24 червня 2025 року місто Київ.
Справа № 361/4068/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11522/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року (у складі судді Василишин В.О.)
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини
У квітні 2025 року ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заяви зазначається, що 10 серпня 2007 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м.Донецька зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис № 630.
Від спільного подружнього життя у них народилася дочка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 07 травня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Будь-яких спірних питань щодо виховання та утримання дитини між батьками не існує.
З 30 вересня 2024 року ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України у місті Донецьку та з незалежних від неї причин не може повноцінно доглядати та утримувати дитину. Заявник на даний момент єдиний з батьків хто належним чином виконує батьківські обов'язки щодо неповнолітньої дитини.
Встановлення даного юридичного факту необхідно заявнику для отримання відстрочки від мобілізації.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 5 травня2025 року подав засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що у даній справі відсутній спір між батьками, а заява подана у зв'язку з встановленням існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, якому з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів необхідне рішення суду , що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , оскільки вважав, що з поданої заяви вбачається спір про право, який може вирішуватись лише в порядку позовного провадження.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи із наступних обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 363/4834/23, (провадження № 61-7565св24), в яких зазначено, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Разом з тим, звертаючись до суду із даною заявою, ОСОБА_1 зазначав, що встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує та утримує свою дитину - ОСОБА_2 , є необхідним для оформлення відстрочки від мобілізації. Вказане питання постало під час дії правового режиму воєнного стану безвідносно спору з матір'ю дитини щодо належного виконання батьківських обов'язків. Заявник зазначає, що мати не виконує свої обов'язки з об'єктивних причин і він не має на меті позбавляти її батьківських прав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Тобто, вказаною нормою законодавець чітко розмежував можливість оформлення відстрочки від мобілізації окремо за підстави, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також окремо за підстави, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
При цьому слід звернути увагу на те, що раніше п. 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» було визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у новій редакції, згідно з якою передбачено звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних жінок та чоловіків, у тому числі, у разі, якщо один з них самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
Тобто, з огляду на визначення п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», заявники, які звертаються із відповідними заявами в порядку окремого провадження мають правове підґрунтя для виникнення в них легітимного очікування на вирішення судом їхнього питання. При цьому відсутність у Законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Крім того, п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560, визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Додатком № 5 до Порядку, визначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В пп. 4 вказаного Переліку зазначено, що для отримання відстрочки наступними категоріями осіб: «жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України» необхідно надати: «свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України).
Апеляційний суд також враховує, що обгрунтовуючи факт самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що мати дитини - ОСОБА_5 перебуває у м. Донецьк на тимчасово окупованій території України з 30 вересня 2024 року. У судовому зсіданні ОСОБА_1 також повідомив, що ОСОБА_5 не може повернутися в Україну. Тобто у цьому випадку йде мова не про спір між батьками, а щодо встановлення існування певних обставин в умовах війни, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження її прав та інтересів.
Крім того, посилаючись на обмеження прав матері, суд першої інстанції не встановив чи дійсно між нею та заявником наявний спір щодо здійснення ними своїх батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дитини, враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази щодо перебування ОСОБА_5 на території рф та тимчасово окупованих територіях України, які судом першої інстанції не проаналізовані (а саме копія паспорту ОСОБА_5 , відповідно до якого остання 02.10.2024 року прилетіла до аеропорту «шремет'єво» (м. москва, рф) та власноруч підписана платіжна інструкція у місті краснодар, рф, про сплату житлово-комунальних послуг квартири у місті Донецьк), у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, мотивувавши свої висновки тим, що із заяви наявний спір про право.
Наголошуємо, що наведений у статті 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом якщо законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, перелік яких не є вичерпним. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження.
Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.
Враховуючи викладене, помилкова ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи за заявою ОСОБА_1 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова