18 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу прокурора другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року, -
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_6 , погодженого прокурором другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023000000001998 від 18.12.2023.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу судді Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання, накласти арешт на ноутбук марки «DELL Latitude 7300» серійний номер 1NWMQ13, що належить ОСОБА_8 із забороно його відчуження, розпорядження та будь-яким іншим чином користуватись/розпоряджатися таким майном.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а тому такою, яка підлягає скасуванню.
Вважає, що наявні матеріали кримінального провадження на цій стадії кримінального провадження достатньо доводять мету накладення арешту на майно, яка полягає у забезпеченні конфіскації майна як виду покарання.
Звертає увагу і на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема 04.04.2025 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, який є корупційним, тяжким і за вчинення якого законом передбачено призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна.
Окрім того, наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України, які полягають в існуванні обґрунтованої вірогідності приховування, перетворення, відчуження майнових об'єктів.
Вказує і на розумність та співрозмірність арешту майна із виконанням завдань кримінального провадження, оскільки йдеться про обрання такого його способу, який буде полягати лише у забороні розпорядження майновими об'єктами.
Звертає увагу, що вилучені речі та документи зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у зв'язку із чим вони визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів кримінального провадження.
Так, дозвіл на вилучення комп'ютерної техніки був наданий слідчим суддею при вирішенні питання про здійснення обшуку у зв'язку з чим вказане майно не може вважатися тимчасово вилученим та не підлягає арешту протягом 48 годин.
Що стосується строку на апеляційне оскарження, то стороні обвинувачення не було відомо про наявність ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.04.2025, до Офісу Генерального прокурора вона не надходила, розгляд клопотання відбувся у відсутності сторони обвинувачення, копія оскаржуваної ухвали отримана лише 21.05.2025, тому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
В судове засідання учасники провадження не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
До початку розгляду справи прокурор та адвокат направили клопотання про розгляд справи у їх відсутність.
Таким чином, на думку колегії суддів, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України наявні підстави для здійснення апеляційного розгляду за відсутності не з'явившихся учасників судового провадження.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, та його апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з ухвали слідчого судді та наданих матеріалів справи, Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000001998 від 18.12.2023 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, ОСОБА_13 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 369 КК України, відносно юридичної особи ТОВ «Люкс-рейзен біс» (код ЄДРПОУ 42759248), щодо якої здійснюється провадження.
04.04.2025 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
Під час досудового розслідування, 05.12.2024 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: місто Хмельницький, Вінницьке шосе 12/2д в ході проведення якого вилучено ноутбук «DELL Latitude 7300» серійний номер 1NWMQ13, що належить ОСОБА_12 .
21.04.2025 старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме ноутбук марки «DELL Latitude 7300» серійний номер 1NWMQ13, що належить ОСОБА_8 із забороно його відчуження, розпорядження та будь-яким іншим чином користуватись/розпоряджатися таким майном, посилаючись на наявність підстав, передбачених ч. 5 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року у задоволенні клопотання сторони обвинувачення відмовлено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею не дотримані.
Як вбачається з матеріалів провадження 04.04.2025 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.
Санкцією ч. 3 ст. 369 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_12 , передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Пунктом третім частини другої статті 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Положеннями частини десятої статті 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Аналізуючи внесене на розгляд клопотання, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення в повній мірі доведено мету та підстави для арешту вказаного у клопотанні майна.
Більш того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а суд на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які виникають при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Такий висновок колегії суддів повністю узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, в якій неодноразово акцентувалась увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Щодо тверджень слідчого судді про порушення строку, визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України при зверненні з клопотання, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2024 проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого вилучено вказане майно - ноутбук марки «DELL Latitude 7300» серійний номер 1NWMQ13.
При цьому, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2024 надано дозвіл на проведення обшуку житла за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_14 , та якою користується ОСОБА_11 , з метою виявлення та вилучення документів та речей, а саме: фінансово-господарської документації суб'єктів господарської діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про автомобільний транспорт», фінансово-господарської документації ТОВ «ЛЮКС-РЕЙЗЕН БІС» (код ЄДРПОУ 42759248), печаток, чорнових записів, флеш-носіїв, комп'ютерної техніки, мобільних телефонів, сім-карток.
Відповідно до частини 7 статті 236 КПК України вилученні речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відтак, вилучене в ході обшуку дане майно не має статусу тимчасового вилученого, оскільки ухвалою було прямо надано дозвіл на його вилучення.
Тому стороною обвинувачення дотримано вимоги КПК України для звернення з клопотанням про арешт такого майна, а отже доводи слідчого судді в частині пропуску строку прокурором для звернення з клопотанням про накладення арешту спростовуються викладеним.
На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про однобічність, неповноту, необ'єктивність і формальність судового розгляду, апеляційна скаргапрокурора другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню, як незаконна та необґрунтована, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про задоволення вказаного клопотання сторони обвинувачення, накладення арешту на зазначене в ньому майно, оскільки не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження може зумовити труднощі та перешкоджатиме встановленню істини у кримінальному провадженні № 42023000000001998 від 18.12.2023, спричинити втрату інформації, яка має доказове значення в ході здійснення досудового розслідування.
Керуючись ст.ст. 170 - 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_6 , погодженого прокурором другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023000000001998 від 18.12.2023, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_6 , погодженого прокурором другого відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , про арешт майна, - задовольнити.
Накласти арешт на майно, а саме на ноутбук марки «DELL Latitude 7300» серійний номер 1NWMQ13, що належить ОСОБА_8 із забороно його відчуження, розпорядження та будь-яким іншим чином користуватись/розпоряджатися таким майном.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/4351/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 757/18302/25-к
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_15
Доповідач: ОСОБА_1