20 червня 2025 рокуСправа №160/30100/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати дії та рішення відповідача №231250002227 від 25.06.2024 стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу - протиправними та скасувати їх;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29.11.2023 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ “ПриватБанк», код 14360570, мфо 305299, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позову зазначено, про безпідставність відмови у призначенні пенсії з підстав, вказаних в оскаржуваному рішенні, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 29.11.2023 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії.
Рішенням від 25.06.2024 №231250002227 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу роботи.
В рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 15 років 6 місяців 18 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
-до розрахунку страхового стажу не зараховано періодів проходження військової служби з 13.05.1980 по 27.06.1982 згідно запису трудової книжки, оскільки відсутня дата видачі військового квитка;
- до розрахунку страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1992 по 30.09.1994, оскільки є виправлення в даті наказу прийому на роботу;
- до розрахунку страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відутня інформація про сплату страхових внесків.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Щодо висновків відповідача про незарахування спірного періоду роботи з підстав недоліків у заповненні трудової книжки, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637 передбачено що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд звертає увагу відповідача, що певні недоліки у заповненні трудової книжки позивача, не позбавляють останнього права на отримання гарантованих пенсійних виплат, а відповідач, в разі наявності сумнівів в тих чи інших документах, не позбавлений права перевірити інформацію, яка у них зазначена, як того вимагає частина 3 статті 44 Закону №1058.
Суд зазначає, що згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Отже, відповідач в межах своїх повноважень, зобов'язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, зокрема, записів у трудовій книжці, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для зарахування спірних періодів роботи до стажу позивача.
Суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому, на думку суду, їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби з підстав відсутності у трудовій книжці запису про дату видачі військового квитка, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічно, абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Суд звертає увагу відповідача, що жодним нормативним актом не передбачено зазначення в трудовій книжці дати видачі військового квитка.
На час заповнення запису в трудовій книжці про проходження позивачем військової служби діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
Відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.
З аналізу наведених норм, судом доходить висновку, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак недоліки в записах в трудовій книжці не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи (служби) зі страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу спірного періоду, оскільки в індивідуальних відомостях відсутня інформація про сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Суд зазначає, що невиконання обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позбавляє позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а вказані обставини не можуть бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачу спірного періоду.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи (служби) з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні є протиправною.
Суд зазначає, що незважаючи на те, що позивачем не заявлено позовну вимогу про зарахування спірних періодів роботи та служби до страхового стажу, суд, з метою належного захисту порушеного права позивача, вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача зарахувати такі періоди до страхового стажу.
Щодо позовної вимоги про призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Враховуючи, що відповідачем не проводився розрахунок стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у даному рішенні, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права буде визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов'язання зарахувати спірні періоди до страхового стажу та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду щодо зарахування спірних періодів роботи до загального стажу роботи.
Щодо позовної вимоги про виплату пенсії на банківський рахунок з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки в даному випадку суд не приймає рішення про призначення позивачу пенсії.
Враховуючи викладене, позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи положення статті 139 КАС України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 484,48 грн.
Керуючись статтями 139, 242-246, 257 - 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №231250002227 від 25.06.2024 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 13.05.1980 по 27.06.1982 та періоди роботи з 02.01.1992 по 30.09.1994 та з 01.07.2000 по 31.12.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2023 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська