Справа № 761/45893/24 Головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.
Провадження № 22-ц/824/10392/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
25 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінхелпфарм», товариства з обмеженою відповідальністю «Кепіталкемп» про визнання договору недійсним,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «ФК «Фінхелпфарм», ТОВ «Кепіталкемп» про визнання недійсним договору № 20211229-ФК від 29 грудня 2021 року про надання фінансового кредиту, укладеного між відповідачами, з підстав його фраудаторності.
31 березня 2025 року позивачка подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту (заборони відчуження) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме групу нежитлових приміщень № 200 (літ. А) загальною площею 291,7 кв. м та № 201 (літ. А) загальною площею 422,9 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1580939380000, до вирішення цієї справи по суті та набрання рішенням законної сили.
Заяву обґрунтувала тим, що між сторонами існує спір щодо визнання недійсним кредитного договору, який був вчинений відповідачами на шкоду правам позивачки та інших мешканців багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 (фіктивний правочин) з метою уникнення від відповідальності та відчуження підвальних приміщень будинку через процедуру примусового виконання рішення Господарського суду Київської області від 13 вересня 2022 року у справі № 911/701/22 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, в якому вже здійснено опис підвальних приміщень.
Отже, на думку позивачки, спільне майно співвласників будинку може бути відчужене до завершення розгляду цієї справи і вона у такому разі не зможе поновити свої порушені права у зв'язку з відсутністю цього майна, чим буде істотно ускладнено виконання судового рішення у даній справі.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 рокув задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами виник спір про визнання недійсним договору про надання фінансового кредиту, що укладений між відповідачами, тоді як запропонований позивачкою захід забезпечення у вигляду арешту нерухомого майна безпосередньо не пов'язаний з предметом позовної вимоги, а саме даний захід не пов'язаний із фактичним виконанням судового рішення у разі задоволення позову, тому підстави для задоволення заяви відсутні.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка в особі представника - адвоката Буші А.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й порушення норм процесуального права, та задовольнити вимоги поданої заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд неправильно встановив обставини справи та дійшов хибного висновку про те, що заходи забезпечення цього позову напряму не пов'язані із предметом позовних вимог.
Позивачка звернулася із цим позовом до суду, оскільки, уклавши фіктивний договір, відповідачі намагаються незаконно відчужити третім особам майно, що належить мешканцям будинку.
Тобто у разі, якщо позов не буде забезпечений шляхом накладення арешту на вказане майно, яке є єдиною власністю ТОВ «Кепіталкемп» та вже арештоване виконавцем з метою виконання судового рішення про стягнення заборгованості за оспорюваним кредитним договором, то виконання цього рішення буде утруднене або взагалі неможливе.
Заявниця наголошує, що вже відкрите виконавче провадження щодо єдиного майна відповідача, яке є предметом цього спору, здійснено опис цього майна виконавцем для подальшого продажу на торгах.
З огляду на зазначене вважає, що висновок суду про недоведеність позивачкою необхідності забезпечити позову у цій справі є безпідставним.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кепіталкемп» в особі представника - адвоката Різник О.О. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивачки є нелогічними і необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам спірних правовідносин та ухвалив законну й обґрунтовану ухвалу про відмову в забезпеченні позову з додержанням норм процесуального права.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Буша А.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
ТОВ «ФК «Фінхелпфарм» і ТОВ «Кепіталкемп» явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявниці в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками накладення арешту на майно відповідача та/або встановлення заборони здійснювати певні дії щодо нього.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Колегія суддів враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Фінхелпфарм» і ТОВ «Кепіталкемп» у межах розгляду даної справи є визнання недійсним договору № 20211229-ФК від 29 грудня 2021 року про надання фінансового кредиту.
Правовою підставою пред'явленого позову ОСОБА_1 визначила положення статей 203, 215, 234 ЦК України.
Разом з тим, у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить накласти арешт (заборону відчуження) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (групи нежитлових приміщень №№ 200, 201 (літ. А)), загальною площею 714,6 кв. м, приміщення № 200 площею 291,7 кв. м; приміщення № 201 площею 422,9 кв. м, номер об'єкта в РПВН: 33392951; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1580939380000, до вирішення цієї справи по суті та набрання рішенням законної сили.
Зазначені заходи забезпечення позову вочевидь не відповідають заявленим позовним вимогам та ніяким чином не забезпечать виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання кредитного договору недійсним, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивачка звернулася до суду.
Відтак, ураховуючи те, що метою забезпечення позову є реалізація в майбутньому актів правосуддя, у той час як запропоновані заявницею заходи забезпечення позову у вигляді обтяження арештом нерухомого майна, яке не являється предметом судового розгляду, є необґрунтованими та неспівмірними із предметом вимог позову, які вона заявила в судовому порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги заяви про забезпечення позову у даному випадку не відповідають обставинам справи та критеріям співмірності.
У цій справі такі заходи не спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки стосуються договірних правовідносин між ТОВ «ФК «Фінхелпфарм» і ТОВ «Кепіталкемп» щодо надання фінансового кредиту, а нежитлові (підвальні) приміщенні, про які вказувала заявниця у поданій заяві, не є предметом оспорюваного правочину, а отже вжиття таких заходів забезпечення позову ніяким чином не призведе до можливості виконання судового рішення, адже при задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним правовий статус майна в частині його власника не змінитися.
Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду. При цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
У справі, яка переглядається, позивачка заявила вимогу про визнання кредитного договору № 20211229-ФК від 29 грудня 2021 рокунедійсним, проте одночасно вказує про наявність рішення Господарського суду Київської області від 13 вересня 2022 року у справі № 911/701/22 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, яке набрало законної сили, є чинним і примусово виконується у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачкою спосібв рамках цієї справи фактично спрямовано на зупинення виконання судового рішення у справі № 911/701/22, яке набрало законної сили і не скасовано у встановленому законом порядку, що є недопустимо з огляду на пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року.
Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 908/309/21, від 04 листопада 2021 року у справі № 907/416/21, від 24 червня 2021 року у справі № 310/9167/20, від 12 січня 2023 року у справі № 334/9179/21.
Таким чином, наведені заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявниці щодо забезпечення позову і жодним чином не впливають на ефективний захист або поновлення її прав, оскільки відсутній зв'язок між цими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі спроможності заходів, які позивачка просила вжити у порядку забезпечення позову про визнання кредитного договору недійним, забезпечити фактичне виконання можливого судового рішення в разі задоволення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали справи, характер спірних правовідносин та предмет позову, який пред'явила позивачка, а також вірно взяв до уваги, що з обставин даної справи не вбачається, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визнання правочину недійним, а такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, яке не є предметом цього правочину, у даному випадку не відповідає змісту порушеного, на думку заявниці, права і не є співмірним із заявленими нею вимогами в цій справі.
Доводи апеляційної скарги фактично дублюють аргументацію заяви про забезпечення позову, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом при вирішенні питання про забезпечення позову у даній справі порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивачки.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 рокупро відмову в забезпеченні позову у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній