Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9740/2025
17 червня 2025 року місто Київ
справа №752/20726/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного підприємства Спеціалізованої зовнішньоторговельної фірми «Прогрес» про визнання протиправними дій, зобов'язання нарахувати та виплатити надбавку,-
В вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому надбавок за роботу в умовах режимних обмежень за період з 01 березня 2022 року по 08 травня 2024 року у розмірі 30 % від посадового окладу відповідно до ст.30 Закону України «Про державну таємницю» та Положення про види, розмір і порядок надання компенсації громадянами у зв'язку із роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №414 від 15 червня 1994 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період з 01 березня 2022 року по 08 травня 2024 року у розмірі 30% від посадового окладу відповідно до ст.30 Закону України Про державну таємницю» та Положення про види, розмір і порядок надання компенсації громадянами у зв'язку із роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №414 від 15 червня 1994 року.
В обґрунтування вимог посилався на те, що він працював на підприємстві з 01 жовтня 2014 року по 17 грудня 2018 року на посаді начальника режимно-секретного відділу та на посаді заступника директора з 18 грудня 2018 року по 15 липня 2024 року.
Вказував, що 15 травня 2024 року його було попереджено про можливе наступне звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «ПРОГРЕС».
Наказом від 10 липня 2024 року №87-ос звільнено позивача з роботи з 15 липня 2024 року з посади заступника директора згідно з п.1 ст.40 КЗпП України та було передбачено виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток, виплату вихідної допомоги у розмірі шести середніх місячних заробітків.
Зазначав, що йому не було при звільненні нараховано та виплачено надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за період 01 березня 2022 року по 08 травня 2024 року.
Вважає, що відповідачем було порушено чинне законодавство щодо компенсації у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці. Зокрема, позивачу як працівнику режимно-секретного органу підприємства, який постійно працював в умовах режимних обмежень була встановлена та виплачувалась надбавка за роботу в умовах режимних обмежень до посадового окладу у розмірі 30% до 01 березня 2022 року та з 09 травня 2024 року до дня звільнення. Натомість при звільненні відповідачем не було виплачено останньому надбавку за роботу в умовах режимних обмежень до посадового окладу у розмірі 30% за період з 01 березня 2022 року по 08 травня 2024 року.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування вимог посилався на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши до хибних висновків, оскільки вирішуючи питання про те, чи мав позивач право на отримання надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у спірний період (з 01 березня 2022 року по 08 травня 2024 року) суд першої інстанції помилково вирішив, що згадане право позивача виникає та існує виключно на підставі колективного договору, проігнорувавши при цьому положення законодавства України, а саме: Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про державну таємницю» та Положення.
Вважає, що зазначена позиція суду першої інстанції нівелює сам зміст, завдання та призначення законодавства України, оскільки фактично зводиться до того, що прямі норми законодавства не підлягають застосуванню, натомість над ними превалюють локальні акти роботодавця - в цьому випадку колективний договір.
Вказував, що виплата надбавки за роботу в умовах режимних обмежень передбачена Законом України «Про державну таємницю» та Положенням і не залежить від наявності чи відсутності відповідних положень про таку виплату в Колективному договорі.
Зазначав, що призупинення дії окремих положень колективного договору на період дії воєнного стану не повинно обмежувати право працівника на оплату праці у повному обсязі, якщо право на отримання такої надбавки передбачено ст. 30 Закону України «Про державну таємницю» та п.4-1 Положення, які були чинними у період з 01березня 2022 року по 08травня 2024року і дія вказаних норм не була призупинена жодним іншим актом законодавства.
08 травня 2025 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено, що з листа Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування (СБУ) від 15 серпня 2014 року №10098, вбачається, що було погоджено призначення ОСОБА_1 на посаду начальника режимно-секретного відділу ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес».
Наказом від 29 вересня 2014 року №40-ОС ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника режимно-секретного відділу ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес».
Наказом ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 14 грудня 2018 року №56-ОС ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» з 18 грудня 2018 року.
Наказом ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 14 лютого 2019 року №8 створено на правах окремого структурного підрозділу, режимно-секретний орган (надалі - РСО).
Пунктом 2 цього наказу визначено, що до складу РСО ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» включено заступника директора, на якого покладаються обов'язки та права керівника РСО; режимно-секретний відділ ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» у складі двох посадових осіб, зокрема, начальника режимно-секретного відділу та заступника начальника режимно-секретного відділу.
Пунктом 3 наказу від 14 лютого 2019 року №8 затверджено нормативні документи, що регламентують діяльність РСО підприємства i визначають обов'язки та права посадових осіб, які входять до його складу, а саме: Положення про РСО ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес»; Положення про режимно-секретний відділ ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес»; Посадову інструкцію заступника директора підприємства (з питань режиму)), на якого покладаються обов'язки та права керівника РСО ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес»; Посадову інструкцію начальника режимно-секретного відділу ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес».
У пункті 4 вказаного наказу передбачено, що ОСОБА_1 - заступнику директора підприємства (з питань режиму), на якого покладаються обов'язки та права керівника РСО ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес», наказано під час виконання функціональних обов'язків керуватися вимогами законодавства про державну таємницю.
Розпорядженням ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 06 квітня 2022 року №5-Р «Про призупинення нарахувань та додаткових виплат передбачених колективним договором ДП «СЗТФ «Прогрес» на період дії воєнного стану» призупинено з 01 березня 2022 року щомісячні нарахування та додаткові виплати працівникам ДП «СЗТФ «Прогрес», передбачені пунктом 3.8. колективного договору ДП «СЗТФ «Прогрес» від 01 квітня 2021 року.
У розпорядженні вказано, що воно діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Наказом ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 24 квітня 2023 року №13-ТВО на позивача, як заступника директора (з питань режиму), з 24 квітня 2023 року додатково покладено тимчасове виконання прав та обов'язків начальника режимно-секретного відділу. Дія цього наказу була припинена наказом ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 05 червня 2024 року №65-ТВО.
15 травня 2024 року ОСОБА_1 як заступника директора попереджено про звільнення з посади з 15 липня 2024 року, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, запропоновано перевестися на посаду начальника відділу режимно-секретного відділу.
У заяві від 04 червня 2024 року ОСОБА_1 вказував, що не погоджується на переведення, просив припинити дію трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також просив здійснити йому усі виплати, передбачені законодавством.
Відповідно до наказу ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 10 липня 2024 року №87-ос ОСОБА_1 звільнено з роботи з 15 липня 2024 року з посади заступника директора, вирішено виплатити компенсацію за невикористані дні відпусток, виплатити вихідну допомогу у розмірі шести середніх місячних заробітків.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи положення статті 64 Конституції України, статей 1, 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення з 01 березня 2022 року нарахування та виплати позивачу надбавок до посадового окладу було правомірним та могло бути застосованим в умовах воєнного або надзвичайного стану.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата складається із основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Відповідно частин першої, другої статті 8, статті 13 Закону України «Про оплату праці», держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
За статтею 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Предметом судового розгляду у цій справі є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 30 % від посадового окладу.
Суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулює Закон України «Про державну таємницю».
Відповідно до статті 21 Закону України «Про державну таємницю», в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів РСО, які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюються за погодженням із Службою безпеки України. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Служби безпеки України.
Частина перша статті 23 Закону України «Про державну таємницю» визначає, що залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці: форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно»; форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності «цілком таємно» та «таємно»; форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності «таємно», а також такі терміни дії допусків: для форми 1 - 5 років; для форми 2 - 10 років; для форми 3 - 15 років.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про державну таємницю» допуск до державної таємниці із ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.
Згідно з частиною четвертою статті 22 Закону України «Про державну таємницю» допуск до державної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду, а у разі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації або не належить до сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеному керівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яка є замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею. Керівникам центральних органів виконавчої влади, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України, допуск до державної таємниці надається розпорядженням Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про державну таємницю» у разі, коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог закону Кабінет Міністрів України постановою від 15 червня 1994 року №414затвердив Положення.
У пункті 1 Положення зазначено, що воно визначає види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Пунктами 4-1 Положення встановлено, що працівникам режимно-секретних органів в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, органах прокуратури, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), установлюється залежно від ступеня секретності інформації у таких розмірах: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості», - 60 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно», - 50 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно», - 30 відсотків.
Відповідно до пункту 5 Положення такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.
Згідно з пунктом 6 Положення, персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки з урахуванням періодичності роботи, яка передбачає доступ до державної таємниці, визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи, відповідно до затвердженого таким керівником положення.
Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.
Отже, надання допуску до державної таємниці, передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових/посадових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Тобто, якщо обсяг функціональних обов'язків за певною посадою, зокрема в державному органі, передбачає, що під час їх виконання в особи виникне чи може виникнути необхідність доступу до державної таємниці (як-от ознайомлення з документами та/чи іншими матеріальними носіями інформації, засекреченими у встановленому законодавством порядку), така особа з огляду на таку службову необхідність повинна отримати у встановленому порядку допуск до державної таємниці відповідної форми, яка відповідно до статті 22 Закону «Про державну таємницю» залежить від ступеня секретності.
Відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов'язків, відтак і саме перебування на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці і умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.
За змістом пункту 2 Положення, компенсація надається у виді надбавок до посадових окладів (тарифних ставок) у відсотковому відношенні, розмір якого залежить від ступеня секретності інформації, до якої оформлено допуск.
Виплата надбавки у відповідному розмірі до посадового окладу особі, яка працює в умовах режимних обмежень, здійснюється на підставі наказу керівника відповідного органу, у якому особа працює/проходить службу. Водночас умови, за яких особа має право на отримання такої надбавки, а також її розмір визначають стаття 22 Закону «Про державну таємницю» та прийняте урядом на його виконання Положення.
Із наведеного слідує, що положення статті 30 Закону України «Про державну таємницю», пунктів 2, 5 Положення слід розуміти так, що необхідною умовою отримання компенсації у зв'язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці, є наявність в особи допуску до державної таємниці (на підставі якого надається доступ до державної таємниці), а також виконання робіт/завдань та/або посадових обов'язків, які вимагають доступу до державної таємниці чи з огляду на поставлені завдання передбачають виникнення необхідності у такому доступі.
Як вбачається з колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» він регулює трудові відносини і соціально-економічні інтереси адміністрації і працівників ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес».
Судом першої інстанції встановлено, що пункт 3.8. колективного договору передбачає, що на підприємстві крім основної заробітної плати запроваджуються додаткові виплати, у тому числі надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (пункт 3.8.7 колективного договору), яка виплачується працівникам щомісячно пропорційно до відпрацьованого часу. Види, розміри і порядок виплат надбавки регулюються чинним законодавством України у сфері охорони державної таємниці.
24 травня 2021 року відповідач видав наказ від №63-П, яким з 01 червня 2021 року встановив надбавки до посадових окладів у розмірі 30% за роботу в умовах режимних обмежень працівникам РСО ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес», у тому числі і заступнику директора ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» (з питань режиму) ОСОБА_1 , на якого покладаються обов'язки і права керівника режимно-секретного відділу. Серед підстав для встановлення цих надбавок у наказі зазначено наказ «Щодо надання доступу до державної таємниці ОСОБА_1 » від 24 травня 2021 року №12 ДСК - РСВ.
Таким чином, позивач, займаючи посаду, яка передбачає роботу в умовах режимних обмежень, мав доступ до державної таємниці та, відповідно, з 01 червня 2021 року дійсно мав право на надбавку до посадового окладу у розмірі 30%.
Разом з тим, розпорядженням ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 06 квітня 2022 року №5-Р призупинено з 01 березня 2022 року щомісячні нарахування та додаткові виплати працівникам ДП «СЗТФ «Прогрес», передбачені пунктом 3.8. колективного договору ДП «СЗТФ «Прогрес» від 01 квітня 2021 року.
Розпорядження діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Підставою для такого призупинення нарахування у розпорядженні вказано: введення в Україні воєнного стану, пункт 7.7. статуту ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес», наказ ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 24 лютого 2022 року № 1-ВС «Про перехід в режим воєнного стану ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес», статтю 11 Закону України від 15 березня 2022 року №21260-1Х «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Наказом ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 09 травня 2024 року №44-П, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» від 15 червня 1994 року №414, заступнику директора ОСОБА_1 встановлено надбавку до посадового окладу у розмірі 30% як працівнику режимно-секретного органу підприємства, який постійно працює в умовах режимних обмежень.
Так, Указом Президента України від 24 квітня 2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05.30 год 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Згідно з пунктом 3 цього указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 воєнний стан продовжено до 09 травня 2025 року.
Конституцією України визначено основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, які передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51,52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.
Водночас правовідносини щодо виплати додаткових виплат до заробітної плати регулюються статтею 43 Конституції України, яка не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.
Закон України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24 березня 2022 року.
Статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Частиною другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що призупинення з 01 березня 2022 року нарахування та виплати позивачу надбавок до посадового окладу було правомірним.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не заявлялися вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» від 06 квітня 2022 року №5-Р «Про призупинення нарахувань та додаткових виплат передбачених колективним договором ДП «СЗТФ «Прогрес» на період дії воєнного стану».
За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
Стаття 375 ЦПК України встановлює, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25 червня 2025 року.
Головуючий:
Судді: