25.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3161/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від прокуратури: Богомол О.М.
від позивача: не з'явився
від відповідача: Самозван К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р.
( суддя Кеся Н.Б., повний текст складено 13.09.2024 р.)
у справі
за позовом
Дніпропетровської обласної прокуратури,
м. Дніпро,
в інтересах держави в особі
Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей,
м. Київ
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ",
м. Кривий Ріг Дніпропетровська область
про стягнення 6 260 517,14 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, через "Електронний суд", звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ", в якому просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" до Державного бюджету України заборгованість з плати за ліцензії на гральний автомат у сумі 5 814 000 грн., а також за невиконання грошового зобов'язання за законом інфляційні втрати у сумі 235 523,64 грн., три проценти річних у сумі 210 993,50 грн., що разом становить 6 260 517,14 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
В обґрунтування позову Прокурор посилається на те, що ТОВ “ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» не виконало вимоги п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2023 р. № 173 “Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 р. № 314» та ч. 6 ст. 49 Закону України від 14.07.2020 р. № 768-ІХ “Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та не сплатило щорічної плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, з огляду на що 08.08.2023 р. КРАІЛ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 51 Закону прийнято рішення від № 113 “Про анулювання ТОВ “ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» ліцензій на гральні автомати» у кількості 50 одиниць.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р. у справі № 904/3161/24 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження справі № 904/3161/24. Роз'яснено Прокурору та Позивачеві, що розгляд даного спору підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Повернуто Дніпропетровській обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 75 126,21 грн., який сплачений платіжною інструкцією № 2100 від 03.07.2024 р., яка знаходиться в матеріалах справи.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, через систему "Електронний суд", звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду повністю та направити двну справу для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду, що внесення плати за ліцензії не може вважатись господарським зобов'язанням в розумінні положень ГК України. У правовідносинах за позовом Прокурора КРАІЛ виступає саме як суб'єкт владних повноважень, між сторонами у справі № 904/3161/24 виникли публічно-правові відносини. Внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов'язанням в розумінні положень ГК України.
Водночас, на думку Скаржника, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р. про закриття провадження у справі № 904/3161/24 постановлена з порушенням норм процесуального права ст. ст. 2, 5, 20, 236 ГПК України та ст. ст. 4, 19 КАС України, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому ухвала підлягає скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, Скаржник зазначає, що у зв'язку з видачею ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів, ліцензій на гральні автомати на підставі положень Закону між організатором азартних ігор та КРАІЛ виникли майнові господарські зобов'язання із внесення плати організатором азартних ігор за ліцензії, які ним отримано. Через невнесення до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий рік дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, строк сплати за які настав на день анулювання ліцензії, у ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» наявна заборгованість на загальну суму 5 814 000 грн. Крім того, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, на вказану суму заборгованості підлягають нарахуванню інфляційні втрати на загальну суму 235 523,64 грн та 3 % річних на загальну суму 210 993,50 грн, що також підлягають стягненню з Відповідача у зв'язку з невиконанням зобов'язань із внесення щорічної плати за ліцензії на гральні автомати. Таким чином, Прокурором пред'явлено позовну заяву після припинення ліцензійних відносин між КРАІЛ та Відповідачем, у зв'язку з прийняттям рішень про анулювання виданих ліцензій, щодо стягнення боргу перед Державним бюджетом України через невиконання організатором азартних ігор вимог Закону щодо внесення оплати за ліцензії.
Скаржник наголошує на тому, що Прокурором пред'явлено позовну заяву не щодо стягнення плати, що передує прийняттю рішення про видачу ліцензії, а щодо стягнення боргу зі сплати щорічних платежів за ліцензії, який утворився внаслідок анулювання КРАІЛ виданих відповідачу ліцензій.
Скаржник вважає, що визначення платежу за ліцензії як платежу до Державного бюджету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» (далі - постанова КМУ № 106 ) не визначає спір як адміністративний. Оскільки платежі до бюджету стягуються і в порядку господарського судочинства. Для визначення предметної юрисдикції спору необхідно враховувати всі обставини конкретної справи.
Скаржник зазначає, що КРАІЛ як центральний орган виконавчої влади, наділений організаційно- господарською компетенцією у відносинах щодо державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор та саме цей орган наділений державою господарською компетенцією у відносинах щодо вжиття заходів із стягнення до Державного бюджету України боргу, що утворився через невиконання обов'язку з оплати ліцензій організатором азартних ігор. Ураховуючи вищевикладене, особливим учасником господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи. У спірних правовідносинах щодо стягнення заборгованості до державного бюджету КРАІЛ є учасником відносин, що представляє інтереси держави з метою їх захисту. Постановою КМУ № 106 передбачено, що КРАІЛ контролює справляння надходжень до бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та повинна забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного бюджету платежів.
На переконання Скаржника судом не враховано, що після прийняття 08.08.2023 р. КРАІЛ рішення № 113 про анулювання виданих ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» ліцензій у КРАІЛ відсутні правові підстави для вжиття заходів державного нагляду (контролю), проведення перевірок, складення актів за їх результатами та /або прийняття рішень про застосування фінансових санкцій до відповідача. Законом КРАІЛ не наділена повноваженнями щодо застосування штрафних санкцій через несплату організатором азартних ігор плати за ліцензії. Також ним не передбачено здійснення КРАІЛ планових або позапланових заходів державного нагляду (контролю) відносно організатора азартних ігор після анулювання йому ліцензій. Таким чином, у правовідносинах щодо стягнення заборгованості після анулювання ліцензій, що утворилась через невнесення Відповідачем щорічних платежів за здійснення видів діяльності з організації та проведення азартних ігор на підставі отриманих ліцензій, використання яких відповідно до вимог ч. 6 ст. 49 Закону є оплатною, КРАІЛ не наділений владними повноваженнями та не діє як суб'єкт владних повноважень.
Відтак, на думку Скаржника, по своїй правові природі кошти з оплати за ліцензії є компенсацією державі від негативних наслідків господарської діяльності з організації та проведення азартних ігор та йдуть на суспільно важливі цілі. Тому борг, що існує у ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» перед Державним бюджетом України відповідно до ст. 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у разі його стягнення, повинен компенсувати витрати держави на суспільно важливі цілі у сфері освіти, медицини, спорту та культури, визначені нею у вказаному законі. Без стягнення вказаної заборгованості з відповідача на загальну суму 6 260 517,14 грн держава позбавлена можливості досягти поставлених цілей, у тому числі забезпечити належне та своєчасне фінансування нагальних потреб держави в умовах воєнного стану.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р. про закриття провадження у справі № 904/3161/24 підлягає скасуванню, а дана справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема, Позивач посилається на те, що анулювання КРАІЛ ліцензій Відповідачу не впливає на можливість пред'явлення вимоги про сплату несплаченої щорічної плати за ліцензії. Оскільки анулювання є лише наслідком невнесення плати, встановленої Законом, що унеможливлює подальше здійснення діяльності на підставі отриманих організатором азартних ігор ліцензій. При цьому, Закон не звільняє ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» від виконання обов'язку щодо внесення щорічної плати за ліцензії, за час їх використання, після прийняття рішень про їх анулювання, що встановлює гарантії для держави у вигляді надходження коштів до державного бюджету та стягнення боргу у разі невиконання вказаного обов'язку організатором азартних ігор. Таким чином, зважаючи, що організатор азартних ігор не виконав свій обов'язок встановлений Законом у КРАІЛ наявні всі правові підстави для стягнення заборгованості, що виникла у зв'язку з несплатою плати за ліцензії. Проте, зазначені обставини не знайшли належної оцінки суду, що, у свою чергу, призвело до прийняття судом оскаржуваної ухвали. Так, приймаючи оскаржувану ухвалу суд прийшов до помилкових висновків, що внесення плати за ліцензії не є господарським зобов'язанням відповідно до положень ГК України, а КРАІЛ у цих правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, що свідчить про виникнення публічно-правових відносин. Однак, це на відповідає дійсним обставинам справи.
Крім того, у відзиві Позивач посилається на те, що заявлений Прокурором в інтересах КРАІЛ позов та його предмет, щодо стягнення плати за ліцензії, жодним чином не стосується відносин, які пов'язані із здійсненням КРАІЛ владно управлінської функції, оскільки наразі КРАІЛ позбавлена владно керувати Відповідачем, що виключає підстави віднесення даного спору до юрисдикції адміністративних судів. Судом не враховано, що після прийняття 08.08.2023 р. КРАІЛ рішення № 113 про анулювання виданих ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» ліцензій у КРАІЛ відсутні правові підстави для вжиття заходів державного нагляду ( контролю ), проведення перевірок, складення актів за їх результатами та/або прийняття рішень про застосування фінансових санкцій до відповідача. Законом КРАІЛ не наділена повноваженнями щодо застосування штрафних санкцій через несплату організатором азартних ігор плати за ліцензії. Також ним не передбачено здійснення КРАІЛ планових або позапланових заходів державного нагляду (контролю) відносно організатора азартних ігор після анулювання йому ліцензій. Таким чином, у правовідносинах щодо стягнення заборгованості після анулювання ліцензій, що утворилась через невнесення Відповідачем щорічних платежів за здійснення видів діяльності з організації та проведення азартних ігор на підставі отриманих ліцензій, використання яких відповідно до вимог ч. 6 ст. 49 Закону є оплатною, КРАІЛ не наділений владними повноваженнями та не діє як суб'єкт владних повноважень.
У відзиві, ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ» не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що щорічні платежі дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 5 814 000 грн., які Позивача просить стягнути з ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ», відносяться до бюджетних платежів, з огляду на що правовідносини між сторонами виникли на підставі бюджетного законодавства. Більш того, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, наголошує на порушення Товариством інтересів держави в бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей Прокурор у позові не вказує. Розмір плати за ліцензії, зобов'язання з їх оплати, строки дії таких ліцензій чітко встановлюються на підставі положень вказаного Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор", при цьому змінити розмір такої плати, порядок сплати, строк дії відповідної ліцензії за домовленістю сторін неможливо.
Товариство також вказує на те, що враховуючи те, що Позивач реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор, зокрема, здійснює контроль за справлянням надходжень до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, в тому числі своєчасність та правильність їх надходження, суд дійшов вірного висновку, що спір у даній справі виник не у зв'язку зі здійсненням Позивачем господарської діяльності в розумінні ст. 20 ГПК України, адже здійснення вказаного вище контролю є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності.
Крім того, Товариство зазначає про те, що суд дійшов висновку, з яким погоджується і ТОВ «ГЕНЕЗИС ГЕЙМ», що спір за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про стягнення заборгованості з плати за ліцензії на гральний автомат, є публічно-правовим, а відтак належить до адміністративної юрисдикції та має вирішуватися судами за правилами КАС України.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.09.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/3161/24.
Матеріали справи № 904/3161/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 13.11.2024 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 р. зупинено провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024р. у справі № 904/3161/24 до закінчення розгляду Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/1559/24 у подібних правовідносинах.
Від прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури до суду надійшла заява про поновлення провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р. у справі № 904/3161/24, у зв'язку з усуненням обставин, що викликали підстави для зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 р. поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р. у справі № 904/3161/24. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 25.06.2025 р.
Позивач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
У судовому засіданні 25.06.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, через "Електронний суд", звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" до Державного бюджету України заборгованість з плати за ліцензії на гральний автомат у сумі 5 814 000 грн., а також за невиконання грошового зобов'язання за законом інфляційні втрати у сумі 235 523,64 грн., три проценти річних у сумі 210 993,50 грн., що разом становить 6 260 517,14 грн..
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р. у справі № 904/3161/24 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження справі № 904/3161/24. Роз'яснено Прокурору та Позивачеві, що розгляд даного спору підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Повернуто Дніпропетровській обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 75 126,21 грн..
Судове рішення мотивоване тим, що спір за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗИС ГЕЙМ" про стягнення заборгованості з плати за ліцензії на гральний автомат, є публічно-правовим, а відтак належить до адміністративної юрисдикції та має вирішуватися судами за правилами КАС України.
Так, на думку господарського суду, в даних правовідносинах КРАІЛ виступає саме як суб'єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. В свою чергу, з огляду на характер правовідносин, з яких виник даний спір, а саме бюджетних правовідносин, суд вважає, що такі обставини виключають господарсько-правовий характер спірних правовідносин, адже в даному випадку відсутні вищенаведені ознаки господарського спору в розмінні ГПК України.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Прокурора та Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного розгляду є питання правильності застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права ( положень статей 4, 20 та пункту 1 частини першої ст. 231 ГПК України ).
Ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною першою ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( далі - Конвенція ), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах ( ст. 1 ГПК України ).
Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ ( зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 р. у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 р. у справі № 367/4695/20 ).
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це ст. 19 КАС України, ст. 20 ГПК України, ст. 19 ЦПК України.
Згідно із частиною першою ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності ( крім справ, передбачених частиною другою цієї статті ), та інші справи у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 р. у справі № 925/352/22.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18, від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19 та постановах Верховного Суду від 06.06.2023 р. у справі № 920/277/22, від 10.05.2023 р. у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 р. у справі № 920/155/22.
Судом попередньої інстанції встановлено, що спір у справі виник через невнесення Відповідачем до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
КРАІЛ відповідно до Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" та Положення є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей.
У ст. 52 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначено плату та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.
При цьому сторони у зазначеній сфері на власний розсуд не можуть змінити розмір, строки і порядок внесення плати за ліцензії.
Згідно з пунктом 51 частини третьої ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів ( з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої ст. 671 Бюджетного кодексу України ) є плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей ( крім плати, визначеної пунктами 431 і 432 частини першої ст. 64 Бюджетного кодексу України ).
Зважаючи на наведені положення законодавства у сукупності, КРАІЛ у спірних правовідносинах реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та здійснює контроль за справлянням до бюджету плати за ліцензії у зазначеній сфері.
Отже, враховуючи, що Позивач не має вправа розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважений контролювати відповідні надходження до бюджету, у цьому випадку відсутні підстави для висновку про приватноправовий характер спірних правовідносин. Правовідносини в цій справі спрямовані на вирішення питання надходження платежу до бюджету, що має на меті передусім публічний, а не приватний інтерес.
Зважаючи на викладене та наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, беручи до уваги у тому числі предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом і доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду щодо належності зазначених спорів до адміністративної юрисдикції, викладені у постановах від 27.02.2025 р. у справі № 916/1559/24, від 11.03.2025 р. у справі № 903/497/24, від 12.03.2025 р. у cправі № 922/2158/24 за подібних правовідносин.
Ураховуючи те, що доводи Прокурора про порушення судом попередньої інстанції норм права при постановленні оскарженого судового рішення у цій справі не знайшли підтвердження, підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 р. у справі № 904/3161/24 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.06.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін