03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 759/23390/23 Головуючий у суді першої інстанції - Єросова І.Ю.
Номер провадження № 22-ц/824/8685/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
25 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Єросової І.Ю., у місті Києві, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення,-
У листопаді 2023 року адвокат Воронкова О.Г., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , звернулась до суду із заявоюпро встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просить встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_7 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
В обґрунтування заяви вказує, що починаючи з 05 грудня 1984 року по 23 грудня 2022 року ОСОБА_1 проживала разом з померлою ОСОБА_7 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 з ОСОБА_7 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, вирішували питання щодо ремонту квартири, її облаштування, відзначали свята та ювілейні дати, тобто проживали однією сім'єю протягом більше, ніж 10 років за вищевказаною адресою. На підставі викладеного заявник згідно зі ст. 1264 ЦК України належить до четвертої черги спадкоємців за законом.
З метою реалізації своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_7 , просить встановити в судовому порядку факт того, що заявник постійно проживала з нею однією сім'єю на час її смерті, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києвавід 04 лютого 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відносини, які склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не можуть вважатися сімейними, оскільки розглядає такі відносини тільки в площині шлюбу, на підставі кровного споріднення чи усиновлення.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Проживання двох одностатевих осіб, які спільно проживають однією сім'єю - може вважатися сім'єю з юридичного погляду та не перешкоджає встановленню факту проживання однією сім'єю та визнанню особи спадкоємцем четвертої черги.
28 березня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника Київської міської ради - Малуєвої С.О., відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що у даному випадку відносини, які склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не є ні шлюбними, ні на підставі кровного споріднення чи усиновлення, тобто в розумінні Сімейного кодексу вони не можуть вважатися сімейними. Водночас одна з передумов того, щоб уважати осіб членами однієї сім'ї, - це шлюб, який можуть оформляти лише особи різної статі, тобто чоловік і жінка. Крім подружжя, до членів сім'ї можуть належати особи, пов'язані між собою родинними відносинами, наприклад батьки або діти, усиновлювач та усиновлений. Проживання двох одностатевих осіб, які спільно проживають однією сім'єю, не вважаються сім'єю з юридичного погляду, бо їхній статус не врегульовано нормами чинного законодавства. Відтак це не породжує для них права й гарантії, якими може скористатися подружжя.
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дії пов'язані з похованням ОСОБА_7 були проведені за рахунок держави.
Заявником не надано доказів на підтвердження того, що вона брала участь у витратах по утриманню 29/300 квартири в будинку АДРЕСА_2 до моменту смерті ОСОБА_7 ..
Беручи до уваги, що ОСОБА_7 за своє життя не склала заповіт на користь ОСОБА_1 , Київська міська рада вважає, що вимоги викладені в заяві не підлягають задоволенню. Заявником не надано доказів на підтвердження того, що вона проживала разом із ОСОБА_7 , вела спільний бюджет, брала участь у витратах по утриманню 29/300 квартири у вищевказаному будинку до моменту смерті ОСОБА_7 ..
Київська міська рада заперечує проти задоволення заяви, оскільки у заявника права на спадкування немає, а у випадку встановлення даного факту Київська міська рада буде позбавлена права на визнання спадщини відмерлою.
При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Інші, належним чином повідомлені учасники справи, не з'явились ( а.с.44, 57-64, т.2).
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що за договором дарування, посвідченого 16 березня 2012 року приватним нотаріусом Ващенком В.В., ОСОБА_7 , а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прийняли в дар в рівних частинах кожний належні ОСОБА_9 29/100 частин квартири, набувши право власності на 29/300 частин квартири кожен, за адресою: АДРЕСА_3 , факт реєстрації права власності підтверджується витягом Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 30 березня 2012 року.
Встановлено, що ОСОБА_1 є зареєстрованою у квартирі АДРЕСА_4 з 05 грудня 1984 року. Окрім неї зареєстровані ОСОБА_3 з 19 вересня 1974 року та ОСОБА_4 з 18 січня 1990 року. Щодо належності права власності вищезазначених осіб, доказів заявником не надано. Також з 19 квітня 2012 року по 18 січня 2023 року у квартирі була зареєстрована померла ОСОБА_7 ..
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, що підтверджується матеріалами її спадкової справи.
27 квітня 2023 року ОСОБА_1 подано до Першої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 та та щодо її майна державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори 28 квітня 2023 року заведена спадкова справа №545/2023.
Як пояснила у судовому засіданні заявниця, дії пов'язані з похованням ОСОБА_7 були проведені за рахунок держави.
Однак, як встановлено судом під час дослідження доказів, оригінали особистих документів ОСОБА_7 знаходяться у позивача ОСОБА_1 ..
Постановою нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори від 26 серпня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 29/300 часток квартири АДРЕСА_5 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , у зв'язку з ненаданням рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_7 , не менше 5 років, згідно ст. 1264 ЦК України.
Заявниця, як на підставу своїх вимог посилається на норми ст. 1264 ЦК України, відповідно до якої у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Суд першої інстанції, розглядаючи подану заяву про встановлення вище вказаного факту, послався на положення ч. 2 статті 3 СК України, відповідно до яких сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення , а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
У даному випадку відносини, що склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не є ні шлюбними, ні на підставі кровного споріднення чи усиновлення, тобто в розумінні Сімейного кодексу України вони не можуть вважатися сімейними.
Водночас одна з передумов того, щоб уважати осіб членами однієї сім'ї, - це шлюб, який можуть оформляти лише особи різної статі, тобто чоловік і жінка. Крім подружжя, до членів сім'ї можуть належати особи, пов'язані між собою родинними відносинами, наприклад батьки або діти, усиновлювач та усиновлений.
Проживання двох одностатевих осіб, які спільно проживають однією сім'єю, не вважаються сім'єю з юридичного погляду, бо їхній статус не врегульовано нормами чинного законодавства. Відтак це не породжує для них права й гарантії, якими може скористатися подружжя. Такі права і гарантії пов'язані з виникненням права спільної власності на нажите майно, спадкування, утримання одне одного, можливість усиновити дітей та отримувати соціальний захист, якщо для цього є передбачені законом підстави, тощо.
Таким чином, суд першої інстанції виснував, що при дослідженні наданих до суду матеріалів, встановлено законодавчу неможливість встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_7 , оскільки нормами сімейного законодавства не передбачено визначення відносин, що склались між ними як сімейні, з чого слідує відсутність підстав для встановлення такого факту.
Апеляційний суд не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч.4 ст. 315 ЦПК України).
Згідно із ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
У постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 25 вересня 2023 року у справі № 641/5425/21 (провадження № 61-2699св23) зроблено висновок, що "у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування".
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зазначено, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 вказано, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Верховний Суд у складі Першої палати Касаційного цивільного суду в Постанові від 18 липня 2022 року у справі №755/9100/18 звернув увагу на наступне.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
З наведених обставин справи вбачається, що метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , та наступне вирішення питання про право власності на спадкове (нерухоме) майно.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки
Разом із тим відповідно до пункту 2 вищевказаної постанови справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення та можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб, та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, за відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно пунктів 1, 5 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
У частині четвертій статті 315 ЦПК України, передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Виходячи із зазначеного, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження, так і в процесі розгляду справи.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" судам роз'яснено, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суд апеляційної інстанції враховує, що Київська міська рада, як представник територіальної громади міста Києва заперечує право ОСОБА_1 на спадкове майно, тому в даному випадку вбачається наявність спору про право, тому суд першої інстанції? встановивши вказані обставини зобов'язаний був діяти у відповідності до положень ч.4 ст. 315 ЦПК України, а саме залишити подану заяву без розгляду, роз'яснивши заявнику його право звернутися до суду для вирішення спадкового спору в порядку позовного провадження.
ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспорюваними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києвавід 04 лютого 2025 року скасувати, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду, роз'яснивши їй право на звернення до суду для вирішення вказаного спору у позовному провадженні.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 червня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв