справа №757/25387/25-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/4515/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
23 червня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
підозрюваного: ОСОБА_7
захисників: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11
поручителів: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
ОСОБА_16 , ОСОБА_17
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 з доповненнями на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2025 року щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , розлученого, адвоката (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №10473/10, видане Радою адвокатів Київської області від 07 лютого 2022 року), підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 КК України, у кримінальному провадженні №62023000000000707 від 22 серпня 2023 року,-
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2025 року клопотання заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_18 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено.
Застосовано до підозрюваного у кримінальному провадженні №62023000000000707 від 22 серпня 2023 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, тобто до 18 липня 2025 року.
Заяви ОСОБА_19 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про взяття особи на особисту поруку - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з указаною ухвалою захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 ; у випадку обрання запобіжного заходу обрати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у межах 1 000 000 грн.
Уважає, що оскаржувана ухвала постановлена з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рапорт, на підставі якого ОСОБА_7 було затримано працівниками правоохоронними органами, не був наданий суду під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу.
Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_7 не повідомлялось про підозру у даному кримінальному провадженні, поки останній утримувався під вартою у межах іншого кримінального провадження.
Поспішне затримання підозрюваного біля виходу з приміщення суду після зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без складення рапорту чи наявності будь-яких інших документів, які підтверджують обставини, вказані у пункті 2 частини першої статті 615 КПК України, на думку сторони захисту, свідчать про те, що затримання ОСОБА_7 відбулось безпідставно з порушенням вимог чинного законодавства України та очевидно переслідує цілі, які суперечать нормам чинного КПК України.
Посилається на те, що до участі у судовому розгляді не було залучено необхідну кількість варти з конвоювання, що стало причиною відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про забезпечення перебування підозрюваного ОСОБА_7 поруч із адвокатами, чим було грубо порушено право останнього на захист у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Уважає, що за відсутності об'єктивної та суб'єктивної сторін склад злочину відсутній, а підозра є необґрунтованою.
Зазначає, що під час ухвалення оскаржуваної ухвали слідчим суддею не було взято до уваги, що матеріали, які знаходяться у томах 1-6, хоча і стосуються подій, про які зазначає сторона обвинувачення, однак не містять жодних підтверджуючих документів щодо причетності ОСОБА_7 до кримінального правопорушення.
На переконання захисника, виклад обставин у повідомленні про підозру свідчить про помилку у кваліфікації злочину, адже якщо гіпотетично припустити, що всі викладені у повідомленні про підозру події відбулися насправді, то діяння ОСОБА_7 мають кваліфікуватися за частиною першою статті 376 КК України (втручання у будь-якій формі у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення) та частиною другою статті 376-1 КК України (умисне внесення неправдивих відомостей чи несвоєчасне внесення відомостей до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, іншої автоматизованої системи, що функціонує в суді, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів, Державній судовій адміністрації України, їх органах, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в таких системах, чи інше втручання в роботу таких систем, вчинене службовою особою, яка має право доступу до цієї системи, або іншою особою шляхом несанкціонованого доступу до таких систем).
Вказує, що наявність реальних ризиків, зазначених у статті 177 КК України, що є підставою для застосування запобіжного заходу, не підтверджено жодними доказами, а клопотання про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою містить лише поверхневу згадку про норми статті 177 КПК України.
Зауважує, що починаючи з 24 лютого 2022 року ОСОБА_7 бере активну участь у допомозі Збройним Силам України, здійснює волонтерську діяльність та регулярно виїздить за кордон з метою ввезення гуманітарної допомоги, а отже у разі дійсної наявності аналізованого ризику, ОСОБА_7 , знаючи про можливе кримінальне його переслідування та потенційні негативні наслідки для нього, мав змогу, покинувши територію України, не повертатися, однак цього не зробив.
Наполягає на тому, що з огляду на час, що минув від подій, про які йдеться у підозрі, ризик знищення, приховування або спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, є абсолютно нівельованим, окрім цього сторона обвинувачення не довела фактів, що з 2012 року до цього часу ОСОБА_7 вчиняв будь-які дії або спроби, спрямовані на знищення чи підроблення речей і документів, які мають суттєве значення для досудового розслідування (зокрема, знищення чи спотворення оригіналів матеріалів судових справ), також не виявлено фактів незаконного впливу на свідків чи інших учасників кримінального провадження.
Таким чином, уважає, що жоден з визначених ризиків, що могли б обґрунтовувати застосування до підозрюваного найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не має ні фактичного підґрунтя, ні належного правового обґрунтування.
У доповненнях до апеляційної скарги звертає увагу суду на те, що суддя ОСОБА_1 жодним чином не могла брати участь в автоматизованому розподілі 31 травня 2025 року, оскільки суддя ОСОБА_1 перебуває у відпустці з 02 червня 2025 року по 13 червня 2025 року, тобто 12 календарних днів, а відтак відповідно до приписів Положення мала бути виключена з автоматизованого розподілу судових справ з 28 травня 2025 року, при цьому згідно Звіту про автоматизований розподіл судових справ між суддями суддя ОСОБА_1 була виключена що з 19 травня 2025 року у зв'язку із забороною призначення перед відпусткою 14 і більше днів.
Також зазначає про порушення правил підсудності при розгляді даного клопотання, оскільки місцезнаходження Центрального апарату Державного бюро розслідувань, до складу якого входить Головне слідче управління Державного бюро розслідувань, перебуває за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 15, що територіально розташоване на території Шевченківського району м. Києва, а отже судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування зазначеним органом досудового розслідування, повинен здійснюватися слідчим суддею суду першої інстанції, у межах територіальної юрисдикції якого він знаходиться, а саме Шевченківським районним судом м. Києва.
Посилається на те, що станом на момент затримання у порядку статті 615 КПК України ОСОБА_7 ще не було вручене письмове повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №62023000000000707 від 22 серпня 2023 року у вчиненні злочину за статтею 111 КК України, у зв'язку з чим посилання у протоколі затримання на означену норму КПК України є безпідставним, як і затримання ОСОБА_7 взагалі.
Також, на переконання сторони захисту, рапорт, на підставі якого відбулось затримання ОСОБА_7 , було складено, а оперативну інформацію про так звані «домовленості» ОСОБА_7 з якимись суб'єктами та «забезпечення зміни запобіжного заходу на особисте зобов'язання» було отримано, опрацьовано і сформульовано у рапорті за 25 хвилин (з 16 год. 30 хв. до 16 год. 55 хв.).
Наголошує, що оскільки ОСОБА_7 підозрюється у державній зраді, висловлена військовослужбовцями позиція про бажання взяти його на поруки, а також надана ними характеристика та інформація щодо здійснення волонтерської діяльності, має суттєве значення для оцінки як ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, так і для оцінки ймовірності вчинення підозрюваним злочину, що йому інкримінується.
Вказує, що стороною обвинувачення не було доведено неможливість застосування до ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Зауважує, що у клопотанні слідчого взагалі відсутнє прохання (адресоване слідчому судді) при застосуванні відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, а отже слідчий суддя, не визначаючи розмірі застави, вийшла за межі розглядуваного нею клопотання і задовольнила його в обсязі, більшому, ніж було заявлено слідчим та підтримано прокурором у судовому засіданні, чим порушено вимоги статей 7 та 26 КПК України щодо диспозитивності кримінального судочинства.
Також сторона захисту долучає до матеріалів судової справи заяви про бажання взяти особу ОСОБА_7 на поруки від наступних осіб: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 , його захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а також вислухавши поручителів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчими Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023000000000707 від 22 серпня 2023 року за підозрою колишнього Президента України ОСОБА_23 , колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_24 , колишнього Голови Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 та судді господарського суду міста Києва ОСОБА_25 у державній зраді за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 в редакції Закону України від 05 квітня 2001 року №2341-ІІІ КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що суддя Господарського суду міста Києва та громадянин України ОСОБА_25 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 та іншими, невстановленими на даний час співучасниками, на шкоду економічній безпеці України, всупереч вимогам Конституції та інших законів України, за результатами розгляду господарської справи №5011-61/11340-2012 виніс незаконне рішення від 19 вересня 2012 року про стягнення на користь Міністерства оборони Російської Федерації коштів Державного бюджету України з будь-якого рахунку, виявленого при виконанні судового рішення, у розмірі 3 113 115 369 грн та судовий збір 61 862,74 грн, та забезпечив фактичне стягнення з Державного бюджету України на користь Міністерства оборони Російської Федерації 148 977 894, 52 російських рублів, для придбання яких витрачено коштів Державного бюджету України на суму 38 676 069,12 грн, чим вчинив діяння на шкоду економічній безпеці України, поставивши під загрозу припинення фінансування будь-якої зі сфер суспільного життя у разі стягнення названої суми коштів у повному обсязі, чим надав іноземній державі - Російській Федерації та її представникам - Міністерству оборони РФ допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.
У свою чергу ОСОБА_7 , обіймаючи на той час посаду Голови Київського апеляційного господарського суду, будучи громадянином України, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, на шкоду економічній безпеці України, всупереч вимогам Конституції та інших законів України, здійснив незаконне втручання в роботу автоматизованих систем документообігу Господарського суду м. Києва, Київського апеляційного господарського суду та незаконне втручання в діяльність суддів цих судів, забезпечив розподіл справи №5011-61/11340-2012 на необхідних суддів, забезпечив ухвалення суддею ОСОБА_25 рішення від 19 вересня 2012 року про стягнення на користь Міністерства оборони Російської Федерації коштів Державного бюджету України з будь-якого рахунку, виявленого при виконанні судового рішення, у розмірі 3 113 115 369 грн та судового збору у сумі 61 862,74 грн та із залученням інших співучасників забезпечив подальше залишення в силі цього судового рішення за наслідком його перегляду в апеляційному та касаційному порядках, а також не допустив можливість його перегляду Верховним Судом України, чим забезпечив фактичне стягнення з Державного бюджету України на користь Міністерства оборони Російської Федерації 148 977 894, 52 російських рублів, для придбання яких витрачено коштів Державного бюджету України на суму 38 676 069,12 грн, чим вчинив діяння на шкоду економічній безпеці України, поставивши під загрозу припинення фінансування будь-якої зі сфер суспільного життя у разі стягнення названої суми коштів у повному обсязі, чим надав іноземній державі - Російській Федерації та її представникам - Міністерству оборони РФ допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.
30 травня 2025 року ОСОБА_7 затримано на підставі статей 208, 615 КПК України.
31 травня 2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 КК України.
31 травня 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_18 , погоджене прокурором першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2025 року клопотання заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_18 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено.
Застосовано до підозрюваного у кримінальному провадженні №62023000000000707 від 22 серпня 2023 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, тобто до 18 липня 2025 року.
Заяви ОСОБА_19 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про взяття особи на особисту поруку - залишено без задоволення.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно частин першої, другої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Застосовуючи щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 КК України.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами в їх сукупності, долученими до матеріалів клопотання, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_26 (у 2012 році обіймала посаду судді господарського суду міста Києва), яка повідомила про вплив голови Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 на неї з метою написання заяви на відпустку, щоб не брати участі в авторозподілі (як надалі вона дізналася, позову Міністерства оборони РФ до Кабінету Міністрів України), а також про обставини впливу ОСОБА_7 та виклику ним до себе судді ОСОБА_25 для прийняття «необхідного» рішення у справі №5011-61/11340-2012;
- показаннями свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 (суддів господарського суду міста Києва), які повідомили про факти незаконного втручання ОСОБА_7 в роботу автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва, в діяльність суддів цього суду, вчинення на них тиску, надання незаконних вказівок у конкретних справах, заміни суддів для розгляду конкретних справ, створення системи з дублюючими спеціалізаціями суддів з метою їх визначення на власний розсуд для розгляду господарської справи у вибраній одній з декількох дублюючих спеціалізацій;
- показаннями свідка ОСОБА_38 (у 2012 році обіймав посаду радника Прем'єр-міністра України), який повідомив, що брав участь у судових засіданнях як представник Кабінету Міністрів України під час розгляду справи №5011-61/11340-2012 та заперечував проти задоволення позову Міністерства оборони РФ, вказуючи суду, у тому числі судді ОСОБА_25 , на відсутність гарантій Кабінету Міністрів України за договорами між Міністерством оборони РФ та ЗАТ ПФК «ЄЕСУ», надавав письмові пояснення та відзиви, звертав увагу суддів на конкретні норми законів та міжнародних договорів, відповідно до яких у позові слід було відмовити, просив застосувати наслідки спливу позовної давності;
- показаннями свідка ОСОБА_39 (у 2012 році обіймала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи Юридичного управління Державної казначейської служби України), яка повідомила, що брала участь у судових засіданнях як представник Держказначейства під час розгляду справи №5011-61/11340-2012 та заперечувала проти задоволення позову Міністерства оборони РФ, вказуючи суду, у тому числі судді ОСОБА_25 , на відсутність гарантій Кабінету Міністрів України за договорами між Міністерством оборони РФ та ЗАТ «ПЗФК «ЄЕСУ», заборгованості Кабінету Міністрів України і про безпідставність заявлених позовних вимог.
- показаннями свідка ОСОБА_40 (у 2012 році представляв інтереси ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» в господарських судах у справі №5011-61/11340-2012), який вказав на численні порушення суддями, у тому числі суддею ОСОБА_25 , норм законів України та міжнародних договорів при визнанні листів Прем'єр-міністра України ОСОБА_41 , адресованих Голові Уряду РФ ОСОБА_42 , гарантіями Кабінету Міністрів України, порушення норм щодо строків позовної давності. Звертав увагу суддів, у тому числі судді ОСОБА_25 , на порушення процесуальних норм при розгляді справи, однак усі його заяви, клопотання та звернення ігнорувалися, поведінка суддів свідчила про їх упередженість і необ'єктивність. Суддя ОСОБА_25 19 вересня 2012 року перебував у нарадчій кімнаті всього 40 хв., після чого проголосив рішення суду на 26 арк., що свідчить про те, що він готував його завчасно, не досліджуючи доказів у судовому засіданні 19 вересня 2012 року. Крім того, свідок ОСОБА_43 безпосередньо був очевидцем того як судді ОСОБА_25 та ОСОБА_44 спілкувались 07 березня 2014 року у приміщенні господарського суду міста Києва перед винесенням суддею ОСОБА_45 того самого дня ухвали про скасування за нововиявленими обставинами рішення судді ОСОБА_25 від 19 вересня 2012 року про задоволення позову Міністерства оборони РФ у справі №5011-61/11340-2012;
- показаннями свідків ОСОБА_46 (у 1992 - 1995 роках був членом правління Національного банку України, в 1995-2005 роках - головою правління АО «Укрексімбанк»), ОСОБА_47 (у 1995-1996 роках обіймав посаду віце-прем'єр-міністра України), ОСОБА_48 (у 1995 році обіймав посаду Міністра економіки України та був членом Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України), ОСОБА_49 (у 1999-2001 роках обіймав посаду Першого віце-прем'єр міністра України, у 2005-2006 роках - посаду Прем'єр-міністра України), які повідомили про процедуру надання Урядом України гарантій виконання договірних зобов'язань (гарантії Уряду України могли бути надані виключно за поданням Валютно-кредитної ради за наявності позитивного висновку Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України та після прийняття Кабінетом Міністрів України в установленому порядку позитивного рішення з цього питання), а також про те, що листи ОСОБА_41 , адресовані Голові Уряду РФ ОСОБА_42 , такими гарантіями визнаватися не можуть. До Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України не надходили звернення та листи щодо гарантій Уряду України перед Міністерством оборони РФ чи Урядом РФ за зобов'язаннями ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ». Уряд України не мав права брати та не брав на себе гарантій перед Міністерством оборони РФ чи Урядом РФ за зобов'язаннями ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ»;
- показаннями свідка ОСОБА_50 (у 2012 році обіймав посаду начальника слідчого відділу УСБУ в Харківській області, до цього працював слідчим ГСУ СБУ), який повідомив, що здійснював розслідування щодо ОСОБА_51 і ОСОБА_41 , у тому числі за фактом замаху на заволодіння бюджетними коштами шляхом перекладення боргу ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед Міністерством оборони РФ на державу. Повідомив, що оригіналів чи належно завірених копій цих листів ОСОБА_41 до ОСОБА_52 у СБУ ніколи не було. Рішення суду у справі №5011-61/11340-2012 на користь Міністерства оборони РФ впливало на подальші рішення у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_51 , зокрема доводило її вину в розкраданні коштів державного бюджету;
- показаннями свідка ОСОБА_53 (з січня 2011 року по листопад 2013 року працював старшим слідчим в ОВС четвертого відділу першого управління ГСУ СБУ), який повідомив, що знайомий зі слідчим ОСОБА_54 , проте в жодну слідчу групу під керівництвом ОСОБА_50 включений не був. Не виключає, що в серпні 2012 року ОСОБА_55 міг звернутись до нього з проханням завірити копії листів від 26 серпня 1996 року №64-2298/8 та №64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України ОСОБА_41 на ім'я Голови Уряду РФ ОСОБА_52 для надання їх у відповідь на запит Секретаріату Кабінету Міністрів України;
- матеріалами господарської справи №5011-61/11340-2012, з яких убачається, що суддям, у тому числі ОСОБА_25 , з пояснення та документів, наданих відповідачами і третьою особою, було достовірно відомо про відсутність гарантій Кабінету Міністрів України за договорами між Міністерством оборони РФ та ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ», закінчення строку позовної давності, відсутність оригіналів листів ОСОБА_41 , адресованих ОСОБА_42 , тобто про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення коштів в інтересах Міністерства оборони РФ з Державного бюджету України. У позовній заяві Міністерство оборони РФ не просило стягнути кошти з Державного бюджету України з будь-якого рахунка, виявленого при виконанні судового рішення, а тому зазначення у рішенні суду від 19 вересня 2012 року про стягнення коштів саме «з будь-якого рахунку» є ініціативою самого судді ОСОБА_25 ;
- документами з особової справи судді ОСОБА_25 , з яких убачається, що він став суддею у 2010 році (був недосвідченим суддею) та 15 грудня 2012 року (після прийняття ним 19 вересня 2012 року судового рішення та залишення його 03 грудня 2012 року без змін Київським апеляційним господарським судом) отримав подяку Голови Вищого господарського суду України;
- документами, отримані під час здійснення 04 серпня 2014 року тимчасового доступу в Апеляційному суді Дніпропетровської області, а саме: копії рішень Арбітражного суду міста Москви від 09 січня 2001 року (справа №А40-44294/00-40-424), від 26 вересня 2001 року (справа №А40-27196/01-56-259), від 20 серпня 2001 року (справа №А40-26753/01-7-374) про стягнення із ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» на користь Міністерства оборони РФ заборгованості за контрактом від 25 липня 1996 року №148/1697, а також копії ухвал апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2003 року, якими за клопотаннями Міністерства оборони РФ, вказані рішення іноземного суду визнано і приведено до виконання на території України;
- листами Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 16 липня 2014 року №186 та від 22 грудня 2014 року №478, відповідно до яких листів Прем'єр-міністра України ОСОБА_41 від 26 серпня 1996 року №64-2298/8 та №64-2297/8 на адресу Голови Уряду РФ ОСОБА_52 у документах Кабінету Міністрів України (відділ міждержавних відносин з Російською Федерацією) не виявлено;
- листом Міністерства фінансів України від 16 червня 2011 року №31-12110-3-8/4199 та листом Міністерства юстиції України від 24 червня 2011 року №7483-0-4-11-82 на адресу Кабінету Міністрів України про відсутність державних гарантій за зобов'язаннями ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед Міністерством оборони РФ;
- лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 07 жовтня 2014 року №3932-05/34844-05, відповідно до якого документів щодо гарантій Кабінетом Міністрів України за договорами ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» та Міністерством оборони РФ за номенклатурою справ відділу іноземних інвестицій і кредитів у 1996 році не виявлено;
- листами ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 22 серпня 2014 року №026-04/5451 та від 07 листопада 2014 року № 010-01/7360, згідно з якими вказаний банк було визначено агентом Уряду України із залучення іноземних кредитів під гарантії Кабінету Міністрів України і Національного банку України. Відповідно до п. 4 Указу Президента України від 20 вересня 1995 року №852/95 гарантії або інші зобов'язання Уряду України, які надаються для забезпечення погашення заборгованості українських юридичних осіб за іноземними кредитами, підписують тільки Прем'єр-міністр України або голова Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України після прийняття Кабінетом Міністрів України в установленому порядку позитивного рішення з цього питання. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 1996 року №1027 рішення про надання Кабінетом Міністрів України гарантій за іноземними кредитами оформлюються постановами Кабінету Міністрів України за поданням Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України. Банк повідомив, що в межах виконання функцій фінансового агента Кабінету Міністрів України щодо кредитів, залучених державою або під державні гарантії, він не укладав кредитних угод із ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» щодо одержання іноземних кредитів під гарантійні зобов'язання Кабінету Міністрів України;
- листом Державної казначейської служби України від 07 серпня 2014 року №14-08/2673-18259 з долученими копіями платіжних доручень, відповідно до яких Державною казначейською службою України на підставі рішення господарського суду міста Києва від 19 вересня 2012 року у справі №5011-61/11340-2012 та наказу господарського суду міста Києва від 04 грудня 2012 року у справі №5011-61/11340-2012 на рахунки Міністерства оборони РФ фактично перераховано:
1. 28 грудня 2012 року в сумі 58 815 270,83 рос. руб. (гривневий еквівалент 15 423 128,47 грн);
2. 28 жовтня 2013 року в сумі 90 162 623,69 рос. руб. (гривневий еквівалент 23 252 940, 65 грн);
- листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 13 липня 2014 року №10150/0/2-14, відповідно до якого державних гарантій за заборгованістю ЗАТ ПФК «ЄЕСУ» перед Міністерства оборони РФ не надавалося;
- протоколом огляду автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва від 26 грудня 2017 року, яким установлено маніпуляції технічними можливостями системи, з метою призначення для розгляду справи №5011-61/11340-2012 суддю ОСОБА_25 . За даними автоматизованої системи документообігу суду на момент надходження зазначеного позову Міністерства оборони РФ, а саме 20 серпня 2012 року, суддя господарського суду міста Києва ОСОБА_25 перебував у черговій щорічній відпустці до 23 серпня 2012 року, тому згідно з вимогами п. 3.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням від 26 листопада 2010 року №30 Ради суддів України, автоматичний розподіл вказаного позову на суддю ОСОБА_25 не міг здійснюватися. 20 серпня 2012 року о 17 год. 25 хв. начальник відділу управління персоналом господарського суду міста Києва ОСОБА_56 , за усною вказівкою ОСОБА_7 та ОСОБА_57 , змінила в автоматизованій системі документообігу цього суду дані про відпустку судді ОСОБА_25 на 14 календарних днів і більше із зазначенням періоду з «06.08.2012 до 19.08.2012».
- протоколом огляду відомостей від 15 листопада 2021 року, наданих на підставі ухвали слідчого судді про телефонні з'єднання ОСОБА_25 , відповідно до якого голова Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 телефонував ОСОБА_25 під час розгляду останнім позову Міністерства оборони РФ, зокрема зафіксовано дзвінок ОСОБА_7 ОСОБА_25 23 серпня 2012 року (перед постановленням ухвали від 27 серпня 2012 року, якою ОСОБА_25 витребував у відповідача та третіх осіб докази на підтвердження позову);
- наказом господарського суду міста Києва від 28 березня 2011 року № 4, відповідно до якого суддя ОСОБА_25 не був включений до спеціалізації і не мав права слухати справу щодо господарських спорів із заборгованості з постачання нафтопродуктів і природного газу, а тому йому не була підсудна справа за позовом Міністерства оборони РФ. У зв'язку з цим указану справу було розподілено в іншій категорії спорів - «Спори, що виникають з договорів купівлі-продажу», що не стосувалась цієї категорії спорів;
- висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи писемного мовлення від 26 червня 2019 року №26920, відповідно до якого інформація про гарантування (поручительство) Україною як державою, її органами влади або посадовими особами, виконання зобов'язань ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед Міністерством оборони РФ у копії листа від 26 серпня 1996 року №64-2297/8 відсутня. У копії листа від 26 серпня 1996 року №64-2298/8 вислів «Уряд України надає гарантії виконання Уповноваженою організацією зобов'язань по контрактам на постачання матеріально-технічних ресурсів» до зазначеної в тексті копії листа № 64-2297/8 уповноваженої Урядом України організації -ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» не стосується;
- науково-консультативним висновком Інституту держави і права імені ОСОБА_58 , відповідно до якого строк виконання ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» своїх зобов'язань перед Міністерством оборони РФ закінчився у 2004 році. Водночас максимальний строк давності (навіть з урахуванням переривання та зупинення строків) становить10 років (ст. 23 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року), а отже строк позовної давності у будь-якому випадку закінчився у 2010 році;
- рішенням господарського суду міста Києва від 07 березня 2014 року у справі №5011-61/11340-2012 (суддя ОСОБА_44 ), яким ухвалено: заяву Кабінету Міністрів України про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 19 вересня 2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 за нововиявленими обставинами задовольнити; рішення господарського суду міста Києва від 19 вересня 2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 скасувати; прийняти нове рішення; у задоволенні позову Міністерства оборони Російської Федерації до Кабінету Міністрів України та Держказначейства України про стягнення 3 239 652 269,73 грн відмовити повністю; стягнути з Міністерства оборони РФ в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 36 540 грн; здійснити поворот виконання рішення господарського суду міста Києва від 19 вересня 2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 в частині стягнення заборгованості у розмірі 38 676 069,12 грн; стягнути з Міністерства оборони РФ в дохід Державного бюджету України 38 676 069,12 грн.
- постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 06 серпня 2014 року, якими рішення господарського суду міста Києва від 07 березня 2014 року у справі №5011-61/11340-2012 залишено без змін;
- висновком комісійної судово-економічної експертизи від 10 серпня 2023 року №3855, яким установлено, що висновок акта ревізії:
стосовно наявності бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань для виконання рішення господарського суду міста Києва від 19 вересня 2012 року про стягнення коштів з державного бюджету впродовж 2012 - 2013 років документально підтверджується в частині невнесення протягом 2012 та 2013 років за КПКВК 3504030 змін до кошторисів щодо загального фонду державного бюджету.
документально підтверджується в частині визначення сум перерахувань як зменшення активів (втрати активів - безповоротного зменшення активів через перерахування (сплату) коштів, що за текстом кваліфіковане перевіряючими як матеріальна шкода (збитки), заподіяна Державному бюджету України: у 2012 році на суму 58 815,27 тис. рос. руб., гривневий еквівалент яких становить 15 423, 13 тис. грн; у 2013 році на суму 90 162, 62 тис. рос. руб., гривневий еквівалент яких становить 23 749, 83 тис гривень (з урахуванням витрат ДКСУ на придбання російських рублів).
- висновком додаткової судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи від 12 квітня 2023 року №2845/23-39/11492/23-39, відповідно до якого з об'єктивного змісту рішення господарського суду міста Києва від 19 вересня 2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 убачається, що суд дійшов висновку про наявність гарантії Уряду України за борговими зобов'язаннями ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед Міністерством оборони РФ та обґрунтовує такий висновок посиланням на листи Прем'єр-міністра України ОСОБА_41 від 1996 року;
- протоколом десятого засідання Змішаної Російсько-Української комісії по співробітництву від 02 липня 2004 року за підписом Прем'єр-міністра ОСОБА_23 та голови Уряду РФ ОСОБА_59 , відповідно до пункту 3.2.5 якого українська сторона зобов'язалася сприяти процедурі виконання судових рішень щодо стягнення заборгованості українських оптових покупців, за раніше отриманий, але не оплачений природний газ. Беручи участь у роботі цієї Комісії та очолюючи на той час Уряд України, ОСОБА_23 достовірно знав про відсутність зобов'язань України, її органів влади та установ перед Міністерством оборони РФ або безпосередньо перед РФ за заборгованістю ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ». Якби гарантії України існували, то у протоколі засідання вказаної Комісії було б зазначено, що українська сторона зобов'язалася повернути кошти за раніше отриманий, але не оплачений природний газ.
- протоколом огляду відеозапису « ОСОБА_78 дал понять, что он не может выпустить ОСОБА_61 », у якому ОСОБА_23 у випуску новин «Факти» на каналі «ICTV» говорить таке: «Сьогодні партнери ОСОБА_61 сидять по різним тюрмам у різних країнах світу. Сьогодні Україна платить за ОСОБА_62 борги за газ, який вона реалізувала на території України, а кошти перевела в офшорні зони. На ці питання треба щоб відповіді дав суд, якого вона уникає і блокує правосуддя… Я повинен був сказати, що моїх повноважень тут недостатньо і, з моєї точки зору, тут повинен дати відповідь на це питання суд. І ОСОБА_61 в цьому також зацікавлена повинна бути. Якщо вона дійсно не скоювала злочин, суд дасть відповідь. Скоювала, заплати кошти і тоді проси чи вимагай звільнення. До речі, закони України зараз це дозволяють, якщо людина заплатила»;
- протоколом огляду відеозапису під назвою «Videoplayback (2)», у якому на запитання журналіста телеканалу Євроньюз: «Тобто, на Вашу думку, ЄС помиляється, коли критикує Україну за цю справу, але складається враження, що є інші причини, приміром той факт, що ОСОБА_63 закрила компанію, яка була близька до інтересів Вашої партії?», ОСОБА_23 відповідає таке: «В цій справі неможливо не враховувати суди, які відбулись вже в інших країнах світу, і у США - це справа ОСОБА_65 , і в Росії - це справа генерала ОСОБА_66 , щоб вона довела свою невинність»;
- протоколом огляду виступу ОСОБА_24 від 14 жовтня 2011 року у випуску новин «Наголос дня», де він говорить: «За эти 405 миллионов долларов, которые с нас сейчас требует Министерство обороны, ну кто-то должен ответить. Да, наверное, кто должен ответить - те, кто принимал эти решения, взвалил этот долг на страну, на государство. Поэтому, если соответствующие органы такое дело возбудили, значит у них были основания возбудить»;
- постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 05 квітня 1999 року «Про деякі питання щодо погашення заборгованості за спожитий російський природний газ», прийнята за ініціативою Голови Державної податкової адміністрації України ОСОБА_24 (його віза стоїть на оригіналі проєкту постанови і відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи цей підпис виконано ним), відповідно до якої прийнято рішення про сприяння Міністерством промислової політики України підприємствам, що належать до сфери його управління у проведенні розрахунків з погашення їх кредиторської заборгованості перед корпорацією «Єдині енергетичні системи України» та заборгованості корпорації перед Міністерством оборони Російської Федерації за спожитий природний газ. Пунктом 7 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що Міністерство закордонних справ України має повідомити в установленому порядку Уряд Російської Федерації про прийняття даної постанови, а також про те, що вона не може тлумачитися як взяття Кабінетом Міністрів України на себе відповідальності за виконання корпорацією «Єдині Енергетичні системи України» зобов'язань перед Міністерством оборони Російської Федерації;
- листом Міністра оборони РФ від 10 червня 2011 року на адресу Прем'єр-міністра України про сприяння в погашенні заборгованості за борги «ЄЕСУ» в сумі 405, 5 млн дол США. Лист надійшов до Кабінету Міністрів України без додатків дипломатичними каналами, зокрема супровідним листом МЗС України від 13 червня 2011 року №610/11-123/1-2028. На виконання цієї резолюції Прем'єр-міністра України ОСОБА_24 від 22 червня 2011 року №29979/15/1-11, він доручив Міністру закордонних справ України ОСОБА_67 повідомити в установленому порядку російську сторону, що питання, порушене у вищевказаному листі вивчається зацікавленими центральними органами виконавчої влади та суб'єктами господарювання. У відповідності до цією резолюції, МЗС України листом №610/6111-250-2184 доручило Послу України в РФ ОСОБА_68 повідомити російську сторону. Листом від 30 червня 2011 року №6111/22-200-2595 Посольство України в Російській Федерації повідомило МЗС РФ, що питання, порушене в листі Міністра оборони РФ від 13 червня 2011 року, щодо погашення заборгованості ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед Міністерством оборони РФ передано за призначенням та перебуває на розгляді заінтересованих міністерств та відомств України, а також відповідних суб'єктів господарювання України. Про жодні гарантії та визнання зазначеного боргу за державою у вказаних документах не йдеться;
- листом Прем'єр-міністра України ОСОБА_24 від 23 червня 2011 року №6533/0/2-11 на адресу Голови СБУ з інформацією про надходження названого листа Міністра оборони РФ щодо погашення заборгованості в сумі 405,5 млн дол. США за природний газ, а також про те, що ОСОБА_51 як керівник «ЄЕСУ» здійснила спробу заволодіти державними коштами шляхом переведення заборгованості цієї корпорації на Державний бюджет України, з проханням дати кримінально-правову оцінку її діям. Указаний лист направлено у зв'язку з надходженням листа Міністра оборони РФ від 10 червня 2011 року (п. 39), однак до нього уже долучено додатки на 166 аркушах;
- листом за підписом Першого віце-прем'єр-міністра України ОСОБА_69 до Генеральної прокуратури України про вступ прокурора у господарську справу за позовом прокурора та показання свідка ОСОБА_70 - співробітниці Секретаріату Кабінету Міністрів України, якій радник ОСОБА_24 надав вказівку не надсилати цей лист до Генеральної прокуратури України;
- ініціативним запитом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2012 року №10924/0/2-12 до Служби безпеки України про надання документів і відомостей щодо взаємовідносин Міністерства оборони РФ та ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ», а також наявного листування між уповноваженими органами України та РФ щодо укладання та виконання зовнішньоекономічних контрактів, пов'язаних з постачання матеріально-технічних ресурсів та продукції виробничо-технічного призначення для потреб Міністерства оборони РФ упродовж 1996 - 2000 років (отримані на цей запит документи надані до господарського суду міста Києва представником Кабінетом Міністрів України за довіреністю ОСОБА_24 та лягли в основу судового рішення про задоволення позову);
- довіреністю від 27 серпня 2012 року №10750/0/2-12, якою ОСОБА_24 уповноважив свого радника представляти Кабінет Міністрів України в судах, що суперечило частині другій статті 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», адже його інтереси в судах представляє Міністерство юстиції України. Видача такої довіреності є унікальною, оскільки в жодних інших судових справах такі довіреності не видавались. Довіреність датована 27 серпня 2012 року - у дату, коли суддя ОСОБА_25 постановив ухвалу про витребування в Кабінеті Міністрів України документів на підтвердження позову Міністерства оборони РФ;
- листом Секретаріату Кабінету Міністрів України №32-472-дск від 10 жовтня 2018 року, відповідно до якого 28.11.2012 (перед винесенням колегією суддів КАГС постанови від 03 грудня 2012 року про залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову) ОСОБА_7 приходив до Кабінету Міністрів України за замовленням представника Кабміну у цій справі - радника ОСОБА_24 ;
- листом Управління Служби безпеки України в Харківській області від 14 листопада 2012 року №70/6/3671нт щодо направлення додаткових доказів про наявність нібито гарантійних зобов'язань держави України перед Міноборони РФ за боргами ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ», які лягли в основу постанови Київського апеляційного суду від 03 грудня 2012 року про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Лист адресований Голові Київського апеляційного суду ОСОБА_7 на ньому виконано ним резолюцію « ОСОБА_71 долучити до справи 15.11.12р.» і містить підпис ОСОБА_7 .
З урахуванням того, що УСБУ в Харківській області не було учасником господарської справи, воно не могло подавати до суду докази, а тому ні ОСОБА_7 , ні колегія суддів КАГС не мали права долучати ці документи до господарської справи і використовувати їх в доказуванні.
ОСОБА_7 не мав права втручатися у професійну діяльність судді ОСОБА_72 та давати вказівки про те, які документи останній має долучити до господарської справи.
- висновком за результатами судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №249/25-36 від 20 травня 2025 року, відповідно до якої текст виконаної ОСОБА_7 резолюції « ОСОБА_71 долучити до справи 15.11.12р.» за своїм об'єктивним змістом відображає обов'язкову для виконання вказівку до виконання певної дії - долучення наданих копій окремих документів кримінальної справи № 2312 до господарської справи №5011-61/11340-2012 та не містить будь-яких альтернативних способів виконання вказівки, окрім як долучення документів до справи;
- висновком економічного дослідження від 10 лютого 2025 року, відповідно до якого рішення господарського суду м. Києва у справі №5011-61/11340-2012 від 10 вересня 2012 року щодо стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду , на користь Міністерства оборони РФ грошових коштів в сумі 3113053506,26 грн впливає на всі ключові показники економічної безпеки України та створює загрози економічній безпеці України.
- протоколом огляду автоматизованої системи документообігу Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року, відповідно до якого встановлено маніпуляції технічними можливостями системи з метою призначення для розгляду справи №5011-61/11340-2012 колегію суддів у складі ОСОБА_72 , ОСОБА_73 та ОСОБА_74 ;
- листом Державної казначейської служби України від 08 лютого 2013 року №5-03/778-3208, з якого вбачається, що виконання рішення судді ОСОБА_25 від 19 вересня 2012 року завдасть непоправної шкоди державним інтересам.
Окрім того, слідчим суддею визнано доведеними вказані у клопотанні слідчого ризики, передбачені пунктами 1-5 частини першої статті 177 КПК України.
Так, слідчим суддею обґрунтовано враховано, що підозрюваний ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 КК України, у випадку встановлення на підставі вироку суду винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підозрюваний може вчиняти дії, спрямовані на переховування від органів досудового розслідування та суду, оскільки підозрюваний часто подорожує за кордон, до м. Відень, де проживають його члени сім'ї та близькі особи, а також до інших країна Європейського Союзу та до Республіки Туреччина, до того ж, ОСОБА_7 після 24 лютого 2022 року систематично перетинав державний кордон України під приводом здійснення волонтерської діяльності, закупівлі та доставки обладнання та товарів для ЗСУ, за відповідними відрядженням від благодійного фонду або окремих юридичних осіб, також стороною обвинувачення указувалось на отримання ОСОБА_7 доходів від продажу майна, довіреностей на управління майном закордоном, документів на тимчасове проживання в Грецькій республіці, що у сукупності наведене свідчить про достатню фінансову спроможність підозрюваного забезпечити собі умови проживання за кордоном; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, з огляду на те, що підозрюваний ОСОБА_7 та інші особи під час вчинення кримінального правопорушення, з метою узгодження дій по уникненню відповідальності вживали заходи конспірації та приховування своєї діяльності, зокрема, використовували мобільні термінали, інші електронні засоби, які за своїм функціоналом дозволяють спілкуватися шляхом направлення зображень і текстових повідомлень та вказані засоби зв'язку, як знаряддя підготовки вчинення злочину, містять докази протиправної діяльності підозрюваного та інших співучасників, а тому, усвідомлюючи важливість доказового значення цих предметів для досудового розслідування, підозрюваний матиме можливість вжити заходів до їх приховання, знищення чи спотворення наявної у них інформації; впливати на свідків, інших підозрюваних, експертів у цьому ж кримінальному провадженні, з метою зміни показань свідками, надання спеціалістами неправдивих консультацій та неефективної допомоги, надання експертами неправдивих висновків під час проведення низки призначених у кримінальному провадженні експертиз, також підозрюваний може вчиняти тиск на співучасників, інших невстановлених осіб, причетних до протиправної діяльності злочинної організації, як відомі, так й невідомі органу досудового розслідування обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, ураховуючи специфіку кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , оскільки останній є адвокатом та раніше обіймав посади в.о та заступника голови Вищого господарського суду України, судді, голови Київського апеляційного господарського суду та Господарського суду м. Києва, що свідчить про його сталі зв'язки у правоохоронних органах, обізнаність з методикою та засобами їх діяльності, а також вже за наявності у ОСОБА_7 та членів його сім'ї інформації про здійснення досудового розслідування у період з 12 січня 2024 року до 19 квітня 2024 року ОСОБА_75 та ОСОБА_76 , за активних дій ОСОБА_7 , як кінцевого розпорядника майна членів його сім'ї, вжито заходів, направлених на відчуження належного їм майна з метою недопущення його подальшого арешту та конфіскації, що фактично також може бути продовженням механізму легалізації незаконного набутих активів; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, зважаючи на майновий стан та налагоджені стійкі зв'язки у злочинних колах, судових та правоохоронних органах ОСОБА_7 , доведеність фактів попередження підозрюваного про вчинення органом досудового розслідування слідчих дій, ризик підкупу службових осіб та свідків.
З урахуванням указаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Також місцевим судом обґрунтовано обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави з посиланням на абзац 8 частини четвертої статті 183 КПК України, згідно якої під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Зважаючи на викладене, доводи сторони захисту, що у клопотанні слідчого взагалі відсутнє прохання (адресоване слідчому судді) при застосуванні відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, а отже слідчий суддя, не визначаючи розмірі застави, вийшла за межі розглядуваного нею клопотання і задовольнила його в обсязі, більшому, ніж було заявлено слідчим та підтримано прокурором у судовому засіданні, чим порушено вимоги статей 7 та 26 КПК України щодо диспозитивності кримінального судочинства, є безпідставними, оскільки відповідно до норми частини четвертої статті 183 КПК України слідчий суддя під час дії воєнного стану наділений дискреційними повноваженнями щодо визначення розміру застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи у сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, у зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, у сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, та підстав для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає.
З цих же підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяв ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 про бажання взяти на поруки підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки на переконання колегії суддів, саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри колегія суддів уважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, на даному етапі досудового розслідування свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 КК України.
Враховуючи те, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то, з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у пункті 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту статті 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З наведених підстав, доводи захисника про те, що рапорт, на підставі якого ОСОБА_7 було затримано працівниками правоохоронними органами, не був наданий суду під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу; рапорт, на підставі якого відбулось затримання ОСОБА_7 , було складено, а оперативну інформацію про так звані «домовленості» ОСОБА_7 з якимись суб'єктами та «забезпечення зміни запобіжного заходу на особисте зобов'язання» було отримано, опрацьовано і сформульовано у рапорті за 25 хвилин (з 16 год. 30 хв. до 16 год. 55 хв.); під час ухвалення оскаржуваної ухвали слідчим суддею не було взято до уваги, що матеріали, які знаходяться у томах 1-6, хоча і стосуються подій, про які зазначає сторона обвинувачення, однак не містять жодних підтверджуючих документів щодо причетності ОСОБА_7 до кримінального правопорушення; виклад обставин у повідомленні про підозру свідчить про помилку у кваліфікації злочину, адже якщо гіпотетично припустити, що всі викладені у повідомленні про підозру події відбулися насправді, то діяння ОСОБА_7 мають кваліфікуватися за частиною першою статті 376 КК України (втручання у будь-якій формі у діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення) та частиною другою статті 376-1 КК України (умисне внесення неправдивих відомостей чи несвоєчасне внесення відомостей до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, іншої автоматизованої системи, що функціонує в суді, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів, Державній судовій адміністрації України, їх органах, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в таких системах, чи інше втручання в роботу таких систем, вчинене службовою особою, яка має право доступу до цієї системи, або іншою особою шляхом несанкціонованого доступу до таких систем) є передчасними та такими, що підлягають вирішенню під час розгляду кримінального провадження по суті.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про недоведеність наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не спростовані стороною захисту.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України.
Аргументи скаржника про те, що починаючи з 24 лютого 2022 року ОСОБА_7 бере активну участь у допомозі Збройним Силам України, здійснює волонтерську діяльність та регулярно виїздить за кордон з метою ввезення гуманітарної допомоги, а отже у разі дійсної наявності аналізованого ризику, ОСОБА_7 , знаючи про можливе кримінальне його переслідування та потенційні негативні наслідки для нього, мав змогу, покинувши територію України, не повертатися, однак цього не зробив, не є достатньою підставою для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, слідчий суддя дійшов правильного висновку про його існування, оскільки такий ризик існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Посилання апелянта на те, що до участі у судовому розгляді не було залучено необхідні кількість варти з конвоювання, що стало причиною відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про забезпечення перебування підозрюваного ОСОБА_7 поруч із адвокатами, чим було грубо порушено право останнього на захист у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні поданого клопотання.
Також не заслуговують на увагу суду посилання захисника на те, що поспішне затримання підозрюваного біля виходу з приміщення суду після зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без складення рапорту чи наявності будь-яких інших документів, які підтверджують обставини, вказані у пункті 2 частини першої статті 615 КПК України, на думку сторони захисту, свідчать про те, що затримання ОСОБА_7 відбулось безпідставно з порушенням вимог чинного законодавства України та очевидно переслідує цілі, які суперечать нормам чинного КПК України, а також на те, що станом на момент затримання у порядку статті 615 КПК України ОСОБА_7 ще не було вручене письмове повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №62023000000000707 від 22 серпня 2023 року у вчиненні злочину за статтею 111 КК України, у зв'язку з чим посилання у протоколі затримання на означену норму КПК України є безпідставним, як і затримання ОСОБА_7 взагалі, виходячи з наступного.
Згідно частин першої, третьої статті 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
За змістом частини першої статті 211 КПК України строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами статті 209 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 278 КПК України письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 615 КПК України у разі введення воєнного стану та якщо наявні випадки для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду, визначені статтею 208 цього Кодексу, або виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, - уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати таку особу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно протоколу затримання ОСОБА_7 від 30 травня 2025 року його було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 111 КК України, на підставі статті 208, пункту 6 частини першої статті 615 КПК України та 31 травня 2025 року вручено повідомлення про підозру.
Вказаний протокол містить необхідні, визначені вимогами КПК України реквізити та складений уповноваженою службовою особою - старшим слідчим першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, катувань, інших видів неналежного поводження з особами Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_77 та на момент розгляду клопотання судом першої інстанції був належною процесуально-правовою підставою для позбавлення ОСОБА_7 особистої свободи, оскільки його дія згідно вимог частини першої статті 211 КПК України поширюється в часі до моменту розгляду клопотання.
При цьому, ОСОБА_7 був затриманий 30 травня 2025 року, тобто під час дії воєнного стану та на момент затримання у слідчого були достатні підстави вважати можливою втечу ОСОБА_7 з метою ухилення від кримінальної відповідальності, та 31 травня 2025 року, тобто у строк, передбачений частиною другою статті 278 КПК України, вручено повідомлення про підозру.
Аргументи сторони захисту, що оскільки місцезнаходження Центрального апарату Державного бюро розслідувань, до складу якого входить Головне слідче управління Державного бюро розслідувань, перебуває за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 15, що територіально розташоване на території Шевченківського району м. Києва, а отже судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування зазначеним органом досудового розслідування, повинен здійснюватися слідчим суддею суду першої інстанції, у межах територіальної юрисдикції якого він знаходиться, а саме Шевченківським районним судом м. Києва, є необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно положень статті 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
Тобто, чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування не службових осіб - слідчих цих органів досудового розслідування, - а відповідні державні установи - слідчі підрозділи та підрозділи детективів.
Згідно частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
Згідно затвердженої Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 організаційної структури Державного бюро розслідувань, Головне слідче управління належить до структури Центрального апарату Державного бюро розслідувань.
Як убачається з даних наявних у справі процесуальних документів Державного бюро розслідувань, адресою місцезнаходження вказаного органу зазначено: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28, що знаходиться у межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду міста Києва.
Наведене узгоджується і з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також є такими, що не заслуговують на увагу суду, аргументи сторони захисту щодо розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незаконним складом суду, оскільки такі доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись статтями 176-178, 183, 193, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Заяви ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 про взяття особи на особисту поруку - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 з доповненнями - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4