26 червня 2025 року
м. Київ
справа №320/5180/22
адміністративне провадження № К/990/9618/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання незаконним звільнення та поновлення на публічній службі,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 24 травня 2022 року № 360 "Про застосування дисциплінарного стягнення до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним та скасувати наказ від 26 травня 2022 року № 818 о/с "щодо особового складу", в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) частини першої статті 77 старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з посади поліцейського інженерно - технічного взводу роти швидкого реагування полку патрульної служби особового призначення "Київ" Головного управління Національної поліції у м. Києві;
- поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського інженерно - технічного взводу роти швидкого реагування полку патрульної служби особового призначення "Київ" Головного управління Національної поліції у м. Києві з 01 червня 2022 року;
- стягнути з Головного управління Нацональної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського інженерно - технічного взводу роти швидкого реагування полку патрульної служби особового призначення "Київ" Головного управління Національної поліції у м. Києві;
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця (з якої підлягають відрахуванню податкові платежі та обов'язкові внески).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від13 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року задоволено.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року скасовано та ухвалено постанову, якою позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 24 травня 2022 року № 360 "Про застосування дисциплінарного стягнення до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 ".
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 26 травня 2022 року № 818 о/с "щодо особового складу", в частині звільнення зі служби в поліції за пункту 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) частини першої статті 77 старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з посади поліцейського інженерно - технічного взводу роти швидкого реагування полку патрульної служби особового призначення "Київ" Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді поліцейського інженерно технічного взводу роти швидкого реагування полку патрульної служби особового призначення "Київ" Головного управління Національної поліції у м. Києві, з 01 червня 2022 року.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 травня 2022 року по 13 лютого 2025 року у розмірі 677 556,00 грн (шістсот сімдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн нуль коп.).
03 березня 2025 року Головне управління Національної поліції у м. Києві звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 320/5180/22 залишено без руху. Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; документа про сплату судового збору.
01 квітня 2025 року Головним управлінням Національної поліції у м. Києві на виконання вимог ухвали від 20 березня 2025 року надано уточнену касаційну скаргу та клопотання про відстрочення сплати судового збору або продовження процесуального строку на усунення даного недоліку. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до листа УФЗБО ГУНП у м. Києві від 28 березня 2025 року № 66536- судовий збір у сумі 15 097, 22 грн наразі сплатити не видається у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року відмовлено Головному управлінні Національної поліції у м. Києві у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Продовжено Головному управлінні Національної поліції у м. Києві строк для усунення недоліків касаційної скарги для сплати судового збору.
15 травня 2025 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20 березня 2025 року Головного управління Національної поліції у м. Києві надано документ про сплату судового збору, що дає змогу Суду вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Дослідивши зміст уточненої касаційної скарги, Суд дійшов наступного висновку.
Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Посада публічної служби, яку обіймав позивач, та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір (поліцейського інженерно - технічного взводу роти швидкого реагування полку патрульної служби особового призначення "Київ" Головного управління Національної поліції у м. Києві), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції».
Тож, наразі у касаційній скарзі відповідач ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.
Верховний Суд неодноразово повторював, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі висновки судів у подібних правовідносинах є прямо протилежними тим, які містяться в оскаржуваній постанові.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Посилаючись на відсутність висновків судів подібних правовідносинах, в яких, на думку скаржника, судами попередніх інстанції по різному вирішено аналогічні спори, відповідач не наводить судові справи та не обґрунтовує, висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Також, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність значного суспільного інтересу до спірних правовідносин та виняткового значення для Національної поліції України, як центрального органу управління поліції, згідно з частиною другої статті 13 Закону України «Про національну поліцію», який забезпечує діяльність керівника поліції та виконання покладених на поліцію завдань.
Тут варто зауважити, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
У цій справі предмет спору стосується звільнення з публічної служби особи, посада якої не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище що, як уже зазначалося, є одним з критеріїв віднесення такої справи до категорії справ незначної складності.
Водночас скаржник не продемонстрував наявності жодного дійсного виразника цікавості суспільства до цієї конкретної справи (зокрема, але не виключно, її широке висвітлення у засобах масової інформації, активне обговорення в соціальних мережах та/або під час публічних дискусій, фактів присутності громадськості в судових засіданнях, наявність реакцій громадських, державних та міжнародних організацій тощо).
Таким чином, касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду.
Водночас цілком зрозуміло, що кожна сторона, не на користь якої вирішено спір, стверджуватиме про те, що справа має для неї виняткове значення. Це зумовлює потребу навести не лише переконливі мотиви, а й підтвердити їх.
У розглядуваному випадку суд не має підстав вважати доводи скаржника явно безпідставними чи надуманими, однак, не може визнати їх достатньо переконливими для висновку про існування обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки мотиви у цій частині є загальними, не конкретними та сприймаються як намагання будь-що оскаржити рішення судів у цій справі у зв'язку із самою лише незгодою з результатом розгляду справи.
Також, у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження рішень, вказує, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не враховано положення статті 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справу № 806/76477/15, від 21 січня 2021 року у справі № 826/746817/18, від 28 жовтня 2021 року у cправі № 520/15787/2020, від 09 лютого 2022 року у справі № 160/122907/20, від 23 листопада 2023 року № 420/14443/22.
Верховний Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, у справі, що розглядається, предметом спору є правомірність наказів Головного управління Національної поліції у м. Києві від 24 травня 2022 року № 360 "Про застосування дисциплінарного стягнення до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 ", від 26 травня 2022 року № 818 о/с "щодо особового складу", в частині звільнення зі служби в поліції, поновлення на роботі та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
У справі №420/14443/22 предметом розгляду були накази Департаменту патрульної поліції: від 31 серпня 2022 року № 501, яким інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, капітана поліції ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог пунктів 1, 2, 6, 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, пунктів 1, 2 частини першої статті 18, частини першої статті 25 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, визначеної статтею 64 Закону України «Про Національну поліцію», частини п'ятої статті 6, частини третьої статті 10, частини першої статті 12 Закону України «Про захист персональних даних», пункту 7 розділу IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції Україні, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 07 листопада 2018 року № 893, абзаців другого і третього пункту 1, абзацу четвертого пункту 2 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 09 листопада 2016 року № 1179; від 27 вересня 2022 року № 1244о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції з 27 вересня 2022 року, з відрахуванням з грошового забезпечення та інших виплат вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння яких не закінчився в сумі 2 519, 98 грн.
Так у зазначеній справі судами було встановлено, що службовим розслідуванням встановлено, що позивач у період з 14 березня 2022 року по 20 квітня 2022 року здійснював пошукові запити до інформаційних підсистем ІПНП, які не були пов'язані з безпосереднім виконанням покладених на нього службових обов'язків, передбачених посадовою інструкцією, використовував цю інформацію з системи ІПНП з метою, яку не змін пояснити членам дисциплінарної комісії, не надав відповідних підтверджень щодо легітимної мети здійснення запитів до системи ІПНП. Крім того, службовим розслідуванням встановлено, що позивач встановив на свій службовий комп'ютер програмне забезпечення для віддаленого доступу до робочого столу комп'ютера і входу до системи ІПНП, та у період з 14 березня 2022 року по 20 квітня 2022 року, не перебуваючи на робочому місці, здійснював запити до зазначеної системи для отримання інформації, яка не стосувалась його службових обов'язків.
З огляду на це, дисциплінарна комісія дійшли висновку про наявність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку, яке виразилось, зокрема, у порушенні ним письмового зобов'язання, взятого на себе 07 травня 2021 року щодо дотримання вимог про нерозголошення персональних даних в частині, шо регламентує не опрацьовувати інформацію або пошукові запити до інформаційних підсистем ІПНП, якщо це не пов'язано з безпосереднім виконанням покладених службових обов'язків, у тому числі на прохання сторонніх осіб та не використовувати інформацію з системи ІПНП з приватною або будь-якою іншою метою, не пов'язаною з виконанням функціональних обов'язків.
При цьому, у цій справі, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суд першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що на момент проведення службового розслідування у позивача не було діючих дисциплінарних стягнень, обраний вид дисциплінарного стягнення у виді звільнення є незаконним, непропорційним, необґрунтованим, та таким, що обраний з порушенням положень статті 29 Статуту. Також, суд апеляційної інстанції врахував, що у період з 11 квітня 2022 року по 20 квітня 2022 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному; з 27 лютого 2022 року по 28 березня 2022 року частина м. Ірпінь була під контролем російських військ; 15 березня 2022 року позивачка перебувала на обліку в ГУНП у Львівській області, що підтверджується наказом від 14 березня 2022 року № 673. Суд апеляційної інстанції також вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту наявності у позивача та самостійного виховання малолітньої дитини, що також не могло не відобразитись на можливості вчасної явки на службу до м. Києва. Зважаючи на те, що відповідачем під час службового розслідування належно не встановлено склад дисциплінарного проступку, його мотив, ступінь вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку, ставлення до служби, це в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваних наказів відповідача та поновлення позивача на посаді.
Отже, Суд, проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у справі № 420/14443/22, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, зазначає, що постанова Верховного Суду, на яку посилається заявник, як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалена за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цьому касаційному провадженні, а тому не може слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 806/76477/15, від 21 січня 2021 року у справі № 826/746817/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 520/15787/2020, від 09 лютого 2022 року у справі № 160/122907/20, Суд зазначає, що такі відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
На підставі наведеного, Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, як підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
До того ж, загалом аргументи скаржника ґрунтуються на самій лише незгоді з позицією судів, які ухвалили рішення не на його користь, зводяться до потреби ще одного повного судового перегляду справи, переоцінки доказів, тобто надання наявним доказам іншої оцінки, ніж суди попередніх інстанцій, з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Про це йдеться у частині другій статті 341 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання незаконним звільнення та поновлення на публічній службі.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов