вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" червня 2025 р. Справа№ 910/582/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Ковальчук І.В.;
від відповідача : Шпаргалюк С.В.
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 (Повний текст складено 27.03.2025)
у справі № 910/582/25 (суддя С.О. Чебикіна)
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка"
про стягнення 38 097 941,08 грн.
Міністерство оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" про стягнення 38 097 941,08 грн., з яких: 15 105 650,47 грн. штрафу, 13 656 644,84 грн. пені та 9 335 645,77 грн. 25% річних за Державним контрактом № 509/4/23/29 на поставку товарів оборонного призначення від 22.06.2023 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 по справі № 910/582/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" на користь Міністерства оборони України 3 021 130, 09 грн. штрафу, 2 731 328, 97 грн. пені та 345 147, 54 грн. судового збору.
Не погоджуючись з указаним рішенням, Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 по справі № 910/582/25 в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задовленні частини позовних вимог.
Зокрема апелянт посилається на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права в частині відмови у задоволенні стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі № 910/582/25, розгляд справи призначено на 18.06.2025.
26.05.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд відмовити у її задоволенні та залишити рішення без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 22.06.2023 року між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (виконавець) було укладено Державний контракт № 509/4/23/29 на поставку товарів оборонного призначення (Контракт), відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (товар), найменування (номенклатура, асортимент); технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та/або в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток № 1) (Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти товар через вантажоодержувача, який визначається не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до дати поставки окремою письмовою вказівкою Замовника (лист) Додаток №2)), та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.
Відповідно до Специфікації, затвердженої у редакції Додаткової угоди № 1 від 08.09.2023 року до Державного контракту № 509/4/23/29 від 22.06.2023 року поставці підлягає: товар оборонного призначення у кількості 14 500 одиниць до 13.12.2023 року на загальну суму 234 404 975,00 грн. (пункт 1 Специфікації); товар оборонного призначення у кількості 30 000 одиниць до 13.12.2023 року на загальну суму 422 772 600,00 грн. (пункт 2 Специфікації).
Згідно з пунктом 4.1 Контракту розрахунки за цим Контрактом проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунку на оплату та документів, зазначених у пункті 4.2.1 цього Контракту, а також підписання Сторонами Акта приймання-передачі товару за Контрактом (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунки Міністерства оборони України).
Пунктом 4.2.1 Контракту визначено, що до рахунку додаються: Акт приймання-передачі військового майна, за формою згідно з додатком 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 року № 440, (акт приймання-передачі військового майна (Додаток № 3)); повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених у централізованому порядку за формою, встановленою наказом Міністерства оборони України від 31.12.2016 року № 757, (повідомлення-підтвердження (Додаток №4)); видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товар; сертифікат якості (з обов'язковим зазначенням дати виготовлення товару); сертифікат, походження товару.
У відповідності до пункту 4.2.2 Контракту на підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання, сторонами оформляється Акт приймання-передачі товару за Контрактом (Додаток № 6), який є підставою для проведення розрахунків.
Згідно з пунктом 4.3.3 Контракту попередня оплата здійснюється на підставі рахунку на оплату, наданого виконавцем, шляхом перерахування коштів протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дня пред'явлення рахунку замовникові на оплату на рахунок, відкритий на ім'я виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів виключно на цілі, визначені цим Контрактом з наданням відповідних підтвердних документів.
Пунктом 5.5 Контракту між сторонами погоджено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата затвердження вантажоодержувачем Акта приймання-передачі військового майна.
Відповідно до пункту 5.5.1 Контракту датою належного виконання умов цього Контракту є дата підписання сторонами Акта приймання-передачі Товару за цим Контрактом (Додаток № 6).
Згідно з пунктом 8.3.1 Контракту у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка ціни товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Пунктом 8.3.5 Контракту визначено, що у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати у розмірі 25 (двадцять п'ять) відсотків річних, від дня від прострочення строку поставки товару до дня затвердження вантажоодержувачем Акта приймання-передачі товару або повернення суми попередньої оплати.
У відповідності до пункту 12.1 Контракту останній набирає, чинності з дати підписання його сторонами або уповноваженими на те їх представниками та скріплення їхніх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 31.12.2023 року, а в частині, виконання гарантійних зобов'язань до повного їх виконання виконавцем.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Контракту постачальником було поставлено товар з порушенням строків постачання товару, а саме: товар згідно з пунктом 1 Специфікації у кількості 1 505 одиниць на суму 25 263 757,75 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 48 днів 31.01.2024 року; товар згідно з пунктом 1 Специфікації у кількості 120 одиниць на суму 2 014 386,00 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 64 дні 16.02.2024 року; товар згідно з пунктом 1 Специфікації у кількості 1 507 одиниць на суму 25 297 330,85 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 84 дні 07.03.2024 року; товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 2 002 одиниць на суму 28 213 024,84 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 41 день 24.01.2024 року; товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 2 002 одиниць на суму 28 213 024,84 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 48 днів 31.01.2024 року; товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 2 002 одиниць на суму 28 213 024,84 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 56 днів 08.02.2024 року; товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 3 080 одиниць на суму 43 404 653,60 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 72 дні 24.02.2024 року; товар згідно з пунктом 2 Специфікації у кількості 2 638 одиниць на суму 37 175 803,96 грн., з терміном постачання до 13.12.2023 року, який поставлено з простроченням на 80 днів 03.03.2024 року.
Вказані обставини підтверджуються актами приймання-передачі товару за відповідний період, копії яких містяться в матеріалах справи.
З огляду на порушення відповідачем строків поставки, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" штрафних санкцій в розмірі 38 097 941,08 грн., з яких 15 105 650,47 грн. штрафу, 13 656 644,84 грн. пені та 9 335 645,77 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем у встановлений строк обов'язку за контрактом щодо поставки товару не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій з урахуванням умов Контракту.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог про наявність достатніх правових підстав для нарахування позивачем штрафу в розмірі 15 105 650,47 грн та пені в розмірі 13 656 644,84 грн.
Щодо вимог в частині стягнення 9 335 645,77 грн 25% за користування коштами попередньої оплати відповідно до пункту 8.3.5 Контракту, колегія суддів відзначає.
Обґрунтовуючи власну позицію із вказаного питання, апелянт стверджує, що пунктом 8.3.5 Контракту погоджено стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати, а не стягнення пені.
Згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пункту 8.3.5 укладеного між сторонами Контракту нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 року по справі № 922/3578/18.
За змістом пункту 8.3.5 Контракту сторони домовилися про подвійне нарахування пені.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість стягнення з відповідача, як виконавця, одночасно пені за порушення строків поставки товару у розмірі 0,1% від вартості товару та пені за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) за порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Таке стягнення суперечитиме положенням, викладеним у статті 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, в частині вимог щодо стягнення з відповідача 9 335 645,77 грн. 25% за користування коштами попередньої оплати належить відмовити, оскільки таке нарахування за своїм правовим змістом також є пенею, яка вже стягнута судом.
Щодо про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій до рівня 5%, колегія суддів відзначає, що в обґрунтування клопотання відповідач посилався на те, що затримка у постачанні продукції обумовлена виникненням форс-мажорних обставин. При цьому відповідач стверджував, що з метою виконання Державного контракту відповідачем укладено зовнішньоекономічний контракт № MOS-U-210623 від 21.06.2023 року з компанією MOS CONSULTING Sp.z.o.o. Листом № MOS/2023/12/271 від 06.12.2023 року MOS CONSULTING Sp.z.o.o, повідомило про те, що на заводі-виробнику виникли обставини непереборної сили, які потягли за собою затримку поставки основних матеріалів необхідних для виробництва продукції за Зовнішньоекономічним контрактом.
Листом № 07122023-05 від 07.12.2023 року відповідач, на виконання умов Державного контракту невідкладно повідомив позивача про виникнення обставин непереборної сили, які вплинули на виконання зобов'язань за Державним контрактом. Несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Державним контрактом, є наслідком обставин непереборної сили, оскільки виконання відповідачем обов'язків за Державним контрактом не могло бути здійснено раніше ніж виконання обов'язків за зовнішньоекономічним контрактом компанією MOS CONSULTING Sp.z.o.o.
Відповідно до пункту 9.1 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Контракту та виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання Контракту, а саме: аварія, пожежа, ворожі атаки, дії іноземного ворога, диверсії, заборона (обмеження) експорту/імпорту викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, циклон, ураган, повінь, замерзання портів, землетрус, пожежа. Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами після його внесення до Єдиного реєстру сертифікатів форс-мажорних обставин.
Згідно з пунктом 9.2 Контракту сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Контрактом унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Пунктом 9.3 Контракту між сторонами погоджено, що доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за Контрактом є документ (висновок) про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів підтвердження настання для нього форс-мажорних обставин та неможливість виконання зобов'язань за Контрактом у встановлений строк, що підлягає підтвердженню у порядку, визначеному цим Контрактом, зокрема, пунктом 9.1 Контракту, та положеннями чинного законодавства.
Відповідно до статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 року у справі № 922/2394/21.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
При цьому сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 року у справі № 905/55/21.
Разом з тим, відповідачем не підтверджено, що обставини, які виникли за зовнішньоекономічним контрактом з компанією MOS CONSULTING Sp.z.o.o були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання за Контрактом.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення пені та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 року у справі № 904/3551/18).
Зважаючи на статус та специфіку діяльності обох сторін під час дії воєнного стану, ураховуючи загальний розмір штрафних санкцій та фактичне виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, фінансовий стан сторін, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 80%, тобто до суми 2 731 328,97 грн. пені та 3 021 130,09 грн. штрафу.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 року у справі № 910/8725/22, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 731 328,97 грн. пені та 3 021 130,09 грн. штрафу у зв'язку із зменшенням штрафних санкцій на 80%. В іншій частині позовних вимог належить відмовити.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову є обгрнутованим, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі №910/582/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі №910/582/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі №910/582/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Міністерство оборони України.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 26.06.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран