмірі 47 273,44 грн. та судовий збір у розмірі 7 626,23 грн.. В іншій частині позову - відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині часткового задоволення зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, відмовивши у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. у справі № 904/6037/23 в частині часткового задоволення зустрічного позову Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», посилаючись на те, що суд в оскаржуваному рішенні в порушення ст. ст. 76, 77, 86 ГПК України встановив обставину отримання Постачальником письмових заявок Замовника на підставі неналежних та недопустимих доказів внаслідок необ'єктивної оцінки доказів у справі.
Водночас, на думку Скаржника, докази направлення заявок є неналежними та недопустимими доказами для встановлення обставини отримання таких заявок, тому що з доказів направлення заявок неможливо встановити обставину їх отримання. Тобто докази направлення Замовником заявок Постачальнику не підтверджують обставину отримання Постачальником таких заявок. Замовник не надав жодних доказів на підтвердження обставини отримання заявок Постачальником. Натомість на підтвердження обставини не отримання Постачальником заявок Замовника та фактичного здійснення поставок за Договором на підставі усної домовленості між представниками Замовника та Постачальника останнім було надано заяву свідка.
При цьому Скаржник зазначає, що враховуючи заперечення Постачальником обставини отримання ним письмових заявок Замовника, з наданням заяви свідка з цього приводу, враховуючи не надання Замовником будь-яких доказів отримання Постачальником письмових заявок Замовника, можливо дійти висновку, що Постачальник заявок Замовника не отримував. Оскільки Постачальник письмових заявок Замовника не отримував, то перебіг строку поставки товару за такими заявками не починався, відповідно у Замовника були відсутні підстави для стягнення з Постачальника штрафних санкцій за порушення строків поставки. З чого вбачається безпідставність позовних вимог зустрічного позову Замовника.
Скаржник наголошує на тому, що на підтвердження обставин щодо неотримання Постачальником письмових заявок Замовника та фактичного здійснення поставок за Договором на підставі усної домовленості між представниками Замовника та Постачальника, останнім було надано заяву свідка. Висновок в оскаржуваному судовому рішенні про відхилення заяви свідка є необґрунтованим та не відповідає положенням ст. 87 ГПК України.
Скаржник вважає, що суд в оскаржуваному судовому рішенні правильно дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій стягуваних з Постачальника на користь Замовника, однак окрім порушення Замовником Договору щодо оплати поставленого товару, суд не врахував обставини справи, які відповідно до ст. 233 ГПК України та частини 3 ст. 551 ЦК України були підставами для більш значного зменшення розміру штрафних санкцій. Так, за незначну у часі затримку поставки товару та за не поставку товару вартістю 537 063,84 грн. Замовник заявляє до стягнення з Постачальника 635 518,32 грн. штрафних санкцій, що на 18% більше від суми не поставленого товару, що свідчить про нерозумний та несправедливий розмір нарахованих Замовником штрафних санкцій, який є не пропорційним до вартості не поставленого товару та слугує для Замовника джерелом невиправданого додаткового прибутку. Одночасно Постачальник поніс реальні збитки внаслідок не здійснення Замовником оплати поставленого за Договором товару, оскільки вочевидь Постачальником були здійснені реальні витрати на закупівлю та доставку поставленого Замовнику товару. Додатково Постачальник просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що відповідно до показників фінансової звітності чистий прибуток Постачальника за 2023 рік склав лише 30 200 грн., що свідчить про непосильний для Постачальника розмір стягнутих оскаржуваним судовим рішенням штрафних санкцій у розмірі 317 759,15 грн..
Скаржник зазначає, що визначений оскаржуваним судовим рішенням розмір штрафних санкцій в 317 759,15 грн., становлячи 59% від вартості не поставленого товару, є не пропорційним та слугує для Замовника джерелом невиправданого додаткового прибутку, є нерозумним та несправедливим по відношенню до Постачальника та значно перевищує розмір збитків Замовника, які вочевидь відсутні, що відповідно до ст. 233 ГК України та частини 3 ст. 551 ЦК України є підставами для зменшення розміру штрафних санкцій.
Крім того, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції факту отримання Постачальником письмових заявок Замовника, проти чого Постачальник категорично заперечує, Постачальник просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з Постачальника на 99% до 5 409,71 грн. штрафу та 945,46 грн. пені.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" ( далі ПрАТ «ДТРЗ» ) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що умовами спірного договору передбачена письмова форма заявок на поставку товару. Будь-яких інших альтернативних способів оформлення заявок на поставку товару умовами спірного договору не передбачено. Водночас, матеріали справи не містять доказів внесення змін до спірного договору щодо визначення іншої, відмінної від письмової, форми заявок на поставку товару. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини ( факти ), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються ( обліковуються ) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Крім того, Товариство вважає, що Відповідач за зустрічним позовом під час розгляду справи в суді першої інстанції не надав суду жодних доказів на підтвердження викладених ним обставин, про неотримання від ПрАТ «ДТРЗ» заявок на поставку товару електронною поштою, зокрема, не надав доказів неотримання таких заявок на поставку товару, роздруківок з власної електронної пошти тощо. Також Відповідач за зустрічним позовом не надав суду жодних доказів, які б поставили під сумнів докази, надані Позивачем за зустрічним позовом, чи спростували їх існування або були би більш вірогідними, аніж докази, долучені ПрАТ «ДТРЗ» до матеріалів справи.
Товариство також вказує на те, що ТОВ «Алімет» укладаючи спірний договір, фактично погодилось з умовами, викладеними в ньому, зокрема, й щодо встановлення штрафних санкцій та їх розміру. Таким чином, ТОВ «Алімет» погодилось із передбаченою спірним договором відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлювало визначені договором строки поставки товару. У випадку незгоди з умовами договору в цілому або його окремими пунктами, Відповідач за зустрічним позовом не був позбавлений можливості відмовитися від укладення спірного договору з ПрАТ «ДТРЗ». За таких обставин, доводи Відповідача за зустрічним позовом про несправедливий розмір штрафних санкцій, встановлений договором, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду.
Крім того, Товариство зазначає про те, що нараховані позивачем за зустрічним позовом штраф та пеня, у розмірах, передбачених умовами Договору, носять суто компенсаційний характер, не є джерелом додаткового прибутку та не підлягають додатковому доведенню. В свою чергу, Відповідач за зустрічним позовом, заявивши клопотання про зменшення розміру штрафу та пені на 99% не надав суду достатніх доказів та не навів обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковості обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов'язання. Також Відповідач не вказав про жодні обставини, які могли б свідчити про соціальну значущість підприємства, що має значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Товариство зауважує, що загальна вартість несвоєчасно поставленого або недопоставленого Відповідачем за зустрічним позовом товару складає 3 821 495, 04 грн. ( що складає більше ніж 45% загальної вартості договору ), таким чином сума заявлених до стягнення з ТОВ «Алімет» штрафу та пені, у розмірі, передбаченому умовами Договору, відповідає його умовам, не носить надмірного та нерозумного характеру, зокрема, з урахуванням рішення господарського суду першої інстанції про зменшення штрафних санкцій на 50%.
За таких обставин, Позивач за зустрічним позовом вважає рішення суду про стягнення з ТОВ «Алімет» на користь ПрАТ «ДТРЗ» 270 485,71 грн. - штрафу та 47 273, 44 грн. - пені, з урахуванням їх зменшення на 50%, правомірним та обґрунтованим. Водночас, підстави для ще більшого зменшення розміру штрафу та пені на 99% до 5 409, 71 грн. та 945, 46 грн. відповідно, на думку ПрАТ «ДТРЗ», відсутні, а ймовірне таке зменшення є таким, що порушуватиме баланс інтересів сторін, нівелюватиме значення та мету неустойки як міри відповідальності, що, в свою чергу, матиме наслідком фактичне звільнення ТОВ «Алімет» від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань. Водночас, наведені Скаржником підстави для зменшення розміру штрафу та пені не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, оскільки укладення договорів здійснюється відповідачем з метою отримання прибутку. Більш того, ТОВ «Алімет» не надало суду жодних належних доказів на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, а його посилання на усний порядок узгодження поставок товару не узгоджується з матеріалами справи та доказами, наданими ПрАТ «ДТРЗ» на підтвердження позовних вимог.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/6037/23.
24.04.2024 р. матеріали справи № 904/6037/23 надішли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 31.07.2024 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.07.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 20.11.2024 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до 02.04.2025 р..
01.04.2025 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої, у зв'язку з відпусткою члена колегії - судді Дарміна М.О., розгляд справи № 904/6037/23 в судовому засіданні не відбувся.
У зв'язку із усуненням обставин, пов'язаних з неможливістю проведення судового засідання 02.04.2025 р., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 р. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. у справі № 904/6037/23 призначено в судове засідання на 25.06.2025 р..
Позивач за первісним позовом ( ТОВ “АЛІМЕТ» ) не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника ТОВ “АЛІМЕТ».
У судовому засіданні 25.06.2025 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
18.04.2023 р. між Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» ( Замовник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛІМЕТ» ( Постачальник ) укладено Договір про закупівлю № 23111, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити ( передати ) у власність Замовника Товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації ( Додаток № 1 ), яка є невід'ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.
Найменування (асортимент) Товару: бронза ливарна О5Ц6С5 ( п.1.2 договору ).
Кількість Товару: згідно специфікації ( п.1.3 договору ).
Ціна Товару, що поставляється за Договором, вказана в специфікації ( п. 1.4 договору ).
Підтвердженням якості Товару з боку Постачальника є наступні документи: паспорти ( посвідчення якості ) та/або сертифікати якості, які надаються Постачальником Товару Замовнику при постачанні Товару з кожною партією. Постачальник повинен надати Замовнику сертифікати відповідності у разі, якщо Товар підлягає обов'язковій сертифікації в Україні ( п. 2.2 договору ).
Загальна сума ( ціна ) Договору складає: 8 452 821,60 грн., в т. ч. 20% ПДВ 1 408 803,60 ( п. 3.1 договору ).
Замовник здійснює оплату поставленого Товару з відтермінуванням 10 банківських днів з дати поставки Товару та на підставі отриманого від Постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на Товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код Товару згідно УКТ ЗЕД (п.4.2 договору).
Поставка Товару здійснюється партіями, не пізніше 10 робочих днів з дати отримання Постачальником письмової заявки Замовника (за допомогою факсимільного зв'язку, телеграмою, або шляхом передачі на е-mail пошту Постачальника, яка зазначена в розділі 15 Договору). Кількість та асортимент партії Товару визначається в заявці Замовника ( п. 5.1 договору ).
Передача Товару Замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій Сторони зазначають найменування Товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну Товару та загальну вартість партії Товару, що постачається. На загальну вартість Товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатковою накладною Постачальник зобов'язується надати Замовнику 1 (один) екземпляр товарно-транспортної накладної, документи, визначені п. 2.2 Договору, та, за необхідності, документи, визначені п. 6.3.6 даного Договору ( п. 5.2 договору ).
У разі не поставки Товару в строк або поставки Товару не в повному обсязі, заявленому Замовником, Замовник має право стягнути з Постачальника штраф у розмірі 20 % (двадцять відсотків) від вартості не своєчасно поставленого або непоставленого Товару ( п. 7.2 договору ).
За порушення строків поставки Товару з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,1% відсотка від вартості Товару, з якого допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. При цьому Замовник має право стягнути збитки з Постачальника в повному розмірі понад неустойку (штраф, пеня) ( п. 7.4 договору ).
У разі порушення строків оплати Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня ( п. 7.5 договору ).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до « 31» грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань ( п. 10.1 договору).
На виконання договору між сторонами укладено та підписано специфікацію № 1 від 18.04.2023 р., де зазначені найменування товару: Бронза ливарна О5Ц6С5; кількість товару: 22151 кг.; ціна за кг.: 318 грн.; загальна сума з ПДВ: 8 452 821,60 грн.
Відповідно до Накладної № ША-13 від 30.06.2023 р. на відпуск товарно- матеріальних цінностей та Товарно-транспортної накладної № ША-13 від 30.06.2023 р. за Договором Постачальник відпустив, а Замовник отримав: 1 977 кг. бронзи ливарної на суму з ПДВ: 754 423,20 грн.
Постачальником було надано Замовнику рахунок № ША-14 від 30.06.2023 р. на загальну суму з ПДВ: 754 423,20 грн та податкову накладну № 7 від 30.06.2023 р., зареєстровану 13.07.2023 р. в ЄРПН за № 9170820246, відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної.
Замовником було здійснено часткову оплату поставленого Товару у розмірі 681 589,44 грн 22.08.2023 р. відповідно до платіжної інструкції № 3433.
Так, заборгованість Замовника перед Постачальником за поставлений Товар складає 72 833,76 грн.
Постачальник направив Замовнику претензію, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 72 833,76 грн протягом 3-х банківських днів з моменту отримання претензії.
Докази погашення заборгованості у повному обсязі до матеріалів справи не надано, що є причиною спору за первісним позовом.
Водночас, Замовник звернувся з зустрічним позовом обґрунтовуючи його тим, що Відповідачем за зустрічним позовом порушено п. 5.1 договору.
Так, за твердженням Позивача за зустрічним позовом - на виконання п. 5.1. Договору Замовником було сформовано та направлено на електронну пошту, визначену в розділі 15 Договору alimettov@gmail.com наступні заявки:
1. Заявка № 15-01/716 від 20.04.2023 р. на поставку бронзи ливарної у кількості 2 400 кг., загальною вартістю 915 840,00 грн. з ПДВ ( арк. с. 78 ).
20.04.2023 р. зазначена заявка була направлена ТОВ «Алімет» на електронну пошту.
Гранична дата поставки товару згідно п. 5.1. Договору - 04.05.2023 р..
На виконання заявки №15-01/716 від 20.04.2023 р. ТОВ «Алімет» поставило на адресу ПрАТ «ДТРЗ» Бронзу ливарну у кількості 2 274,600 кг. на загальну суму 867 987, 36 грн. згідно накладної №ША-3 від 20.04.2023 р. на відпуск товарно-матеріальних цінностей.
Так, ТОВ «Алімет» недопоставив товар у кількості 125,4, загальною вартістю 47 852, 64 грн. з ПДВ.
2. Заявка №15-01/820 від 03.05.2023 р. на поставку бронзи ливарної у кількості 4500 кг. на суму 1 717 200,00 грн (арк.с.81).
03.05.2023 зазначена заявка була направлена ТОВ «Алімет» на електронну пошту.
Гранична дата поставки товару згідно п. 5.1. Договору - 17.05.2023.
На виконання заявки ТОВ «Алімет» здійснило поставку бронзи ливарної у кількості 1 470, 000 кг. на суму 560 952 грн. з ПДВ згідно накладної №ША-4 від 12.05.2023 на відпуск товарно-матеріальних цінностей. 125,4 кг товару з поставки за накладною №ША-4 від 12.05.2023 було зараховано ПрАТ «ДТРЗ» у погашення недопоставки, допущеної за попередньою заявкою №15-01/716 від 20.04.2023.
В подальшому Постачальником допущено недопоставку товару у кількості 104,4 кг. загальною вартістю 39 839, 04 грн.
3. Заявка №15-01/1018 від 26.05.2023 на поставку бронзи ливарної у кількості 2400 кг на загальну суму 915 840. 00 грн (арк.с.86).
26.05.2023 зазначена заявка була направлена ТОВ «Алімет» на електронну пошту.
Гранична дата поставки товару згідно п. 5.1. Договору -09.06.2023.
У строк до 09.06.2023 р. включно товар не був поставлений на адресу Замовника, а отже Постачальник допустив прострочення поставки товару на суму 915 840,00 грн
Всього, постачальник допустив недопоставку товару у кількості 884,4 кг. на загальну суму 337 487,04 грн.
4. Заявка № 15-01/1365 від 28.06.2023 р. на поставку бронзи ливарної у кількості 2000 кг. вартістю 763 200,00 грн ( арк. 84 ).
28.06.2023 зазначена заявка була направлена ТОВ «Алімет» на електронну пошту.
Гранична дата поставки товару згідно п. 5.1. Договору - 12.07.2023.
На виконання заявки №15-01/1365 від 28.06.2023 р. Постачальник поставив товар у кількості 1977, 000 кг. на суму 754 423,20 грн. згідно накладної №ША-13 від 30.06.2023 р. на відпуск товарно-матеріальних цінностей. 884,4 кг. товару, поставленого за накладною № ША-13 від 30.06.2023 р., ПрАТ «ДТРЗ» було зараховано в поставку за заявкою № 15-01/1018 від 26.05.2023 р..
ТОВ «Алімет» допустив недопоставку товару у кількості 907,4 кг. вартістю 346 263,84 грн.
5. Заявка № 15-01/1393 від 29.06.2023 р. на поставку бронзи ливарної у кількості 500 кг. на суму 190 800,00 грн ( арк. 92 ).
29.06.2023 зазначена заявка була направлена ТОВ «Алімет» на електронну пошту.
Гранична дата поставки товару згідно п. 5.1. Договору - 13.07.2023 р..
Однак, Постачальник не виконав дану заявку, а отже допустив недопоставку товару на суму 190 800,00 грн.
Отже, за доводами ПрАТ «ДТРЗ» в порушення договору допущено недопоставку товару, тому Замовник нарахував до стягнення з Відповідача за зусрічним позовом штраф у розмірі 540 971,43 грн та пеню в сумі 94 546,89 грн.
З метою досудового врегулювання спору, Позивачем за зустрічним позовом на поштову адресу та на адресу електронної пошти було направлено Претензію №15-01/2423 від 24.10.2023 р. по Договору про закупівлю № 23111 від 18.04.2023 р. на загальну суму 398 427,82 грн, але Відповідач за зустрічним позовом штраф та пеню не сплатив, що і стало причиною для подання зустрічного позову.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. первісний позов задоволено частково - стягнуто з ПрАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" на користь ТОВ “АЛІМЕТ» 72 833,76 грн - основної заборгованості, 1 637,06 грн - пені, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн та судовий збір у розмірі 2 147,20 грн. В іншій частині позову - відмовлено. Клопотання ТОВ “АЛІМЕТ» про зменшення штрафних санкцій - задоволено. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “АЛІМЕТ» на користь ПрАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" штраф у розмірі 270 485,71 грн., пеню у розмірі 47 273,44 грн. та судовий збір у розмірі 7 626,23 грн.. В іншій частині позову - відмовлено.
Зважаючи на те, що ТОВ “АЛІМЕТ» оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині часткового задоволення зустрічного позову, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог.
Задовольняючи частково зустрічний позов, та стягуючи з ТОВ “АЛІМЕТ» штрафні санкції, суд першої інстанції виходив з доведеності матеріалами справи порушення строків поставки Товару з боку Постачальника.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду, а доводи апеляційної скарги про те, що Постачальником не порушувались строки поставки, оскільки заявки на поставку надавались в усній формі, вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Як встановили сторони у п. 5.1. договору - поставка Товару здійснюється партіями, не пізніше 10 робочих днів з дати отримання Постачальником письмової заявки Замовника ( за допомогою факсимільного зв'язку, телеграмою, або шляхом передачі на е-mail пошту Постачальника, яка зазначена в розділі 15 Договору ). Кількість та асортимент партії Товару визначається в заявці Замовника.
Матеріалам справи встановлено, що на виконання п. 5.1. Договору Позивачем за зустрічним позовом було сформовано та направлено на електронну пошту, визначену в розділі 15 Договору alimettov@gmail.com заявки: № 15-01/716 від 20.04.2023 р.; № 15-01/820 від 03.05.2023 р.; № 15-01/1018 від 26.05.2023 р.; № 15-01/1365 від 28.06.2023 р.; № 15-01/1393 від 29.06.2023 р., що підтверджується скріншотами з електронної пошти відправника ( арк. с. 78 - 92 ).
Як докази направлення вказаних заявок на адресу Відповідача за зустрічним позовом до справи долучено фотокопії про направлення таких заявок електронною поштою.
Оскільки ТОВ “АЛІМЕТ» ( Відповідач за зустрічним позовом ) за твердженнями ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" ( Позивача за зустрічним позовом ) товар поставив не у повному обсязі та/або несвоєчасно, то наявні підстави для стягнення з нього пені та штрафу згідно з умовами укладених договорів.
Відповідно до положень частини 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи ( ст. 74 ГПК України ).
Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний ( постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц ( провадження № 14-400цс19 ).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права ( постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 р. у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 р. у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 р. у справі № 910/4437/23).
Місцевий господарський суд, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, у тому числі надавши оцінку вказаним заявкам і доказам на підтвердження їх направлення, з урахуванням стандартів доказування, визначених положеннями процесуального законодавства, встановив обставини поставки товару за спірним договором із порушенням строку поставки та/або поставки товару не у повному обсязі.
У контексті наведеного суд першої інстанції зазначив, що згідно з положеннями частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п. 7.2 договору у разі непоставки товару в строк або поставки товару не у повному обсязі, заявленому Замовником, Замовник має право стягнути з Постачальника штраф у розмірі 20 % від вартості несвоєчасно поставленого або непоставленого товару. Водночас у п. 7.4 договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки товару з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості товару, з якого допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.
Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу за зустрічним позовом, суд першої інстанції визнав його обґрунтованим, при цьому вирішуючи питання про зменшення пені та штрафу, суд вирішив зменшити їх розмір на 50% до 270 485,71 - штраф та 47 273,44 грн - пеня., зважаючи на те, що кожна сторона в цих правовідносинах припустилась порушень договору.
Відповідач за зустрічним позовом заперечив факт отримання заявок на поставку товару від Позивача за зустрічним позовом. Контррозрахунку штрафу та пені Відповідач за зустрічним позовом не надав.
Відповідно до частини 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ ( частина третя ст. 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої ст. 73 ГПК України ). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу ( такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 922/51/20, від 14.12.2021р. у справі № 910/17662/19).
Водночас електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною ( ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
При цьому відповідно до ст. 2 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 р. у справі № 916/3027/21, аналізуючи положення статей 73, 96 ГПК України, ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", виснувала, що "процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі "Інтернет") як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який водночас є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такого доказу недопустимим.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може розглядати електронне листування між особами як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах".
Водночас у постанові Верховного Суду від 15.07.2022 р. у справі № 914/1003/21, викладено висновки, зокрема, щодо розмежування понять електронний доказ та електронний документ та зазначено, що "сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. …При цьому письмова заявка, направлена покупцем постачальнику, не є електронним документом у розумінні статті Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", адже немає його ознак".
Близькі за змістом висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 р. у справі № 920/1027/18.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що на підтвердження факту направлення та отримання Постачальником заявок на поставку товару за спірними договорами Позивач за зустрічним позовом надав фотокопії про направлення таких заявок електронною поштою, які суд визнав належними доказами у справі.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах, тому визнає необґрунтованими посилання Скаржника на спростування обставин отримання спірних заявок на показання свідка.
Схожий за змістом висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 14.01.2025 р. у справі № 904/6186/23.
Щодо незгоди ТОВ «Алімет» з розміром зменшення штрафних санкцій, нарахованих ПрАТ «ДТРЗ» до стягнення за порушення умов договору, та доводів про необхідність зменшити штрафні санкції на 99%, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга ст. 217 ГК України).
За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 904/4156/18 ).
Ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
У справі, що переглядається, суд попередньої інстанції, встановивши обставини прострочення виконання Відповідачем за зустрічним позовом свого зобов'язання за договором та наявність підстав для застосування до нього передбаченої п. п. 7.2, 7.4 договору відповідальності, дійшов висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення 540 971,43 грн. - штрафу та 94 546,89 грн. - пені, разом з тим зменшив їх на 50%.
У суді апеляційної інстанції, Скаржник просив зменшити нараховану штрафну санкцію на 99 % на підставі ст. 233 ГК України, частини третьої ст. 551 ЦК України, вказуючи на те, що її розмір є надмірно великим, що суперечить принципу розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а джерело додаткового збагачення, враховуючи неподання Позивачем за зустрічним позовом доказів понесення збитків у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язання Відповідачем за зустрічним позовом.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи зменшення судом першої інстанції заявленої Позивачем за зустрічним позовом до стягнення штрафної санкції на 50 %, зазначає на відсутність підстав для більшого зменшення ( на 99 % ) відповідно до ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, з огляду на таке.
Право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Відповідно до частини першої ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною третьою ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності ( подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 р. у справі № 922/266/20 ).
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у пункті 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 р. у справі № 910/10675/21).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав ( аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 р. у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 р. у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 р. у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 р. у справі № 910/10618/20 ).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 р. у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З приводу доводів Скаржника, що згідно фінансової звітності чистий прибуток Постачальника за 2023 рік склав лише 30 200 грн, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто Відповідач за зустрічним позовом, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару.
Отже, зменшення неустойки за рішенням суду полягає у зменшенні кількісних показників, але не до такої міри, що б у боржника взагалі був відсутній обов'язок із сплати певної суми коштів. Подібні висновки щодо застосування статей 614, 617 ЦК України в контексті подібних правовідносин викладено Верховним Судом у постанові від 20.09.2023 р. у справі № 910/5033/22.
З огляду на що, також відхиляється викладена у прохальній частині апеляційної скарги заява, в якій Скаржник просить апеляційний суд зменшити заявлений Позивачем за зустрічним позовом до стягнення розмір штрафних санкцій на на 99% до 5 409,71 грн. штрафу та 945,46 грн. пені.
При цьому відхиляючи аргументи Скаржника, Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення (відмова у зменшенні) штрафних санкцій.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛІМЕТ» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. у справі № 904/6037/23 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.06.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін